Виховний захід до Дня української писемності та мови Тема: «Ти наше диво калинове»

 

 

 

Виховний захід до Дня української

писемності та мови

 

Крізь мудрості праглибину.

«Допоки є Шевченка мова,

то доти Україна є…»

 

 

 

 

 

 

 

Тема: «Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є…»

(виховний захід до Дня української писемності та мови)

Мета: поглибити знання учнів про історію виникнення і становлення письма, історію українського правопису;

 виховувати почуття національної гідності: поваги до народу, його історії, любові до рідної української мови.

Обладнання: портрет Нестора-Літописця, слайди.

Епіграф:   «Нове життя нового прагне слова»

     

      Хід заходу

 

Слово вчителя:

У нас сьогодні свято мови, -

В колисці гойданій та скупаній в росі.

У нас сьогодні свято слова –

Зручніш влаштовуйтеся гості всі.

 

О мово солов”їна, калинова!

Яких іще нам слів дібрати?

Джерельна, чиста, світанкова –

Тебе ми вічно будем шанувати.

 

Тебе ми з першим звуком полюбили,

Бо ж колискові мамині пісні

Великої любові нас навчили

До мови рідної й землі.

 

Без тебе ми не уявляємо і днини,

Без тебе як нам жити і радіти?

Ми зробимо усе для України,

Щоб мові вічно і цвісти, і жити.

 

 

 Шановні гості. Сьогодні учні 7-их класів насмілилися запросити Вас на свято, приурочене Дню української писемності та мови. На цьому святі ми зустрінемося із прадідами нашими – славним Нестором-Літописцем, завдяки якому більше можемо дізнатись про нашу славну державу, незабутніми Кирилом і Мефодієм – братами-засновниками нашого письма. І, звичайно, згадаємо історію становлення нашої державної мови – української.

 

2

Учень 1:

О, рідна мово, тиха пристане,

Як підійти, звідкіль почать?

Усе спокійне, наче приспане, -

І літери, й слова мовчать.

 

О, рідна мово, тиха пристане,

Додай нам, грішним, талану

Відкрити абеткові істини

Крізь мудрості праглибину.

 

Учень 2:

Мова колискова, як весняна річечка жива,

Пробудилась українська мова, відродились батькові слова:

«Сад вишневий, хата, гай, криниця,

Шлях чумацький, голубі дощі»,

Мов солодкі пахощі живиці, незбагненна радість на душі.

 

На мультимедійній дошці слайди із зображенням Нестора-Літописця, «Повісті минулих літ»

 

Ведуча 1:

9 листопада, у День Преподобного Нестора-Літописця ми відзначаємо день української писемності та мови. І це закономірно. Адже українська земля народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, прагнув зберегти національну пам”ять з вірою в те, що її не розгублять, а примножать нащадки.

 

Ведуча 2:

Нестор-Літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах.

 

Ведуча 3:

6 листопада 1997 року, до тисячоліття писемності, Президент України Леонід Данилович Кучма підписав Указ про відзначення цього свята. З цього часу щороку в Україні проводять масові заходи по відзначенню цієї події.

 

Нестор (сидячи за столом запалює свічку):

 

Тягар робочих літ наляг мені на плечі.

Стих безтурботний сміх і споважніли речі,

І голос чую скрізь настирливо дзвінкий:

«Лукавий наймите, а де ж доробок твій?

3 

Де плід твоїх трудів і творчості твоєї?

Чи ж добре ти робив над власною ріллею?

Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?»

Як гірко слухати ці навісні слова,

І як не заздрить вам і молодості вашій –

Цій сповненій вина і не надпитій чаші,

Цій гострій свіжості передсвітних годин,

Цій смужечці зорі над білим сном долин!

 

Ведуча 1: (під легку музику)

Тоскно в темній келії Нестора. Лиш блистаниці під іконою жевріють тьмяним світлом, прорізують густу тьму осінньої ночі, що виповнила витали ще. Тиша важко увійшла в душу. Очистила мислі від чужих слів, облич, рухів…

 

Ведуча 2:

І вже котилося перед очима вічне коло – невтомного сонця-світила. І спинався на плече золотий дощ осені… Дивна вона, краса земна…Світить крізь пітьму і крізь роки, задля неї хочеться жити.

 

Ведуча 3:

Писати чи не писати про свої розмисли гріховні… про жадання честолюбне… про свій хронограф, який би став наукою доблесті усій землі. Єдине зухвале бажання має Нестор-книжник: поставити народ Руський на один кон з іншими великими народами і просвіщеними… Так буде! Так він зробить…

 

Нестор, виводячи пером: (слайд)

 

«Повість временних літ Нестора-чорноризця  Феодосієва монастиря Печерського… Откуду пішла Руська земля і хто в ній почав первіє княжить…»

«Се начнем повість сію…»

 

Ведуча 1: (під легку музику)   

За мурами келії спливала туманна осіння ніч літа 6602 року від сотворення світу і 1904 від народження  Христа… Нестор почав заново зводити новий літописний звід во славу будучини свого народу…

 

Ведуча 2:

Буде тут і писання Великого Никона, залишаться і чесні та сумні слова ігумена Івана. Але найпаче прославить себе Нестор тим, що вперше покаже коріння свого роду, що впише зібрані за багато літ старі свідчення – і про старого Кия, і про походи князів на Царгород, на Хозарію, і про великість душі народу свого…

 

 

4

Учень 1:

Як довго ждали ми своєї волі слова!

І ось воно співа, бринить,

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Як довго ждали ми…

 

Учень 2:

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли і сам стоять не міг.

Як довго ждали ми…

 

На дошці слайди із зображенням братів Кирила і Мефодія

 

Кирило і Мефодій. Розмова:

Кирило:

Брате, сьогодні бачив дивний сон:

Те дерево, що в нас в саду росте,

Пожовклим вкрилось листям,

Не плодородить більше, не цвіте.

Аж ось велику хмару гонить,

Цілющою водою напуває,

Як червом з часом точене коріння,

І кожна гілка знову оживає.

 

Мефодій:

Господь послав тобі щасливий знак.

Те дерево - народ, що б’ють негоди.

Вода – слова, що батько передав,

Як скарб, своєму сину, душу в душу

Усі жалі й надії, радість, сум,

Старовини забутої герої –

В мелодіях казок, легенд і дум.

Давно вже думав я, що нам, мій брате,

Не треба долі кращої, ніж та,

Щоб людям добрим праведно служити.

Я хочу, друже, вкласти у письмо,

Те слово, що звеличує народ,

Знайти для звуків літери такі,

Щоб були гідні духу їх висот.

 

 

5

Кирило:

Чудова в тебе думка, ми разом

Для цих людей абетку укладем.

Хай дні минають. Хай чийсь блудний син

Цілющу воду в книгах віднайде. 

 

 На дошці слайд «Історія нашої писемності»

 

(Слова учнів під легку музику):

Учень 1:

Перегортаю сторінки в минуле і пильно придивляюсь до Вас, мої прапрадіди. Які Ви були у той далекий історичний час? Засівали ниву, боронились за волю, за життя…

 

Учень 2:

У пісню біль і радість виливали,

Плекали мову, як мале дитя…

 

Учень 3:

Тож звернемося до історії нашої писемності. Кожен народ іде своїм шляхом до її створення. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно одинакові.

 

Учень 4:

Наші літери створив понад тисячу років тому болгарський священик, вчений і просвітитель Кирило разом зі своїм братом Мефодієм. За походженням Кирило та Мефодій були напівгреками, напівслов’янами: мати – гречанка, батько – болгарин.

 

Учень 5:

Скориставшись візантійським алфавітом, вони створили два письма. У першому, глаголиці, літери були дуже схожі між собою, химерно закручені, нагадували ієрогліфи, писати ними було нелегко. Глаголиця мала 38 букв.

 

Учень 6:

Довелося Кирилу придумати інші значки, які були прості та зручні і писалися швидко. Цей алфавіт назвали кирилицею. Кирилиця складалася з 43 букв.

 

Учень 7:

Так склалася доля, що найперші книжки, надруковані кирилицею, серед цілого слов’янства були українські. Перший друкар українських книжок був німець Швайпольд Фіоль.

 

 

 

6

Учень 8:

З часу друку перших книг українською мовою пройде трохи більше 200 років, і російський цар Петро 1 накладе заборону на друкування українських книг. З цього часу починається важкий, усіяний колючими тернами шлях нашої мови.

 

Учень 9:

Що тобі суджено, мовонько-мово, -

Тріумф безсмертя, чи смерч забуття?

Чи тебе вдягнуть у шати любові,

Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?

 

Учень 10:

Матимеш друзів – відважних і щирих,

Чи фарисеї тебе продадуть,

Ті, що сказившись од власного жиру,

В очі сміються, поза очі – б’ють?!

 

Учень 11:

Що тобі суджено, мовонько-мово?

Квіте мій, смутку мій, радість моя?

Чи тебе вдягнуть у шати любові,

Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?

 

Ведуча:

Нагадаємо, яких тяжких поневірянь зазнала на своєму шляху рідна мова.

( Дві учениці зачитують життєпис української мови)

На дошці – слайди:      «Життєпис української мови»

 

1. 1720 рік – Петро 1 видає Указ про заборону книгодрукування українською мовою.
2. 1754 рік – Указ Катерини 11 про заборону книгодрукування в Києво-Могилянській академії.
3. 1796 рік – Синод видає розпорядження відібрати українські тексти з церковних книг, вилучити букварі.
4. 1811 рік – закрито Києво-Могилянську академію.
5. 1817 рік – Постанова про викладання в школах Західної України польською мовою.
6. 1863 рік – Міністр внутрішніх справ Валуєв видає циркуляр, яким забороняється видавати літературу українською мовою.
7. 1876 рік – Цар підписав Указ про заборону ввезення українських книжок з інших країн.
8. 1884 рік –закрито всі українські театри.
9. 1914 рік – Микола 11 видає Указ про скасування української преси.

 

7

10. 1938 рік – Сталін видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови.
11. 1980 рік – виходить постанова про  вивчення російської мови в дошкільних закладах і в школах з першого класу.

 

На дошці слайд «Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є…»

 

Учні читають поезії:

1.    В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О, мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна…

Цвіти і сяй, моя державна…

 

2.     Безсмертна… вічна рідна мова,

Дзвінкі і чисті голоси.

Так, мова – це душі основа,

Мірило честі і краси.

 

3. А скільки болю і потали!

Її міняли на іржу,

Віками в ланцюгах тримали,

Нав’язуючи нам чужу.

 

4. У душі сіяли зневіру

В Союзі зневажань і пут.

За неї слали до Сибіру

І розпинали гордих тут.

 

5. Вона безсмертна! Є і буде,

В її словах є дух весни!

І якщо десь зблудили люди,

То винні, вірте, не вони.

 

6. Слова – вони чіткі, як військо.

В глибинах їх немає меж.

Я мову польську і російську

По-людськи поважаю теж.

 

7. … Вона – господарка чудова,

Себе в оренду не здає,

Допоки є Шевченка мова,

То доти Україна є!

8

8. Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісне в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

 

9. Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжеідей,

Та, сповнена любові і відваги,

З-за грат летіла птахом до людей.

 

10. Ти – наш вогонь по темнім полі битви,

Невинна кров пролита в боротьбі,

Тебе вкладемо тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

 

11. Чого ви плачете, тополі?

Чи від образи, чи від болю,

Чи, може, з вітром сперечались?

Чи, може, з полем покохались?

Чому засмучена калина?

Немов заручена дівчина,

Зелені віти нахилила

І листя росами умила…

Куди полинули лелеки?

У теплий край, у край далекий…

Несіть, лелеченьки, на крилах

Найкращу пісню з України…

 

12. У кожнім чужинецькім слові

Є вирок українській мові.

Якщо її у нас не буде,

То нас історія забуде.

Гей, люди, чом же наша мова,

Така шляхетна й гонорова,

Тремтіти має, наче сарна,

Як мчить за нею ціла псарня?

 

13. Бо українська диво-мова –

Похідний марш і колискова,

І жайвір під травневим сонцем,

Щедрівка в батька під віконцем,

Гірських потоків дзюркотання,

І соловейкове лящання,

І шелест жита і пшениці,

9

В ній ритм дощу і громовиці.

 

14. У нашій українській мові

Живе освідчення в любові,

І люта ненависть до ката,

Погорда й гнів до ренегата,

Поезія степів і моря,

Жага незвіданих просторів,

Державний Гімн і спів молитви,

І гук війни і скрегіт бритви.

 

15. В ній – наша доля в зло закута,

І клич Дніпрового могуття,

І духу нашого твердиня,

Краси скарбниця і святиня,

Що працю осява й дозвілля

У свята наші і весілля,

Сторожева несхитна вежа,

І єдність нашого безмежжя.

 

На дошці слайд «Не цурайтесь, люди, мови, не цурайтесь роду…»

 

Учень 1:

Споконвіку в держави, у нації

Стало добрим законом, панове:

Жить не може людина у Франції

І не знати французької мови.

То вода для людини для спраглої,

Джерело життєдайне, чудове.

Жить не може людина у Англії

І не знати англійської мови.

В кожній мові – квітіння конвалії,

Гуркіт грому і гомін діброви.

Жить не може людина в Італіі

І не знать італійської мови.

Із колиски до миті останньої

Є в людей розуміння здорове:

Жить не може людина в Іспанії

І не знати іспанської мови.

 

Учень 2:

Хай слова вирізняються в реченні,

Як зерно, а не жмуття полови.

Жить не може людина в Туреччині

10

І не знати турецької мови.

Може, в мене поняття і спрощені,

Та тримаюсь такої основи:

Жить не може людина в Угорщині

І не знати угорської мови.

Жить не може Норвегії, Швеції,

У Румунії, коло Молдови,

У Німеччині, в Польщі, у Греції

І не знати державної мови.

Тож думки пропливають, як тіні,

В далину, в безгоміння Дніпрове:

Ні! Не можемо жить в Україні

І не знати вкраїнської мови.

 

Учень 3:

Так, рідна мова – це душа народу,

Його поезія і пісня, і казки.

Оспівує він нею всю природу,

Несе в своєму серці залюбки.

Бо в ній усе – і рушники з квітками,

І хліб та сіль, як гості на поріг.

Й свята Мадонна – мати з діточками,

І Матір Божа – вічний оберіг.

І верби, що схилилися на воду,

Калини цвіт, дівочий ніжний спів

Все те найкраще, що в душі народу,

Про що віками мріяв, що любив.

 

Учень 4:

В садку вишневім засміялась хата,

З дитям за руку – мати молода…

О! Мово рідна, щира і багата –

Потрібна, як повітря і вода!

Як хліб і сіль, як росяне світання.

В тобі живуть такі п’янкі слова!

Любов і добрість, трепетне кохання,

Ти вічна, мово, щира і жива!

 

Учень 5:

Велична, щедра і прекрасна мова,

Прозора й чиста, як гірська вода.

Це України мова барвінкова,

Така багата й вічно молода.

 

11

Учень 6:

Слова, слова… Вони в собі всі різні:

Тривожні й тихі, радісні й сумні,

Є терпеливі, є жорстокі й грізні,

Лукаві й чесні, мудрі і смішні…

Знайди те слово – вічне і земне.

За часом час нам світ перестилає.

Минуще все. Лиш слово не мине

І та любов, що смертю смерть здолає.

 

Учень 7:

Ти потрібна мені, як вода у пустелі,

Ти потрібна мені, як вогонь Прометеїв,

Ти потрібна мені, як повітря, як сонце,

Ти потрібна мені, як на волю віконце.

Бо без тебе я – раб без родини, без долі,

Бо без тебе я – прах, що розвіють у полі.

І люблю я тебе, твою пісню і слово,

І не зраджу тебе, материнськая мово.

Ти потрібна мені…

 

Учень 8:

Не цурайтесь мови, люди, рідного джерельця.

Хай вона струмочком буде, хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає кожен день і свято.

Соловейком хай співає в українській хаті.

Бо ж така багата, українська мова,

Неповторна і крилата, і така чудова!

 

Учень 9:

І цвіте у ній кохання, рушники з квітками.

Мрії наші і бажання, верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне, найдорожче в світі.

І святкове, і буденне, в ній – батьки і діти.

Не цурайтесь, люди, мови, не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово, не буде народу.

 

На дошці слайд «Стаємо перед Тобою на коліна…»

 

Ведуча 1:

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

 

12

Ведуча 2:

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних й не ховайся… повернися до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернися до нашого краю… Забуяй вічним і віщим Словом від лісів до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її на віки! Амінь.

 

Учень 1:

 …Ви чуєте, згадали знову

Про нашу українську мову?

 

Учень 2:

Любіте нашу рідну мову,

Беріть до зброї гостре слово.

 

Учень 3:

Ні. Не забули ще слов’яни

Шевченка заклик полум’яний.

 

Учень 4:

О милозвучна наша мово!

О пісне мами колискова!

Тараса невмируще слово.

О рідна українська мово!

 

Ведуча 1:

Друзі! Простуймо світом гордо й незалежно, знаймо, що ми діти вільної України, багатостраждальної, але роботящої і доброї, щирої нашої Батьківщини. Вона одна у нас, як мати. І від нас усіх залежить, якою вона буде, наша мила Вітчизна. Любімо свою мову, свій милий край, свою Україну.

 

Ведуча 2:

Замисліться. Ніхто не прийде наводити нам лад у нашій хаті. Ми мусимо це зробити самі, власними зусиллями. Пам’ятайте. Мовні обов’язки написані для нас, українців. Поки буде жити українська мова, буде існувати українська нація, бо мова – дух народу.

Дякуємо всім за увагу. До нових зустрічей.

 

 

 

 

 

 

 

13