З досвіду роботи щодо розвитку діалогічних умінь здобувачів освіти на комунікативно-діяльнісних засадах

З досвіду роботи щодо розвитку діалогічних умінь здобувачів освіти на  комунікативно-діяльнісних засадах

Освіта, відповідно до запитів сучасного ринку праці, на перше місце ставить уміння використовувати здобуті та закріплені практично знання, які могли б задовольнити потреби сучасного інформаційного суспільства й підготувати молоде покоління до нових ролей у ньому.

Враховуючи вищезазначене, важливими залишаються не лише вміння використовувати власні знання, а й готовність до змін та пристосування до нових потреб ринку праці, активної діяльності, швидкого прийняття рішень та до здатності навчатися впродовж життя.

 Сучасний етап оновлення освітньої системи характеризується підвищеною увагою до розвитку мовлення учнів, зокрема формування комунікативної компетентності. Необхідно оновлювати методичний інструментарій на основі міжнародних і вітчизняних вимог, запозичувати кращий педагогічний досвід.

    Комунікація (від лат. communicatio – єдність, передача, повідомлення) - процес обміну інформацією між двома або більше особами, це спілкування задля отримання і передачі інформації.

Прагнення людини до спілкування - це природно, це прагнення до мовленнєвого спілкування як прояву соціалізації людини. Основною умовою комунікації є наявність спільної мети у співрозмовників: повідомлення інформації та взаєморозуміння. Навчити учнів правильно спілкуватися, розвивати уміння вступати і вести діалог - завдання надскладне для вчителя-мовника в умовах стрімкого розвитку інформаційного суспільства.

    Легке досягнення взаєморозуміння і згода між учасниками комунікативного процесу - це основна мета діалогу. У процесі діалогу відображаються наміри комунікантів, які висловлюють свої думки, сперечаються, оцінюють обставини, факти, явища тощо. Як відомо, діалогічне мовлення є складною мовленнєвою діяльністю, у якій мовленнєва поведінка учасників є взаємозалежною. Діалогічне мовлення характеризують у психологічному, комунікативному й лінгвістичному аспектах. Оформлення діалогу має семантичний та структурний звʼязок реплік: запитання - відповідь - пояснення, уточнення - згода, заперечення та ін. Діалогічне мовлення - обмін репліками двох і більше осіб.

Для правильного налаштування ведення ефективного спілкування необхідно брати до уваги такі особливості діалогічного мовлення:

• цілевизначення;

• обовʼязкове комунікативне спрямування;

• сприятливий психологічний стан;

• готовність до участі вести діалог;

• урахування індивідуальних особливостей та інтересів;

• варто враховувати ситуацію спілкування тощо.

    Для ефективного розвитку діалогічних умінь необхідно брати до уваги психологічні, комунікативні та лінгвістичні особливості.

    Важливим у навчанні вести діалог є проблема правильного оформлення власних думок, суджень і почуттів так, аби бути зрозумілим для співрозмовника, як наблизити навчальну ситуацію до максимально живого спілкування, яке насправді трапляється у житті. Основними психічними процесами, що відбуваються під час спілкування, є сприймання і розуміння. Відповідно необхідно розвивати в учнів уміння вступати в діалог, реагувати на репліки співрозмовників, спонукати їх до продовження розмови.

Такі дії вимагають двобічної активності, тобто опанування діалогічним мовленням передбачає вміти висловлюватися, слухати і розуміти. Визначальними показниками сформованості правильного спілкування є:

• адекватний початок діалогу (репліка-пові-домлення, репліка-реакція, репліка-запитання);

• реакція на репліку;

• готовність до спілкування;

• бути обізнаним у темі спілкування;

• підтримувати діалог;

• спонукати співрозмовника до висловлення;

• вчасно і логічно завершити діалог тощо.

    Процес розвитку діалогічних умінь і навичок охоплює декілька етапів:

• засвоєння теоретичного підґрунтя:

• ознайомлення з діалогами-зразками;

• правильно добирати репліки:

• створення мікродіалогів;

• уміння вести діалоги різних функційних типів.

    Робота з формування діалогічних умінь має враховувати індивідуальне, самостійне.

    Успіх розвитку діалогічних умінь залежить від спроможності самого вчителя організувати освітній процес так, аби учні вчилися спілкуватися систематично. Відповідно на кожному уроці мають бути залучені максимально усі види мовленнєвої діяльності: слухання, читання, говоріння і письмо. Усі учні мають бути чітко мотивовані та усвідомлювати, чому і з якою метою вони виконують ту чи ту вправу. А вчитель також має памʼятати, що є основним зразком мовленнєвої поведінки для своїх учнів. Підвищить ефективність уроків реалізація принципу комплексного формування мовних та мовленнєвих умінь і навичок. Детальний опис компонентів діяльності та актів комунікації сприятиме адекватному вибору методів, прийомів і засобів навчання, надасть змогу імпровізувати на уроці.

    Варто наголосити на тому, що під час мовленнєвого розвитку активізуються розумові здібності, підвищується мотивація вивчення рідної мови. Від уроків мовленнєвого розвитку залежить не лише просто правильне спілкування учнів безпосередньо на оцінку, грамотна комунікація значно підвищує можливості щодо участі в навчальних наукових дискусіях, диспутах, коли необхідно чітко сформулювати і вміти відстояти власну думку (іноді абсолютно протилежну від думки більшості), що може значно допомоги поліпшити успішність під час вивчення інших шкільних предметів.

Хочу поділитися власним досвідом роботи щодо розвитку діалогічних умінь здобувачів освіти.

    Для підвищення ефективності розвитку діалогічного мовлення учнів старшої школи на уроках української мови можна запропонувати використовувати такі нетрадиційні вправи:

    Діалог-рефлексія, що має на меті: зацікавити, мотивувати пізнання; формувати готовність до сприймання і розуміння інформації; допомагати засвоїти інформацію.

    Рольові ігри, що вчать мовців: ставити себе у реальні умови спілкування; легко адаптуватися до певної комунікативної ситуації; вміти відповідно себе поводити тощо. Такий метод потребує спеціальної підготовки учасників: обговорення умов, особливостей, розподіл ролей, їхня характеристика, а також використовується на таких етапах: підготовка, яка триває вдома і в класі, безпосередньо рольова гра та підсумковий етап.

    Інсценування. Основу цього методу становлять: без жодної попередньої підготовки, інсценування відбувається під час самого уроку, матеріал для інсценування може бути відомим для учнів (уривок з твору української художньої літератури); учні можуть самостійно обирати фрагмент для опрацювання. Інсценування має відбуватися за планом: ознайомлення із ситуацією, постановка завдання, саме інсценування, підбиття підсумків.

   Отже, реалії сьогодення вимагають від учителя систематично оновлювати освітні методи та прийоми, адже сучасне суспільство потребує освічених, ерудованих, моральних, підприємливих фахівців, які спроможні самостійно приймати відповідальні рішення в ситуації вибору, людей, які здатні до співробітництва, відзначаються мобільністю, динамізмом, адже будь-яка професія потребує майстерного володіння мовленням. Теоретичні й методологічні засади розвитку діалогічних умінь і навичок учнів старших класів на комунікативно-діяльнісній основі у процесі вивчення української мови ґрунтуються як на традиціях, так й інноваціях.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: навч. пос. / Ф. С. Бацевич. - К.: Академія, 2004. - 342 с.
2. Загнітко А. П., Домрачева /. Р. Основи мовленнєвої діяльності навч. посіб. / А. П. Загнітко, І. Р. Домрачева. - До-нецьк: Український культурологічний центр, 2001. - 316 с.
3. Ляшкевич А. І. Наступність і перспективність формування діалогічного мовлення учнів початкових і 5 класів загальноосвітньої школи: дис. канд. пед. наук: 13.00.02.
4.  Палихата Е. Я. Система навчання українського усного діалогічного мовлення учнів основної школи: автореф. дис. … док-ра пед. наук: 13.00.02. / Е. Я. Палихата. - К., 2005. 36 с.