Захід "Уклін тобі, Тарасе"

Сценарій свята, присвяченого

Дню народження Т.Г.Шевченка

„Уклін тобі, Тарасе”

 

(На екрані – портрет Т.Г.Шевченка)

Ведучий

Іде весна чарівна, запашна, квітуча. Іде, даруючи тепло, надію й  радість. Тож заплющимо очі і радо зустрінемо її.

(Музична заставка)

Ведуча

Встала весна, чорну землю сонну розбудила.

Уквітчала її рястом, барвінком укрила.

І на полі жайворонок, соловейко в гаї

Землю, убрану весною, вранці зустрічають.

Ведучий

Весною в природі все прокидається, оживає, молодіє. А ще ця пора дарує людям життя та віру в щасливе майбутнє.

Ведуча

Перший місяць весни далекого 1814 року приніс сім’ї кріпака Григорія Шевченка сина Тараса, поміщику Енгельгарду - ще одну кріпацьку душу, а всьому світові – геніального поета–пророка і співця знедолених.

(на екрані – малюнок Шевченка „Хата батьків у селі Кирилівці”)

(Входять дівчинка і хлопчик в українському вбранні)

Дівчинка-українка

 У старій хатині в кріпака колись

В тихий день весняний хлопчик народивсь.

Благословенна та година, як народила мати сина

І назвала його Тарасом!

Хлопчик

 Що означає ім’я „Тарас”?

Дівчинка

 Це ім’я прийшло до нас із грецької мови і в перекладі означає „бунтівливий”.

Хлопчик

 Ім’я „Тарас” обезсмертив наш геній Тарас Шевченко. Тож славімо його ім’я!

(Звучить мелодія „Думи мої”)

Сценка

(Заходить жінка в селянському одязі, несе запалену свічку, ставить її на столик. До неї підходить малий Тарасик)

Малий Тарасик

 Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?

Мати

 Так, мій синочку, правда.

(Жінка сідає на лавку, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна, вона його гладить)

Тарасик

 Мамо, а чому так багато зірок на небі?

Мати

 Зірка – це свічка, яку Бог запалює, коли людина на світ проходить. І горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, то свічка гасне і зірочка падає. Бачив, Тарасику?

Тарасик

 Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а других майже не видно?

Мати

 Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить добро, тоді свічечка світить яскраво і світло це далеко видно.

Тарасик

 Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка горіла сильно-сильно!

Мати

 Старайся, мій хлопчику (гладить по голові), і хай твоя зірка найяскравіше засяє! (виходять)

(Звучить сумна мелодія)

Ведучий

 Ріс Тарас допитливим. Усе його цікавило: і де сонце спати сідає, і чому на світі одні в розкошах потопають, а інші мучаються, немов у пеклі, бо - кріпаки.

(На екрані – репродукції картин: „Продаж кріпачки” М.Неврєва, „Кріпаків міняють на собак” та „Кара різками кріпака на конюшні” І.Їжакевича.)

Ведуча

 Щоб задовольнити жадобу до знань, восьмилітнього Тараса батьки віддали в науку до дяка.

Ведучий

Та недовго тривало те навчання. Перше горе, що отруїло хлопцеві серце, - смерть матері, яку злидні і праця поклали в домовину.

(На екрані – репродукція картини М.Дерегуса «На могилі  матері»)

Ведуча

 Невдовзі не стало й батька, який застудився, чумакуючи, і помер слідом за нею.

(На екрані – репродукція картини В.Касіяна «Заповіт Тарасового батька»)

 Фрагмент фільму «Заповіт батька»

Ведуча

 Лише одинадцять років виповнилось Тарасикові, коли він залишився круглим сиротою. Тяжко жити в наймах, страшно побиватися по чужих людях. Ким тільки не довелося бути малому хлопчику: і пастухом, і погоничем, і воду носити у дяка.

(На екрані -  репродукція картини Г.Світлицького «Тарас носить воду школярам»)

Хлопчик

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилитись, -

Хоч з гори та в воду!

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом;

Утопився б, - тяжко жити

А нема, де дітись.

В того доля ходить полем –

Колоски збирає;

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає.

Добре тому багатому:

Його люди знають;

А зі мною зустрінуться –

І не привітають.

Багатого, губатого

Дівчина шанує;

Наді мною, сиротою,

Сміється, кепкує.

Ведучий

 Але все терпів хлопчина. Аби тільки вивчитися на маляра, аби мрія заповітна стала реальністю.

Ведуча

Однак дійсність була така жахлива.

(Звучить сумна мелодія)

Сценка

(Тарас-підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло тину. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів. Виходить Яринка з клунком у руці. Сідає на лаву.)

Яринка

 Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе (розв’язує клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.

Тарас (бере свитку) О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш! (тулиться до неї)

Яринка

 Давай я тобі ще сорочку виперу...

Тарас

 Не треба, я сам.

Яринка

 Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.

Тарас

 Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюнком). Ось наша хата.

Яринка

Дуже схожа... Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?

Тарас

 Паперу не було. Дяк не дав... Ось розживусь, може , на свитку, і на фарби, і на папір.

Яринка

 Коли ж це буде?

Тарас

 Колись буде! Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені малярем... я б нічого не хотів більше!

Яринка

 То вчись у нього.

Тарас

 А... Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та норовить, щоб різками одшмагати...

Яринка

Нещасний мій братику! Та хай йому грець, вертайся додому. І мені вже пора.

(Підводиться, цілує його в щічку.)

Тарас

Ні, Яринко, все стерплю, аби стати малярем.

Ведучий

 Тараса чекало таке ж трагічне життя, як і всіх нещасних земляків-українців, що стогнали у кріпацькому ярмі. Але доля змилостивилася над ним.

Ведуча

 У 24 роки Тарас Шевченко став вільним: його викупили з неволі українські та російські побратими, які побачили в юному кріпакові іскру „Божу” – великий малярський хист.

Ведучий

 Велике щастя – бути вільним чоловіком! Тарас Шевченко вчиться на маляра і водночас пише твори про свою рідну, згорьовану, нещасну, розтерзану неньку Україну.

Ведуча

 За складання сміливих, революційних віршів тридцятитрьохрічного поета відправляють на заслання із забороною писати і малювати.

(серія картин про нещасне життя на засланні)

Ведучий

 Російський царат прагнув знищити Шевченка, задавити його сміливий дух, поставити бунтаря на коліна.

Ведуча

Проте поет незламний. В одній із захалявних книжечок він написав:

Бодай кати їх постирали,

Отих царів, катів людських,

Бо де нема святої волі,

Не буде там добра ніколи!

Ведучий

 Усі думки і помисли Шевченка – про Україну, про народ, про його долю нещасливу, занапащену.

Я так її, я так її люблю,

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За неї душу погублю!

Ведуча

 В далеких киргизьких степах поет тужить за Україною. Він думкою лине у рідний край.

                   ( Звучить поезія   „Минають дні, минають ночі”)

Ведуча

У свій час, сам того не знаючи, своєю поезією Шевченко створив подвиг. Його поетичне слово має чудодійну силу, воно любить і ненавидить, воно плаче і сміється, воно радіє і сумує.

Ведучий

Найкраще поетичне слово – це те, яке стало піснею.

(Звучить пісня  „Садок вишневий”  у виконанні  хору дівчаток)

Ведуча

10 років заслання підірвали здоров’я поета. Лише чотири роки прожив він, повернувшись на волю, та й то кати не пустили Шевченка на рідну Україну.

Ведучий

 Сорокасемирічним помер поет у Петербурзі. Там похований на Смоленському кладовищі. Та чи могли люди забути і не виконати його заповіту?

Ведуча

 Через два місяці народ виконав волю пророка. Його прах було перевезено до України. Поховали Кобзаря над Дніпром – на Чернечій горі поблизу Канева.

(На екрані – фото пам’ятника Шевченкові на Чернечій горі)

Ведучий

 Поховали... Тихесенько

Україна плаче.

Поховали дух великий

І серце гаряче.

Поховала наша мати

Найкращого сина –

„Вічну пам’ять” заспівала

Уся Україна.

Ведуча

Минуло майже два століття з дня народження славного сина України. Але пам’ять про генія житиме вічно!

Дівчинка

У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

Він стереже і хату, й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький, дивись,

Він мов говорить з нами,

Він на портреті, мов живий.

Ось-ось – і вийде з рами.

Ведучий

 Минають роки, проходять століття, а людство вічно вшановуватиме пам’ять про Великого Кобзаря.

(фотосесія на Чернечій горі)

Хлопчик

 Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

 І голос твій нам душі окриля.

 Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Дівчинка

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо,

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Хлопчик

У народі кажуть: „Шевченко жити буде,

Доки на землі житимуть люди”.

Тож дорожіть Шевченком!  Хай на вашому шляху завжди буде Тарасова пристрасть, Тарасова мудрість, Тарасове невмируще слово!

(Пісня „Реве та стогне Дніпр широкий” у виконанні хора ім.Верьовки)