Завершення Великої Французької революції

Зберігаємо спокій. Віримо в ЗСУ. Разом до перемоги!

До розіграшу
залишилось:

16 днів

Розробки додавай – подарунки вигравай!

Про матеріал

Завдання складається з двох частин: теоретичної та практичної (наявність додаткової інформації, ілюстрацій, тестових завдань та оформлення таблиці)

Перегляд файлу

Прочитайте текст

Основним методом встановлення нової влади був також терор, який тепер спрямовувався проти якобінців, санкюлотів, членів революційних комітетів, трудящих мас. Боротьбу зі своїми супротивниками термідоріанці здійснювали руками "золотої молоді" (так називали загони молоді соціально забезпечених станів). Така політика викликала хвилю стихійних повстань як в самому Парижі, так і в провінціях. Але всі вони були придушені за допомогою військ. Ряд депутатів Конвенту звинуватили у підготовці цих повстань і згодом стратили.

У 1795 р. Термідоріанський Конвент прийняв нову Конституцію, за якою було створено двопалатний законодавчий корпус, що складався із Ради старійшин та Ради п'ятисот. Вводились двоступеневі вибори, відновлювались майновий, віковий цензи для виборців. Виконавча влада надавалась п'ятьом членам Законодавчого корпусу - ДИРЕКТОРІЇ.

Політика Директорії, верховенство в якій мав П.Баррас, відповідала інтересам найбільш заможних верств населення та ігнорувала інтереси соціальних низів, що сприяло розвиткові руху "за революцію в ім'я рівності". Засновником руху та його ідейним лідером став соціаліст-утопіст Г.Бабеф. Він виступив організатором створення "Товариства рівних", що ставило за мету ліквідацію режиму Директорії та створення суспільства "фактичної рівності між людьми". Методом боротьби попи обрали збройне повстання. Але в травні 1796 р. товариство було викрито, керівників заарештовано. Згодом Бабефа було страчено.

Зовнішня політика Директорії характеризувалась постійними війнами. У 1795 р. Франція підписала мирну угоду з Пруссією, за якою до неї перейшли землі лівого берегу Рейну. Основними її супротивниками після цього залишились Австрія та Англія. У війні з цими країнами найбільш відзначився молодий генерал Наполеон Бонапарт.

Прихід до влади Наполеона. У 1799 р. внутрішня ситуація в країні загострилась через:

ріст народного незадоволення політикою термідоріанців;
заколот роялістів (прихильників монархії);
падіння авторитету Директорії;
погіршення стану справ на фронті;
поразки Франції в ході війни з Другою антифранцузькою коаліцією в складі Австрії, Англії, Росії, Туреччини, Неаполітанського королівства.

Змовившись із своїм братом Л. Бонапартом, головою Ради п'ятисот, та двома членами Директорії, Наполеон Бонапарт 19 листопада (18 брюмера) 1799 р. разом зі своїм зятем Мюратом розігнав Директорію. Ввечері того ж дня, бажаючи зберегти формальну законність дій, було видано декрет про передачу влади трьом консулам: Сієйсу, Роже-Дюко, Бонапарту.