Аудіювання в початкових класах

         Для перевірки аудіативних умінь – слухати й розуміти усне мовлення учням пропонується прослухати незнайомий текст, орієнтовний обсяг якого у 2 класі –140-160 слів, у 3 класі –210-230 слів, у 4 класі –280-300 слів.

Після прослуховування тексту учні усно або письмово виконують завдання на розуміння фактичного змісту сприйнятого на слух тексту (хто?, що?, які?, де?, коли?, як?), відтворення послідовності подій; встановлення смислових, причиново-наслідкових зв’язків, визначення теми твору. Для учнів 2 класу завдання мають стосуватись тільки фактичного змісту твору.

Для письмової перевірки аудіативних умінь добирають 8 тестових завдань, з яких 4 завдання закритого типу з вибором однієї правильної відповіді серед трьох пропонованих варіантів по 1 балу за кожне і 4 завдання відкритого типу по 2 бали за кожне. Зміст завдань такі самі, як і для усної перевірки аудіативних умінь.

Пропоную тексти для перевірки навички сформованості в учнів аудіативних умінь за творами Василя Сухомлинського та завдання до них (складені відповідно до орієнтовних вимог до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи (додаток до наказу МОН України від 19.08 2016 № 1009)

Звертаю вашу увагу, що деякі тексти В.Сухомлинського було змінено мною, для відповідності орієнтовним вимогам контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи.

 

2 клас

 

Хто кого веде додому

 

У дитячому садочку хлопчики-однолітки Василько і Толик. Обом по п'ять років, їхні матері працюють. Коли повертаються з роботи, заходять у дитячий садочок. Мати одягає Василька, бере його за руку й каже:

- Ходімо, Васильку, додому.

А Толик одягається сам, бере маму за руку й каже:

- Ходімте, мамо, додому.

Дорогу перемело. Є тільки вузенька стежечка серед снігових заметів.

Мати Василькова йде по снігу, а син стежечкою. Бо мама веде Василька додому.

Толик йде по снігу, а мати стежечкою. Бо Толик веде маму додому.

Минуло дванадцять років. Стали Василько й Толик сильними, стрункими, красивими юнаками.

 Якось занедужала тяжко Василькова мати.

 Того самого дня важко захворіла і Толикова мати.

Лікар жив у сусідньому селі за кілька кілометрів. А було це взимку, дорогу засипало снігом.

Василько вийшов за ворота, глянув на сніг та й каже:

 - Хіба можна по такому снігові йти?

Постояв трохи Василько й повернувся до хати.

 А Толик пішов глибоким снігом у сусіднє село й повернувся з лікарем. (157 слів)

 

 

 

1. Хто одягається сам?

А  Толя;

Б  Василько;

В Обидва хлопчики

2. В яку пору року відбувалися описувані події?

А  влітку;

Б  взимку;

В  восени.

3. Чия мати йшла додому стежечкою?

А  Толикова;

Б  Василькова;

В  Обидві матері.

4. Чому Василько не пішов за лікарем?

А  бо був байдужим до матері;

Б  бо сам теж захворів;

В  бо мама швидко одужала.

5. Що сталося одного разу з матерями хлопчиків, коли вони виросли?
6. Хто з хлопчиків пішов за лікарем?
7. Де жив лікар?
8. Що сказав Василько, коли побачив сніг за воротами?

 

 

Доброго вам здоров’я, дідусю!

 

Біля школи живе старий чоловік, дід Іван. Немає в нього нікого ні рідних, ні знайомих. Було два сини — й ті загинули на фронті. А дружина померла недавно.

Щодня приходить дід Іван до школи по воду.  

—    У шкільному колодязі дуже смачна вода,— каже він сусідам.

Як тільки дідусь підходить до колодязя, до нього підбігають діти.
—    Дідусю, давайте допоможемо вам витягти води,— кажуть вони.

Дідусь усміхається, не встигне й відпочити біля колодязя, як відро вже повне.

—    Доброго вам здоров’я, дідусю! — щебечуть діти. Ці слова звучать для діда прекрасною музикою. Від них на серці стає тепло й радісно.

Ось і зараз вийшов дід Іван з хати та й сів на лавці біля тину. Сидить і прислухається. До чого ж він прислухається? На шкільній садибі пролунав дзвінок. Дідусь бере відро й іде по воду. Як хочеться йому почути гарячі слова:

—    Доброго вам здоров’я, дідусю! (140 слів)

 

1. Що сталося з синами діда Івана?

А  виїхали за кордон;

Б  загинули на фронті;

В  забули про батька.

2. Куди щодня ходить дід Іван?

А  на прогулянку до лісу;

Б  до школи по воду;

В  до магазину.

3. Хто допомагає діду витягти води з колодязя?

А  вителі;

Б  діти;

В ніхто не допомагає.

4. До чого прислухається дід Іван на лавці?

А   до шкільного дзвоника;

Б  до співу пташок;

В  до людей.

5. Де живе дід Іван?
6. Як стає на серці у дідуся Івана від дитячих слів?
7. Що каже дід іван про воду у шкільному колодязі?
8. Які слова хочеться дідусеві почути біля школи?

Велика склянка

В маленькій сільській школі — два класи. В кожному класі — двадцять п'ять учнів. На великій перерві діти приходять в шкільну їдальню пити молоко.

Куховарка бабуся Марія ставить на велику дерев'яну тарілку двадцять п'ять склянок з молоком.

На стіл кладе двадцять п'ять шматків білого хліба, намащеного маслом.

В їдальні двадцять чотири звичайних склянки, а двадцять п'ята — велика, значно більша за всі інші.

Спочатку заходить в їдальню перший клас. Діти біжать до дерев'яної тарілки. До великої склянки тягнеться декілька дитячих рук, комусь-то пощастить захопити цю склянку. Ті, кому не пощастило, заздрять щасливчику.

Бабуся Марія дивиться на дітей, хитає головою й тихо каже:

— Які невиховані діти…

Потім приходить другий клас. Діти, не поспішаючи, підходять до тарілки, беруть звичайні склянки. І на тарілці залишається велика склянка.

Бабуся Марія запитує:

— Чому ж велику склянку ніхто не бере?

А до неї підходить хто-небудь несміливий і, соромлячись, бере велику склянку.

Бабуся, лагідно усміхаючись, тихо промовляє:

— Які чемні ці діти…(159 слів)

 

1. Скільки класів в сільській школі?

А  два;

Б  три;

В  один.

2. Куди ходять діти на великій перерві?

А до шкільної їдальні;

Б  у сад;

В  додому.

3. Скільки учнів у кожному класі?

А  двадцять чотири;

Б  двадцять;

В двадцять п’ять.

4. Який клас першим ходить до їдальні?

А  перший;

Б  другий;

В разом два класи.

5. Як звати куховарку?
6. Що кладе куховарка на стіл?
7. Який за розміром двадцять п’ятий стакан?
8. Що каже бабуся Марія про другий клас?

 

Гаряча квітка

 

Того року була рання весна. В середині квітня зацвіли сади. Настав травень.

Одного ясного ранку Оля вийшла в сад і побачила велику червону квітку троянди. Вона прибігла до мами й радісно сказала:

– Мамо, червона троянда зацвіла.

Мама прийшла, подивилась на червону квітку й усміхнулася. Потім глянула на небо, і лице її стало тривожним.

З півночі сунула чорна хмара. Повіяв вітер, хмара заступила сонце. Стало холодно.

Мама з Олею сиділи в кімнаті й з тривогою дивилися у вікно.

Мов білі метелики – закружляли сніжинки. Все довкола побіліло. Згодом вітер ущух. Сніжинки вже спадали м’яко, тихо, поки й зовсім перестали.

Мама з Олею вийшли в сад. На зеленому листі – снігові шапки. Землю вкрив білий килим. Тільки троянда червоніла, мов велика жарина. На ній блищали крапельки роси.

– Вона гаряча, їй не страшно, – мовила Оля й радісно посміхнулась. (132 слова)

1.                Коли зацвіли сади?

       А  у травні;

       Б  у березні;

       В  у середині квітня.

2.                Що побачила Оля, коли вийшла в сад?

        А  квітучу троянду;

        Б  квітучий мак;

       В  квітучу яблуню.

3.                Чому обличчя мами стало тривожним?

    А  бо з півночі сунула чорна хмара;

    Б  бо квітка зів’яла;

    В  бо квітку хтось зірвав.

4.                Де мама з Олею перечікували непогоду?

   А  в кімнаті;

   Б  в саду;

   В  на зупинці.

     5. Де побачила Оля червону велику квітку?

     6. Які опади раптом випали на вулиці?

     7. Що блищало на квітці?

     8. Чому квітці не страшно?

 

3 клас

Конвалія під вікном

 

        Уже півроку нездужає Наталочка. Тяжка в неї недуга: ноги не рухаються, мов чужі. Лежить Наталя дома в постелі день і ніч. 

       Ми не забуваємо про свою однокласницю, ходимо до неї щодня. Ми навчилися добре читати - й Наталя навчилася. Щодня кожен із нас малює на аркушику метелика чи ластівку й несе свій малюнок дівчинці. Вона дуже любить метеликів і ластівок. 

       Весною Наталине ліжко поставили біля вікна. Вона дивиться на траву, дистя й каже:

       - Як мені хочеться ходити по траві.

       А то раз Наталя побачила в траві два великі зелені листочки, немов дві долоньки.

       - Дивіться, - шепоче вона, - конвалія!

       Глянули - справді конвалія росте. Де вона тут узялася в траві?

       Ми щодня тепер поглядали, чи скоро зацвіте конвалія. А коли між зеленими долоньками появилися білі дзвіночки, Наталя була така рада, аж її щічки зарум'янились.

       Та сталося лихо. Вночі була велика злива. Рано-вранці, до сходу сонця, коли Наталя ще спала, ми прийшли в садок і побачили: конвалія лежить зламана.

       - Що ж робити? Для дівчинки це буде велике горе... 

       Ми взяли лопату, сходили до лісу, викопали із землею кущик конвалії, перенесли його до Наталиного садка й посадили у неї під вікном.

       Коли Наталя прокинулась, вона попросила маму відчинити вікно. Ми вже чекали її, Наталя усміхнулась до нас і питає:

       - А як там конвалія?

       Цвіте. Дивись, як біліють дзвіночки.

       - А я боялась... гроза вночі була... вітер... Мені снилось, що буря зламала конвалію... (226 слів)

 

1. Чому Наталочка не виходила на вулицю?

А  бо їй не дозволяли батьки;

Б  бо тяжко хворіла;

В  бо не любила гуляти.

2. Навіщо навесні Наталчине ліжко поставили біля вікна?

А  щоб Наталочка милувалася природою;

Б  щоб їй було тепліше;

В  бо в її кімнаті робили ремонт.

3. Яка квітка виросла перед вікном Наталі?

А  троянда;

Б  конвалія;

В  ромашка.

4. Чи є у Наталі справжні друзі?

А  так;

Б  ні;

В  є лише добрі знайомі.

5. Що означає вислів «До сходу сонця»?
6. Навіщо діти пересадили конвалію з лісу до Наталиного саду?
7. Що малювали кожного дня однокласники Наталі?
8. Що наснилося Наталі вночі?

 

Не хочу бути слабшим

 

Петро вчиться в першому класі. А сестричка його Марійка ще не ходить до школи. Вона піде до школи в наступному році.

У Петра велика біда: лінощі. Щоб навчитись добре читати, треба взяти книгу й читати її вголос. Читати щодня.

А Петрові не хочеться брати до рук книги. Гуляти ж веселіше. Прийде Петро додому, покладе книги, пообідає й біжить гуляти. Восени грає в м’яча, взимку одягає на ноги ковзани. А книги лежать.

Всі діти вже добре читають, а Петро ледве слово з складів складає. Прийшла одного разу вчителька та й говорить:

• Якщо Петро щодня не читатиме, залишиться на другий рік у першому класі.

Сидить Петро біля столу. Соромно йому.

А Марійка говорить:

• От добре, залишайте Петра на другий рік, я з ним разом ходитиму до школи.

Почервонів Петро, аж сльози в очах затремтіли.

Марійка продовжує:

• Я вже добре вмію читати.

Взяла Марійка зі столу книгу й стала читати.

• Ти читаєш, як мої найкращі учні, - похвалили вчителька.

Пішла додому вчителька. Петро сидить біля столу й думає:

«Не хочу бути слабішим від Марійки! Заставлю сам себе…»

Розкрив книгу, почав читати. Надворі сніг блищить, сонце сяє, ковзани під лавкою лежать, горобці цвірінькають… Так хочеться гуляти! Але як подумає Петро, що в одному класі з Марійкою доведеться вчитися, страшно йому стає…

Щодня тепер прийде Петро додому, пообідає й за шапку, щоб гуляти йти.

А маленька Марійка запитує:

• Петре, будемо в одному класі вчитися?

Почувши ці слова, Петро кидає шапку й сідає за книгу. (235 слів)

 

1. В якому класі вчиться Петро?

А  першому;

Б  другому;

В  третьому.

2. Хто з дітей старший?

А Петро;

Б Марійка;

В вони ровесники.

3. Чому вчителька прийшла до Петра додому?

А  попередити, що залишить Петра на другий рік;

Б  записати до школи Марійку;

В  провідати хворого Петра.

4. Чи вміє Марійка читати?

А  так, але дуже погано;

Б  ні, не вміє;

В  так, як кращі учні першого класу.

5. Чому Петро не навчився гарно читати?
6. За що вчителька похвалила Марійку?
7. Чого почав боятися Петро?
8. Як ви думаєте, чи навчиться Петро тепер гарно читати?

 

 

Як хлопці мед з’їли

Мати послала семирічних синів-близнят Олега й Романа в гості до дідуся. Дідусь живе в сусідньому селі.

Зраділи Олег й Роман: давно вони були в дідуся. У нього в саду смачні яблука.

«Ото вже поласуємо», - думають хлопці.

Принесли хлопці дідусеві нову вишиту сорочку, яку мати передала. Подякував їм дідусь і каже:

- Йдіть, діти, до мого саду, яблука їжте.

Побігли Олег й Роман до дідусевого саду. Яблук там багато, всі смачні. Вилізуть хлопці на одну яблуню, зірвуть кілька яблук, з’їдять, а на другій яблуні яблука ще смачніші, так і ваблять хлопців.

Наїлись хлопці яблук, а дідусь поставив на столі велику тарілку з духмяним медом. З’їли Роман й Олег по ложці й не можуть більше їсти.

Зібралися хлопці йти додому. Дав дідусь їм баночку з медом, каже:

• Хай і мама покуштує меду.

Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілося їсти. Сіли під вербою Роман і Олег, з’їли трохи меду.

Знову йдуть хлопці. Захотілося їсти ще дужче. Ще раз сіли, поїли неначе й небагато, а меду залишилося тільки на денці.

Ще раз сіли хлопці, з’їли весь мед.

Підійшли вже аж до хати, сіли під явором та й думають:

«Що ж нам мама скаже?

Вийшла мати з хати, дивиться – хлопці сидять і плачуть.

 – Чому це ви плачете, хлопці? – здивувалася мати.

Розповіли хлопці, як мед увесь з’їли.

Мама зраділа, сміється.

Хлопці здивувалися, питають у мами:

• Мамо, чому ви радієте?
• Тому, що ви плачите… (225 слів)

1. Скільки років було хлопцям?

А  сім;

Б  вісім;

В  дев’ять.

2. Де живе їхній дідусь?

А  у місті;

Б  на околиці села;

В  у сусідньому селі.

3. Що мати передала дідусеві?

А  яблук;

Б  вишиту сорочку;

В  вишитий рушник.

4. Чому плакали хлопці?

А  бо їм було соромно;

Б  бо їм було шкода меду;

В  бо дуже втомилися.

5. Як звали хлопців-близнят?
6. Чому вони не захотіли їсти мед у дідуся?
7. Чому хлопці дорогою поїли весь мед?
8. Як ви думаєте, чому мама раділа?

 

 

 

 

Батьків заповіт

 

Сергійкові не сповнилося ще й п’яти років, коли батько його пішов на фронт. Прощаючись з матір’ю і сином, батько сказав:

«Ось у цьому конверті – лист. Чи повернусь я з поля бою, чи не повернусь – прочитаєш його, сину, коли сповниться тобі шістнадцять років. Це мій заповіт».

Минуло три місяці. Батько зрідка писав коротенькі листи, сповіщаючи про тяжкі бої з фашистами. А потім листів не стало. Маму викликали в військкомат і сказали, що батько поліг смертю героя.

Плакала мати, плакав Сергійко.

Минали роки. Виростав Сергійко.

Блакитний конверт з батьковим листом лежав у шафі. Інколи Сергійко відкривав шафу, брав конверт і думав: «Що ж тут написано? Який заповіт дає мені батько?»

Коли до Сергійкового шістнадцятиліття залишилося тиждень, листа поклали на столі.

Нарешті настав довгожданий день. Сргійко прокинувся на світанку. Мама вже не спала.

Тремтячими від хвилювання руками мама взяла конверт, розірвала його, розгорнула білий арку і дала Сергійкові.

Сергійко прочитав:

«Дорогий сину! Сьогодні тобі шістнадцять років. Ти стаєш чоловіком.

Заповідаю тобі:

Найдорожче наше багатство – Україна. Батьківщина без тебе обійтись може, та ти без Батьківщини – ніщо. Без Вітчизни своєї кожен з нас – мов пилинка, яку вітер підняв і поніс безвісти.

Будь готовий взяти до рук зброю й піти на захист Батьківщини…»

Сергійко поцілував листа й тихо промовив:

• Батьку, чуєш мене? Я завжди буду твоїм вірним сином! (212 слів)

 

1. Скільки років було Сергійкові, коли батько пішов на фронт?

А  чотири;

Б   шість;

В  п’ять.

2. Що залишив батько хлопцеві?

А  фотографію;

Б  конверт з листом;

В  листівку.

3. Що сказали мамі в військкоматі?

А  що тато загинув смертю героя;

Б  що тато зник безвісти;

В  що тато потрапив в полон.

4. Коли прокинувся Сергійко на своє шістнадцятиліття?

А  під обід;

Б  на світанку;

В  дуже пізно.

5. Де лежав конверт До Сергійкового шістнадцятиліття?
6. Яке найдорожче багатство кожної людини?
7. Чому конверт не відкрили раніше?
8. Що пообіцяв Сергійко, прочитавши листа?

 

 

 

 

 

 

4 клас

Добре слово

В однієї жінки була маленька донька Оля. Коли дівчинці виповнилося п’ять років, вона тяжко захворіла: простудилась, почала кашляти й танула на очах. До нещасної матері почали приходити її родичі: Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив для хворої дівчинки щось смачне й поживне: липовий мед і солодке коров’яче масло, свіжі лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Кожен говорив: «Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям і хвороба обов’язково втече в ліси й на болота». Оля їла мед у стільниках і солодке коров’яче масло, лісові ягоди й горіхи, перепелині яєчка й бульйон з курячого крильця. Але нічого їй не допомагало – дівчинка вже ледве-ледве вставала з ліжка. Одного дня біля хворої Олі зібрались усі родичі. Дідусь Опанас сказав:

- Чогось їй не вистачає. А чого – я і сам не можу ніяк зрозуміти.

Раптом відчинились двері і в хату ввійшла прабабуся Олі – столітня Надія. Про неї родичі забули, бо вже багато років сиділа прабабуся Надія в своїй хаті, нікуди з неї не виходила. Але почувши про хворобу правнучки, вирішила навідати її. Підійшла до ліжка дівчинки, сіла на ослінчик, взяла кволу Олину руку в свою, зморшкувату і маленьку, й сказала:

- Немає в мене ні медових стільників, ні солодкого коров’ячого масла, немає ні свіжих лісових ягід, ні горіхів, немає ні перепелиних яєчок, ні курячого крильця. Стара я стала, зовсім нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-єдиний подарунок: сердечне бажання. Єдине бажання залишилось у мене в серці – щоб ти, моя квіточко, видужала й знову, як і раніше, раділа ясному сонечкові.

Така величезна сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине серце забилось частіше, щічки порозовішали, а в очах засяяла радість.   

     – Ось чого не вистачало Олі, - сказав дід Опанас. –  Доброго слова. (284 слова)

 

1. В якому віці Оля захворіла?

А  в чотири роки;

Б  в п’ять років;

В  в шість років.

2. Хто приходив провідувати дівчинку?

А  родичі;

Б  друзі;

В сусіди.

3. Як звали столітню прабабусю Олі?

А  Надія;

Б  Лідія;

В  Ніна.

4. Що принесла прабабуся своїй правнучці?

А  курячі крильця;

Б  лісові ягоди;

В  сердечне бажання.

5. Чому родичі забули про прабабусю?
6. Що приносили родичі дівчинці?
7. Як дівчинка відреагувала на слова прабабусі?
8. Чого не вистачало Олі, щоб одужати?

 

 

 

 

Від верби до тополі й від тополі до верби

Є в нашому селі широка, тиха вулиця. В одному кінці вулиці росте тополя, а в другому кінці – верба. Верба вища, а тополя – нижча. Від верба до тополі – дорога веде вниз, а від тополі до верби – піднімається вгору. Але гора ця ледь-ледь помітна оку.

Взимку на цій вулиці завжди ковзанка. Всі хлопці катаються на ковзанах.

Прийшли на ковзанку й два брати – Юрко з Павликом. Юрко – третьокласник, а Павлик – першокласник. Ковзанів у них немає. Прийшли хлопці з одними санчатами. Санчата легкі, з залізними полозками.

Юрко говорить Павликові:

• Будемо ми кататись на санчатах…
• Добре, - погодився Павлик.- Але як же ми тут кататимемось? Тут же гори немає…
• Я возитиму тебе від верби до тополі, а ти мене – від тополі до верби, - запропонував братові Юрко.
• Добре, - зрадів Павлик.

Сів Павлик першим на санчата, везе його Юрко від верби до тополі, аж підстрибує. Саночки біжать дуже швидко.

Ось і тополя. Сів на санчата тепер Юрко, везе його Павлик. Санчата їдуть повільно. Важко Павликові.

• Чому це я не можу везти тебе так швидко, як ти мене віз? – запитує у брата Павлик.
• Тому, що ти менший. Слабий ти ще, сили в тебе немає, - відповів з посмішкою Юрко.

Соромно Павликові бути слабим. Намагається він везти Юрка  швидше.

Так кілька разів везли вони один одного. Юрко віз Павлика від верби до тополі, а Павлик Юрка – від тополі до верби.

На сухому пеньку проти сонечка сидів дід Карпо.

Везучи Павлика, Юрко каже дідові:

• Дивіться, дідусю Карпе, який я сильний. Саночки біжать швидко… А Павлик слабий.
• Хоч він і слабий, та чесний, - відповів дідусь. – А ти хоч і сильний, та вже обманюєш слабого.

Юрко зупинився, почервонівши та низько схиливши голову.

Павлик з подивом запитав у дідуся Карпа:

• Дідусю, чому ж Юрко нечесний? (281 слово)

 

1. Хто з братів старший?

А  Юрко;

Б   Павлик;

В   вони ровесники.

2. Яке дерево було вище?

А  верба;

Б  тополя;

В не можна було зрозуміти.

3. Як Юрко віз Павлика?

А  швидко;

Б  повільно;

В важко.

4. В якому напрямку віз Павлик Юрка?

А  від верби до тополі;

Б  від тополі до верби;

В  по колу.

5. На чому сидів дід Карпо?
6. Чому хлопці прийшли на ковзанку з санчатами?
7. Чому Павликові було важко везти Юрка?
8. З чого видно, що Юрко зрозумів свою провину?