28 серпня о 18:00Вебінар: Методи і прийоми корекційної педагогіки, які можна використати на будь-якому уроці

Церква святих Петра та Павла - духовне серце села Вали

Про матеріал
ЗМІСТ Вступ……………………………………………………………………………..…3 Розділ 1. Святиня села………………………………………………………….....5 Розділ 2. З історії будівництва церкви……………………………………………6 Розділ 3.Церква в умовах окупації Буковини Румунією ………………………..7 Розділ 4. Церква святого Петра і Павла в період Радянського Союзу……..……9 Розділ 5. В незалежній Україні ………………………………………………….11 Розділ 6. Священники церкви Святого Петра і Павла………………………….14 Висновки….………………………………………………………………………..17 Список використаної літератури…….……………………………………………18 Додатки……………………………………………………………………………..19
Перегляд файлу

1

 

Департамент освіти і науки

Чернівецької облдержадміністрації

Відділ освіти Вашківецької міської ради

Валівська ЗОШ І-ІІ ступенів

 

 

 

Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

 

               Напрям експедиції: «Духовна спадщина мого народу»

 

 

 

 

 

 Церква святих Петра та Павла -  духовне серце села Вали

 

 

 

 

 

Виконавці: Терновецька Тетяна Василівна,

учениця 8 класу Валівської ЗОШ І-ІІ ст.

Терновецька Ангеліна Василівна,

учениця 7 класу Валівської ЗОШ І-ІІ ст.

Керівник: Дячук Тетяна Іванівна,

вчитель історії Валівської ЗОШ І-ІІ ст.

Контактний телефон:0972594194

 

 

 

 

2018

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………..…3

Розділ 1. Святиня села………………………………………………………….....5

Розділ 2. З історії будівництва церкви……………………………………………6

Розділ 3.Церква в умовах окупації Буковини Румунією ………………………..7

Розділ 4. Церква святого Петра і Павла в період Радянського Союзу……..……9

Розділ 5. В незалежній Україні ………………………………………………….11

Розділ 6. Священники церкви Святого Петра і Павла………………………….14

Висновки….………………………………………………………………………..17

Список використаної літератури…….……………………………………………18

Додатки……………………………………………………………………………..19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

     Актуальність теми дослідження. Духовні цінності - душа народу, його образ, з яким він постає перед світом. У них акумульовані його характер та ідеали, збережені і примножені впродовж історичного розвитку. У ціннісних пріоритетах закодоване минуле народу, особливості його менталітету, перипетії історичного розвитку. Тому шлях до пізнання народу лежить через реконструкцію його духовних цінностей.

        Документи стверджують, що ще у 1490 р. єпархія, до якої належав і Карапчів, була населена українцями, які сповідували православ’я.    

       Наразі, на традиційно православній Буковині триває боротьба за впливи й перетягування під омофор Києва чи Москви. Патріархат Румунський також плекає надію поширити тут свої впливи   

       Потреба звернення до свого ціннісного багатства завжди з'являється в часи, коли народ встає з колін, виходить на дорогу національної незалежності, будує нове життя, знаходячи в ціннісних пріоритетах орієнтири на теперішнє і майбутнє.

        Такі часи зараз переживає український народ, і звернення до його духовних цінностей випливає із завдань розвитку національної державності, побудови цивілізованого суспільства, національного й духовного відродження України. Саме це зумовлює актуальність нашого дослідження.

         Одним з небагатьох досліджень, в якому наведено історичні відомості про с. Вали стала праця І. Стринадка «Карапчів над Черемошем» (2003р.).   Дослідник у своїй роботі розглядає історію с. Вали у контексті історичного розвитку с. Карапчів. У дослідженні подано відомості про стан релігії у часи Румунської окупації Буковини, який співвідноситься з періодом створення церкви в с. Вали.

         Цікавими є дослідження, проведене Я. Кузиком у рамках підготовки проекту «Історико-краєзнавчий портрет села Вали», розділ «Духовність» та матеріали дослідження історії церкви,   проведеного Липованчук І.І.

       Об’єкт дослідження: історія церкви святих Петра та Павла в селі Вали Вижницького району Чернівецької області.  

       Предмет дослідження: роль громади в становленні церкви с. Вали, вплив конкретних  історичних періодів на життя церкви.

      Мета роботи: проаналізувати  історію становлення церкви, як   духовного центру села Вали; розкрити роль духовних цінностей в національному відродженні;  залучити учнів до активної діяльності з вивчення історії рідного краю.

     Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

  1. Опрацювати  матеріали  з даної теми.
  2. Дослідити особливості становлення церкви Св. Петра і Павла з 1925 по 2018 рік.
  3. Проаналізувати роль священників та активістів села  у становленні церкви, становище церкви  у суспільстві у різні історичні періоди.
  4. Зібрати та опрацювати свідчення старожилів с. Вали.
  5. Опрацювати фотоматеріали. 

       Основним методом дослідження у роботі є пошуковий. Додатково використовуємо аналітичний та описовий метод.

       Практичне значення полягає в тому, що матеріали роботи можуть бути використані при створенні історико-краєзнавчого портрету с. Вали,  у шкільному курсі українознавства, краєзнавства.

       Структура роботи. Робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаної літератури та додатку з фотоматеріалами.

Розділ І. Святиня села. Розділ ІІ. З історії  будівництва церкви села Вали.

Розділ ІІІ. Церква в умовах окупації Буковини Румунією.

Розділ ІУ. Церква святого Петра і Павла в період Радянського Союзу.

Розділ У. У незалежній Україні.

Розділ УІ. Священики церкви Святого Петра і Павла.

Джерела матеріалу: церковні архівні документи, свідчення старожилів с. Вали, світлини.

РОЗДІЛ І

 СВЯТИНЯ СЕЛА

        Кожне село і місто України має свою святиню – церкву. Церква (kyriakon) перекладається з грецької як «дім Господа»,  будівля, в якій відбувається християнське богослужіння. [3, с.202]. До неї, відколи існує християнство, ідуть дорослі й діти. Ідуть назустріч з Богом, з Ісусом Христом, Дівою Марією, із святими, апостолами, ангелами. Кожен, хто побуває на Службі Божій, почувається здоровішим, життєрадіснішим, бо у святому храмі душею і серцем розмовляє з Богом.       

       Для віруючої людини відвідування храму – це свято. Вона  відчуває умиротворення душі, бадьорість тіла і нескінченне щастя від можливості дотику до чогось більш високого. Вона шукає любові, захисту і благословення на добрі починання. Люди моляться про зцілення, про зміцнення віри та навернення на шлях істинний, про дарування благочестя і милосердя.         

          Церква Петра та Павла відіграє величезне значення у житті села Вали Вижницького району. Для прихожан відвідування церкви є обов’язковим   ритуалом. Кожної неділі, у великі релігійні свята скликають  жителів села церковні дзвони на службу Божу.        

          Церква – свідок багатьох радісних і сумних подій. Вона відіграє значну роль у збереженні духовних цінностей.  

         Церква Св. Петра та Павла розташована  в центрі села, на високому пагорбі, гармонійно вписується в місцеві краєвиди.             

          Церква - дерев’яна,  тризрубна, одноповерхова  разом із дзвіницею творить єдиний архітектурний ансамбль, який є характерним зразком українського дерев’яного монументального будівництва ХІХ ст. [4, с.84].

           Церковні дзвони сповіщають про   новини,   про пожежі та інші лиха,     скликають вірян до храму Божого на молитву, суп­роводжують на вічний відпочинок, відганяють град та бурі.  

 

 

РОЗДІЛ ІІ

 З ІСТОРІЇ БУДІВНИЦТВА ЦЕРКВИ

        Історія церкви у селі Вали - це, передусім, історія громади, парафіян, зусиллями яких була зведена ця велична споруда.

        На початок ХХ століття жителі села Вали були прихожанами церкви  в селі Карапчів.  Оскільки  вірян було досить багато - не всі могли поміщатися в одній невеликій церкві. Постало питання у громаді валівчан про свою власну сільську церкву.

         І, як сказано в Святому Письмі: «Хто просить одержує, хто шукає знаходить, а тому, хто стукає відчинять». [1, стих 10].

        Члени сільського комітету Миронко Семен, Мариянчук Олександр, Марчук Михайло, Найда Іван, Мар’янчук Семен, Продан Михайло, Палагнюк Іван, Лека Домітрій, Попович(ім’я невідоме), Данчук(ім’я невідоме),  зібрали гроші у жителів села Вали і закупили у селі Коритне (Вижницький район Чернівецька область) стару церкву. Побудована вона була ще у 1825 році і називалася Свято - Миколаївською. У 1880 році була реставрована. Перевезена у село Вали  у розібраному вигляді силами членів комітету у 1925 році.

          Після перевезення храму, населення села почало вибирати місце для встановлення церкви. Частина жителів наполягала, щоб храм зібрали на Хмелиському (кут, назва частини села), а частина - у Горішному куті.

          Ситуацію мудро розсудив Дмитро  Князький активний просвітний діяч, меценат, кошовий Січі на Валах, керівник Карапчівського осередку «Руська Рада.  Він подарував для церкви десять пражин  землі (одна пражина становить 0,0179 га) у центрі Валів. На цьому місці зібрали храм.

          Освятили церкву 12 липня 1925 року. 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ

 ЦЕРКВА В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ БУКОВИНИ РУМУНІЄЮ

             Румунська окупація Буковини протягом короткого часу призвела до втрат здобутків у буковинській православній церкві. Церковний конгрес у Чернівцях 3 -25 жовтня 1921 року завдав православним українцям найбільшого удару - був змінений церковний статут та назва Буковинської Православної Церкви з "греко - орієнтальної" на "православно - румунську" [2, с.154].

              Після зміни назви Буковинської Православної Церкви розпочався процес прилучення її до всерумунського патріархату. Це було зроблено на підставі закону "Про організацію Православної Церкви в королівстві Румунії", опублікованого 6 травня 1925 року. Буковинська митрополія одержала назву "Митрополії Буковини і Хотина" і стала п’ятою митрополією в румунській патріархії. Першим її митрополитом став єпископ Нектарій Котлярчук (1925 - 1935 р.). Незважаючи на своє українське походження, він був запеклим румунізатором.

Митрополит Нектарій направляв інспекторів у кожну церкву з метою перевірити наявність релігійної літератури румунською мовою, а також якою мовою велося богослужіння. [4, с.82].

           Церква Св. Петра і Павла також належала до п’ятої митрополії в румунській патріархії. Із свідчень старожилів села відомо, що богослужіння велось румунською мовою, а перший священик був румуном.

         Урядовий «Вісник Архиєпископства і Митрополитства Буковини» за січень 1929 року подав обіжник, на підставі якого Єпархіальна Рада вимагала від «усіх священників української національности до 60 років життя піддатися іспитові з румунської мови». [2, с.157].

           На догоду окупантам керівництво Буковинської митрополії та духовенство сприяли насильницькій денаціоналізації українського населення. Служителі церкви переслідували національну культуру українського народу, його мову.

           Боротьба українців за свої права мала тимчасовий успіх лише у 1929-33 р.р, коли українська мова вивчалась в школах 6 год. і 2 год. на тиждень рідною мовою викладалась релігія. [5, с.69].

          Українське населення Буковини, особливо інтелігенція, не хотіли миритися з цим. «У Карапчеві над Черемошем теолог Лека примусив у 1936 році Великодню службу проводити українською мовою» - обурювався один з румунських часописів. [3, с.83].

           У церквах Буковини розпорядженням єпархіальної ради Буковинської митрополії за N4934 від 28 квітня 1937 р. заборонили вживання у богослужіннях і діловодстві української мови. В секретному донесенні 4 квітня 1938 р. митрополит Віссаріон Пую пропонував окупаційній владі вжити жорстких заходів до тих, хто розмовляв українською мовою.  [2, с.158].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІУ

 ЦЕРКВА СВЯТОГО ПЕТРА В ПЕРІОД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ  

За часів Радянського Союзу (1944-1991р.р.) релігія в селі, як і всюди, зазнавала утисків. Посилився адміністративний контроль держави над церквою,  зростає атеїстична пропаганда. Заборонялись релігійні відправи, а представників духовенства часто переслідували. Із земель церковного фонду створювались колгоспи та радгоспи.

        Церква була підзвітна місцевому органу влади - сільській раді, яка пильно контролювала церковний бюджет. Про дохід та витрати церковний касир повинен був звітувати у відповідному відділі сільської ради.

         Житель села Миронко Олександр Семенович (1920 р.н.) розповідав про ті події: "Одного разу касир церкви Липованчук Семен Миколайович вирішив купити двадцять молитвословів для дітей за свої кошти. Отець Семен, який правив в цей час богослужіння, подумав, що касир взяв гроші для купівлі молитвеників із церковного бюджету. Це донеслось до органів влади. Представники влади відразу зреагували на дану інформацію і прийшли з перевіркою та ревізією не тільки до храму, а й додому касира. Було перевірено все. І з того часу бюджет церкви був на строгому контролі."

Владою вказувався час проведення релігійних відправ, контролювались проповіді священиків. У рейдових перевірках брали участь такі представники влади: Тесліцький М. О., Зав’ялець Г. М., Єремійчук А.

         Незважаючи на гноблення та переслідування православних християн, контролювання церковних справ та проповідей священика органами влади, жителі села відвідували храм і приносили пожертвування у фонд храму, дбали про його зовнішній вигляд.

          У 1975 році  церкву було реставровано, перекрито дах, оздоблено

куполи.  27 жовтня (свято Параскеви) церкву було освячено вдруге. Проте перша назва її збереглася до нашого часу, як і храмовий день села - 12 липня.

          У 1988 - 1990 роках до церкви прибудовано допоміжне приміщення до південної стіни вівтарної частини. Там проводилось хрещення новонароджених.  

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 РОЗДІЛ У

 ВІДРОДЖЕННЯ

         Наприкінці 80-х — на початку 90-х років в Україні розпочався своєрідний «релігійний ренесанс», виявами якого стали відродження релігійного життя, виникнення значної кількості релігійних общин, реставрація та відновлення функціонування давніх, спорудження нових храмів, збільшення набору до духовних закладів освіти тощо. Це було зумовлено зняттям заборон на релігійне життя, забезпеченням державою реальних гарантій свободи совісті; загостренням суспільних проблем; частковою втратою старих ідеологічних орієнтирів та цінностей; різновекторними пошуками духовної опори в житті; поверненням до споконвічних духовних цінностей.    За умов лібералізації державно-церковних взаємин в Україні стрімко зросла релігійна активність населення. Віруючими визнали себе понад половина громадян нашої держави.

          Серед суспільних інституцій церква має найбільший авторитет і користується довірою наших співвітчизників. Упродовж 1988-1990 рр. число релігійних об’єднань щороку збільшувалося на третину і на початок 1991 р. становило 10,5 тис.       

           На нові реалії духовного життя народу, державно-церковних і міжконфесійних взаємин Верховна Рада України відреагувала ухваленням 23 квітня 1991 р. Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Проте державну політику щодо релігії й церкви Україна змогла здійснювати лише після остаточного здобуття незалежності. Насамперед, наша держава відмовилася від тоталітарних методів впливу на віруючих і церковні організації, стала на шлях розбудови цивілізованих і демократичних державно-церковних взаємин.

          Московський патріархат надав внутрішню автономію Українській православній церкві (УПЦ), але зберіг за собою право призначати вищих духовних осіб в Україні.  Церква Св. Петра і Павла підпорядковується УПЦ Московського патріархату.

           Більше чотирьох десятків вихідців з  села  Вали  стали священиками. Зокрема, Понич Сергій Михайлович, Порчук Петро Іванович, Понич Микола Олександрович, Гуцул Микола Васильович, Гуцул Андрій Васильович, Гуцул Петро Васильович, Лека Олександр Михайлович, Одовійчук Василь Корнелійович, Терновецький Микола Васильович, Федорняк Дмитро Михайлович, Павлюк Борис Євгенійович, Щербан Іван Михайлович, Щербан Ілля Михайлович,  Ракоча Іван Омелянович, Джелеп Іван Семенович,  Палагнюк  Дмитро Григорович, Палагнюк Василь Григорович, Палагнюк Микола Григорович, Марчук Іван Миколайович, Поповецький Микола Олегович, Романюк Ярослав Вікторович,  Лупашко Іван Петрович, Лупашко Петро Омельянович та ін. 

            З 1993 по 1995 роки зроблено повний ремонт храму, як внутрішньої так і зовнішньої частини. Старі ікони замінено новими, оновлено  зображення ікон на стінах храму. Закуплено нові люстри, килими, штори. Подвір’я церкви огородили новою бетонною огорожею.

           Подбали про такі обнови храму "десятка", особливо Думич Лідія , Марчук Микола , Садовий Василь, Поповецький Микола, Єремійчук Григорій, Марандюк Микола, Найда Георгій та інші. Багато зусиль і праці докладено у розвиток релігії села та розбудову церкви священиком Іваном Шейчуком.

         У 2007 року церковним старостою обрано місцевого жителя села Терновецького Василя Васильовича, який організував будівництво приміщення для священика. Перший поверх будівлі призначений для проживання сім’ї священика, на другому поверсі розміщена дзвіниця.

         У 2009 році купол дзвіниці був оздоблений бляхою під золото, пізніше замінено покрівлю церкви.  Будівництво, реставрація  церкви проводяться і сьогодні за кошти жителів села, спонсорської допомоги небайдужих людей. У 2015 році  розпочато будівництво  трапезної, у 2018 році – церковних воріт.

         При церкві існує хор, який бере участь у всіх церковних обрядах. У березні 2016 року оновився за сприяння протоієрея Чікала Валеріяна (село

Бросківці Сторожинецького району). 

        Валеріан Чікал говорить, що у всі часи для мільйонів людей музика була найкращим джерелом роздумів та натхнення. Без музики не відбувається жодна визначна подія. І від того, яку музику людина слухає, залежить  її духовний рівень.

         Протоієрей Валеріан є автором проекту, який поєднує духовну музику зі словом священика та дає відповіді на різні питання: що таке любов, як відноситись до перемін у навколишньому світі, як чинити в тій чи іншій ситуації.

         Пісні та музика отця Валеріана - молитовні роздуми , які зароджують в людині потяг до духовного ідеалу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  РОЗДІЛ 6.

СВЯЩЕНИКИ ЦЕРКВИ СВЯТИХ ПЕТРА І ПАВЛА

 

Старожили села Вали, зокрема: Опаєць Леонора (1912р.н.), Липованчук Вероніка Михайлівна (1927р.н.), Терновецький Василь Миколайович (1928р.н.; довший час був паламарем у церкві Св. Петра та Павла) залишили свідчення про події того часу та священників Петро - Павловської церкви села Вали.

Відомості про першого священика, нажаль, не збереглися. Відомо, що він вів богослужіння румунською мовою та був румуном.

Другим священиком став Тудан. Він був жителем села Замостя

(Вижницький район Чернівецька область). Кожної неділі та у великі релігійні свята йому доводилось іти пішки правити Божу службу у село Вали.

Короткий час отцями у церкві були Мардак та Всеволод Кравчуки. Після них прийшов зять Тудана – отець Борис. 

 Поки правили службу перелічені вище священики, у селі підростав майбутній духовний отець - Григорій Лека. З дитинства він відчував потяг до релігії, самотужки вивчав особливості роботи священика. Через деякий час почав служити у церкві. Односельчани побачили великий потяг хлопця до духовенства, зібрали кошти і посприяли висвяченню Григорія у священики.

Своєю сумлінною працею отець Григорій заслужив повагу і авторитет у прихожан обох церков(церкви Св. Петра і Павла у селі Вали та церкви Різдва. Богородиці у селі Карапчів).  Отець Григорій на цій посаді працював чесно і був відданий роботі 18 років. Його могила знаходиться у подвір'ї церкви с. Вали на знак прихильності жителів села до чесного, добросовісного ставлення священика до прихожан храму. Пам'ять про нього завжди буде жити в серцях валівчан.

У часи прилучення церкви святого Петра  і  Павла до церкви Різдва Богородиці, що  знаходиться у сусідньому селі  Карапчів (Вижницький  район  Чернівецька область), доводилось вести богослужіння по черзі.

Після Григорія Леки священиками були: Смоляк Семен, отець Николай, Ілля Паламарюк, отець Дмитро, отець Родіон, Іван Шейчук, Іван

Зеленюк.

На початку періоду релігійного ренесансу у Петро - Павлівській церкві богослужіння вів отець Ілля Паламарюк, уродженець цього ж села. Спостерігаючи за життям односельчан, він побачив, що люди почали втрачати  християнські  ідеологічні орієнтири. Отець Ілля вирішив  спрямувати пошуки молодих людей до духовної опори в житті. Знаючи про те, що виховувати потрібно з раннього дитинства, отець Ілля засновує недільну школу для вивчення релігії.

Приміщення для школи організував у своєму будинку, обладнавши одну кімнату шкільними списаними партами, які надала школа та дошкою для записів. За власні кошти придбав підручники для навчання, молитовники у такій кількості, що міг подарувати кожному учневі. Записатись у школу міг кожний бажаючий, незалежно від віку і статі. Часто навіть приходили послухати бесіди наставника і старші люди.

Кожне заняття починалось з молитви і закінчувалось нею. Учні дякували Богу за його милість і доброту. Так, отець Ілля був дуже хорошим психологом і педагогом від природи.

Недільна школа функціонувала недовго, оскільки отця Іллю перевели на іншу парафію, а його справу не було кому продовжувати.

У 1996 році на сан священика Петро - Павлівської церкви села Вали було призначено Івана Зеленюка, мешканця села Зруб-Комарівці Сторожинецького району Чернівецької області. Він закінчив Одеську духовну семінарію. У 1988 році був висвячений.

 Іван Зеленюк - глибоко віруюча людина, переконана у правильності своїх поглядів. Людина чесна і сумлінна.

 У своїх проповідях робив акцент на чесних вчинках, на доброчинності, милості. Закликав до покаяння, духовного зцілення. Проповідував чесне християнське життя. 

         З червня 2015 року править службу в церкві Св. Петра та Павла Штефанюк Іван Онуфрійович, 07.09.1966 р.н., житель сусіднього села Бережонка, що у Вижницькому районі. Отець Іван здобув освіту у ЧПБІ (Чернівецькому православному богословському інституті). Висвячений дияконом 07.05.1991 р., священником -14.05.1991 р.

         За його сприяння   село оживилось. Священник Іван є хранителем релігійних обрядів. Він докладає чимало зусиль для того, щоб підняти рівень духовної культури православних, залучити молодь до християнства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

            Історія буковинського православ'я  жива ілюстрація духовно-національної терплячості українського народу. В умовах незалежної України вперше після багатовікового поневолення буковинці дістали свободу релігії.

            У процесі проведення дослідження нами було виконано такі завдання:

  1. На основі опрацьованих матеріалів проаналізовано особливості релігійного життя с. Вали; визначено роль церкви  у формуванні світогляду  населення;
  2. Зібрано свідчення старожилів с. Вали. Респондентами стали Думич Лідія,  Шарабуряк Теофіла, Малайко Параска, Найда Елеонора, Найда Іван, Марчук Іван, Тесліцька Марія, Павлюк Євгеній, Садовий Василь, Бухінський    Григорій, Порчук Надія, Марчук –Терновецька  Сільвія, Мар’янчук Ганна, Гуцул Павло (церковний паламар), Терновецький Василь(староста церкви).
  3. Укладено фотоальбом.

           Досліджуючи історію церкви бачимо, що історичні події, які відбувалися в державі яскраво відображалися на  її функціонуванні. 

          На шляху свого становлення церква Св. Петра та Павла  пройшла довгий та тернистий шлях, починаючи зі створення в умовах румунізації, насадження атеїстичних ідей та тотального контролю з боку владних структур в радянський період,  соціально-економічної кризи у перше десятиліття існування незалежної України.

          Незважаючи на всі лихоліття  церква у селі Вали збереглася,   завжди залишалася центром     духовного розвитку населення, постійно оновлюється за доброчинні кошти, є носієм духовності, віри та добра.  І тепер,  кожного року, для жителів  12 липня  - це  храмове  свято та День села. 

          Наше дослідження є важливим кроком у вивченні історії с. Вали, оскільки в історичному минулому села ще існує багато «білих плям».  

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

  1. Євангелія від Луки. Глава11.

 

  1. Жуковський А. Історія Буковини. Ч.ІІ. – Чернівці: Видавнича спілка «Час», 1993. - 223 с.
  2. Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980.
  3. Стринадко І.Т. Карапчів над Черемошем. Краєзнавчий нарис. - Вижниця: ВПП «Черемош», 2003. – 256 с.
  4. Федорак В.Ф., Черкач Н.І. Історія рідного краю.- Чернівці, 2000.-176 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дмитро Князький відомий громадський діяч

 

Біля церкви (1975-рік)

Церковна десятка (80-ті роки)

(Терновецький Василь, Садовий Василь, Чота Василь, Марчук Микола, Марандюк Корнелій, Марандюк Ілля, Заремба Октавіан, Палагнюк Григорій, Липованчук Григорій  та ін.)

Перший церковний хор

Смоляк Семен  править службу

Ілля Паламарюк в центрі

 

Сучасний зовнішній вигляд церкви Св. Петра і Павла.

 

 

Дзвіниця

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Церковні дзвони

 

Церковна криниця

Внутрішнє убрання церкви Св. Петра і Павла

 

 

 

 

 

Служба Божа(священик Іван Зеленюк)

 

 

Вербна неділя(священик Іван Зеленюк)

 

 

Пасха (священик Іван Зеленюк)

 

Церковне таїнство «Причастя» (священик Іван Зеленюк)

На сповіді…(священик Іван Зеленюк)

  Іван Зеленюк із синами

 

 

Реставрація покрівлі та куполів ( 2009 рік)

 

В центрі староста Терновецький Василь

 

 

 

Виконавці: Терновецька Тетяна та Терновецька Ангеліна

Робота з матеріалами

doc
Додано
1 квітня
Переглядів
104
Оцінка розробки
1.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку