Доповідь "Формування психолого-фізіологічної стійкості, профілактика стресів, розумових та емоційних перевантажень учнів/учениць ліцею"

Тема:  Формування  психолого-фізіологічної  стійкості,  профілактика  стресів,  розумових  та  емоційних  перевантажень  учнів/учениць  ліцею

У  сучасному  світі  слово  «стійкість»  набуває  особливого  значення.  Ми  живемо  у  час,  коли  зміни,  виклики,  інформаційний  тиск  і  воєнна  реальність  стали  частиною  повсякдення.  І  якщо  ми,  дорослі,  іноді  відчуваємо  емоційне  виснаження,  то  що  вже  казати  про  наших  учнів  та  учениць?  Діти  сьогодні  -  це  покоління,  яке  росте  у  середовищі  постійної  напруги.  Їхня  свідомість  одночасно  перебуває  у  ліцеї,  в  соціальних  мережах,  у  новинах,  у  внутрішніх  переживаннях.  Вони  вчаться,  спілкуються,  хвилюються  і  часто  не  встигають  проживати  власні  емоції.  Саме  тому  наша  виховна  робота  має  на  меті  не  лише  формування  моральних  чи  патріотичних  якостей,  а  й  -  психологічної  стійкості,  тобто  здатності  учня/учениці  не  ламатися  під  тиском  обставин,  а  знаходити  опору  в  собі.  Психолого-фізіологічна  стійкість  -  це  вміння  зберігати  емоційну  рівновагу,  ясність  мислення  та  працездатність,  навіть  коли  навколо  неспокійно.  Для  дитини  -  це  здатність  сказати  собі:  «Я  впораюся.  Я  не  сам».  Психолого-фізіологічна  стійкість  не  виникає  спонтанно  -  її  потрібно  виховувати.  І  виховувати  -  не  лише  уроками,  а  щоденною  атмосферою  взаємоповаги,  підтримки,  доброго  слова. 

Основні  чинники,  що  впливають  на  стан  наших  учнів/учениць:
1.  Перевантаження  навчальними  завданнями  та  тестами.  Інколи  дитина  боїться  помилитися  більше,  ніж  хоче  зрозуміти.

2.  Військова  реальність.  Дехто  пережив  втрату,  переїзд,  хтось  неспокійно  реагує  на  звуки  тривоги  -  це  формує  внутрішню  тривожність.

3.  Надлишок  інформації.  Діти  постійно  в  онлайні,  їхній  мозок  не  має  часу  на  «мовчання».
4.  Недостатня  підтримка  від  дорослих.  Батьки  та  вчителі  часто  завантажені  власними  проблемами,  і  дитина  не  завжди  отримує  емоційне  тепло,  якого  потребує.

5.  Відсутність  якісного  відпочинку  та  сну.

Наше  завдання  як  педагогів  -  створити  в  ліцеї  безпечний,  підтримувальний  простір,  де  кожна  дитина  відчуває  себе  прийнятою,  почутою  і  зрозумілою.
Для  цього  важливо,  щоб  у  всіх  напрямах  виховної  роботи  —  від  класних  годин  до  масових  заходів  —  ми  дбали  не  лише  про  інтелектуальний  розвиток,  а  й  про  емоційний  добробут  дітей.

Елементи  психолого-фізіологічної  стійкості  включають:

•                   позитивне  мислення  і  віру  у  власні  сили;
•                   саморегуляцію,  уміння  долати  тривогу;
•                   розвиток  емпатії  та  доброзичливості;
•                   дотримання  здорового  способу  життя,  режиму  сну,  харчування,  рухової  активності.
  Як  заклад  освіти  може  підтримати  стійкість  здобувачів  освіти:
  1.  Створення  емоційно  безпечного  середовища.  Де  дитина  не  боїться  помилки,  де  замість  фрази  «чому  не  зробив?»  звучить  «що  тобі  допомогло  б  зробити  це  краще?».
  2.  Розвиток  емоційного  інтелекту.  Класні  години  «Як  я  почуваюся»,  «Як  подолати  страх»,  «Як  допомогти  собі  під  час  стресу».
  3.  Активні  паузи  та  творчі  хвилинки.  Музика,  дихальні  вправи,  малювання,  рухливі  ігри  —  прості  методи,  які  повертають  учня/ученицю  до  внутрішнього  балансу.
  4.  Підтримка  педагогів.  Бо  стійка  дитина  не  народжується  поруч  із  виснаженим  дорослим.  Нам  самим  потрібно  мати  можливість  «підживлювати»  власні  ресурси:  обмінюватися  позитивом,  говорити  про  власні  емоції,  знаходити  опору  в  колективі.

5.  Робота  з  батьками.  Виховні  зустрічі,  поради  щодо  режиму,  інформаційної  гігієни,  спільного  дозвілля.  Ми  часто  не  усвідомлюємо,  наскільки  велике  значення  має  емоційний  тон  учителя/учительки.  Наш  голос,  інтонація,  реакція  на  помилки  -  усе  це  програмує  дитину  на  певний  емоційний  стан.  Учитель/учителька,  які  спокійні,  врівноважені,  уважні  до  дітей,  -  це  вже  терапія.
Ми  маємо  пам’ятати:  дитина  не  завжди  запам’ятає,  що  ми  говорили,  але  завжди  запам’ятає,  як  вона  почувалася  поруч  із  нами.  Сьогодні,  у  непростий  для  країни  час,  ми  всі  повинні  бути  не  лише  джерелом  знань,  а  й  джерелом  спокою.  Навчити  дитину  мислити  —  важливо.  Але  ще  важливіше  -  навчити  її  жити  в  гармонії  з  собою.  Психолого-фізіологічна  стійкість  —  це  той  фундамент,  на  якому  зростає  сильна,  впевнена,  відповідальна  особистість.  І  якщо  хоча  б  одна  дитина  після  спілкування  з  нами  скаже  собі:  «Я  можу,  я  вірю,  я  справлюся»,  -  отже,  ми  все  робимо  правильно.  «Психологічна  стійкість  -  це  не  відсутність  бурі,  а  здатність  залишатися  цілим  навіть  у  її  серці.»  Тож  збережімо  в  наших  дітях  віру  в  себе,  навчімо  їх  бачити  не  лише  труднощі,  а  й  можливості.  Бо  там,  де  є  спокій,  підтримка  і  розуміння  -  народжується  сила.  Нехай  кожен  наш  урок,  розмова,  усмішка  і  навіть  мовчання  будуть  маленьким  кроком  до  великої  мети  -  збереження  дитячої  душі,  внутрішньої  сили  й  віри  у  життя.

Пам’ятаймо:  ми  не  можемо  захистити  дітей  від  усіх  бур,  але  можемо  навчити  їх  тримати  рівновагу  на  хвилях  життя.