Фізична культура та РАС: ключові завдання та принципи роботи на різних етапах розвитку дитини

«Фізична культура та РАС: ключові завдання та принципи роботи на різних етапах розвитку дитини»Підготував: Вчитель-реабілітолог. Микулінський О. І.

Навіть за відсутності очевидних психомоторних порушень аутичній дитині необхідне певне фізичне навантаження для підтримки психофізичного тонусу, нормального розвитку м'язової і опорно-рухової системи та зняття психоемоційної напруги. Психолого-педагогічна корекція психомоторної затримки за аутизму можлива, аж до відповідності абсолютній нормі. В нормі дитина проходить стадії психомоторного розвитку:рухової активності на рівні елементарних відчуттів; рухової активності на рівні сприймання;локомоторної, рухової активності на рівні дій; рухової активності на рівні діяльності. У дітей з діагнозом аутизм спостерігається невідповідність психічних та моторних здібностей нормативам фізичного віку дитини.

Фізична культура та фізичний розвиток в перші 3 місяці життя. Так як в перші місяці дитина виявляє хаотичну рухову активність, але у неї з'являється слухове і зорове зосередження вже на другому тижні життя, в перше півріччя життя першочерговим завданням для дитини виступає набуття сенсорного досвіду. Однорідне середовище, в якому перебуває дитина, її знаходження в одному місці, в одному положенні тіла є негативними факторами розвитку і, навпаки, насичене яскравими кольорами, звуками, тактильними відчуттями середовище, сприяє розвитку сенсорики. Аутична дитина може бути негативно налаштованою на зміну звичних для неї умов перебування. Але це не означає, що зміни негативно впливають на неї. Вона потребує більше часу, щоб освоїти нове, і різка зміна заплутує її, вона почувається невпевнено. Пропонування дитині нових якостей відчуттів повинно відбуватися поступово, слід дати їй можливість довше взаємодіяти з тією чи іншою якістю. А з іншого боку, вчасно переключати на нову, уникаючи, таким чином, хронічних аутостимуляцій.

Діти з аутизмом можуть знаходитися на цій стадії психомоторного розвитку в більш пізньому віці, або мати певні психомоторні проблеми, вирішення яких повинно було відбутися в перше півріччя життя. Наприклад, таке характерне явище у дітей з аутизмом, як гримасоподібні вирази обличчя можна пояснити як хаотичне напруження м'язів обличчя, тоді як міміка - це узгоджена робота лицевих м'язів. Дитина ніби грається з кінестетичними відчуттями, що обумовлено складністю інтеграції даного сенсомоторного досвіду, адже напруження певних м'язів обличчя тягне за собою підтягування, опускання інших частин обличчя, розслаблення, розтягування інших м'язів. Якщо дитина при стереотипних діях, що викликають певні сенсорні відчуття, час від часу вже виявляє інші (можливо вищі) форми поведінки, слід докласти зусиль для перетворення стереотипної поведінки на цю нову форму активності, що з'явилася.

Для формування сенсомоторного досвіду корисними можуть бути наступні вправи:· Вправа «слідкування за предметом». Навчання дитини слідкуванню за переміщенням предмету, який знаходиться в полі зору. Перед дитиною на відстані 60-70 см. від обличчя дорослий починає похитувати предмет, наприклад, кільце певного кольору, яке насаджене на 60-70 см. стержень з амплітудою 7-5 см. та частотою одне-два коливання в секунду. Завдання дорослого привернути погляд дитини до предмету, який переміщується. Головною умовою цього є колисання іграшки при переміщенні у всіх напрямках. Починати переміщення слід тоді, коли дитина її побачить, тобто сконцентрує погляд на предметі який колишеться перед її обличчям. Тоді дорослий починає пересувати кільце вправо, вліво, вверх, вниз, приближувати його до дитини на відстань 20-30 см. та віддаляти на 1,5 м. від дитини. Слід так тримати стержень з кільцем щоб дитина не відволікалася на обличчя дорослого або інші яскраві предмети.· Вправа «схоплення та розглядання предметів». Розмістити перед дитиною кілька брязкалець, дзвіночків (предметів які можуть створювати звук) та різнокольорову іграшку прив'язану до них. Зробити це так щоб дитина мимовільними рухами торкалася іграшки, що б призводило до звучання брязкалець та дзвіночків, які знаходяться в полі зору дитини але за межами безпосереднього тілесного контакту. Якщо дитина лежить і ще немає навички сидіння, цю установку слід розмістити над її головою. Якщо дитина може стояти на колінах і повзати, слід розмістити так, щоб дитина, стоячи на колінах, дотягувалася ручкою до підвішеної іграшки. Дорослий спочатку розкритою долонею дитини торкається іграшки, потім направляє руку дитини, яка намагається схопити іграшку, і на кінець стимулює бажання дитини тягнутися до іграшки, наприклад, створюючи цікавий для дитини звук.

· Вправа «схоплення предметів різної величини та форми (круглої, квадратної, прямокутної, трикутної)». Для вправи можна використовувати великі та маленькі кільця від дерев'яної піраміди, дерев'яні бруски квадратної, круглої, трикутної та прямокутної форми. Розмір дидактичного матеріалу слід підбирати, враховуючи розміри руки дитини. В ході заняття дорослий демонструє по черзі предмети різної величини, стимулюючи дитину потягнутися до кільця і схопити. Теж саме з різноманітними формами.· Замотування дитини в приємну на дотик, м'яку тканину (ковдру). Дитина лягає на край ковдри, ноги разом, руки - прижаті до тулуба, голова лежить так щоб дитина могла вільно дихати, дорослий тісно замотує її в ковдру.

Проблема гіпо- та гіпертонусу м'язів в стані спокою та русі пов'язана з формуванням умовних рефлексів. Дитина навчається розслабляти та напружувати м'язи тоді коли цього вимагає ситуація. Наприклад, коли вона лежить м'язи спини розслаблені, коли сидить - м'язи плечового поясу, шия напружені, ноги - розслаблені, коли йде - м'язи згиначі та розгиначі ритмічно напружуються та розслабляються, без зайвих гіпер та гіпотонусів, що робить ходьбу вільною. Для роботи з урівноваження тонічної організації дитини можна використовувати такі вправи:· Довільне напруження та розслаблення м'язів;· Релаксаційний масаж;· Глибинний масаж - натискання та стискання частин тіла (особливо при гіпертонусі). Наприклад, міцні обійми.· Піднімання, підкидання дитини вверх (дитина напружує м'язи).

Лікувальна фізична культура віком дитина 5 місяців - 2 роки. Починаючи з 5-го місяця дитина виявляє перші надбання узгодженої роботи м'язів тіла. З цього часу аж до кінця першого року життя слід робити акцент на пізнання власного тіла, його можливостей та управління ним (поки що безвідносно до простору). У дитини природно виникає бажання підняти голівку, повернутися на інший бік, потягнутися рукою, зайняти положення сидячи. Оскільки, реалізувавши одного разу рух і отримавши бажане, дитина йде далі, нею керує пізнавальний інтерес, вона ніби передбачає, що може адаптуватися, знайти комфортну для себе ситуацію. Мотивацію маніпуляції власного тіла слід підтримувати, незважаючи на те, що поведінка здається примітивною. Корисною для дитини буде гімнастика та різноманітні вправи, коли дорослий активно рухає кінцівками, тулубом, голівкою дитини. При цьому дорослий повинен відслідковувати рухові імпульси дитини, спрямовані на виконання руху, який здійснює дорослий, активно рухаючи тіло дитини, або на опір таким рухам. Опір також слід вважати певною активністю дитини - напруження м'язів, як правило, кількох, для того, щоб досягнути бажаного (уникнути небажаного руху), що є умовою психомоторного розвитку. Формування здатності до займання поз тіла (сидіння, стояння на колінах, спираючись на руки або без опори, стояння на ногах, спираючись на руки або самостійно тощо) повинно в різноманітний спосіб стимулюватися дорослим. Наприклад, класти дитину в незручне для неї положення. Іншим стимулом може бути, наприклад, цікавий об'єкт, до якого наче можна дотягнутися, але для цього потрібно підвестися, витягнути руки, опертися на ручки. Для дітей цього віку цікавими є предмети, звуки, які контрастують із звичним середовищем.

Починаючи з 2-го року життя, якщо дитина психічно, а не тільки фізично дозріла до стадії локомоторного розвитку, слід розвивати всі можливі переміщення власного тіла та рухи його частин з урахуванням просторового контексту. Якщо для дитини першої та (якоюсь мірою) другої половини першого року життя важливо мати досвід з відчуттями різної якості та кількості, то на цій стадії важливо мати досвід взаємодії з різноманітними об'єктами, в тому числі, з власним тілом. Аутична дитина може мати пристрасті до певних об'єктів або навпаки начебто необґрунтований страх чи огиду. В такому випадку стереотипну поведінку з предметами (стереотипія маніпуляцій) слід поступово розширювати, наприклад, продемонструвати дещо подібний до стереотипного, і тому привабливий для дитини, але інший рух з предметом, при цьому емоційно виразно прокоментувати цю дії, ввести її у певний контекст ситуації. Аутична дитина, знаходячись на цьому рівні психомоторного розвитку, може не розуміти інструкцій для рухових вправ, однак у неї повинна сформуватися здатність до наслідування (наслідування рухів є однією із ознак локомоторної стадії). Сформоване прагнення та здатність до наслідування дають можливість навчати дитину, доносити до неї суть вправ. Основними рухами, які повинна засвоїти дитина, є ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння. При цьому, у дитина може виявлятися нерівномірність в наявних рухових навичках, тому слід концентруватися на тих з них, які менш сформовані або відсутні. Підбір вправ слід здійснювати коректно, враховуючи наявні стереотипи та вподобання.

Розвиток ходьби можна здійснювати такими вправами: ходьба в різному темпі, з різними положеннями рук, з гімнастичною палицею, наступаючи на підвищення, розміщені 30-50 см. один від одного, з переступанням через предмети тощо. Оволодіти навичкою правильного бігу допомагають різноманітні підготовчі вправи: біг з високим підніманням стегна, біг з переступанням предметів, біг з наступанням на палки, позначені на землі (підлозі) через 60-80 см., біг зі зміною темпу та напряму, із зупинками за певним сигналом дорослого, біг з оббіганням предметів, біг з прокочуванням обруча по землі поштовхом долон. Повзання можна розвивати, застосовуючи вправи, які передбачають різні його види: повзання на колінах із допомогою рук, повзання на колінах без допомоги рук, повзання по пластунські, повзання по похилій дошці на колінах із допомогою рук, повзання під мотузками, натягнутими між стільцями, штовхаючи великий м'яч, проповзти під стільчиками. Для розвитку лазіння можна використовувати наступні вправи: 1) залізти і злізти на гімнастичну стінку поперемінним і приставним кроком, ритмічно не пропускаючи при цьому щаблів; 2) підійти до колоди, лягти на неї грудьми, й перелізти на протилежний бік, по черзі опускаючи ноги; 3) пролізти в підвішений над землею обруч прямо та боком.

Розвиток стрибків/навичок стрибання може здійснюватися через такі вправи: 1) підстрибувати на місці на обох ногах; 2) перестрибувати поштовхом обох ніг через гімнастичну палицю покладену на підлозі; 3) стрибати в обруч, поклавши його на підлогу і вистрибувати з нього; 4)стрибати на місці на обох ногах, руки на поясі, повертаючись на 90, 180 градусів за один стрибок; 5) стрибати на місці - ноги разом, ноги нарізно; 6) стрибати в глибину з підвищення; 7) стрибати в довжину з розбігу; 8) стрибати у висоту з розбігу; 9) стрибати на обох ногах, просуваючись уперед; 10) стрибати через довгу скакалку, яка обертається. Для розвитку метання предметів можна застосовувати такі вправи як: прокочувати великий м'яч так, щоб він відбився від стіни і спіймати його, коли він котитиметься назад; 2) сидячи на килимі, ноги нарізно, котити великий м'яч один до одного; 3) кидати великий м'яч знизу обома руками дорослому і ловити його. Для розвитку рівноваги корисними будуть такі вправи: 1) пройти або пробігти між двома паралельними стрічками у вигляді ліній (відстань між якими 25 см.), не наступаючи на них; 2) пройти по шнуру, розтягнутому по підлозі прямо чи зигзагом; 3) пройти по покладеній на підлогу, похилій або розміщеній на висоті дошці (бруску, колоді).

Лікувальна фізична культура дитини у віці 3-5 років. Починаючи з третього року життя, до різноманітних рухів з предметами дитині відкривається можливість застосовувати їх за призначенням. Тому вправи з фізичного розвитку повинні поступово включати використання предметів за призначенням [21]. Розвиток предметних дій не є профілем фізичного виховання. Основними засобами для розвитку предметних дій можуть бути заняття в майстерні, із трудового навчання, неспортивні сюжетні ігри тощо. В такому випадку одним із завдань психомоторного розвитку стає формування цілеспрямованої моторної активності. Дитина повинна використовувати засвоєні навички на локомоторному етапі для досягнення певного результату, який вимагає довільної регуляції. Інструкція надається в словесній формі, а слово починає функціонувати як засіб розвитку довільності (засіб самоконтролю, саморегуляції).

Розвиваючи цільовий компонент психомоторики слід враховувати:· послідовність (від реалізації ситуативного наміру до виконання вправи, алгоритму вправ, алгоритму окремого заняття з фізичної культури, переслідування цілей фізичного саморозвитку);· для того, щоб у дитини виникла ціль (намір), вона повинна бути близькою до її потреб; слід орієнтуватися на інтереси дитини;· ціль, яку педагог ставить перед дитиною, повинна бути очевидною для неї, дитина має бачити засоби досягнення цілі, мати можливість відслідковувати наближення до цілі;· необхідне чітке планування і поступове формування стереотипу заняття;· правильно підбирати позитивне підкріплення; необхідно емоційно заохочувати дитину, говорити про те, що з кожним разом у неї виходить все краще і краще;· заняття легше проводити, коли всі його елементи пов'язані єдиним сюжетом;· використовувати сюжетний коментар, що допомагає довше утримувати увагу дитини на завданні. Велике значення для розвитку психомоторики дитини, яка знаходиться на цьому рівні, мають елементарні рухливі ігри.

Лікувальна фізична культура дитини віком від 6 років. Останній рівень психомоторного розвитку в дошкільному віці характеризується оволодінням дитиною складних довільних рухів, які здійснюються відповідно до усвідомленої дитиною певної сукупності норм, правил, ідеально представлених (ментальних) зразків поведінки. Крім цього, дитина на цьому рівні характеризується наявністю змагального мотиву. Іграм, до яких залучається дитина цього віку, властива спільність дій її учасників. Такі ігри передбачають складнішу взаємодію між гравцями, від якої залежить кінцевий результат гри [21]. Для розвитку спільної діяльності слід починати не безпосередньо із складних ігор, а з вправ, які привчають дитину враховувати іншого. Такими вправами є: присідання з обручем - дорослий бере обруч і підзиває дітей взятися обома руками за нього навколо, потім голосно рахуючи, дорослий командує - «присіли - встали»; ходьба в колоні тримаючись за палицю чи мотузку - діти встають в колону, беруться за палицю потім йдуть чи біжать по колу, оббігаючи предмети тощо; Ходьба на руках в парі - діти діляться на пари, одна дитина встає на руки, а інша піднімає її ноги, дитина йде на руках, потім міняються. Спільна діяльність не просто передбачає врахування іншого, а й інтеграцію зусиль, спрямованих на досягнення спільної мети.