Година спілкування "Хліб в українських легендах та віруваннях"

Хліб в українських легендах

 та віруваннях.

Мета:  формувати у дітей розуміння цінності хліба як мірила життя, як святині, як одного з найважливіших харчових продуктів; розширити уявлення учнів про значення хліба в житті української родини; виховувати бережливе ставлення до хліба, повагу до праці людей, які «зростили хліб».

Обладнання: колосся пшениці, хлібні вироби, комп'ютер, проектор, відео «Історія хліба», плакати з прислів'ями про хліб, виставка літератури.

Звучить легка музика.

 

Перебіг заходу

Учень 1.   Візьму я в руки хліб духмяний,

                     Він незвичайний, він святий,

                     Ввібрав і пісню, й працю в себе,

                     Цей хліб рум'яний на столі.

                     Йому до ніг вклонитись треба,

                     Він – скарб найбільший на землі.

 

Бібліотекар:

Сьогодні ми хочемо розповісти вам про те, що завжди було турботою і радістю людини, чому вона віддавала свій труд і талант. Про те, що для кожного з нас звичне, як сонячне світло чи дихання. І таке ж необхідне. Про те, без чого не уявити ні степової далі, ні світанку, ні рідного дому – про хліб.

Словами про хліб починаються молитви індуса і поляка, бразильця і туркмена, китайця й українця. Для нашої планети хліб – це синонім життя.

Змінюються покоління людей, народжуються і йдуть в історію народи і цивілізації, а хліб залишається найбільшою цінністю. Він, як повітря: оцінити його значимість можеш лише тоді, коли його не вистачає. Для кожного народу хліб його Батьківщини – найрідніший і найсмачніший.

 

Учень 2: У хлібі тім, що ти щодня їси,

                 Є аромат духмянистого поля,

                 Проміння сонця, і кристали солі,

                 І крапельки солодкої роси.

 

                 Ще в паросту, у крихітній зернині,

                 Хліб піснею звеличений навік.

                 Як дар землі за щедрий труд людини –

                 Його насущним прадід мій нарік.

 

 

 

Ведучий 1:

Перший в історії людства хліб випекли, як стверджують науковці, на берегах Нілу в Єгипті. І сталася ця знаменна подія не менше ніж ХV тисяч років тому.

Прообраз хліба в сучасному розумінні виник після того, як людина навчилася використовувати вогонь для приготування їжі. Випадково була розхлюпана на гарячий камінь суміш подрібненого зерна та води. Новоспечений корж виявився дуже смачним.

Запрошуємо переглянути відео «Історія хліба» https://www.youtube.com/watch?v=-y01CqQGLbA&t=45s

 

Ведучий 2:

Ми ще так мало знаємо про дитинство людства. Отож є чимало гіпотез про походження хліба. Та переконання, що хліб – це життя, спільне. Всі древні етноси вірили: хліб – подарунок богів. В різних куточках планету люди, абсолютно далекі один від одного, самостійно приборкали вогонь, винайшли знаряддя праці, навчилися виготовляти посуд і пекти хліб.

 

Учень 3:   Нехай смачним він буде для людей,

                     Хто сіяв зерно, не доспав ночей

                     І в праці звідав радощі і муки;

 

                     І хай тому буде гірким шматком,

                     Хто, не сплативши борг своїм трудом,

                     Візьме його в свої тендітні руки.

 

Ведучий 1:

На берегах Дніпра здебільшого хліб пекли із жита. Спільний корінь в словах «жито» і «життя» наводить на думку, що наші предки розуміли значення хліба. Бідняцьким вважався хліб із борошна грубого помолу. Кількістю хліба в коморі та на столі визначались багатство та знатність хазяїна. Основним багатством царя ацтеків Монтесуми, наприклад, вважали не золото, а мішки зерна, яким він приймав оброк.

 

Ведучий 2:

До нинішніх часів людство зберегло прообраз раннього хліба, який виготовляють в усьому світі: мексиканська тортилія, китайський пуапінг, шотландські вівсяні млинці, ефіопська інжера, українські коржі. Офіційна наука походження назви головної страви людства пояснює грецькими коренями. Древні елліни випікали хліб у глиняних горщиках, які називалися «клібанос». Начебто саме звідси і пішло слово «хліб», яке потім перекочувало до словарного запасу інших народів. «Калач» - слов'янське слово: «коло» - круг. «Сайка» - естонське. По-естонськи «сай» - білий хліб. Караваєм у сиву давнину називали пшеничний хліб, спечений в особливій посудині – каравайнику. На Україні хазяйка, перш ніж приступити до випікання хліба, нарядно вдягалась, пов'язувалась яскравою хустиною. Народження хліба – свято.

 

Ведучий 1:

У деяких народів хліб вважається цілющим засобом від багатьох захворювань. Так, нюхаючи свіжоспечений хліб можна вилікувати нежить, а черствий допомагає при лікуванні шлунка. Запах хліба, що випікається в домі, за древніми віруваннями, відганяє від нього злих духів.

Учень 1:   У стінах храмів і колиб

                     сіяє нам святково,

                     як сонце випечений хліб

                     і виплекане слово.

 

                     І люблять люди з давнини

                     як сонце не загасне,

                     і свій духмяний хліб ясний,

                     і рідне слово красне.

 

                     Бо як запахне людям хліб,

                     їм тихо дзвонить колос,

                     і золотом сіяє сніп

                     під жайворонка голос.

 

                     І, мабуть, тому кожну мить

                     бешкетнику-харцизі

                     їм слово батьківське звучить,

                     як заповідь у книзі.

 

                     Цей сплав чудесний, золотий

                     з яристих зерен-літер:

                     «Не кидай хліба, він – святий,

                     не кидай слів на вітер!»

 

Ведучий 2:

Хліб належить до особливо шанованих символів українського народу. Хліб – найвиразніший, найпопулярніший, найбільш значущий атрибут слов'янського харчування. Хліб – усьому голова, Хліб та вода – козацька їда, Без хліба – суха бесіда – таких прикладів української народної мудрості можна наводити безліч. Хліба споживали завжди багато, бо харчування в цілому було низьким за калорійністю. З хлібом їли й рідкі страви, і картоплю і, навіть, кашу. З ним улітку їли на полуденок свіжі огірки, фрукти, ягоди, баштанні.

 

Ведучий 1:

На Україні завжди віддавали перевагу житньому хлібу. Слово «жито» ще за часів Київської  Русі мало таке широке значення, що ним називали і хліб, і їжу взагалі. У неврожайні роки селянам доводилося пекти хліб не лише з житньої, а з домішками ячмінної муки, висівок, картоплі, буряків, лободи, навіть жолудів. Пшеничний хліб випікали на великі свята: Різдво, Паску, весілля. За звичаєм випічкою хліба для потреб сім'ї займались жінки. І лише у пізньому середньовіччі, коли у містах почали з'являтися пекарські цехи, право виготовляти хліб набули і чоловіки. Але деякі звичаєві привілеї та заборони продовжували існувати як у домашньому побуті, так і у цеховому спілкуванні: тіста не могли торкатися люди, що обмивали покійних, колії. І навпаки – пекар, чи кухарка, що виготовляли хліб, користувалися особливою повагою.

 

Учень 2:     Жито дозріває

                       На горі за гаєм.

                       Зерна обважніли

                       На міцнім стеблі.

 

                       Колоски схилились, -

                       Це вони вклонились

                       За тепло і соки

                       Матері-землі.

 

Ведучий 2:

Побажання «хліб та сіль» прикликає до родини багатство. У традиційному інтер'єрі селянської хати хліб-сіль покриті рушником, були необхідним атрибутом. Запрошуючи до столу господар казав: «Просимо до нашого хліба-солі», а після застілля гості дякували за хліб-сіль. Зустрічати хлібом-сіллю дорогих гостей – цей звичай, що має глибоке коріння, дійшов до нашого часу.

 

Ведучий 1:

У народних легендах хліб протиставляється всьому нечистому. Гарний був у давнину в Україні звичай «хлібувати» - обсипати зерном молодих і новонароджених. Із хлібом проводили до армії. З хлібом зустрічали тих, хто повертався з війни. Хлібом поминали тих, кому не судилося повернутися. Хлібом благословляли мандрівників у далеку подорож, вірили, що хліб, навіть, може зупинити пожежу, якщо обнести його навколо палаючої хати. Обіцянку, яку скріпили хлібом, не можна було порушувати. Крихти і уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося не доїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти. Було великим гріхом викинути навіть маленький його шматочок.

 

Учень 3:   - Не грайся хлібом, тож-бо гріх! –

                     В суворості ласкавій,

                     Бувало, каже старий дід

                     Малечі кучерявій

 

                     - Не грайся хлібом, тож-бо гріх! -

                     Іще до немовляти,

                     Щасливий стримуючи сміх,

                     Бувало, каже мати.

 

               

                     Росли малята, з немовлят

                     Робилися дорослі,

                     І чуте десять літ назад

                     Забувано навпослі,

 

                     І до архіву слово «гріх»

                     Здали не без підстави

                     Ми всі, навчивши слів нових

                     Дитинство кучеряве.

 

Учень 1:   Проте лишилася у нас,

                      І зовсім це не хиба,

                      Глибока шана повсякчас –

                     Так! – до святого хліба!

 

                      Бо красен труд, хоч рясен піт,

                      Бо жита дух медовий

                      Життя несе у людський світ

                      І людські родить мови.

 

                      Хто зерно сіє золоте

                      В землі палку невтому,

                      Той сам пшеницею зросте

                      На полі вселюдському.

 

Ведучий 2:

Як важко прожити людині без шматочка хліба! Згадаймо 1933 рік… Тоді на Україні лютував страшний голод. Найбільш потерпіли від нього селяни. Виснажені, пухлі від голоду хлібороби тинялися скрізь, шукаючи порятунку від голодної смерті. Люди споживали кропиву, верес, щавель, гнилу картоплю, суцвіття акації, квіти конюшини, ведмежу цибульку, заячі бурячки, що росли на болоті. Люди гинули гірш, як від чуми. Родюча українська земля була встелена трупами. Вимерли цілі хутори і села. Внаслідок повного виснаження організму від голоду померло 20 мільйонів чоловік.

 

Учень 2:     Плачуть голівки русі,

                       Виснажені до краю.

                      «- Крихітку хлібця, матусю,

                       Хлібця!..» - і крик завмирає.

 

Ведучий 1:

 Одначе трагедія голоду 1932-1933 років не була стихійним лихом, спричиненим посухою чи іншими природними явищами. То був нечуваний в історії людства, своїм характером і методами, навмисне організований голод, наперед обдуманий, запланований і проведений з якнайжорстокішим садизмом.

 

Ведучий 2:

У роки Другої світової війни багато міст і сіл України опинилися під окупацією військ нацистської Німеччини. Не було палива. Не було води. Не працювала електрика.

 

Ведучий 1:

Багато українських населених пунктів лежали в руїнах. Навкруги панували смерть і голод. Нестача харчів, а особливо хліба…

Історія не знала нічого подібного. І щоб не знала такого більше! Хай зостанеться цей хліб для всього людства символом страждань і мужності, несхитності духу народного і волі до перемоги.

 

Ведучий 2:

З чого тільки не випікали його, блокадний хліб! Різні були домішки. До житньої муки домішували муку вівсяну, ячмінну, кукурудзяну. Товкли і досипали макуху – лляну, бавовняну, конопляну. Додавали висівки, проросле зерно, порох млинарський, рисову лузгу і всяку всячину. Хліб був кислуватим, гіркуватим, трав'янистим на смак. Та голодним людям він був солодший солодкого. Люди не мріяли, а марили про цей хліб.

 

Бібліотекар:

Як же треба берегти хліб – кожен шматочок, кожну скориночку, крихту! Здається, чого вона варта?! Спробуй оцінити сонячне світло, красу землі, тепло рідного дому. Справжня цінність хліба не обчислюється грошима. Щоб ти не задумав, про що б не мріяв – усьому міра хліб. В ньому основа нашого благополуччя. Він запорука усіх наших радостей і надій. Як говорили в давнину: «Земля на зернятці стоїть».

 

Учень 3:   Є відкриття, яких не вкриє мла…

                     Нехай минуть віки, тисячоліття,

                     А жінка та, що вперше хліб спекла,

                     Залишиться безсмертною у світі.

                     І хоч згубилось в плині літ ім'я

                     І пам'ятника жінці тій немає,

                     А я її такою уявляю:

                     Вона, як мати, як сестра моя,

                     Із добрими ласкавими руками,

                     Як всі жінки у нашому селі,

                     Що творять хліб, щоденно творять хліб,

                     І все життя їх пахне

                     Колосками.

 

 

 

 

 

Джерела

1. Золотий колос Дажбога. Хліб в українських легендах та віруваннях/В. Ярош. Літературно-художнє видання. Видання перше. – К.: Успіх і кар’єра, 2013. - 112 с.; кольор. іл.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. К: Оберіг, 1991. – Т. 1-2
3. Дерево життя. //Упор. В. Ярош – К.; Успіх і кар’єра, 2009. - 224 с.; іл.
4. Історія хліба [Електрон. ресурс]. – Режим доступу:   https://www.youtube.com/watch?v=-y01CqQGLbA&t=45s