«Гомін, гомін по діброві» Трагічний і героїчний пафос козацьких пісень

Козацькі керманичі

З-поміж багатьох козацьких ватажків раннього періоду великою славою вкрив себе князь Дмитро Байда-Вишневецький. Він мав володіння на Волині, був черкаським та канівським старостою, але ніколи не був гетьманом Запорозького Війська.  На початку 1550-х років заснував замок на острові Мала Хортиця, згуртував навколо нього козаків і цим поклав початок Запорозької Січі. Саме тому його вважають першим козацьким гетьманом. Він першим вирішив покласти край турецьким нападам на Україну. Зібравши під своїм керівництвом чимале військо, Байда організував визвольні походи в Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Через зраду противників потрапив у полон до турецького султана, там і загинув мученицькою смертю. Малиновий прапор козацтва з срібним хрестом, золотим півмісяцем і зіркою - це пам’ять про гетьмана. Саме із таким прапором запорожці ходили з ним у перші походи проти степової орди. Історична довідка

Із 1617-1618 та 1621 років наказним гетьманом України-Руси став ставленик Польщі, видатний громадсько-політичний діяч   Конашевич Петро Кононович (він же Сагайдачний), про якого ми говорили на попередньому уроці. Завдяки військовій дисципліні йому вдалося вийти переможцем у багатьох боях і здобути славу грізного й безстрашного козацького ватажка під час знаменитих морських і сухопутних походів на володіння Османської імперії та Кримського ханства. Як ми вже знаємо, помер Сагайдачний від рани, завданої йому в битві під Хотином. Сагайдачний належав до найосвіченіших людей свого часу, піклувався про розвиток науки, культури. Історична довідка

Історична довідка. Петро Конашевич-Сагайдачний пішов з життя 10 квітня 1622 р. Ховали його на території Братського монастиря. Попрощатися із колишнім гетьманом прийшло дуже багато людей. Змінюючи один одного, 20 учнів Київського колегіуму читали панегірик, складений для цього випадку К. Саковичем.

Таж краще голови покласти за отчизну, Ніж лютим ворогам дістаться в даровизну, Бо хто за рідний край не хоче помирать, Із рідним краєм той сам мусить погибать. Тож Сагайдачний наш волів прийняти рани, Ніж християнський люд віддати від посани. Від рани смертної дочасно він сконав, Та славу мужністю навік завоював.... Хай Сагайдачного ім’я повік-віків, Прославить наша Русь, як приклад для синів, Щоб про діла його нащадки споминали І гідним Іменем в народах називали.

1. У стародавній Греції і Римі — надгробна похвальна промова, яка прославляла подвиги померлого.2. Похвальний відзив про кого-, що-небудь, захоплена похвала (часто нещирі або іронічні). 3. Літературний твір, зокрема давньоруський і давньоукраїнський, що містить такий відзив про кого-небудь. Панегірик Теорія літератури

Богдан (Зиновій) Михайлович Хмельницький (1595— 1657) - гетьман Запорозької Січі і всієї України з 1648 р. Народився у 1595 році в сім’ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького, який служив у корсунсько-чигиринського старости осадником, тобто засновником нових поселень. Михайло Хмельницький осадив містечко Чигирин, а пізніше, коли дістав посадуІсторична довідкачигиринського підстарости, — хутір Суботів, який став його родовим маєтком. Мати Богдана була козацького роду з Переяслава.

Богдан з дитинства спостерігав пригнічення і страждання українського народу, який не бажав підкорюватися панству. Хлопчик вбирав вільний дух козацтва, що впливало на формування характеру майбутнього гетьмана. У бою під Жовтими Водами 6 травня 1648 р. українські війська під керівництвом Богдана Хмельницького здобули першу велику перемогу у визвольній війні 1648-1654 років, яка й оспівується в пісні «Чи не той то хміль». У ній народ уславив Богдана Хмельницького як сміливого полководця, що стоїть на захисті рідної землі. Історична довідкаhttps://www.youtube.com/watch?v=amd2x. C-Gn. Ek

Постать Богдана Хмельницького займає особливе місце не тільки в історії козаччини, а й усієї України. Під його керівництвом українське військо здобуло ряд перемог над польською шляхтою і визволило більшу частину України. 8 січня 1654 р. на раді в Переяславі (тепер Переяслав-Хмельницький, Київської обл.) було проголошено про возз’єднання України з Росією.«Батю Зинов» — так любовно називав народ свого ватажка, високо шануючи його за політичну мудрість. Під керівництвом Богдана Хмельницького український народ здобув ряд блискучих перемог над шляхетською Польщею.Історична довідка

Історична довідка. Молодший син Хмельницького Юрась, був проголошений гетьма-ном ще за життя батька. Він тричі діставав гетьманську булаву, але жодного разу не зміг її втримати і стати врівні з батьком. Хмельницький Юрій Богданович (невдалий гетьман 1657 та 1659-1663 років) – призначений батьком і невдовзі скинутий з гетьманства своїм вихователем Іваном Виговським. На початку квітня 1657 року, виконуючи бажання хворого гетьмана Б. Хмельницького, рада старшин передала булаву молодому синові Хмельницького – Юрію, якому було на той час лише 16 років. 

Історична довідка. Сподвижник Богдана Хмельницького, який володів гетьманською булавою лише два роки (1657-1659), але зумів утвердити державний суверенітет України - Іван Виговський. Щирий патріот, який, за оцінками істориків, був одним із найвизначніших українських діячів середини ХVІІ століття, політик, дипломат, професійний висококваліфікований державний керманич, воєначальник.

Після Переяславської угоди 1654 року і смерті Богдана Хмельницького між козацькою старшиною починається боротьба за гетьманську булаву на Лівобережній Україні. Оскільки боротьба за булаву була гострою як ніколи, відбулася Чорна рада. Чорна рада - термін на позначення козацької ради, в якій, крім старшини, брала участь велика кількість рядових козаків. Слово «чорна» походить від «чернь» — так старшина називала рядових козаків, а також нижчі верстви суспільства. Найвідоміша Чорна рада відбулася 17-18 червня 1663 року біля Ніжина, де старшина і тисячі рядових козаків, і «некозацьких добровольців» (селяни і міська біднота) зібралися на вибір нового гетьмана. Ці події на основі літописних переказів відтворив Пантелеймон Куліш у своєму історичному романі «Чорна рада».

На Правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик Павло Тетеря. На Лівобережжі України точилася запекла боротьба між кількома претенден -тами на гетьманування, серед них — переяслав -ський полковник Яким Сомко, обраний на стар -шинській раді в Козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький. За підсумками Чорної ради гетьманом було обрано Брюховецького, а Сомка скарано на горло. Українські історики називають цей час добою Руїни.

Історична довідка. Павло Моржковський-Тетеря – найближчий соратник Богдана Хмельницького, талановитий військовий керманич, який вів подвійну політичну гру. У своїй політиці спирався на польського короля, повністю довіривши йому вирішувати долю козацької держави. За це він поплатився не тільки державною кар’єрою, а й власним життям.

Історична довідкаІван Брюховецький пройшов шлях від «старшого слуги» двору гетьмана Богдана Хмельницького до кошового отамана, трагічно загинув від рук лівобережних козаків. Наступним правобережним гетьманом «обох сторін Дніпра» став Петро Дорошенко. У своїй діяльності він утілював у життя започатковану Хмельницьким політику незалежної української державності. Йому довелося пережити найбільший тріумф, повагу, визнання народу і цілковитий крах своїх політичних планів, пройти через приниження та ув’язнення. Помер він далеко від батьківщини у дарованому царем селі Ярополчі, Волоколамського повіту під Москвою.

Історична довідка. Правобережний гетьман Михайло Ханенко – останній прихильник Речі Посполитої, ставленик Польщі - головний противник П. Дорошенка. Він мав непогані людські якості, бажав добра своїй рідній землі. Великі військові здібності допомогли йому протягом шести років утримувати булаву. У 1672 році був розбитий Дорошенком під Уманню. Під час походу на Правобережну Україну московських військ (1674) відмовився від боротьби і склав булаву, за що московський уряд виділив йому маєток на Чернігівщині.

Історична довідка Після цього Многогрішний був засланий до Сибіру (Іркутськ), де пробув до 1688 року, після чого служив у московському війську. Із 1696 року постригся в ченці. Українські історики пов’язують час гетьманування Многогрішного із закінченням доби Руїни. Дем’ян Многогрішний – лівобережний гетьман невдоволений московськими порядкуваннями, зокрема направленням до царської скарбниці усіх податків, що збиралися на Лівобережній Україні, почав налаго-джувати дружні стосунки з Дорошенком, але москов-ський уряд організував змову козацької старшини, яка скинула його з гетьманства.

Історична довідка. Чи вже не пора перестати так гризтись,бо зіронька волі захмарилась вже,Нам треба єднатись і з ворогом битись,що з сміхом кайдани нам знову кує. Ой, встаньте, ой, встаньте, вже хмари несутьсяі смерть вони зіроньці волі несуть. Чи чуєте, плаче земля там, де б’ються,де кров за Україну червоную ллють…Ой, встаньте. Вже близько ворожая сила,вона вже підходить до нас. Нехай того зразу захопить могила,хто спить в цей сумливо-злий час. В. Сосюра

Історична довідка. Роки гетьманування Івана Самойловича позначені прагненням об’єднати під владою московського царя Лівобережну Україну з Правобережною, у зв’язку з чим йому довелося вести боротьбу з Дорошенком і Ханенком. Але необмежене владолюбство, свавілля, користолюбство і прагнення перетворити гетьманство на спадкову монархію стали причиною падіння гетьмана Івана Самойлович. А час летів і днів підкови. Губив, як зорі — блиск в траву…І Самойлович сумнобровий. Віддав Мазепі булаву,І той узяв її з любов'ю. Збудує він життя новеІ зійде на його вершини. А крик гримить: «Нехай живе. Великий гетьман України!»

Іван Мазепа-Колядинський є однією з найяскравіших, найвидатніших і найсуперечливіших постатей української історії. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.Історична довідка

Історична довідка. На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700-1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави. За угодою, укладеною між гетьманом І. Мазепою та шведським королем Карлом ХІІ Україна мала стати незалежною державою. На її території проголошувалося князівство з довічною спадковою владою князя – гетьмана.

Історична довідка У 1708 році Мазепа таємно перейшов на бік противника Російської держави в Північній війні. Петро І дізнавшись про підписання союзницького договору Іваном Мазепою з Карлом ХІІ зруйнував Батурин та Чортомлицьку Січ. За зраду присязі відданий громадянській страті з позбавленням титулів і нагород, які він отримав від царя. У 1709 році Петро I наказав виготовити в єдиному екземплярі Орден Іуди, яким припускали нагородити Мазепу за зраду російського царя.

Історична довідка. Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдові, що належала Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, 21 або 22 вересня 1709 року Іван Мазепа помер і був похований. Згодом перепохований в Галаці (нині Румунія). Церква Пречистої Діви Марії - близнючка церкви Святого Георгія, де був похований І. Мазепа. Галац (Румунія).

Історична довідка Сподвижник гетьмана Івана Мазепи Пилип Орлик до кінця свого життя лишався вірним своєму покровителю і благодійникові, був продовжувачем його справи – боротьби за державний суверенітет Гетьманщини. Матеріали з архіву Орлика засвідчують його високий інтелектуальний рівень і любов до книжок. На посаді гетьмана Орлик одразу ж був визнаний турецьким султаном і шведським королем, із котрими був укладений договір про спільну боротьбу з московським царем Петром І. При підтримці європейських держав еміграційний гетьман вирушив на Україну навесні 1711 року, зібравши 16-тисячне військо і маючи при собі шведських інструкторів та польський загін І. Потоцького, а також татарську кінноту.

Історична довідка Наприкінці травня П. Орлик дійшов до Білої Церкви, але взяти укріплене місто не зумів і розпочав тривалу облогу, під час якої татари розпочали свої звичні грабіжницькі напади на українські села. Це призвело до відсторони українського народу від Орлика і посприяло московському царю Петру І, який перебував у Києві, збираючи військо на поміч Білій Церкві. Під переважаючими силами супротивника П. Орлик вимушений був відступити за межі України, після чого увесь час перебував поза її межами, як гетьман-вигнанець (на маєтності його сина Григорія у Франції стоїть паризький аеропорт Орлі).

Історична довідка. Лівобережний гетьман Іван Скоропадський  ставленик Московії, був затверджений на старшинській раді у Глухові після офіційного усунення Мазепи від влади. Після зруйнування Батурина російськими військами під командуванням О. Меншикова (03.11.1708) гетьманська столиця була перенесена з Батурина в Глухів. Згідно історичних свідчень, Скоропадський був обраний гетьманом в угоду царю, котрий відхилив кандидатуру Полуботка, зауваживши, що той занадто хитрий і може зрівнятися з Мазепою. Будучи покірною маріонеткою російського уряду, Скоропадський допустив знищення гетьманської влади на Україні-Русі. Підготовлений ним українсько-російський договір, що передбачав зміцнення становища Гетьманщини не був підписаний царем Петром І. Перед смертю (03.07.1722) Скоропадський заповів свою булаву Полуботкові, але Петро І уперто не затверджував Полуботка на посаді, надавши йому чин наказного гетьмана. Звідси й закріпилося за Полуботком звання – «гетьман без булави».

Історична довідка. Останній очільник Гетьманщини – Кирило Розумовський ніколи не відав військової звитяги й радості проводиря з приводу перемоги над ворогом чи то гіркоти поразки, не знав пекельних труднощів козацьких походів, не тримав справжньої бойової козацької шаблі в руках, не палив козацької люльки. За 14 років свого гетьманування приїздив в Україну лише п’ять разів. Та, незважаючи на це, політика гетьмана Розумовського, його прагнення розширити суверенітет Гетьманщини викликали невдоволення петербурзького уряду, що врешті-решт і призвело до ліквідації російським самодержавством гетьманства на Лівобережній Україні.

Більша частина козацької старшини одержала значні права і привілеї, а згодом її зрівняли в правах з російським дворянством. Скасовано полково-сотенний устрій, а Лівобережжя й Слобожанщина були перетворені на російські провінції. Наслідки ліквідації Гетьманщини Україна втратила свої національні збройні сили. Козацтво як соціальна верства України було знищене. На всій території України примусово запроваджувалися органи управління Російської імперії, загальноросійське законодавство, норми і звичаї. Російський царат посилив експлуатацію людських і матеріальних ресурсів українських земель.

Понад століття Гетьманщина була центром політичного життя України. Це була автономна Українська держава. Хоча Росія постійно втручалася у її внутрішні справи, все ж таки управління й соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалися українцями, їм належали ключові позиції в управлінні, судах, фінансах, армії. Місце Гетьманщини в історії України. Приклад Гетьманщини надихав українців кілька століть по тому створити власну національну державу.