Конспект уроку " Політика коренізації в УСРР "

                                                                  Кочетова Ольга Борисівна

                                                                  учитель Панчівської ЗШ І – ІІІ ступенів

                                                                  Новомиргородського району

                                                                  Кіровоградської області

Тема:  «Політика коренізації в УСРР: ставлення влади та населення.                                            Олександр Шумський. Згортання та наслідки українізації. Микола Скрипник»

Мета: - сформувати в учнів знання про зміст, мету, наслідки, значення політики українізації, причини її згортання; - охарактеризувати роль О. Шумського, М. Скрипника в здійсненні українізації; - розкрити справжній зміст політики радянської влади в національному питанні, доказуючи тимчасовий характер українізації;  розвивати логічне та історичне мислення; продовжувати формувати вміння працювати з історичними джерелами, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, робити висновки; сприяти  вихованню національної самосвідомості учнів.

Учні повинні

знати:

- зміст понять: коренізація, українізація;

– суть, засоби впровадження та наслідки політики коренізації;

– протиріччя між доктриною інтернаціоналізму та політикою коренізації;

уміти:

– встановити послідовність подій історії України 1921–1939 рр.;

– охарактеризувати громадсько-політичну діяльність М. Скрипника, О.Шумського.

Обладнання: В. С.Власов, С. В. Кульчицький «Історія України»(профільний рівень), роздатковий дидактичний матеріал,  опорний конспект,     М. Куліш «Мина Мазайло», відеоролик «Політика українізації та коренізації 1920-1930 років | Пишемо історію»

Тип уроку:  засвоєння нових знань, вмінь і навичок

Епіграф: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». Л. Костенко

    «Росія дала підрости новому поколінню, новій спроможності українців бути собою, а потім це все стесала під корінь, щоб на десятки років забезпечити собі спокій»               .                                                                                                                        М. Маринович

                                                                     Хід уроку

І. Оргмомент

ІІ. Актуалізація опорних знань

1. Який період історії України ми вивчаємо? (Встановлення й утвердження тоталітарного режиму)
2. Що таке неп і який період він охоплює?  (1921-1928 р.)
3. Які найважливіші  суспільні процеси відбуваються в цей період?

(перемога більшовиками своїх противників; впровадження непу; створення СРСР; боротьба з інтелектуальною елітою, висилка в жовтні 1922 р. 70 вчених з Одеси, Києва, Катеринослава, Харкова, погляди яких розходилися з офіційною лінією партії)

4.  Якою була політика більшовиків в сфері національній? ( «Декларація прав народів Росії», створення СРСР, гасло «Пролетарі, всіх країн єднайтеся! »)

ІІІ. Повідомлення теми, очікуваних результатів.

Робота в парах  з документами.

 Документ 1. Секретар ЦК КП(б)У  Дмитро Лебідь обстоював так звану «теорію боротьби двох культур», з якої випливало, що оскільки російська культура на Україні пов'язана з прогресивним пролетаріатом і містом, у той час як культура українська — з відсталим селянством і селом, то російська культура рано чи пізно переможе, і обов'язок комуністів полягає в тому, щоб підтримати цей «природний процес».

   Квітень 1923 р.  « Поставити перед собою завдання активно українізувати партію, отже, й робітничу клясу тепер буде для інтересів культурного поступу заходом реакційним, бо націоналізація, тобто штучне запровадження української мови в партії, робітничій клясі за теперішнього політичного, економічного  й культурного співвідношення між містом і селом, означає стати на погляд нижчої культури села, як рівняти з вищою культурою міста»

Запитання

• В чому полягав зміст «теорії боротьби двох культур»?
• Чи згодні ви з тим, що денаціоналізація це «природній процес»?

Документ 2. З виступу Г. Зінов’єва на У конференції КП(б)У, листопад 1920 р.                           « Ми вважаємо, що мова може вільно розвиватися: кінець кінцем переможе та мова, яка життєздатніша, культурніша. Таким чином , наша політика повинна полягати в тому, що не на словах, а на ділі показати українському селу, що Радянська влада не буде перешкоджати йому розмовляти й вчити своїх дітей будь-якою мовою»

Запитання

• Яку мову Г. Зінов´єв  вважав «життєздатнішою, культурнішою»?

Документ 3. З резолюції VIII Всеросійської партійної конференції (грудень 1919р.) «Про радянську владу на Україні»

«Члени РКП на території України повинні на ділі забезпечувати право трудящих мас учитися й розмовляти в усіх радянських установах рідною мовою, усіляко протидіючи спробам штучними засобами відтіснити українську мову на другий план, прагнучи, навпаки, перетворити українську мову в знаряддя комуністичної освіти трудових мас. Негайно ж повинні бути вжиті заходи, щоб в усіх радянських установах була достатня кількість службовців, які володіють українською мовою, і щоб надалі всі службовці вміли розмовляти українською мовою».

Запитання

• Як змінюється політика більшовиків? (Більшовики відмовляються від політики русифікації, переходять до українізації )

Термінологічна робота:

Коренізація– тимчасова політика ВКП(б) в національно-культурній сфері, яка здійснювалась з 1920-х до початку 1930-х років в національних республіках з метою зміцнення радянської влади засобами поступок у вигляді розширення функціонування національної мови.

Українізація – різновид цієї політики в УСРР.

                                          Українізація

Проблемні запитання:

Чому українізацію називають: - останнім кроком непу?

                                                        - радянським джином із пляшки?

(Джин –казковий герой, який виконує бажання господаря)

Текстова таблиця. Розповідь учителя.    Правова основа українізації:

• Діти, як ви гадаєте, чи не суперечить більшовицькій політиці пролетарського інтернаціоналізму політика коренізації?
• Чим ви можете пояснити  зміну політики більшовиків?

«Мозковий штурм». Причини українізації  (перегляд відеоролика)

Варіант відповіді: Радянська влада прагнула привернути на свою сторону:                         - вороже налаштованих проти більшовиків учасників Української революції та визвольних змагань 1917-1921 р.;  (Й. Сталін: «Українці – слабка ланка радянської влади»);                                                                                                          

-українську інтелігенцію і діячів культури;                                                                                       - обурене продрозверсткою селянство, яке вчиняло численні повстання (українці селянська нація, 85 % населення - селяни);

-відновити змичку між робітниками і селянами, між російськомовним містом і україномовним селом;

-створити позитивний образ більшовицької влади як всередині країни, так і за кордоном;                                                                                                                               -створити ілюзію реалізації національних прав,  проголошених Конституцією

-прагнення доказати, що більшовицька влада не окупаційна, а своя – рідна.

- (учитель) історики діаспори вважають, що українізація мала на меті ще й виявлення національно свідомих груп українців з наступним їх знищенням

                                           (відео)

Робота з історичними джерелами: В. С.Власов, С. В. Кульчицький ,«Історія України», § 39-40, п.3, стор.167.  Визначити складові українізації. Результати роботи занести до першої колонки  таблиці.

Провідники українізації : Наркомос УСРР, наркоми освіти:

Перегляд учнівських презентацій:                                                                             

• О. Шумський  1924-1927 р. (історичний портрет);
• М. Скрипник   1927-1933 р. (історичний портрет)

   О. Я.Шумський – член УЦР, належав до Укр. партії соціалістів-революціонерів, один з лідерів боротьбистів(з 1918 р).  У 1919р займав пост наркома освіти в уряді Х. Раковського, 1920 р. – нарком внутрішніх справ. В 1924 р. знову нарком освіти УСРР. Темпи українізації на той момент були незадовільними: «Ми повинні покласти край тупцюванню у питанні з україні-зацією» й активно взявся за роботу, в ході якої вступив у конфлікт з першим секретарем ЦК КП(б)У Л. Кагановичем.  Під час зустрічі зі Сталіним  Шумський вимагав усунення Л. Кагановича з посади та заміщення його Власом Чубарем - більш лояльного в питаннях українізації. Під тиском розгорнутої проти нього політичної кампанії визнав «помилковість» своїх поглядів. У 1927 р. зміщений з посади наркома освіти, звинувачений у «національному ухилі». Переведий у Москву на другорядну роботу.

«Донецький Дон Кіхот»

М. О. Скрипник – старий більшовик, соратник Леніна, учасник Жовтневого перевороту,  член першого уряду радянської України, з березня 1918 р. очолював Народний секретаріат, член ЦК КП(б)У. У 1927-1933 р. – нарком освіти УСРР., якому підлягали всі заклади освіти: від шкіл до ВУАН, всі культурні установи. Активно сприяв підготовці учительських кадрів, видавничій справі, українізації середньої та вищої школи, створено 500 укр. шкіл та 2 вузи. У 1928 р. затвердив новий укр. правопис. Але його погляди на українізацію дуже часто не співпадали зі сталінськими. Тому в перший же зручний момент, після  розгрому націоналістичного ухилу О. Шумського, під егідою Сталіна було створено міф про «націонал-ухильництво» М. Скрипника. 1933 р. – рік Голодомору, початку репресій в Україні. Проти Скрипника у 1931 р. фабрикують справу про членство у вигаданій ОДПУ Спілці визволення України, яка нібито готувала вбивство     Й. Сталіна  й вихід України із складу СРСР. Його звільняють з посади наркома освіти. Не витримавши моральних тортур, Микола Олексійович покінчує самогубством, однак і мертвого його оголосили  «ворогом народу». Фактично зі смертю Скрипника  припиняється українізація.1927-1933 р називають «добою М. Скрипника».

Вчитель. Українізація до 1927 р. була партапаратною, а з приходом в Наркомос М. Скрипника охопила освіту, науку, культуру.

Робота в парах.

Документ 1. Підручник В.С. Власова, С. В. Кульчицького «Історія України»,       § 39-40, п.3, стор. 168.

 Прослухавши біографічну довідку та свідчення учасника подій, поміркуйте, чому М. Скрипник прагнув отримати максимум можливого з офіційної політики українізації?  У чому це виявилося ?

     Робота з підручником В. С. Власова, С. В. Кульчицького «Історія України»,    § 39-40, п.3, стор. 167. Зробіть висновки, чи мав позитивні наслідки  процес українізації. Результати роботи занесіть до другої колонки таблиці.

 Цікавинка!   Українські делегації відправлялися в Москву (!) з перекладачами.

Робота в групах.

 1 група. Робота з таблицею «Національний стан справ в Україні у 1923 та 1927 р.»

Дати відповіді на запитання:

1.Дайте загальну оцінку змінам, що сталися у справі запровадження української мови.                                                                                                                                                            2. У яких сферах успіхи у справі «українізації» були найбільш відчутними?                                                                                  3. До яких наслідків, на ваш розсуд, мала призвести успішна реалізація політики «українізації»?  

2 група. Робота з таблицею «Українізація державного апарату»

• Проаналізуйте дані таблиці й зробіть висновки.

«Вільний мікрофон»

• Як ви гадаєте, чи все населення України підтримало українізацію? Хто її не      підтримував, на вашу думку? Чому?

Варіант відповіді:

- верхівка КП(б)У (Е. Квірінг - німець, Л. Каганович - єврей, С. Косіор - поляк,                  Л. Мельников, М. Хрущов – росіяни );

-національні меншини, вважаючи українізацію націоналізмом, «петлюрівщиною»;                                                                                                                            - вузівські російські викладачі відмовлялися викладати «селянською» мовою;
- російські чи зрусифіковані міщани, робітники, інтелігенція;

- РПЦ;

- чиновники

 Робота в групах.

Документ 2. Підручник В.С. Власова, С. В. Кульчицького «Історія України»,       § 39-40, п.3, стор. 168.

Чому політика українізації спричинила невдоволення державних чиновників УСРР? Які факти у свідченнях С. Єфремова вказують на те, що більшовицька українізація була тимчасовим заходом? Чи стала влада внаслідок українізації ближчою до народу?

Вчитель. Мовою джерел. Основною формою опору було просте ігнорування українізації – масове й по суті безкарне. Так, в 1930 р. в Артемівську (Донбас) близько половини службовців цілковито ігнорували українізаційні приписи, а кілька сотень осіб домоглися офіційного звільнення від цього тяжкого обов’язку… Одеська опера відмовилася ставити вистави українською мовою, аргументуючи це тим, що її колектив спирається на традиції італійського та російського виконавського мистецтва. Набуло поширення глузування з українізації («вы говорите это серьезно или по-украински?»), гіперболізація її «жахіть», уїдливі кпини, анекдоти тощо.   

            Додатковий матеріал

          М. Куліш, «Мина Мазайло». Ставлення основного героя службовця апарату тресту           «Донвугілля» Мини Мазайла до українізації негативне, адже був переконаний, що це спосіб зробити його «другосортним і не допустити до вищої посади».

 У п’єсі є натяки на облудність скороминучої радянської українізації: «І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем відчуваю, що українізація – це спосіб зробити з мене провінціала… а вся велетенська країна перетвориться на суцільну тюрму чи концтабір, бо тільки в цих закладах немає імен та прізвищ…»

 Тьотя Мотя з Курська із цього ж твору вважала, що «краще бути зґвалтованою, ніж   зукраїнізованою».

М. Вороний казав, що повірить в українізацію лише тоді, коли «катеринославські повії пропонуватимуть себе українською мовою»

… Масове ж ставлення росіян до цього процесу вповні засвідчує відомий вірш Маяковського «Долг Украине» («Говорю себе: товарищ москаль, на Украину шуток не скаль»).

Як називав таких людей Т. Шевченко? (манкуртами)

Дерево рішень. Значення українізації.

Варіант відповіді:

• українська мова в цей період мала статус державної;                                                                               • сприяла розвитку освіти і культури;                                                                                                • ліквідація неписьменності;

• розвиток національної свідомості українського народу;

Учитель. Ось тому процес українізації вступав у протиріччя із великоросійською державницькою політикою і був оголошений «шкідливим, «національним ухилом».

   Із резолюції червневого  (1926 )Пленуму ЦК КП(б )У «Про підсумки українізації»:                                                                                                                            «Партія мусить вести рішучу боротьбу у власних лавах і серед пролетарських мас проти забобонів  російської та зрусифікованої частини пролетаріату, проти перекручень інтернаціоналізму, проти псевдо інтернаціоналізму, русотяпства, шовінізму.

…Рішуче боротися проти пережитків російського шовінізму, що є головною перешкодою до розв'язання національного питання, партія мусить водночас боротися і проти українського шовінізму .»

     18–22 листопада 1933 року у Харкові проходив об'єднаний пленум ЦК РКП (б) та ЦК КП(б)У, який розглянув питання про «український націоналістичний ухил» і визнав, що «в даний момент головною небезпекою є місцевий український націоналізм, що поєднується з імперіалістичними інтервентами». Пленум прийняв постанову «Про націоналістичні ухили в лавах української парторганізації і про завдання боротьби з ними», що означало припинення українізації і репресії. Наступив період тотальної русифікації, який не припинявся до розпаду комуністичної імперії

• Чи можна політику українізації назвати винаходом більшовиків? ( Ні. ЦР, Гетьманат, Директорія УНР)
• Що відмінного в політиці різних політичних режимів?

«Займи позицію». Висловити міркування щодо проблемних  питань:                                   - Українізація – останній крок непу;                                                                                                          - Українізація – радянський джин із пляшки

Учитель.  Український історик і археограф Я. Дашкевич: «Розквіт громадсько-культурного життя… не був результатом національної політики партії, відомої під назвою українізації… Не громадсько-культурний розквіт був наслідком українізації, а навпаки – натиск української національної стихії на партію був настільки сильним, що вона змушена була піти на національну реформу під назвою українізації, намагаючись дезорієнтувати населення».

Учитель. З інструктивної промови Голови Реввійськради РРФСР Л. Троцького перед комуністами-агітаторами, що виїжджали на роботу до України (початок 1920 р.):

«...Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только во время войны каждый раз губили все завоевания украинцев. Потому они рано утеряли свою "самостийность" и живут то под Литвой, то под Польшей, то под Австрией, то под Россией, составляя собой очень ценную часть этих держав. Эти бытовые особенности характера украинцев необходимо помнить каждому агитатору, и его успех будет обеспечен...»

• Наскільки актуальним є вислів Л. Троцького ?
• Які уроки повинні винести українці?

ІV. Рефлексія

 Тести:

1. Провідниками політики українізації були:                                                                                     а. Д.Лєбєдєв, Л. Каганович, П. Постишев;                                                                                           б. Л. Каганович, О. Шумський, М. Скрипник                                                                              в. Й. Сталін, О. Шумський, М. Скрипник  
2. Результатом процесу «коренізації» в УСРР стало:                                                                                                 А  зменшення українців серед службовців держапарату;                                                                                                           Б  еміграція значної кількості української інтелігенції;                                                                                   В  обмеження культурно-національних прав національних меншин;                                                                       Г  бурхливий розвиток української культури («Відродження»).
3.  Установити відповідність між датами і подіями:                                                                                                                 А. ХІІ з’їзд РКП(б)           1. 1922р.                                          

 Д/З: §39-40, п. 3, опрацювати опорний конспект, дати відповіді на запитання 7, 9.

 О.Я.Шумський – член УЦР, належав до Укр. партії соціалістів-революціонерів, один з лідерів боротьбистів(з 1918 р).  У 1919р займав пост наркома освіти в уряді Х. Раковського, 1920 р. – нарком внутрішніх справ. В 1924 р. знову нарком освіти УСРР. Темпи українізації на той момент були незадовільними: «Ми повинні покласти край тупцюванню у питанні з україні-зацією» й активно взявся за роботу, в ході якої вступив у конфлікт з першим секретарем ЦК КП(б)У Л. Кагановичем.  Під час зустрічі зі Сталіним О. Шумський вимагав усунення Л. Кагановича з посади та заміщення його В. Чубарем - більш лояльного в питаннях українізації. Під тиском розгорнутої проти нього політичної кампанії визнав «помилковість» своїх поглядів. У 1927 р. зміщений з посади наркома освіти, звинувачений у «національному ухилі». Переведий у Москву на другорядну роботу.

М. О. Скрипник – старий більшовик, соратник Леніна, учасник Жовтневого перевороту,  член першого уряду радянської України, з березня 1918 р. очолював Народний секретаріат, член ЦК КП(б)У. У 1927-1933 р. – нарком освіти УСРР., якому підлягали всі заклади освти: від шкіл до ВУАН і всі культурні установи. Але його погляди на українізацію дуже часто не співпадали зі сталінськими. Тому в перший же зручний момент, після  розгрому націоналістичного ухилу О. Шумського, під егідою Сталіна було створено міф про «націонал-ухильництво. М. Скрипни-ка». 1933 р. – рік Голодомору, початку репресій в Україні. Проти Скрипника у 1931 р. фабри-кують справу про членство у вигаданій ОДПУ Спілці визволення України, яка нібито готувала вбивство Й. Сталіна  й вихід України із складу СРСР. Його звільняють з посади наркома освіти. Не витримавши моральних тортур, Микола Олексійович покінчує самогубством однак і мертвого його оголосили «ворогом народу». Фактично зі смертю Скрипника  припиняється українізація.