Виховна година

Тема «Голодомор – це велика трагедія українського народу»

Мета: ознайомити учнів з жахливими фактами геноциду окупаційної влади проти українського народу, викликаючи жаль, співчуття, обурення і ненависть до катів, поглиблювати розуміння цінності свободи й незалежності України, а також особистої критичності кожного громадянина до її закріплення і зміцнення, виховувати в учнів співчуття, людяність любов до своєї Батьківщини та свого народу.

Оформлення: на столі, застеленому скатертиною, букет із пшеничного  колосся, хлібина перевязана чорною стрічкою, калина  свічки виставка книг, інших матеріалів про голодомор в Україні.

1. Вступне слово викладача.

Із чорної далини чутно голоси очевидців про страшну трагедію українського народу. Охоплюють спазмами болю душі живих. Та в цих голосах немає крику, немає розпачливої жалоби - є тихе, скорботне сповідання баченого, пережитого. Слова роками німіють - нема вже душевних сил для виплакування цього горя. Це горе - за межами болю. Люди не хотіли вірити, що це могли творити... люди. Приречені на голодну смерть вважали, що це чинить диявол, а воно ж було витвором комуністичної системи

Уля: Присвячуємо цю виховну годину  подіям, які відбувались в 30-роках XX століття, а саме голоду 1932-1933 років, які отримали назву голодомор. В   словниках радянських часів немає тлумачення слова   ” голодомор”.   Є лексема ” голодомор” ,яка трактується  відсутність продуктів харчування у зв’язку з неврожаєм   або іншим стихійним лихом. З погляду граматики воно складається з із двох слів: ” голод”  і “морити”, буквально означає ” морити голодом людей”.

Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 року по листопад 1933 року) За різними даними, загинули від 4 до 7 млн; Осіб.

Учні  продовжують читати  сценарій і під час цього йде перегляд презентації

Андрій: Пам‘ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

 

Настя: А люди біднії в село,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися в хатах,

Та й мруть.

 

Альоша: Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні.

 

Іра: Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.

 

Коля: У 1930 році Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно з яким колгоспи мусили здавати державі від чверті до третини зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економічної кризи. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай, що мотивувало селян відмовлятися від праці на землі, і породило масову неконтрольовану урбанізацію.

 

Андрій: На фоні цього, продовольче становище українських сіл ставало все важчим. З іншого боку, зі збільшенням тиску на селян, активізовувався селянський рух опору. В листі Кагановичу від 11 серпня 1932 року, Сталін писав: «Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити… Поставити собі за мету перетворити Україну у найкоротший термін на справжню фортецю СРСР; на справжню зразкову республіку. Грошей на це не шкодувати!». Таким чином, радянське керівництво ставило перед собою дві мети. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвилях українізації набував обертів.

Перегляд фільму «Голодомор» ТРК Україна

 

Іра: Вірш «Пекельні цифри…» учні запалюють свічки

“Пекельні цифри та слова,

у серці б’ють, неначе молот,

немов проклятий оживе,

рік тридцять третій.

Голод…Голод

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах,

Сім мільйонів (Боже мій)

Не долічила Україна.

 

Настя: Закон «про п'ять колосків» – народна назва репресивного радянського закону часів Голодомору. Повна назва: Постанова ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 р. Окрім власне самого закону існувала також Таємна інструкція про його застосування. Текст закону був власноруч написаний Сталіним. Закон передбачав як захід судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна «розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом'якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна». Амністія у цих випадках заборонялась. На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 000 осіб. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

 

 

 

 

Уля: вірш «Ти кажеш не було голодомору…»

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хтож села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

 

Іра: Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону.

 

Альоша: Попри те, що дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.

 

Коля: 16 лютого 1933 року, коли багато тисяч селян почали вмирати з голоду, на місця надійшла директива: «Категорично заборонити будь-яким організаціям вести облік випадків опухання й смерті на ґрунті голоду, окрім органів ДПУ». Сільрадам було дане розпорядження при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, у 1934 році надійшло нове розпорядження: усі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки відіслати до спецчастин, де, напевне, вони і були знищені. Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, демографічні втрати від Голодомору 1932–1933 років в Україні становлять 3,2 мільйони осіб. За п‘ять місяців 1933 року (з березня до липня) в Україні загинуло стільки ж людей, скільки померло за п‘ять попередніх років (території з найбільшою втратою населення внаслідок голодомору позначено червоним кольором).

Уля: вірш «Защеміло від болю серденько…»

Защеміло від болю серденько:

Я не бачив, я чув лиш про те

Як своє немовля рідна ненька

У казан із водою кладе.

Кураєм натопила у хаті,

Щоб зварити останній обід.

- наїстесь, мої дітоньки, нині,-

А сама побіліла, як лід.

- Смачно так ви ніколи не їли,-

І поставила борщ на столі.

Ледь сама за столом не зомліла:

- Їжте, їжте, хороші мої...

-Мамо, мамо, сідайте із нами!-

- Я вже їла, -і втерла сльозу.

- Завтра вас до хрещеної мами

- Зранку в місто усіх відвезу.

Там хороше буде, я знаю,

Тільки вчіться у школі, як слід,

Татко, бачите он, помирає

Вам продовжувать батьківський рід.

Попоїли. Розморені спати

Полягали на лаві в кутку.

Вийшла з хати згорьована мати,

Закопала синочка в саду.-

Спи, сердешний. Тебе пом»янули

Братик твій і сестрички твої...

Тільки люди той вчинок збагнули,

Тільки б люди простили її.

Подивилась на хату.

Хотіла чоловіка іще поховать...

Тільки встати було вже не сила,

На могилу лягла помирать.

 

Альоша: Свідчення очевидця «У голодовку 1933р. я ходила в шко-лу. Коли мене приймали в жовтенята, я думала, що  рід-нішої людини за Сталіна у нас нема, а він що зробив з нами? Померли з голоду мама,брат і сестра, а я ще вору-шилась Приїхала підвода за трупами і їздовий сказав: «Щоб завтра не приїжджати, однаково вмре» Та вкину-ли і мене в силосну яму. Але йшов сусід, глянув, витяг-нув мене і за брав до себе. І от я ще живу»

 

 «Коли мені було 12, засудили за колоски мене малень–кого на 5 років до важких робіт. Мама пухла разом з се–строю і померла на моїх очах. Одне порятунок: миші на–носили в норки запаси, землею обгортали їх в круглих купках, а ми вже її роздовбувати взимку і забирали ці запаси … »
 

«У 1933р. мене направили працювати в Ріпкінську лі-карню, а завідуючий лікарнею наказав усім, звертався по довідку про смерть родичів, писати, що смерть наста-ла від серцевої недостатності. Кілька разі за ю довідкою зверталася багатодітна мати. Якось міліціонер привів дівчину 20 років.Зясувалося,що мати і ця дівчина вбили і зїли молодших дітей, а потім збожеволіла від голоду дівчина вбила і матір» 

 

Андрій: Офіційне вшанування пам‘яті жертв Голодомору, в тому числі, визнання його геноцидом українського народу, розпочалося за ініціативи української діаспори у США та Канаді. Так, починаючи з 1983 року, в столиці канадської провінції Альберта місті Едмонтоні, в мерії міста щорічно проводиться відзначення річниці Голодомору. На офіційній частині заходу традиційно присутні мер міста й керівники провінції. Біля входу до мерії встановлений перший у світі пам‘ятний знак на вшанування річниці Голодомору «Розірване кільце життя». У 1988 році Конгрес США, а в 1989 році – Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932-33 років актом геноциду проти української нації.

 

 

Андрій вірш

Дозріло жито твоє зелене!

Сипляться зорі, як жито

Вибите часу крильми,

скільки нас, браття, убито

За те, що вкраїнці ми,

Ми й досі якісь винуваті,

Мов кари всечасно ждемо,

Навіть у власній хаті

Хліб винувато їмо.

Ще з пам»яті Сталіна-ката

Змаліли, як ті горобці,

Неначе без квочки курчата

Шуліку ждемо назирці.

А мова наша козацька

Знана в далеких світах,

Вдома, я пісня жебрацька

Сором ганьбою лата

Сипляться зорі, к жито

Вибите часу крильми,

скільки нас, браття, убито

За те, що вкраїнці ми,

Ми й досі якісь винуваті,

Мов кари всечасно ждемо,

Навіть у власній хаті

Хліб винувато їмо.

Ще з пам»яті Сталіна-ката

Змаліли, як ті горобці,

Неначе без квочки курчата

Шуліку ждемо назирці.

А мова наша козацька

Знана в далеких світах,

Вдома, я пісня жебрацька

Сором ганьбою лата

 

 

Андрій: Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам‘яті жертв голодоморів. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами. Щорічно, в цей день проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку». Україна пам‘ятає! Світ визнає!

 

Хвилина мовчання…

Перегляд відео: Голод 33 року. Моторошний фільм про трагедію українського народу. https://www.youtube.com/watch?v=Gb3ep0jYdT4&has_verified=1