«Мова наша – серце наше!» (матеріали для проведення Дня писемності, 7-8 класи)

«Мова наша – серце наше!»

(матеріали для проведення Дня писемності, 7-8 класи)

 

Учень 1. Рідний край… Починається він від батьківського порогу, з барвінку, який ніжно стелиться в садочку, а ще – з прадавніх коренів нашого народу.

Учень 2. Гадаємо, що все призабуте відгукнеться дзвіночком у ваших душах і ми разом повернемося до самобутньої творчості нашого народу, до рідного слова.

Учень 1. Український фольклор – справжня скарбниця мудрості, де нинішнє і прийдешні покоління знайдуть приклади гуманності, любові до рідної землі, до рідного слова.

(Пісня «Мова у серці народу», сл. та муз. Н.Красоткіної)

1. Народ нам мудрість передав свою,

 Що диха в звичаях, обрядах і повір’ях.

 Тож пам’ятайте рідний оберіг,

 Без пам’яті нема народу.

 Примножуймо все те, що Бог для нас зберіг,

 Народну мудрість – берегиню роду.

2. Не дай-бо, доле, зникнути пісням,

 Що мати нам співала.

 Не дай з добром забути,

 З яких джерел я воду п’ю,

 Щоб пам’ятати, не забути

 І на якій землі стою.

3. У рідному краї і серце співає,

 У рідному краї і серце безкрає,

 Тут кожна травинка і кожна билинка

 Вигойдують мрії на теплих вітрах.

 Під вікнами мальви, в саду материнка,

 Оспівані щедро в піснях.

4. Тут мамина пісня лунає і нині,

 Її підхопили поля і гаї.

 Її вечорами по всій Україні

 Співають, співають в садах солов’ї.

5. І я припадаю до неї вустами,

 І серцем вбираю, мов спраглий води,

 Без рідної мови,

 Без пісні,

 Без мами

 Збідніє, збідніє земля назавжди.

 

Учень 1. Рідна мова вводить нас у чудовий світ мистецтва, влучних висловів, прислів’їв, приказок. Та справжня її прикраса – український гумор.

(З’являється Стецько, робить вигляд, що не може порахувати пальці)

Учень 2. Стецю, а тебе хто запросив? Що ти тут робиш?

Стецько. Сказали, що тут їсти давати будуть. От я і тутечки.

Учень 1. Ось тобі й маєш. Тобі тільки поїсти. Поглянь, краса яка навкруги. (Оглядають кімнату).

(Входить Уляна. Стецько перший її побачив)

Стецько. А ось і пригощать будуть. Зараз я наїмся. Все мені, мені. (Підходить до Уляни, розглядає її з захопленням).

Стецько. Та й патлата! (Сміється голосно, підходить до Уляни, довго думаючи, говорить). А що у вас варили?

Уляна (не звертаючи на нього уваги). Нічого!

Стецько (довго згадуючи). Ну!.. Ну!.. А тепер що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що? Нічого!

Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А хто її зна, об чим її розпитувати! Я усе позабував.

Уляна. Так піди до батька та й розпитай, коли позабував!

Стецько. Так він-бо добре казав, не іди, каже-говорить від неї, поки обо всім не домовишся.

Уляна. Ні об чім нам з тобою домовлятися.

Стецько. Як ні об чім, коли вже ти за мене ідеш?

Уляна. Ні, голубчику, цього ніколи не буде.

Стецько. А чом не буде?

Уляна. Тим, що я за тебе не піду!

Стецько. А чом не підеш?

Уляна. Тим, що не хочу!

Стецько. Та чому не хочеш?

Уляна. Не хочу тим, що не хочу.

Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.

Уляна. Не піду.

Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона й піде. От я й заспіваю.

 На курочці пір’ячко рябоє,

 Любимося, серденько, обоє.

 Диб, диб на село,

 Кив, морг на нього.

 Я не дівка його,

 Не піду за нього.

 Ой, полола дівчина пастернак,

 Та сколола ніженьку на будяк.

 Диб, диб на село…

 Не так болить ніженька з будяка,

 Ой, як болить серденько від дяка.

 Диб, диб…

 Ой, чия ти дівчино, чия ти?

 Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?

 Диб, диб…

А що, хороша моя пісня?

Уляна. Так точнісінько, як ти, що нічого і не второпаєш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю. (Співає)

 В мене думка не така, щоб пішла я за Стецька.

 Стецько стидкий, Стецько бридкий!

 Цур тобі, не в’яжися, пек тобі, відчепися! Божевільний!

 Не дурна я і не п’яна, щоб пішла я за Степана.

 Стецько стидкий…

 Лучче впасти мені з дубу, чим йти заміж за Кандзюбу.

 Стецько стидкий…

 Лучче мені з моста в воду, чим достатися уроду.

 Стецько стидкий…

А що, Стецю, хороша моя пісенька?

Стецько (довго дивиться на неї мовчки, потім раптом скрикує). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її роз слухав, так вона дуже погана! Зачим ти її співаєш, га?

Уляна. Та я тобі й співаю, і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.

Стецько. Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця і дасть. (Зітхає). Я вже пробував.

Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу!

Стецько. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дражнилась.

Уляна. А чого мені дражнитись? Я не скотина, нехай Бог милує! А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами по воді писане.

Стецько. Ей!.. Чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, то я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є; але тепер ще не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! Я і підожду! А поки ще ласкою просю: піди за мене.

Уляна (в сторону). Ну що мені з дурнем робити? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його піддурювати.

Стецько. Ой, чую, чую, пахощі смачних українських вареників із сиром.

 

Учень 1. Народна пісня – голос невсипущий,

 Душі людської вічне відкриття.

 Вона ніколи, як і хліб насущний,

 Не вийде з моди сущого життя.

Учень 2. Бо ж нашому роду нема переводу,

 А пісня єднає коріння святе.

 Дай, Боже, нам віру і братню згоду

 На довгії роки, на вічні віки.