Перші районні Рястівські читання «Юрій Ряст: « Пошли мені, Господи, слово…»

Сценарій  

Перших  районних  Рястівських читань

«Юрій Ряст: « Пошли мені, Господи, слово…»

Лаврова Людмила Петрівна,

учитель української мови та літератури

Іванопільського ліцею Костянтинівської міської ради

Краматорського району

Донецької області

У заході взяли участь школи Костянтинівського району. Відбулися Рястівські читання у Костянтинівському історичному музеї.

Оформлення зали:  відкрито ілюстровану виставку «Донбас –  це Україна! Так було і буде завжди ». У центрі портрет Юрія Ряста, прикрашений вишитим рушником, напис з віршованими рядками:

 Пошли мені, Господи, слово…

Юрій Ряст

З двох сторін зали підготовлено місця для виступаючих. В центрі  декорації для учасників- акторів, які підготували інсценізації творів Юрія Ряста. На столах лежать програми заходу, буклети, створені учнями Іванопільської школи.

  Мультимедійні засоби.

(Звучить тихощемна мелодія)

Ведуча. Доброго дня, шановна аудиторіє! Районний відділ освіти, учителі, учні Костянтинівського району пропонують до Вашої уваги Перші районні Рястівські читання в районному музеї. На нашому святі присутні гості: Каверіна Світлана Іванівна, дружина  Юрія Ряста.

Сьогодні ми зібралися у літературній світлиці, щоб поринути у світ поезії, познайомитись з людиною, яка народилася у нашому краї, звеличила рідну землю у своїй  творчості, бо  зростає інтерес до духовної спадщини рідного краю. Саме завдяки вивченню та осмисленню культурної спадщини поета, журналіста, перекладача і громадського діяча Каверіна Юрія Валентиновича ми маємо можливість ознайомитись з видатним українським митцем рідного краю, який має здатність "крізь холодну шибу відчути тепло світу”

Хто ВІН – Юрій Ряст?

Наразі  ми відкриємо духовний  світ митця!

Із творчої роботи учня:

Ряст

Скромний, небайдужий.

Спостерігає, надихає,  повчає.

Юрій Ряст  -  український поет.

Земляк.

Так він наш земляк, а ще Людина, яка переймалася радощами і болями своєї Батьківщини…

Іванопільська СШ І-ІІІ ступенів

Учениця: Мені здається, що людину не можна назвати людиною, якщо вона не любить своєї землі, забуває про свою колиску.

Учень: Ми повинні не тільки любити свій край, а й знати його історію, культуру, літературу — минулу і сучасну. Знати, щоб не збідніла наша душа.

Учениця: Свою віддану  любов до Батьківщини, рідного народу висловлює у свої творах  український поет, наш земляк Юрій Ряст...               Поет з радістю розповідає про красу рідної землі:

В чужім краю я вірив в Україну,

В розлуці з нею -  вік не розлучусь.

Любив.

Люблю.

Кохатиму до згину.

  Раз дихає вона то й я не задихнусь.

Учень: Вже немає поета... але  лунають глибоко філософські вірші, в яких передається щирощемний біль за долю Батьківщини:

  …Вкраїно моя збідована,

  Ти злиднями замордована,

  Пора їх, пора проганять.

  За її мову, за упосліджене  українське слово,

що «… конає  вирубане вщент».

Його поезія сповнена щирістю, добротою, задушевністю. Вона змушує думати, хвилюватися, переживати.

Ведуча: Зазвичай вважається, що ряст є типовою рослиною лісів, але нещодавно наші краєзнавці дізналися, що  Ряст народився 18 лютого 1945 року на теренах Іванопільської сільської ради: на хуторі Неліпівка               Костянтинівського  району, що на Донеччині, тобто у нашому рідному краї…

2012 рік – рік знайомства з Юрієм Рястом. Дізнавшись про поета, пишемо йому листа й надсилаємо його разом зі  світлинами Неліпівки. Митець одразу ж дав відповідь:

ХРИСТОС  ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!

Дорогі мої земляки, учителі й учні Іванопільської СШ!

Дякую, що озвалися і подарували  чудові світлини  рідного краю. Та найбільша втіха – ваші веселі, вродливі, просвітлі обличчя. А ще – очі, з яких привітно усміхається прийдешня Україна. Саме таким Берегиням  і Берегинькам оберігати  й духовно збагачувати нашу Батьківщину.

Друзі! Завдяки шановній Ларисі Миколаївні Степаненко, а ще вашому приязному листу, я несподівано долучився до славного Іванопільського земляцтва. Тож прийміть «блудного сина» хоч і на схилку віку до рідної хати…

Втім, ота «легендарна»  хата-землянка навряд чи вціліла. «Стояла вона, – спогадує мій 83-літній дядько Олексій Тимофійович Губко, – біля будинку шахтаря Степанова». Ім’я та по батькові   цього чоловіка він не пам’ятає. Знає тільки, що донька Степанова навчалася у педагогічному  інституті в Києві. Олексій  Тимофійович, тоді студент Київського університету(1948-1953р.р.), зрідка бачить її.

 Власне, хата, про яку йдеться, належала моїй тітці Галині Тимофіївні Міщенко (у дівоцтві – Губко). Саме до неї моя мати Євдокія Тимофіївна, медсестра хірургічного пересувного шпиталю (№2324), приїхала в кінці грудня 1944 року, аби мене народити.

Своєю майбутньою з’явою на світ я, можливо, зберіг матері життя, бо одразу після її від’їзду німецька авіація вщент розбомбила материн шпиталь…

Мій батько, Каверін Валентин Миколайович, якимось дивом випросив у своїх командирів короткотермінову відпустку – відрядження і 31 грудня 1944 року розписався з моєю матінкою в Артемівську. Побачив світ я при світлі каганця 18 лютого 1945 року без лікарів і повитух… Повоєнне життя батьків, на жаль, не склалося…

Мати працювала на шахті, будівництві. А ми з моєю старшенькою на рік двоюрідною сестричкою Тамарою, татусь якої поліг на фронті, цілісінькими днями сиділи в зачиненій хаті. Матері наші тяжко заробляли на хліб.

Із Нелєпівки  сім’я   переїхала на Хмельниччину в серпні 1948 року. Осіли в старовинному с. Плужному, тодішньому райцентрі. Тут, до війни, мати працювала медсестрою в місцевій лікарні після закінчення Шепетівської фельдшерської школи. Звідси 23 червня 1941 року її мобілізували до війська…

Вірші я почав писати ще в школі. Розкішна поліська природа заохочувала до творчості. Та коли через «многії літа» дописався до першої збірки, виникла проблема з псевдонімом. Річ у тім, що в радянській літературі давно і успішно працював видатний російський письменник Веніамін Каверін. Скласти йому конкуренцію я не зміг і не хотів.

   Була й вагоміша причина, щоб відмовитися від «розкрученого» прізвища. Я зріс в Україні. Всотав її дух і звичаї. Мати – українка… Тож мій літературний псевдонім природно постав із рідної землі, її барв і пахощів.

Юрій Ряст,

Член НСПУ, лауреат премії «Благовіст».

Київ, 19 квітня 2012 рік.

Ведуча: А незабаром Юрій Валентинович прислав нам бандероль зі своїми чотирма збірочками: «Мати і Сонях» (Видання 1997, перевидано, доповнене 2011), «Многая літа»(2002), «Яворовий дощик»(2003), «Курай»(2009).

Розгортаємо збірку «Курай» і читаємо:

Олексію Губку  -

Дядькові й навчителю

Учениця:

Нє лєпо ли  ны бяшєть, братіє,

Розпочати спів

Про хутір мій Нелєпівку,

І житіє не лепське?

Може, через те, що йшов 45 – й:

Голодовка, снаряди, тиф…

А я дитя лазаретного роману

Медсестри і пораненого бійця.

Тож під бомбами і клятьбою

Буття моє зажевріло…

Наша хижка – землянка

Стриміла над урвищем,

А внизу

             Вів кривого танцю

                                     Кривий Торець,

Що від смерті голодної

Рятував нас рибою.

А в тітки Галини

 Міцне господарство –

Недійна коза…

І мале дитинча,

Батько якого поліг на фронті.

Тож скиглив я денно і нічно:

«Мамо… їсти…хліба….»

Пішла мати вугляркою

На зруйновану шахту,

Де лише один вибійник

І вона  – коногін,

Сама кінь і їздовий.

Гринджоли з вугіллям

Поповзом тягла до бадді.

Та  якось

Спустився гірник,

А в штреці  –  газ !

Там і сконав, нещасник.

А матір Господь

Для мене, малого, вберіг –

Возніс її з тартар

На риштовання…

Отак і підманули

Костомаху в 46–м.

Певно, долі запраглося

Прихистити мене як поета.

І став я оним

У вікодавніх лісах,

Де Флора і Фавн

Прокинули трепетне серце…

І тридцять, і сорок літ збігли,

Мов стріль – вода,

І лише потому

Визнали в мені того піїта

(як пізно, прикро!)

Та дякую шахтарській землянці,

Де мати мене спородила,

Без ліків і повитух.

І тільки коза та

У яслах сіно жувала

Та й мислила собі:

«Чим не Богородиця

Жона ця стражденна?»

Нєлєпо ли ны бяшєть, братіє…

 Ведуча: Ця   поезія про наш край в годину лихоліття  – війни. Важке було дитинство митця, але його душа не згрубіла, а набралася сили, наповнилася любов’ю до матері, до рідної землі, до людей, до Батьківщини.          
Зверніть увагу на оцю маленьку книжечку – це збірка  «Яворовий дощик», яка видана  2003 році : Вірші «для отаких, такеньких і отакісіньких». Поет Юрій Ряст написав  цілу збірку віршів для дітей. Вона складається з 42 віршів та 2 притч ( «Притча про яблуко», «Притча про жабенятко» ). Це  справжній подарунок  для малечі.

 Учні нашої школи читають поезію нашого земляка, декламують. Вона надихає їх створювати малюнки, буклети, презентації, буктрейлери… Сьогодні  учні нашої школи продемонструють своє вміння відчувати Рястове слово… Ось послухайте, долучайтеся….

(Виразне читання віршів Юрія Ряста із збірки «Яворовий дощик»: «Немовлятко жито», «Пригода з паровозом», «Співаки»,«Заячий бенефіс», «Гилі», «Ворони», «Лопухи»,«Город», «Прилетіли проліски», «Ждуть птахи твоєї доброти», « В нас таких ще не було», «У кота була мета», «Притча про жабенятко», «Пустотливі вірші про зайчика, написані дівчинкою Веронікою»,«Бабине літо», «Яворовий дощик»)

 Ведуча: Неповторна індивідуальність Юрія Ряста, його «дитячі» вірші —співмірні з дитячою уявою, з поетичністю дитячої душі. І проливають нове світло на природу всієї поезії як такої, у якій живе дарована людям у дитинстві безпосередність сприйняття світу, парадоксальність фантазії і душевна чистота. Зрештою, його дитячі твори — не дитячі (принаймі не спеціально дитячі): вони для всіх і про всіх.

У книжці «Мати і сонях» автор тамує біль неминучої розлуки з найріднішою Людиною, вкладаючи і життєвий, і поетичний зміст у художнє Слово, в якому буденна простота стає величною і до болю світлим і красивим буденне.

Читає поезію учитель

Молитва Григорія  Сковороди

Пошли мені, Господе, слово,

Вуста онімілі отверзь,

Щоб товк язиком не полову,

Пошли мені слово — як твердь.

  Пошли мені, Господи, слово,

 Об тім лиш тебе молю,

 Та ж тільки тієї мови,

 Яку потаємно люблю.

 Пошли мені, Господи, слово,

Не мертвородну латинь,

Бо нею речуть славолови,

Прости їм, Боже, святий.

  Пошли мені, Господи, слово,

 До котрого змалечку звик,

 Щоб я мою рідну мову

 Не обращал в  «язик».

 Пошли мені, Господи, слово,

Щоб так я глаголить зумів,

Щоб врешті, об чім  я мовлю,

Полтавський мужик зрозумів.

  Пошли мені, Господи, слово,

 Зрони  мі до голови,

 Нехай мене слово вловить,

 Щоб світ мене не вловив.

 Пошли мені… Господи… Слово…

 Ведуча: Ми горді, що поетичне слово нашого поета-земляка стало цільним ваговитим зерном на ниві духовності нашого народу. Поезія Юрія Ряста сповнена щирістю, добротою, задушевністю. Вона змушує думати, хвилюватися, переживати.

 Ми дуже пишаємося  тим, що такий талановитий поет – Юрій Валентинович Каверін - народився на нашій землі. Ми любимо, читаємо, – і від цього

Разом: МИ СТАЄМО кращими!

На веселому слові розтанемось,

Є ж веселі іще слова.

І розвіємося,

І розтанемо

На століття чи, може, й два.

Перебудемо… перемінимось…

Україна була б жива…

Зустрінемось,

Віднайдемо гожі слова…

(Дарують присутнім  буклети)

Ведуча: Передається естафета творчій групі учителів та учнів Іллінівської СШ І-ІІІ ступенів

«Знайомтеся:Юрій Ряст». ВІДЕОРЯД)

Ведуча: Новодмитрівський НВК теж напружено готувався до сьогоднішнього свята. Ваше відчуття Рястового слова…

Новодмитрівський  НВК

Виступ ведучих: Шановне товариство! Вітаємо всіх присутніх від імені Новодмитрівського НВК з сьогоднішнім святом справжньої поезії.

Юрій Ряст – це той поет, про яких кажуть: Поет від Бога. А ще він Філолог від Бога. Любов до мови та дивовижне чуття слова  щільно поєдналися в його творах. Поетичний талант відчувається в кожній його збірці… Ми маємо на меті репрезентувати вам збірку  «Многая літа».

Збірка «Многая літа» - друга збірка Юрія Ряста. У ній розкривається щире письмо автора. Видана вона в 2002 році. Редактором був Дмитро Чередниченко. Саме він назвав Юрія Ряста «звитяжцем духу», справжнім талантом.

У збірці 7 розділів з дуже промовистими  та прозорими для розуміння назвами. Наприклад, «А ми тую червону калину…», «Перед ликом свічі», «Засвітилось ім’я». Нараховує збірка 119 поезій. Деякі з них ми запропонуємо вам прослухати. Розпочинає збірку вірш «Молитва Григорія Сковороди».

У своїх поезіях цієї збірки  Ряст звертається до Григорія Сковороди, Лесі Українки , Євгена Маланюка, Богдана Ігоря-Антонича…

Особливо значимим для поета  був Тарас Григорович Шевченко та його Слово. Мотиви поезій Юрія Ряста перегукуються з Шевченковими. Він ніби звітує перед Великим Кобзарем. Шевченкове «та не однаково мені, як Україну злії люде присплять лукаві…» болить в серці нашого талановитого земляка… Поет закликає: «Не минаймо, читаймо зачаєно, мов на прощу іде хай душа, як до Лаври, як до Почаєва, до Шевченкового вірша…»

Присутні у збірці й автобіографічні мотиви. Поет відкриває читачеві таємниці своєї душі. Тугу за втраченою молодістю та втраченими назавжди людьми…

 А ще особливої уваги заслуговують прекрасні переклади  віршів Івана Буніна. Ряст  у них зумів зберегти весь аромат бунінських рядків…

Зовнішня непрезентабельність, мінімалізм оформлення  збірки не спроможні приховати прекрасні, могутні почуття, життє- та людинолюбство, мудрість поетичного слова Юрія Ряста. То ж прилучаймось до нього усєю  своєю душею…

Відеоряд  «Афористичність Рястової поезії».

Поезія «Зозуля» – виконує учениця 11 класу  Драко Аліна.

Поезія «Роси» - виконують учні 11 класу Ворошилов В. та Федулін А.

Поезія «Молитва Григорія Сковороди» - виконують учні 11 класу Сорока Д., Кондрашов І., Солдатов О.

Поезія «Не минаймо ні титли, ні коми…»

 виконує учитель української мови та літератури Новодмитрівського НВК Степанова Н.Г.

Тривалість – 8-10 хвилин.

Ведуча: Четверта збірка Юрія Ряста  «Курай». Провідні мотиви цієї збірки: біль, любов, тонка іронія, роздуми про нелегкі шляхи Батьківщини. 

Степанівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Інсценівка «Курай»

Ведуча: Шановні друзі! Ми продовжуємо…

Катеринівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Полішко Н.В., учитель української мови та літератури(Інтерактивний плакат)

У 2015 році вийшла збірка "Нумо, спочатку, зозуле".  Про цю книгу Юрій Ряст мріяв, готував поки міг сидіти за столом, але за життя так і не побачив. До вибраного увійшли поезії з книжок: "Мати і сонях", "Многая літа", "Курай", недрукований цикл поезій "Княжа зима", афоризми, фрази, перифрази. А також літературно-публіцистичні статті, есеї та інтерв'ю.

Цікава історія назви збірки, яку розказав друг поета, відомий художник Валерій Франчук. Якось у музеї він проводив виставку картин, на яку завітав і Юрій Ряст. Він, як завжди, уважно переглядав кожну роботу майстра, а біля однієї зупинився і довго дивився на обгоріле село та дерева, на яких сиділи пташки. Картина називалася "Давай спочатку, зозуле". Це означало, що життя не вмирає - життя продовжується.

Коли поета не стало, то знайшли папку з файлами-віршами для нової збірки в його комп'ютері. Вона мала назву "Нумо, спочатку, зозуле". Тому упорядниця збірки Тетяна Лемешко вирішила нічого не міняти.

Творчість Юрія Ряста цікава і багатогранна, але я хотіла б познайомити вас із публіцистикою письменника. Юрій Ряст тривалий час працював у редакції "Сільський час", де він очолював відділ гуманітарної політики.

З-під його пера вийшло чимало статей, інтерв'ю, нарисів, есеїв. Його співрозмовниками були люди різних професій і вподобань, з усіма вмів знайти спільну мову, інтереси, зацікавленість. Він умів побачити в людині найкраще і засобами мови розповісти про це світові.

Публіцистика Юрія Ряста вражає вмінням з перших рядків статті зацікавити, привернути увагу до людини, про яку він пише. До кожної своєї роботи він підбирав заголовок, який інтригував, пробуджував інтерес. Серед них "Біль, що не має синонімів", "Таїну її слід ще пізнати", "Дорога до храму", "Я - королева". І в кожній статті - ОСОБИСТІСТЬ!

До ювілею українського письменника Сергія Плачинди вийшла стаття "Народний письменник України", яка розпочиналася словами: "Його називають останнім із могікан романтичної школи української літератури, що вийшла, а точніше вихопилася на баских конях з Великого Степу. Степом цим щойно пронеслися припорошені зоряним пилом вершники: Юрій Яновський, Євген Маланюк, Володимир Винниченко, Олесь Гончар..." А далі історія про виникнення славного козацького роду Плачинд та цікава розповідь про життя і творчість ювіляра.

У своєму нарисі "Білий кінь у білому тумані" Юрій Ряст знайомить нас із роздумами про долю сучасної української пісні, якими ділиться популярний український композитор Микола Колондьонак.

Юрій Ряст, відтворюючи на сторінках своєї статті неповторну атмосферу роботи композитора під час створення ним нової пісні, пише: "Микола волю мав крицеву. Любив Україну і в гожу годину і "во врем'я люте", тож кожною написаною нотою творив їй прославу".

Юрія Ряста дуже приваблювало образотворче мистецтво, найбільш суголосне його тонкій, ліричній душі. Він майстерно передає атмосферу і настрій побаченого. Здається, ніби сам споглядаєш виставку того чи іншого маляра. В одному зі своїх нарисів, присвячених творчості художника Олександра Костецького, Юрій Ряст пише: "Аномальні ці люди - художники. Дивоглядні... Перебувають десь поруч нас, маючи ті самі клопоти про хліб насущний. Аж раптом днями не можеш вийти з дива - як уздрінеш таке собі віртуальне видиво на полотні..."

У статті "Просто Україна" яскраве метафоричне бачення Юрія Ряста майже увіч відтворює дивовижний світ американської фотохудожниці українського походження Тані Михайлишин - Д'Авіньйон. Переглянувши світлини з фотоальбому, Юрій Ряст відтворив на папері картини дорогої його серцю Батьківщини. Він пише: "Творчість Тані Д'Авіньйон, покликання її таланту – це відкриття і пізнання землі, ім'я якій Україна. Батьківщина не там, де добре, а там, де вдома."

Юрій Ряст писав про видатних людей, достойників українського духу, синів і дочок сильного народу, які прославляли його ім'я далеко за межами України.

Він був глибоким і вдумливим публіцистом, уважним перекладачем і редактором. Йому було притаманне смислове і стилістичне відчуття слова. Тож можна із впевненістю сказати, що Юрій Валентинович Каверін - яскравий професіонал, самобутній майстер своєї справи і просто талановита людина.

Ведуча: А зараз слово Тарасівському НВК І-ІІІ ступенів. Презентація

Буктрейлера.

Заключна частина

(Виходять учителі, які підготували учнів)

Учителі:

На веселому слові розтанемось   

Є ж веселі іще слова.

І розвіємося,

І розтанемо                                                             

На століття чи, може, й два.

Перебудемо… перемінимось…                         

Україна була б жива…                                       

Зустрінемось,

Віднайдемо гожі слова…                                  

Ведуча: Передаю слово нашим господарям…