Поетичний вернісаж «Леся Українка – дочка Прометея» (до 150-річчя від дня народження Лесі Українки)

Про матеріал
Поетичний вернісаж «Леся Українка – дочка Прометея». Сценарій до виховного заходу про Лесю Українку. Тут зібрано основні біографічні дані та цікаві факти з життя поетеси. Поезії ранніх літ творчості (декламування).
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СЦЕНАРІЙ ПОЕТИЧНОГО ВЕРНІСАЖУ

 

 

 

 

«Леся Українка – дочка Прометея»

(до 149-річчя від дня народження Лесі Українки)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала:

вчитель української мови та літератури

Верговець К. В.

 

 

 

2020 р.

 

МЕТА: поглибити знання учнів про життя та творчість Лесі Українки; розповісти цікаві факти гостям свята про родину поетеси, її хворобу, таланти; а також незламність та силу духу; ознайомити аудиторію із дитячими поезіями та найбільш відомими творами, які звучать не лише в Україні; розвивати креативні здібності учнів, пам’ять, навички декламування; виховувати любов до рідного слова, патріотизм, до природи, а також розвивати естетичний смак.

ОБЛАДНАННЯ: квіти, портрет Л.Українки, вишиті рушники, підсвічник, свічка

На дошці виставка: фото поетеси із сімейного архіву та пам’ятників Ларисі Косач в Україні; колажі з відомими фразами Лесі Українки.

 

ХІД ЗАХОДУ

Тихо звучить музика.

Виходить дівчина, підходить до книжкової виставки, бере «Біблію» і

читає:

« І коли це тлінне одягнеться в нетлінне,

а це смертне одягнеться в безсмертя , тоді збудеться написане слово:

«Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога ?Де твоє, смерте,

жало? »

(«Святе письмо»)

Ведуча

І саме в день народження Лесі Українки ці слова із Святого Письма

приходять на пам'ять, бо вони передають суть і значення цієї, за словами

Івана Франка, «слабосилої хворої дівчини» для України і для кожного з нас.

Лариса Косач, яка ввійшла у національну і світову літературу під

прекрасним псевдонімом «Леся Українка», одяглася у нетління, а її

переможний дух, її християнська душа дійсно-таки поглинули смерть!

Тихо звучить музика.

Ведуча  запалює свічку.

Виходить дівчина в ролі Л. Українки і читає:

На  шлях  я  вийшла  ранньою  весною 

І  тихий  спів  несмілий  заспівала, 

А  хто  стрічався  на  шляху  зо  мною, 

Того  я  щирим  серденьком  вітала: 

 

“Самій  недовго  збитися  з  путі, 

Та  трудно  з  неї  збитись  у  гурті”. 

Я  йду  шляхом,  пісні  свої  співаю; 

Та  не  шукайте  в  них  пророчої  науки,  — 

 

Ні,  голосу  я  гучного  не  маю! 

Коли  ж  хто  сльози  ллє  з  тяжкої  муки,  — 

Скажу  я:  “Разом  плачмо,  брате  мій!” 

З  його  плачем  я  спів  з’єднаю  свій, 

Чи  тільки  терни  на  шляху  знайду, 

Чи  стріну,  може,  де  і  квіт  барвистий?

Чи  до  мети  я  певної  дійду, 

Чи  без  пори  скінчу  свій  шлях  тернистий? 

Бажаю  так  скінчити  я  свій  шлях, 

Як  починала:  з  співом  на  устах! 

 

Ведуча

 Леся Українка…Це ніжне й дзвінке ім’я належить до

найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач

твердо і назавжди зафіксований у пам’яті кожного українця, і не тільки

українця. Леся належить усім, бо її творчість зіткана з різних мотивів світової

культури. Гордий дзвін її імені в серцях мільйонів людей породжує не тільки

спогад про «Лісову пісню» або «Досвітні вогні», але й палку любов до

великої поетеси і гордість за свій народ, що спородив її.

Читець

Якби вся кров моя уплинута отак,

Як сі слова! Якби моє життя

Так зникло непримітно, як зникає

вечірнє світло!.. Хто мене поставив

сторожею серед руїн і смутку!

Хто наложив на мене обов’язок

будити мертвих, тішити живих

калейдоскопом радощів і горя?

Хто гордощі вложив мені у серце?

Хто дав мені одваги меч двусічний?

Хто кликав брать святую орифламу

Пісень, і мрій, і непокірних дум?

 

Ведуча

Небагато в історії таких жінок, у долі яких тілесне і духовне становили б

такий контраст. Для кожної людини її фізичні дані, її врода важить дуже

багато. А для жінки вони особливо цінні – уміння бути привабливою

невіддільне від самої її природи. Хвороба Лесі Українки сточила її жіноцтво,

зів’ялила її принадність ще до того, як вона розквітла. Нема необхідності тут

нагадувати біографію поетеси, вона відома кожному, хто вивчав

літературний процес. Але така сторона Лесиного життєпису, як боротьба з

неміччю, - варта нагадування, бо в ній, боротьбі, ховається сила духу, котра

зробила з неї велику поетесу.

 

Вірш «Як дитиною бувало»

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

"Що, болить?» — мене питали,

Але я не признавалась —

Я була малою горда,—

Щоб не плакать, я сміялась,

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма,—

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

 

Ведуча. Муки виснажували її з дитинства. З раннього віку навчилася вона «крізь

сльози сміятись». Вже в 10 років з’явилися перші ознаки туберкульозу лівої

ноги, а незабаром лівої руки. Потім хвороба перекинулася на легені і нирки.

За цю «тридцятилітню війну» вона перенесла кілька складних і

болючих операцій.

Лікувалася в Криму, Одесі, в Бессарабії і Болгарії, Німеччині та Італії, в

Єгипті і Грузії. Власна хвороба зробила Лесю чутливою до чужого горя. Вона бачила тяжкий стан рідного народу і, як ніхто інший, бажала змін. Її зброєю стало слово: вона прагнула збудити свідомість народу, її слова надихали, закликали до рішучих дій.

 

Читець

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

 Вражого ж серця клинком не проб'єш...

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту,

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем для катів.

 

Ведуча

І Лесині слова справді стали міцною зброєю. Вони не могли пробачити

здоровим, сильним людям їх пасивності, байдужості до горя інших. Поетеса

була впевнена, що слід сподіватися навіть без надії, що слід щось робити

заради кращого майбутнього.

Читець

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,

Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.

А тепер я в тебе останню надію вложила.

О, не згасни ти, світло безсонних ночей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари

в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,

вже ж тепера мене не одіб'ють від тебе примари,

не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.

Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.

Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,

і тепер вже немає мені вороття.

Тільки - життя за життя! Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе, статися тілом пора.

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,

той не вмре, не здобувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, -

дай мені крила свої, хочу їх мати сама,

хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,

а як прийдеться згинуть за теє – дарма!

 

Ведуча

Гортаючи матеріали життя і творчості Лесі, потрапляємо на такі цікаві факти.

 

Учні по черзі розповідають їх:

- Леся Українка народилася другою дитиною в сім’ї Петра і Олени

Косачів, після брата Михайла;

- у сім’ї Косачів було шестеро дітей: Михайло, Лариса, Ольга,

Оксана, Микола (помер маленьким), Ізидора;

- серед улюблених книжок дітей Косачів були байки Глібова,

«Сербські народні думи і пісні», «Робінзон Крузо» Дефо, «Міфи

класичної давнини», праці Чубинського. Мати не любила «дитячих

книжок», вважала, що вони лише псують дитині смак;

- перший вірш Лесі називався «Надія»;

- сестра Ольга дбайливо зберігатиме родинний архів. Пройдуть

роки, Ольга отримає фах лікаря, а згодом напише ґрунтовну,

побудовану на фактах, біографію Лесі Українки;

- цікаво знати, що Леся дуже любила музику, була до неї дуже

здатна, навіть грала свої власні, дуже хороші імпровізації.

 

Перегляд фільму «Дитинство та перші успіхи Лесі».

 

Ведуча

Сила духу дається Богом кожному, але треба відповідних обставин, щоб

ця сила виявилася в усій красі і величі. Щоб вона стала не причиною

страждань, а спонукою щастя. Щоб вона навчила інших – у муках бути

щасливим. Усі часи вимагали таких жінок, як Леся Українка: не зманіжених,

розкішних, розбещених панянок і пань, а героїчних маленьких поборниць

тліну. Вони були потрібні, наші українські героїні, у часи Лесі Українки.

Вони потрібні і сьогодні, коли Україна знову має шанс стати сильною

державою.

 

Читець

Тішся, дитинко, поки ще маленька.

Ти ж бо живеш навесні,

Ще твоя думка літає легенька,

Ще твої мрії ясні.

Мрія полине із думкою вкупці

Геть у далекі світа, –

Крил не втинай сизокрилій голубці,

Хай вона вільно літа!

Чи пам’ятаєш ти казку-дивницю,

Як то колись принесла

Тую цілющу-живущу водицю

Дрібна пташина мала?

Їй не страшні були простори,

Скелі і хвилі морські,

Перелітала найвищії гори

Мала крильцята прудкі.

Так твоя думка швиденько полине,

Тільки їй волю даси,

І принесе з чарівної країни

Краплю живої роси.

І як приступить журба невсипуща

Та до серденька твого,-

Тая росиця цілюща-живуща

Бути живити його.

Хай же та мрія із думкою в купці,

Лине в незнані світа,-

Крил не втинай сизокрилій голубці,

Хай вона вільно літа!

 

Ведуча

 «Я буду крізь сльози сміятись, буду жити, геть думки сумні» - писала вона. У 28 років вона у Києві готується читати у літературному товаристві свої

доповідь «Два напрямки в італійській літературі», потім у Львові виходять її

збірки «Думи і мрії», поема «Давня казка».

Ведуча на фоні музики

У Колодяжному маленька Леся таємно від батьків бігала самотою у місячні ночі до лісу на зустріч з Мавкою. І зрозуміло, часто бігала до лісу вдень. Вона всотувала в себе красу лісу, його весну, літо й осінь. Може, у самотніх мандрах тих виношувала в душі майбутніх персонажів "Лісової пісні"?

Вже у 9 років Леся написала свій перший вірш «Надія», який присвятила своїй тітці Елі, що перебувала на засланні.

НАДІЯ

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна. 

 

Ведуча

Багато поезій присвятила Леся дитячій аудиторії.

Можливо, хтось з вас пригадає назви вивчених її творів?

 

«Мамо, іде вже зима»

 

Інсценізація учнів у ролі мами і сина.

«Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема…

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?» –

В неньки спитала дитина.

 

«Ні, не кожна, – одказує мати, –

Онде, бачиш, пташина сивенька

Скаче швидко отам біля хати, –

Ще зосталась пташина маленька».

 

«Чом же вона не втіка?

Нащо морозу чека?»

 

«Не боїться морозу вона,

Не покине країни рідної,

Не боїться зими навісної.

Жде, що знову прилине весна».

 

«Мамо, ті сиві пташки

Сміливі, певно, ще й дуже,

Чи то безпечні такі, –

Чуєш, цвірінькають так,

Мов їм про зиму байдуже!

Бач – розспівалися як !»

 

«Не байдуже тій пташці, мій синку,

Мусить пташка малесенька дбати,

Де б водиці дістати краплинку,

Де під снігом поживку шукати».

 

«Нащо ж співає? Чудна!

Краще шукала б зерна!»

 

«Спів пташині потіха одна, –

Хоч голодна, співа веселенько,

Розважає пташине серденько,

Жде, що знову прилине весна».

 

Учениця читає поезію

 

КОЛИСКОВА

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас.

Спи ж ти малесенький,

Пізній бо час

Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш

Лихо та жаль.

Тяжка годинонько!

Гірка хвилинонько!

Лихо не спить...

Леле, дитинонько!

Жить — сльози лить.

Сором хилитися,

Долі коритися!

Час твій прийде

З долею битися,-

Сон пропаде...

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас...

Спи ж ти, малесенький,

Поки є час!

Ведуча

Леся Українка прожила хоч і коротке, проте надзвичайно цікаве

життя – життя сповнене любові, добра, сили волі, мужності і краси. Тому

недаремно її твори користувалися і користуються надзвичайною

популярністю. Вона добре знана не лише у нашій країні, але й закордоном.

 «Я пройшла прекрасне і складне життя. Мені доля подарувала щастя

– залишити свій слід на землі, на якій народилася та яку прославила. Мене

називають: Одержимою, Співачкою досвітніх вогнів, Квітка Ломикамінь,

Дочкою Прометея!

А я - зірка, повірте, зірка, яка спалахнула і згасла»

 

Читець. Вірш про Лесю Українку

Світ опускався на коліна,

Камінний вік хилився ниць,

І прилітала Україна

До мертвих Лесиних зіниць.

Над всі недолі та потали

Над страсті всі та над бої

Безсмертя Лесине вростало

В народ, що породив її.

І квола невисока жінка

Лице підводила бліде,

Народжувалася Україна

Для світу, що над смерть гряде.

 

Авторський вірш читає Любов Цізда – вчитель-організатор.

 

Звучить класична музика.

 

Учні розглядають виставку фото та памятників Лесі Українки.

 

 

1

 

doc
Додано
30 січня 2022
Переглядів
389
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку