І батьки, і вчителі намагаються зробити все можливе для того, аби діти мали дитинство навіть попри повномасштабне вторгнення рф. Та війна, на жаль, усе ще поруч. Вона у соцмережах, у розмовах у колективі, у повітряних тривогах, у родинах, які чекають повернення захисників – усюди. Тож, звісно, учні хочуть говорити про війну, отримати відповіді на свої запитання, відрефлексувати новини тощо. Ігнорувати цю тему чи сподіватися, що школярі й самі все зрозуміють завдяки соцмережам, не варто, краще їм допомогти. Тож як говорити з дітьми про війну?
1. Ставте запитання.
Якщо ви бачите, що ваші учні прагнуть порушити тему війни, то знайдіть спокійну хвилинку, щоб поговорити з ними. Можливо, під час години спілкування
Ставте запитання типу «Що ви чули про…?» або «Як ти відчуваєш…?» Надавайте перевагу відкритим запитанням, аби учні давали саме розгорнуту відповідь, а не просто «так» або «ні». А головною метою під час такої розмови має стати розуміння думок і почуттів учнів.
2. Дозвольте дітям керувати розмовою.
Для цього дозвольте їм ставити запитання. Такий підхід допоможе вам краще зрозуміти, що саме непокоїть дітей, як вони сприймають і розуміють війну, як ставляться до конкретних ситуацій.
Це також дозволить виявити хибні уявлення та мʼяко скерувати учнів у правильному напрямку. Але будьте уважні: коли ви пояснюєте контекст чи надаєте реальні факти, памʼятайте, що зараз головними є почуття та емоції дітей, а не ваші.
3. Пам’ятайте про дезінформацію.
Звісно, ви не можете контролювати контент, який споживають діти, до того ж це насамперед обовʼязок батьків. Але варто враховувати, що учні, як і будь-хто з дорослих, можуть піддаватися впливу дезінформації, вірити фейкам тощо. Тож варто виділити час і нагадати про основні правила медіаграмотності.
Також зверніть увагу на те, що діти запитують у вас, аналізуйте їхні міркування – так ви зможете зрозуміти, з яких джерел вони беруть інформацію. Якщо ж дані, отримані учнями, далекі від істини, обовʼязкоко перепитайте, звідки вони їх взяли, аби разом проаналізувати це джерело.
Не варто одразу категорично говорити, що школярі не праві та повелися на дезінформацію. Краще поставте кілька запитань, наприклад: «Це цікава думка. Розкажи, чому ти так думаєш?», «Мені важливо почути твою думку щодо цього…», «Як ти думаєш, де ми можемо знайти більше інформації про це?».
А потім розкажіть про те, як і для чого можуть поширюватися фейки.
4. Не забувайте про «помічників».
Коли стається щось настільки жахливе, як війна, завжди є ті, хто прагне допомогти. Так, ідеться насамперед про волонтерів та простих людей, які допомагають військовим, цивільним і державі загалом. Знайдіть та поділіться такими історіями. Позитивний приклад може надихнути учнів на волонтерство, тож розкажіть їм, як це зробити, дайте контакти волонтерів чи організацій у вашому місті. Відчуття того, що ми всі працюємо заради наближення перемоги, насправді неабияк стабілізує психічний стан.
Крім того, дітям надзвичайно важливо знати, що люди допомагають одне одному у скрутній ситуації.
5. Не бійтеся не мати відповіді.
Так, ви можете не знати відповіді на ті запитання, які ставитимуть учні. І це цілком нормально. У такому випадку запитайте, що діти самі думають із цього приводу, а також запропонуйте спробувати розібратися разом.
Запитання про війну – болючі та складні, але від них нікуди не подітися. Про неї важливо говорити, якщо ми хочемо виростити свідоме покоління. Про що говорити, а про що – не варто? Відповідь на це запитання шукатимемо разом уже 20 лютого о 18:00 під час вебінару Сергія Колісніченка «Як НЕ говорити з дітьми про війну». Долучайтеся!
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.