Правобережна та Лівобережна

8           клас

1. ГЕТЬМАН П. ДОРОШЕНКО. ВОЗЗ’ЄДНАННЯ УКРАЇНИ.

Ситуація, що склалася після підписання

Андрусівського перемир’я, вимагала від українців згуртованості у відстоюванні власних інтересів. Для здійснення такого кроку потрібна була сильна особистість. Такою людиною став гетьман П.

Дорошенко. Спочатку він підпорядкував своїй владі все Правобережжя та за допомогою жорстких заходів навів лад: відбудовувалися міста, відновлювалися господарство й органи влади. Було створено 20-

тисячне військо сердюків. Проте для здійснення далекоглядних планів гетьмана ресурсів Правобережжя було недостатньо.

Для проведення об’єднавчої політики П. Дорошенко, як колись Б. Хмельницький, вирішив заручитися

підтримкою Кримського ханства. Спочатку він намагався підкорити своїй владі Волинь, Західне Поділля,

Галичину, що створило б базу для подальшої боротьби.

Тут були значні людські ресурси, і ця територія відносно мало постраждала від військових протистоянь попередніх років.

Проте Західний похід П. Дорошенка (вересень-жовтень 1667 р.) разом із татарами виявився невдалим. Татари не проминали нагоду брати ясир і грабувати, що викликало опір населення.

Цим скористався польний коронний гетьман Ян Собеський, який вміло налагодив оборону. Проте план П. Дорошенка остаточно зірвав похід харківського полку І. Сірка із запорожцями на Кримське ханство.

Сердюки — наймане піхотне військо, яке набирав гетьман; становило його

особисту гвардію. Військо складалося переважно з козаків та частково

іноземців (волохів, сербів, поляків).

Сердюцькі полки були ліквідовані в 1726

р.

У вирішальний момент (Я. Собеський перебував в облозі українськотатарського війська в укріпленому таборі біля Підгайців) татари

уклали мир із поляками та повернулися в Кримське ханство. П.

Дорошенко був змушений підписати з Річчю Посполитою

Підгаєцький договір (1667 р.), за яким визнав підданство короля та дозволив польській шляхті повернутися до своїх маєтків.

Гетьман звернувся з пропозицією до царя прийняти протекторат Московії за умови об’єднання козацької України. Для Московії це означало розрив

Андрусівського перемир’я, на що вона не бажала йти через внутрішні негаразди: вирувало повстання С. Разіна (1667—1671 рр.).

Такою ситуацією вирішив скористатися П. Дорошенко. Заручившись підтримкою лівобережної старшини та Кримського ханства, він у червні 1668

р. вступив на Лівобережжя. Козаки лівобережних полків убили І.

Брюховецького та приєдналися до П. Дорошенка. На загальній козацькій раді П. Дорошенка обрали гетьманом усієї козацької України. Це був беззаперечний успіх гетьмана, але такий розвиток подій не влаштовував сусідні держави.

Петро Дорошенко — найяскравіша постать в історії Української козацької держави. Його навіть називали «Сонцем Руїни».

П. Дорошенко народився в 1627 р. в Чигирині в козацькій родині. Його дід Михайло Дорошенко був гетьманом Війська Запорозького (трагічно загинув), а батько — полковником за часів гетьмана Б. Хмельницького.

П. Дорошенко здобув добру освіту, знав латинську й польську мови. У віці 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім — Черкаського й Чигиринського полків у війську Б. Хмельницького.

Деякий час він підтримував гетьмана І. Виговського, а потім Ю.

Хмельницького.

Гетьман Петро Дорошенко.

 Невідомий художник. ХІХ ст.

Гетьман Дем’ян Многогрішний. Невідомий художник. XVII ст.

Тим часом польські підрозділи увірвалися на Брацлавщину. Для організації опору П. Дорошенко був змушений повернутися на Правобережжя, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом Дем’яна Ігнатовича, більш відомого як Дем’ян Многогрішний. Відбивши наступ польського війська, П. Дорошенко опинився перед небезпекою нової міжусобиці. Запорожжя, яке підтримував кримський хан, проголосило гетьманом запорозького писаря Петра Суховія

(1668—1669 рр.). Він визнав зверхність Кримського ханства над Українською козацькою державою. Два запеклі противники, Кримське ханство і Запорожжя, об’єдналися, проте кожен мав власну мету. Кримське ханство було обтяжене залежністю від Османської імперії та прагнуло знайти собі союзника.

Запорожжя намагалося зберегти свою самостійність і вважало, що саме Січ має відігравати провідну роль в Україні.

2. МІЖУСОБНА БОРОТЬБА. ПРИЙНЯТТЯ УКРАЇНОЮ ТУРЕЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ (1668—1669 рр.).

Намагаючись уникнути міжусобиці та війни з Кримським ханством, П. Дорошенко направив посольство до Стамбула із пропозиціями, за яких Гетьманщина погоджувалася прийняти протекторат Османської імперії. Умови були такими: усі українські землі від річки Вісла й міст Перемишль і Самбір на заході до Севська й Путивля на сході мають перебувати в межах Гетьманщини; населення звільнялося від сплати податків і данини; православна церква мала отримати автономію; туркам і татарам заборонялося в межах України руйнувати поселення, брати ясир, зводити мечеті тощо. На більшість із цих умов турецький султан Мехмед IV погодився.

На Лівобережжя тим часом рушило московське військо на чолі з князем Г. Ромодановським. Д. Многогрішний не витримав наступу та під тиском частини старшини й духовенства перейшов на бік

Московії, склавши присягу царю. У грудні 1668 р. на Старшинській раді Чернігівського, Ніжинського й Стародубського полків Д. Многогрішний був проголошений гетьманом.

Ситуацією скористався П. Суховій, який узяв під контр оль південь Лівобережжя.

Спалахнули бойові дії. Д. Многогрішний із московськими військами витіснив загони П. Суховія й татар, що його підтримували, на Правобережжя.

На загальній козацькій раді в березні 1669 р. у Глухові під час обрання Д. Многогрішного гетьманом було ухвалено нові договірні статті з Москвією. Підписуючи «Глухівські статті», царський уряд, наляканий

розмахом антимосковських настроїв, пішов на деякі поступки. Зокрема, московські воєводи мали перебувати

лише в п’яти містах (Київ, Переяслав, Ніжин, Чернігів, Остер), а їхні функції обмежувалися лише військовими

справами. Збір податків із місцевого населення переходив до козацької старшини. Гетьману, як і раніше, заборонялося вести зовнішньополітичні справи, але його представники могли бути присутніми на посольських з’їздах, де вирішувалися питання, пов’язані з козацькою Україною.

Гетьман отримав право на створення найманого кінного війська компанійців кількістю 1 тис. осіб. На них покладалися функції підтримання порядку. Окрема стаття передбачала повернення в Україну гармат, дзвонів, срібних речей і книг, захоплених Г. Ромодановським. Перехід селян у козаки обмежувався. Українцям заборонялося торгувати тютюном і вином у московських містах.

Дем’ян Ігнатович (Многогрішний) народився в містечку Короп і був «мужичим сином» — це перший гетьман простого походження.

видала московському царю. Д. Многогрішного було засуджено до страти. Останньої миті смертний вирок замінили на довічне заслання до Сибіру. Там Д. Многогрішний перебував до 1686 р., а після звільнення залишився на поселенні в Селенгінську.

Д. Многогрішний помер в Іркутську в 1703 р., напередодні смерті за козацькою традицією постригшись у ченці.

Гетьман переніс свою резиденцію з Гадяча до Батурина. Для охорони він узяв ще тисячу московських стрільців. Відтоді московські війська завжди перебували в резиденції лівобережного гетьмана.

На той час повернулося посольство зі Стамбула, яке відправляв П. Дорошенко. У березні 1699 р. у Корсуні відбулася розширена Старшинська рада, у якій узяли участь представники Лівобережжя та Запорожжя. На раді було ухвалено рішення прийняти протекторат Османської імперії (без складання присяги султану) та підтвердити довічне право гетьманства П. Дорошенка по обидва

боки Дніпра.

Проти такого рішення виступили запорожці, частина городового козацтва, селяни та міщани, у свідомості яких зберігалося вороже ставлення до Османської імперії.

У травні запорожці знову проголосили П. Суховія гетьманом, на бік якого перейшли козаки Корсунського

й Уманського полків. Розгорнулися запеклі бої, у яких П.

Суховій зазнав поразки.

Гетьман Михайло Ханенко. Невідомий художник У серпн частина козакв проголосила гетьманом уманського полковника

Михайла Ханенка (1669—1674 рр.), якого пдтримала Польща,  збройне протистояння продовжилося. П. Суховй став генеральним писарем в уряд новообраного гетьмана.

У вересн 1670 р. М. Ханенко пдписав «Острозьк статт », за якими козаки поверталися в пдданство до польського короля та вдмовлялися вд будь-яких

вдносин з ншими державами. Натомсть козаки збергали давн вольност , проголошувалися «безпека, вольност й повага на вчн часи» до православного духовенства.

3. УСУНЕННЯ ВІД ВЛАДИ ГЕТЬМАНА Д.

МНОГОГРІШНОГО. «КОНОТОПСЬКІ СТАТТІ» 1672 р.

Після підписання «Глухівських статей» лівобережний гетьман

Д. Многогрішний узяв собі за мету відновлення прав козацької

України часів Б. Хмельницького й перестав узгоджувати свою політику з Московією. Він відновив зв’язки з П. Дорошенком і почав надавати йому військову допомогу, позбавив посад багатьох промосковськи налаштованих старшин. У 1672 р. група старшин сфабрикувала справу про «зраду» гетьмана,

змовившись із московськими стрільцями. Д. Многогрішного та його соратників було заарештовано й відправлено до Москви.

Новим гетьманом Лівобережжя призначили прихильного до Московії Івана Самойловича (1672—1687 рр.). Одночасно було ухвалено

«Конотопські статті», які здебільшого повторювали «Глухівські статті» 1669 р., але містили й нові обмеження влади гетьмана: гетьман не мав права звільняти з посад і судити старшину, не порадившись з усією старшиною; гетьману заборонялося без царського указу та згоди

Старшинської ради підтримувати відносини з правителями інших держав і гетьманом П. Дорошенком.

Положення про необхідність присутності представників гетьмана на з’їзді послів під час обговорення справ, що стосувалися Української козацької держави, були вилучені.

4. БОРОТЬБА ЗА ПРАВОБЕРЕЖЖЯ.

Наприкінці 60-х рр. XVII ст. ситуація на Правобережжі була дуже складною. До внутрішнього протистояння додалося військове суперництво за цей регіон Речі Посполитої, Московії та Османської імперії.

Польська влада визнала правобережним гетьманом М. Ханенка та влітку 1671 р. розпочала воєнні дії проти П. Дорошенка. Восени

великий коронний гетьман Я. Собеський захопив Брацлавщину. У

1672 р. на боці П. Дорошенка виступила Османська імперія. Вона вимагала від Польщі передати їй Західне Поділля з Кам’янцем.

Найстрашнішим було те, що українці брали участь у цьому протистоянні з обох боків, нищачи одне одного у братовбивчій війні.

У липні 1672 р. турецьке військо на чолі із султаном розташувалося під Хотином. Тим часом П.

Дорошенко вів успішні дії проти М. Ханенка й Речі Посполитої на Брацлавщині. Невдовзі він з’єднався із силами Османської імперії. Об’єднане військо взяло в облогу Кам’янець і після штурму здобуло його. Далі воно підійшло до Львова.

Поразки змусили польську владу підписати в жовтні 1672 р. в

Бучачі угоду з Османською імперією. За Бучацьким мирним договором Річ Посполита визнавала існування Української

козацької держави під протекторатом турецького султана в

межах Брацлавщини та Південної Київщини. Західне Поділля переходило під владу Османської імперії, а решта

Правобережжя (Північна Київщина) залишалася під польською владою. Річ Посполита зобов’язувалася сплачувати данину Османській імперії. Бучацький мирний договір засвідчив помилковість політики П. Дорошенка, який у боротьбі за об’єднання України сподівався на підтримку Османської імперії.

Я. Собеський пд Хотином у 1672 р.

Художники А. Штех, Ф. ван Кессель. 1674 —1679 рр.

Облога Кам’янця в 1672 р.

 Гравюра на міді

Польський сейм відмовився ухвалити Бучацький мирний договір, і війна продовжилася. Восени 1673 р. під

Хотином турецькі війська були розгромлені польською армією на чолі з Я.

Собеським. У 1676 р. він був проголошений польським королем і великим князем

литовським під ім’ям Ян ІІІ Собеський.

Московська держава сприйняла

Бучацький мирний договір як відмову Речі

Посполитої від Правобережної

Гетьманщини й наприкінці 1673 р. розпочала воєнні дії проти П. Дорошенка.

До початку березня 1674 р. 70-тисячне козацько-московське військо захопило основні міста Правобережжя. На Старшинській раді в Переяславі 17 березня 1674 р. І. Самойловича проголосили гетьманом «обох боків Дніпра».

Прибувши на раду, М. Ханенко склав гетьманські клейноди.

Однак об’єднання Української козацької держави під однією булавою не було

тривалим. Турки й татари, які прийшли на

допомогу П. Дорошенку, змусили козацькомосковське військо відступити на Лівобережжя.

Підрозділи османського війська руйнували церкви, вимагали сплати данини, грабували й забирали в полон населення. До того ж Брацлавщину знову захопила Польща. П. Дорошенко опинився в скрутному становищі. Його

влада поширювалася лише на Чигирин та околиці міста. Тоді він вирішив відмовитися від турецького протекторату й визнати владу московського царя. П. Дорошенко присягнув йому перед кошовим отаманом І. Сірком, а той доповів про це І. Самойловичу.

 Оскільки Запорожжя не приймало законності гетьманства І. Самойловича, з’явилася надія навесні 1676 р. скликати Генеральну військову раду для обрання гетьмана всієї України. Проте московська влада не визнала цей акт присяги й вимагала присягнути повторно.

У вересні 1676 р., коли московська армія оточила Чигирин, П. Дорошенко, щоб уникнути кровопролиття, поклав перед брамою булаву та склав присягу царю. Зі зреченням гетьмана П. Дорошенка, на думку деяких істориків, завершився останній етап Української революції, що почалася в 1648 р.

У жовтні 1676 р. Ян ІІІ Собеський уклав із турецьким султаном Журавненський мирний договір, за яким Польща визнавала за Османською імперією Поділля, а за гетьманом П.

Дорошенком — більшу частину Правобережжя, крім Білоцерківського й Паволоцького полків. Натомість скасовувалася щорічна данина Османській імперії. Проте й цей договір не був схвалений сеймом, і згодом бойові дії відновилися.

5. ПОВЕРНЕННЯ ДО ВЛАДИ НА ПРАВОБЕРЕЖЖІ Ю.

ХМЕЛЬНИЦЬКОГО. ЧИГИРИНСЬКІ ПОХОДИ ТУРЕЦЬКОЇ АРМІЇ.

Після зречення П. Дорошенком гетьманства турецький уряд за допомогою Ю. Хмельницького спробував утримати під своїм протекторатом Правобережжя.

У 1677 р. султан Мехмед IV вручив йому булаву з гучним титулом «князя Сарматії та України, володаря Війська

Запорозького». Навесні 1677 р. разом із турецькою армією Ю. Хмельницький з’явився в Україні. Проте населення з недовірою поставилося до його закликів підкоритися Османській імперії та не виявило готовності йти за новим гетьманом.

На початку серпня 1677 р. відбувся перший Чигиринський похід. 100-тисячне турецько-татарське військо разом із загоном прибічників Ю. Хмельницького підійшло до Чигирина та взяло його в облогу. Спроби Ю. Хмельницького

схилити козаків на свій бік були марними. Штурм міста також виявився невдалим. На допомогу гарнізону Чигирина прибуло 57-тисячне українсько-московське військо, очолюване князем Г. Ромодановським і гетьманом І. Самойловичем, і турецькі війська змушені були зняти облогу й відступити.

У липні 1678 р. 200-тисячна турецько-татарська армія знову рушила в Україну та вдруге спробувала захопити Чигирин. На допомогу обложеним прибули московське й козацьке війська загальною кількістю 120 тис. осіб.

Зрештою турки за допомогою підкопів зруйнували вал та увійшли в нижнє місто. Козаки відступили до фортеці. Московське військо за таємним наказом царя відмовилося прийти на допомогу. Козацька столиця була захоплена військами султана.

Турецькі війська вщент зруйнували місто. Проте виснажені тривалою облогою, вони вже не змогли продовжити наступ і повернулися до Молдавії. Другий Чигиринський похід, як і перший, завершився невдачею. Захопити все Правобережжя Османська імперія не змогла.

ПЕРЕДУМОВИ ТА НАСЛІДКИ ЧИГИРИНСЬКИХ

ПОХОДІВ 1677, 1678 рр.

1668     р. — проголошення П. Дорошенка гетьманом усієї козацької України.

1669     р. — Старшинська рада в Корсуні. Ухвалення протекторату Османської імперіїнад Українською козацькою державою.

1677, 1678 рр. — Чигиринські походи турецької армії.