Презентація "Макраме. Історична довідка"

МАКРАМЕІсторична довідка

МАКРАМЕ́ (від араб. мigramah – тасьма, тороки; франц. macramé – нашивка з плетеного шнура) – текстильна техніка, в основі якої лежить в’язан­­ня вузлів; декоративні вироби, виготовлені у техніці вузлового в’язання; різновид мережива.

З історіїТехніка в’язання вузлів відома з доісторичних часів, про що свідчать археологічні речові пам’ят­­ки: її застосовували у виготовленні ловецьких і рибальських сіток. Вузли використовували у морських справах завдяки їх міцності та надійності. Вузлове в’я­­зання відоме в давніх культурах Єгипту, Вавилона, Ассирії, Греції, Персії, Китаю, Перу. В’язаними тороками – мереживною каймою, завершеною пов’язаними у пасма різноманітної величини та конфігурації китицями – оздоблювали одяг (сорочки, плащі, шарфи-палантини).

Вірогідно, в Європу техніка в’язання вузлів потрапила від 13 ст. завдяки майстрам-ткачам із країн Арабського Сходу. Спершу поширилася в Іспанії, згодом – в Італії, де значно розповсюдилася упродовж 15–16 ст., пізніше – у Франції, Голландії, Бельгії, Англії. 

З історіїНаприкінці 19 – у 1-й пол. 20 ст. макраме використовували для виготовлення й декорування одягу, предметів інтер’єру: мережива, шалей, торбинок, гаманців, абажурів, подушок, ламбрекенів, штор, покривал, кошиків тощо. 

Це цікаво. Значною мірою макраме поширилося завдяки культурі гіпі, які в одязі використовували велику кількість різноманітних прикрас (браслетів, кулонів, поясків, шнурів, торбин).

Це цікаво. Особливої популярності набуло макраме Кавандолі (гобеленове макраме): названо на честь італійки В. Кавандолі, яка 1915 у Турині заснувала «Будинок Сонця» для дітей-сиріт (навчала їх створювати вироби за допомогою вузлів).

Це цікаво. Технологічний прийом Кавандолі полягає у використанні пряжі переважно двох (інколи більше) кольорів із застосуванням вертикальних і горизонтальних репсових вузлів, комбінація яких утворює щільну структуру рисунка, що нагадує вишивку. У техніці Кавандолі в’язали гаманці, торбинки, пояси, панно, облямівки, футляри для оптики, доріжки, килимки.

На українських землях у 11–13 ст. вузловим в’язанням виготовляли вбрання й оздоблення (опліччя, жіночі головні убори «повойники», декоративні шнури, стрічки, тороки) та ужиткові вироби (кінську упряж, сагайдаки, сіті).

Побутували 2 способи вив’язу­­вання кайми: 1) з основного полотна (лляного, конопляного) виробу виторочували поперечні нитки, ділили їх на пасма, які з’єднували за допомогою вузлів: так утворювалася ажурно-декоративна сітка, яку викінчували довгими тороками

2) для в’язаного оздоблення до виробу добирали пряжу ін. ґатунку, переважно пром. виробництва – з полиском, фактурну, різної щільності скручування, що підсилювало естетичну цінність виробу. У 1920–30-х рр. ускладнено ажурність та орнаментацію сітки, оскільки збільшено кількість декоративних «фантазійних» вузлів та удосконалено прийоми їхнього в’язання: комірки різної форми і розмірів, різноманітні елементи та мотиви орнаменту («листочки», «квіти», «зиґ­­заґи»).

Макраме широко використовують при виготовленні біжутерії (браслети, кулони, ланцюжки, підвіски), аксесуарів (пояси, торбинки, гаманці, футляри, брелки), творів образотворчого мистецтва (сюжетні й орнаментні гобелени, картини, ікони), а також у творчих інтерпретаціях художників-текстильників, дизайнерів одягу.