Презентація на тему "Іван Франко – вічний Каменяр, титан духу і думки"

Іван Франко – вічний Каменяр, титан духу і думки. Виконала: Викладач КЗО «ПВПТУ»ДОР» Дорош Наталія Анатоліївна

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в с. Нагуєвичі неподалік від Дрогобича в сім’ї Якова Франка, землероба й коваля та Марії Франко з роду збіднілого польського шляхтича Миколи Кульчицького. Батькова кузня була першим яскравим враженням малого Івана. Батьки не могли натішитись сином. Хлопчик зростав розумною, допитливою дитиною. Мама, працюючи, співала народних пісень. І багато з них малий Іван запам’ятав. Вони стали супутниками і утіхою всього його життя. Батько працював у кузні, що стояла на околиці села. Він був великим майстром своєї справи, людиною розумною, всіма поважаною. У батьковій кузні слухав Іван розповіді селян про важку працю, злидні та неврожай, бачив нужденних заробітчан. У дитячу душу глибоко западало побачене й почуте. Тут ще малим хлопцем зрозумів він, як важко живеться людині, що є бідні і багаті, вперше усвідомив, що за краще життя треба боротися. З 6-ти років хлопчик пішов до початкової школи в с. Ясиниця-Сільна, а 1864 р. батьки віддали його до Головної міської школи отців-василіанів у Дрогобичі, одразу до другого класу. Незважаючи на те, що викладання було німецькою мовою, на іспитах І. Франко завжди був першим. 1867 року І. Франко став учнем Дрогобицької гімназії, де того ж року викладання німецькою мовою було замінено польською (вивчалась і українська, але як необов’язкова). Про його освіту дбали мачуха та вітчим, оскільки 1872 року померла його мати, а батько ще раніше. Вчився успішно. Часто виконував домашні завдання кількома мовами (польською, латинською, німецькою, українською) як у прозовій, так і у віршованій формі. Влітку 1875 року успішно склав іспити на гімназіальний курс і отримав похвальний атестат зрілості. А 14 жовтня 1875 року його зарахували на філософський факультет Львівського університету, який тепер носить його ім’я.

Іван Франко (з книгою) серед товаришів після закінчення гімназії. Дрогобич, липень 1875р. Іван Франко, учень третього класу Дрогобицької гімназії ( із групового фото 1870 р.)

З 1877 року Іван Франко починає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків. З червня 1877 до березня 1878 року письменник перебуває у в’язниці за звинуваченням в участі у таємній спілці, у соціалістичній пропаганді. Після звільнення з тюрми настали для Івана Франка тяжкі часи. Його вигнали з університету, не було ніяких засобів до існування. Та він продовжує літературну роботу – пише вірші, оповідання, багато перекладає. У той час пише знаменитий вірш «Каменярі». За цей твір Франка в народі з любов’ю називають «наш Каменяр». Друкує повісті «Борислав сміється», «Захар Беркут».

1886 року під час короткої подорожі до Києва І. Франко одружився з курсисткою Ольгою Хоружинською.Їй він присвятив поетичну збірку «З вершин та низин». Ольга фінансувала друге видання цієї збірки, а також вихід у світ журналу «Житє і слово», редактором якого був І. Франко. Родина Франків жила дуже скромно. Франко вчив членів своєї родини непохитно і спокійно переносити нестатки, незважаючи на життєві труднощі, не втрачати оптимізму.

У 1905 р. він створює свою знамениту поему «Мойсей», де провіщає близьке національне визволення і велике майбутнє українського народу. Іван Франко прагнув бачити Україну вільною, незалежною державою, а її народ – господарем власної долі. Ця велика мета осявала все його життя.

Іван Франко з паралізованими руками диктує секретареві свої твори. В останні роки життя Іван Франко, як і раніше, не залишає письменницької й літературознавчої праці. Нестатки, ув’язнення, непомірна й важка праця підірвали здоров’я письменника. 1908 року він тяжко захворів, не маючи змоги писати свої праці власноручно, він диктував їх то синові, то іншим людям, здебільшого студентам, що охоче допомагали хворому письменнику. Щоденна праця була девізом його життя аж до самої смерті.28 травня 1916 року після тяжкої хвороби Іван Франко помер на руках студентів у своєму будинку у Львові.

Львівський національний університет ім. Івана Франка

ІВАН ФРАНКО ДУЖЕ ЛЮБИВ ДІТЕЙ. У НЬОГО САМОГО БУЛО ТРОЄ СИНІВ І ОДНА ДОНЬКА. ВІН ГОВОРИВ: «ЖИТТЯ МЕНІ МАЛО ПОСМІХАЛОСЬ, А ДІТИ БУЛИ ТИМ ВЕСНЯНИМ СОНЯЧНИМ ПРОМІННЯМ, ЯКЕ ЗІГРІВАЛО МОЄ СЕРЦЕ». Письменник знав безліч народних казок, байок, пісень про тварин і залюбки розповідав їх своїм дітям. Пізніше всі казки про тварин він об’єднав під одним заголовком “Коли ще звірі говорили”. У збірку “Коли ще звірі говорили” входить і казка “Фарбований Лис”. Вона настільки цікава, що її видали окремою книжечкою. З теплим сердечним почуттям, з батьківською любов’ю писав Іван Франко про дітей. Він писав цілий ряд оповідань, героями яких є сільські діти. Ці оповідання постали на основі його власних спогадів про дитинство, років навчання в сільській і міських школах і мають здебільшого автобіографічний характер (“Малий Мирон”, “Грицева шкільна наука”, “Олівець”, “Під оборогом”, “Мій злочин”, “У кузні” та ін.).

За бібліографічними даними, видано понад 5500 назв творів І. Франка. З них близько 1020 художніх, біля 630 перекладівмайже з усіх мов світу, 1200 наукових праць, 1650 публіцистичних статей, більше 1000 листів до вчених та товаришів. Фpанко любив свій наpод, вболівав за долю Укpаїни, віpив у світле майбутнєнаpоду, який боpовся задеpжавність.укpаїнського самостійну письменника- боpотьба. Все життяза єдністьдеpжави, за свій наpод