Презентація на тему "Наш земляк - Арсеній Тарковський"

НАШ ЗЕМЛЯК -АРСЕНІЙ ТАРКОВСЬКИЙ «Я «вийшов» із Єлисаветграда»З досвіду роботивчителя Єрьоміної О. М.

Арсеній Тарковський: “І я навіки загубив цей рай ”Ностальгія – почуття, яке минуле століття збагатило багатьма барвами, це сумний символ нашої епохи. Еміграція, заслання, висилка – трагічні реалії буття нашого народу. Скільки їх, людей ,що з доброї, а частіше з недоброї волі покинули рідні домівки? Як би не склалася нова доля, але рана на серці залишається назавжди. І душа такої людини постійно дивиться своїм внутрішнім зором на землю, що за “ шоломами ” : Далеко від тополь пірамідальних,Не за моїм вікном,а за чужим, Під волокою дощів прощальних. Стоїть з проханням . Та з яким? З яким?. Ностальгія звучить у віршах Арсенія Тарковського. Він шукав те,що ніколи не зможе знайти знову: рідне місто, місто свого дитинства – “ пораненого ангела ” .

ЛІТЕРАТУРНІ ПЕНАТИ Непереборна і глибока своєрідна чарівність цих численних пам'ятних місць на карті нашої Батьківщини. І всякий, побувавши в будь-якому з таких неповторних куточків, переконуєшся в тому, як багато дарує художнику, поету рідна земля. Серед літературних пенатів Кіровоградщини, де звучать голоси різних літературних діячів і поетів, виразно помітно поетичне слово Арсенія Тарковського, витоки якого лежать в рідному Єлисаветграді. Річка Інгул у Єлисаветграді…Мгновенное и смутное величье. Деревьев, раздраженный и крылатый. Сухой песок, щебечущий по-птичьи,-Весь этот мир, прекрасный и горбатый,Как дерево на берегу Ингула. Там я услышал первые раскаты. Грозы. Она в бараний рог согнула. Упрямый ствол, и я увидел крону Зеленый слепок грозового гула…

Безмежне кохання до рідного краю Схоже ніхто з літературних земляків не присвятив стільки віршів та оповідань рідному краю, скільки Арсеній Тарковський. У них досить часто присутні будинки, вулиці, сади старого міста. Адже тут минули його дитинство і юнацькі роки, тут зароджувались його поетичні твори, до них він повертався впродовж усього життя, згадуючи свою колиску – рідний Єлисаветград,про який пише: Есть город, на реке стоит,Но рыбы нет в реке,И нищий дремлет на мосту. С тарелочкой в руке. Кто по мосту ходил не раз,Тарелочку видал,Кто дал копейку, кто пятак,Кто ничего не дал. А как тарелочка поёт,Качается, звенит, Рассказывает о себе,о нищем говорит…

Єлисаветград у очах та душі поета. Таким запам’ятався унікальний навчальний заклад – Єлисаветградське земське реальне училище, засноване у 1870 році, з якого вийшли багато відомих діячів, а також батько поета.

Кавалерійське училище. На малюнку зображено кавалерійське училище. Тут маленький Арсюша бував на святі “різдвяної ялинки”. Також тут працював чоловік рідної тітки Арсенія. У другий раз поет побував тут у 1900 році, у громадянську війну, коли його забрали у полон.

Хутір “ надія ”Часто бував Тарковський на хуторі “ Надії ”(Надія Карлівна Тарковська, перша дружина І. Карпенка-Карого,доводилася йому рідною тіткою), ходив доріжками Казенного саду, добре був знайомий з берегами Біянки, Сугоклеї та Інгулу.

Сум за рідним краєм Після відї’зду улітку 1925 році Арсеній дуже сумував за рідними степами. І одразу згадував останній момент на рідній землі, коли потяг відправлявся з улюбленного вокзалу, а мати гіркими сльозами плакала, у слід провожаючи. А всё-таки жалко, что юность моя. Меня заманила в чужие края,Что мать на перроне глаза вытирала,Что этого я не увижу вокзала,Что ветер зелёным флажком поиграл,Что города нет и разрушен вокзал. Отстроится город, но сердцу не надо. Ни нового дома, ни нового сада,Ни рыцарей новых на дверцах печных. Что новые дети расскажут о них?

Залишились тільки згадки…

Музей Арсенія Тарковського Якщо пройтися вулицями Кропивницького і попитати перехожих, де знаходиться музей Арсенія Тарковського, мало хто це буде знати. Але це зовсім не означає, що його рідко відвідують. Оскільки розташований він в колегіумі, то частими гостями є школярі, студенти місцевого педагогічного університету, гості міста і навіть іноземці. Для всіх бажаючих проводять екскурсії, які, до речі, як і вхід, безкоштовні. Музей був заснований в 1997 році з нагоди 90-річчя з дня народження Арсенія Тарковського. Тоді ж була відкрита меморіальна дошка на будинку школи. На свято була запрошена дочка письменника Марина. Нею і зроблена перша запис у книзі відгуків, у якій з тих пір увічнюють свої враження почесні гості музею - письменники, іноземці, художники. Те, що музей розташовано саме в НВК «Кіровоградський колегіум», зовсім не випадково. Ім'я Арсенія Олександровича пов'язане з цим закладом тричі: він народився в цьому місті та на цій вулиці , а також навчався в цій школі!

Будинок-музей Тарковського, як його ще називають, розміщений в одному з будинків колегіуму не тільки тому, що він тут вчився. У цьому будинку жила його перша муза - Марія Фальц, його перша любов, яка червоною ниткою проходить крізь усе його життя. Вірші про Неї Арсеній Олександрович писав і через багато років після її смерті. До речі, картина цього будинку також є в його творах: «Невисокі, сирі Були кімнати в будинку Називати її Марією Гірко серцю моєму. Три віконця, три щаблі Темний дикий виноград. Бідної життя бідний геній З віконця дивиться в сад ... ».

Арсеній познайомився з Марією, коли йому було шістнадцять років. Вона була на вісім-дев'ять років старше, до того ж «солом'яною вдовою» - її чоловік пропав без вісті під час громадянської війни. Марія Густавівна була надзвичайно розумна, освічена, мала особливу, внутрішню красу. Багато читала і обожнювала поезію, грала на роялі, тому не дивно, що вона приваблювала чоловіків.

На жаль, ні одна річ в музеї не належала ні Арсенію, ні Марії. Особистих речей письменника немає навіть у його дочки Марини. Але в цих двох кімнатах будинку відтворено образ і стиль того часу. Всі меблі є антикваріатом, їм більше ста років. Стіл, наприклад, подарований родиною Мелетія Крижановського. Інші ж предмети зібрані силами батьків учнів колегіуму і вчителів. Тут немає стендів і вітрин, як у традиційних музеях, тому що він живий - як містична істота, яка любить приймати гостей. Тут проводяться літературні вечори шкільного гуртка, зустрічі з письменниками. Такий музей єдиний на просторах України і навіть СНД. В одній із кімнат є імпровізована сцена, адже в дворянських сім'ях дуже любили театральні вечори. До Тарковських дуже любила приходити сім'я Тобілевичів. Особливо Арсеній захоплювався грою Саксаганського, якого вважав найбільш видатним актором.

Тарковський - поет, що"вийшов" із Єлисаветграда Придивившись пильніше в життєвий і творчий шлях Арсенія Тарковського, з упевненістю можна сказати що Тарковський – поет, що "вийшов" із Єлисаветграда. Тобто він не просто перебував тут з дня народження (25 червня 1907 р) до літа 1925 року - він увібрав в себе назавжди ту ауру міста, яка складалася з вільного степового повітря, запахів сонця, трав і дощів, з музики, російської та української мови, з благородства, любові та милосердя його жителів. Підтвердження цьому достатньо. Вони і в рядках листів близьким і знайомим, і в автобіографічних замітках, і в щоденниках, і художніх творах.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!https://www.facebook.com/Collegium2017/?ref=page_internal