Презентація на тему: "Трагедія Бабиного Яру"

Трагедія Бабиного Яру

Бабин Яр є місцем пам’яті та некрополем близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей. Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у 24 вересня 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня, внаслідок якої постраждала незначна кількість німецьких вояків

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей. Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у 24 вересня 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей. Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у 24 вересня 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей. Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у 24 вересня 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей. Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у 24 вересня 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей. Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у 24 вересня 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей. Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у 24 вересня 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.

Євреїв, як і інші народи (зокрема – ромів), нацисти знищували згідно з расовою доктриною, відповідно до якої людство від початку існування розділено на раси, а цінність людини полягає не в її індивідуальних рисах, а в належності до расової групи. Вищою, передовою вважали арійську. Вона від природи наділена правом підкорювати чи знищувати «нижчі» раси, до яких належали і слов’яни, зокрема, й українці. Євреї ж узагалі не вписувалися в нацистську расову піраміду, їх вважали недолюдьми і спочатку розглядали можливість компактно переселити (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори).

19 вересня 1941 року війська Вермахту ввійшли до Києва, а наступного дня в Бабиному Яру розстріляли військовополонених (імовірно політпрацівників та, можливо, євреїв). Підрив радянськими диверсантам київської цитаделі та Хрещатика в 20-х числах цього ж місяця став для окупантів зручним приводом звинуватити у скоєному євреїв і провести показову каральну акцію над євреями-заручниками.28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення з наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ.

«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на Кагатну (нині – Сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського) кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже пів кілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника, встановленого 1976 року, а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола, спускатися в яму і лягати долілиць, одні на одних, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До 18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на Лагерній. Наступного дня їх чекала така ж доля. Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

Виконавцем розстрілів кінця вересня – початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру була зондеркоманда 4а під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах України

Вбивства у Бабиному Яру тривали у кілька етапів. Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941-го до весни 1942 року. Пік припав на 29–30 вересня, коли загинули 33 771 особа. У «Донесенні про події в СРСР» № 111 від 12 жовтня 1941 року йдеться: «Загальне число страчених зондеркомандою 4а тепер перевищило 51 000. Крім зондеракції в Києві 28 і 29, для якої були виділені 2 команди поліційного полку «Південь», всі страти, які проводилися до цього часу, ця ЗК здійснювала без будь-якої допомоги. Страчені особи в основному були євреями, найбільшу частину складають політичні функціонери, а також заколотники і грабіжники». Із середини жовтня у Бабиному Яру та його околицях також почалися страти комуністів-підпільників, ромів, душевнохворих, заручників, моряків Дніпровської флотилії.

Другий етап – кінець зими 1942 – середина серпня 1943-го. На цей час припадає й створення Сирецького концтабору, який замінив табір на вулиці Керосинній (виник десь у квітні–травні 1942 року, а на кінець окресленого другого етапу припала його евакуація). Його в’язні – численні жертви Бабиного Яру. З весни 1942 року (можливо, що і взимку) двічі на тиждень сюди привозили на розстріл ув’язнених із тюрми гестапо. До кінця вересня 1943 року основними жертвами Бабиного Яру стали підпільники і партизани, як комуністи, так й українські націоналісти.

Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на тлі знищення трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору. Паралельно відбувалася евакуація самого табору. Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали замітати сліди злочинів. Трупи спалювали навпроти Сирецького концтабору.18 серпня 1943 року до Сирецького табору доставили групу арештантів із Полтави. До них приєднали ще 100 ув’язнених євреїв із самого Сирецького табору. Таку команду смертників із 327 осіб закували в кайдани та змусили викопувати трупи, будувати печі з огорожі Лук’янівського і надгробків єврейського цвинтаря, складати в них тіла та дрова і спалювати. В одній такій печі за раз знищували до 2000 жертв. Двічі на тиждень нацисти привозили до Бабиного Яру на страту в’язнів із тюрми СД і спалювали їхні тіла. Всі ці роботи проводилися в режимі цілковитої таємності: територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами урочища. До кінця вересня майже всіх розстріляних спалили, а в’язні заклали останню піч, як вони зрозуміли, для себе. У ніч на 29 вересня 1943 року вони вирвалися на волю, але врятуватися вдалося не більше як двом десяткам сміливців. Саме їхні свідчення згодом дали можливість відтворити історію знищення трупів у Бабиному Яру.

Терор в окупованій Україні знищив євреїв як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1 мільйон осіб. Місцями їх наймасовіших страт стали, крім Бабиного Яру (Київ), Богданівка Одеської області – понад 40 тисяч, Дробицький Яр (Харків) – близько 20 тисяч, Кам’янець-Подільський Хмельницької області – 23,6 тисячі, Дальник Одеської області – близько 18 тисяч, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 тисяч жертв.

. По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками

Після війни в Бабиному Ярі не спорудили жодного пам’ятного знаку, натомість влаштували сміттєзвалище. Пізніше урочище, де розстрілювали людей, почали заповнювати рідкими відходами сусіднього цегельного заводу. Так хотіли його замити та влаштувати там парк, що зрештою пізніше і зробили. За 10 років в Бабин Яр намили близько 4 мільйонів кубометрів пульпи. Дренажна система з цим не справлялася. Щоб заощадити, замість бетонної дамби збудували піщану та ще й на десять метрів нижчу. А напередодні трагедії демонтували насосну станцію.І вранці 13 березня 1961 року піщана дамба в Бабиному Яру не витримала.

Болотиста лавина хлинула на київську Куренівку, змітаючи все на своєму шляху. Будинки розліталися на друзки, хвиля розкидала автобуси та ховала живцем перехожих киян. В офіційно озвучену цифру – 145 загиблих - мало хто з киян вірив. Серед єврейської общини поширювалось переконання, що це наслідки антисемітизму партійних чиновників, які замість того, щоб побудувати меморіал на місці Бабиного Яру, фактично вчинили акт наруги над місцем масового вбивства євреїв. Значною мірою вони мали рацію. Цей зловісний та похмурий мотив Куренівської трагедії поширювався серед місцевих жителів як переконання, що "це піднялися трупи євреїв, розстріляних тут в період окупації" через те, що "осквернили пам’ять розстріляних в Бабиному Яру".

Дамбу прорвало 13 березня 1961 року. Болотиста лавина хлинула на київську Куренівку, змітаючи все на своєму шляху. Будинки розліталися на друзки, хвиля розкидала автобуси та ховала живцем перехожих киян. В офіційно озвучену цифру – 145 загиблих - мало хто з киян вірив. Серед єврейської общини поширювалось переконання, що це наслідки антисемітизму партійних чиновників, які замість того, щоб побудувати меморіал на місці Бабиного Яру, фактично вчинили акт наруги над місцем масового вбивства євреїв. Значною мірою вони мали рацію. Цей зловісний та похмурий мотив Куренівської трагедії поширювався серед місцевих жителів як переконання, що "це піднялися трупи євреїв, розстріляних тут в період окупації" через те, що "осквернили пам’ять розстріляних в Бабиному Яру".

Дамбу прорвало 13 березня 1961 року. Болотиста лавина хлинула на київську Куренівку, змітаючи все на своєму шляху. Будинки розліталися на друзки, хвиля розкидала автобуси та ховала живцем перехожих киян. В офіційно озвучену цифру – 145 загиблих - мало хто з киян вірив. Серед єврейської общини поширювалось переконання, що це наслідки антисемітизму партійних чиновників, які замість того, щоб побудувати меморіал на місці Бабиного Яру, фактично вчинили акт наруги над місцем масового вбивства євреїв. Значною мірою вони мали рацію. Цей зловісний та похмурий мотив Куренівської трагедії поширювався серед місцевих жителів як переконання, що "це піднялися трупи євреїв, розстріляних тут в період окупації" через те, що "осквернили пам’ять розстріляних в Бабиному Яру".

Дамбу прорвало 13 березня 1961 року. Болотиста лавина хлинула на київську Куренівку, змітаючи все на своєму шляху. Будинки розліталися на друзки, хвиля розкидала автобуси та ховала живцем перехожих киян. В офіційно озвучену цифру – 145 загиблих - мало хто з киян вірив. Серед єврейської общини поширювалось переконання, що це наслідки антисемітизму партійних чиновників, які замість того, щоб побудувати меморіал на місці Бабиного Яру, фактично вчинили акт наруги над місцем масового вбивства євреїв. Значною мірою вони мали рацію. Цей зловісний та похмурий мотив Куренівської трагедії поширювався серед місцевих жителів як переконання, що "це піднялися трупи євреїв, розстріляних тут в період окупації" через те, що "осквернили пам’ять розстріляних в Бабиному Яру".

Відомий український громадський і політичний діяч, шістдесятник Іван Дзюба у 1966 році у день роковин жертв Бабиного Яру висловив промову, у якій сказав:“Бабин Яр – це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр – це наша спільна трагедія, трагедія перш за все єврейського і українського народів […] В часи Сталіна були одверті, очевидні спроби зіграти на взаємних упередженнях частини українців і частини євреїв, спроби під виглядом єврейського буржуазного націоналізму, сіонізму тощо – обрубувати єврейську національну культуру, а під виглядом українського буржуазного націоналізму – українську національну культуру.

Ці хитро обмислені кампанії завдали шкоди обом народам і не сприяли їх здруженню, вони тільки додали ще один прикрий спомин у тяжку історію обох народів і в складну історію їх взаємин. […] Ми, українці, повинні в своєму середовищі боротися з будь-якими проявами антисемітизму чи неповаги до єврея, нерозуміння єврейської проблеми. Ви, євреї, повинні в своєму середовищі боротися з тим, хто не поважає української людини, української культури, української мови, хто несправедливо вбачає в кожному українцеві прихованого антисеміта. Ми повинні вижити всяке людиноненависництво, пересилити всякі непорозуміння і всім своїм життям вибороти справжнє братерство”.

. Тому, як Радянська влада не намагалася замовчати ці події,Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941–1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової

Ольга Анстей “Кирилівські яри” (уривок)ІVЧаша остання. Місцевість ота,Де потішалась в дрімоті природа, –З фатумом дивним оцьому народу. Стала Голгофою, місцем хреста. Слухайте! Їх шикували у стрій,В кучі пожитки поклали на плитах,Напівзадохлих, напівнедобитих. Напівзакопали в ямі оцій…Мабуть вам видко бабусь у хустках,Старців, як Авраам, величавих,І віфлеємських малят кучерявих. У матерів на руках?Не віднайти мені правильних слів: Бачите, речі он їхні тут всюди –Талес дірявий, уривки Талмуду,Клапті розмитих дощем паспортів!Хрест на чолі, що запікся, чорніє!Місце пекельне, душа ціпеніє!- переклад Володимира Туленка, 2024

Олександр Тихомиров, «Бабин Яр»

Борис Пророков, « У Бабиного Яру»

Василій Овчинніков, « Бабин Яр. Дорога приречених»

Василій Овчинніков, « Бабин Яр. Дорога приречених»

Іосиф Кузьковський, « Бабин Яр»

Ісаак Тартаковський, «Сльози Бабиного Яру »

Після відкриття й осмислення жахів Голокосту світова спільнота пристала на позицію «ніколи знову», проте геноциди стаються дотепер. Сьогодні в Україні – війна. Рашисти навіть риторику запозичують у нацистів, заявляючи про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання». Російський так званий «антифашизм» став головною загрозою для євреїв у сучасній Україні та сприяв нарузі над пам’яттю про Голокост: російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги, навіть Бабин Яр.

Сльози Бабиного Яру не мають повторитися в історії. Так само, як не мають повторитися інші трагедії та геноциди в історії людства – вірменський геноцид, геноцид ромів під час Другої світової війни, геноцид українців у 1932-1933 роках – Голодомор. Пам’ятаючи жахливі злочини проти людства, ми маємо запобігти їм у майбутньому, бо саме цьому нас вчать гіркі уроки історії. І аби ці уроки не пропали даром, ми, люди, перш за все маємо шанувати один одного, незалежно від кольору шкіри, раси та віросповідання, поважаючи у людині її гідність, унікальність, доброзичливість до інших та безсмертну душу!