Презентація "Світові релігії"

Загальна характеристика релігій. Світові релігії.

План.1. Релігія як суспільний феномен.2. Буддизм.3. Християнство.4.Іслам.

1. Релігія як суспільний феномен. Прагнення людини до пізнання Всесвіту, суспільства, самого себе, окремих явищ і процесів у навколишньому світі Найімовірніше, нерозуміння законів природи та її «примхи» у вигляді стихійних лих спонукали первісних людей обожествляти її.

Релігія (від лат. «зв’язок»— «набожність», «святиня», «предмет культу») —це система світоглядних уявлень, основаних на вірі в надприродне, котра має регламентований культ (обрядність ) і організаційну основу. Релігія визначена традиційним способом відносин людей зі світом, уявленнями про його будову, поведінкою, системою цінностей, ідеалами тощо.

Релігія як явище духовного життя суспільства виникла внаслідок дії різних чинників у складних умовах становлення людства. За своєю природою вона є соціальним явищем, тісно пов'язана із соціальним життям та розвитком суспільства. За даними сучасної науки, первісні релігійні вірування зародилися близько 40 тис. років потому - у пізнього неандертальця, який жив у мустьєрську епоху кам’яного віку. Релгії подаляються за походженням – на природні (внслідок еволюції міфологічних культів) та релігії одкровення ( мають пророка-засновника). За географією поширення на локальні ( етнонаціональні) та світові. За кількістю віри у Божествене - прполітеїзм (віра в кількох богів) або монотеїзм (єдинобожжя).

Суть релігії – віра в надприродне. Релігія є практично-духовним засобом входження людини в світ, оволодіння ним. Саме ця якість зумовлює й структуру. СТРУКТУРА РЕЛІГІЇ Віра у наприродне, що втілена у догматах( незмінні релігійні істини) Релігійна свідомість – форма суспільної свідомості, в якій об´єктивна реальність віддзеркалюється крізь призму релігійної віри у вигляді різних теорій (теологія, релігійна філософія тощо), або побутових поглядів. Релігійний культ – це перш за все сукупність строго регламентованих символічних( тобто таких, що мають якийсь релігійний сенс) дій, ритуалів, спрямованих на забезпечення взаємодії суб´єкта і об´єкта віри, підтримку єдності віруючих тощо. Слід підкреслити особливе значення предметів культу, різного роду реліквій для проведення обрядів. Релігійні організації – організаційна основа кожної релігії, вони є структурованими (інституціалізованими) об´єднаннями віруючих, які повинні задовольняти їхні релігійні потреби, розвивати віровчення, проводити обряди, а в деяких випадках представляти і відстоювати інтереси віруючих. Основні різновиди релігійних організацій – церква і секта. Церква – автономний централізований інститут, який обслуговується професійними священнослужителями, відмінними особливостями якого є строга ієрархія і поділ на клір (священників) і мирян (прихожан).

Світові релігії поширені серед народів різних країн, є наднаціональними, їхня історія пов’язана з ходом розвитку людської цивілізації. - Буддизм- Християнство- Іслам

2. БУДДИЗМ Найстарішою релігією є буддизм, який виник понад 2,5 тис. років тому (у VI-V ст. до н.е.) в Індії й набув поширення в більшості регіонів Азії, має послідовників в Америці й Європі. За різними джерелами на планеті проживає близько 300-400 млн. послідовників буддизму. Засновником буддизму вважається Сіддхартха Гаутама, який згодом набув ім'я Будда – "просвітлений" (людина чи боголюдина, яка досягла найвищої святості). За легендою, після численних перероджень Будда прийшов на землю, щоб виконати свою місію порятунку, вказати людству шлях до виходу із страждань. Протягом 40 років, оточений учнями, ходив він горами й долинами поблизу Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалося дхармою (тобто закон життя). Потім нова релігія стала носити ім’я свого засновника – буддизм. Прийнято вважати, що сутність буддизму, з’ясована Гаутамою в день великого прозріння, була чітко викладена Буддою у першій виголошеній ним у Бенаресі проповіді.

«Чотири благородні істини буддизму» 1. Життя – це страждання. 2. Причини страждань – бажання, жадоба насолод, потяг до радощів і надії. 3. Аби позбавитися страждань, слід звільнитися від бажань, подавити в собі будь-які їх прояви. 4. Спосіб позбутися бажань – це наслідування шляху спасіння, що його відкрив Гаутама і виклав у таких восьми принципах: правильне розуміння чотирьох благородних істин; правильні прагнення, наміри; правильна мова (подолання обману та утвердження правди); правильна поведінка (не вбивати, не красти, бути людяним); правильний спосіб життя (відповідно до людських чеснот); належні зусилля у прагненні до довершеності (постійно долати будь-які перешкоди на шляху до спасіння); належний стан розуму (самоаналіз життя); правильна медитація (глибоке роздумування над життям, постійне самозречення від земного).

Основні течії в буддизмі. Розвиток буддизму був складним, його положення неодноразово перероблялися і доповнювались відповідно до змін соціальних умов. Звідси і наявність численних сект у буддизмі. На початку нашої ери їх було дві: хінаяна і махаяна. До 5 ст. н.е. ці основні напрямки поділилися ще на ряд течій. Хінаяна (мала колісниця, вузький шлях спасіння) переважно відповідає ідеалам раннього буддизму. Будда визначається не як Бог, а як великий вчитель мудрості, якому відкрилася Істина. Він вказав людству шлях спасіння від страждань світу, і той, хто бажає досягти нірвани, повинен присвятити цій справі все своє життя. Тому «мала колісниця» – це шлях небагатьох, тих, хто віддає себе служінню трьом головним скарбам буддизму – Будді, дхармі (у значенні закону, вченню), сангхі (спільноті монахів). Хінаяна – це інтелектуально та ритуально складний шлях до нірвани, відкритий лише для монахів. Махаяна (велика колісниця, або широкий шлях спасіння). Наголошується, що можливість досягнення стану Будди є у всіх, оскільки кожен має в собі початкову сутність Будди.

Ламаїзм – це один з організаційно незалежних різновидів махаяністського напряму в буддизмі, що склався в Тибеті в VII—XIV ст. внаслідок проникнення махаяни й тантризму, поєднання їх з релігією тибетців бон-no (форма шаманізму). Про прийняття феодальною верхівкою Тибету буддизму існує чимало З 1642 р. далай-лама стає світським і духовним главою Тибету, який перетворюється на теократичну державу.

Дзен-буддизм – один із різновидів буддизму, засновником якого вважається індійський монах Бодхідхарма, який ніби прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу езотиричну. тобто призначену лише для вузького кола, школу буддизму", що отримала назву чань-буддизму. Китайське «чань» або японське «дзен» означає «споглядання». Через споглядання та шляхом спеціальних тренувань прибічники дзен намагаються досягти стану саторі. Саторі не можна передати словами, не можна зрозуміти, йому не можна навчати, його можна тільки відчути. Тому, вчить дзен, людина, яка не пройшла через цей стан особисто, не може зрозуміти його зміст.

3. Християнство. Христия́нство (від грец. Χριστός — «Помазанець, Месія») — релігія, заснована на вченні Ісуса Христа.. Характерною рисою християнства, яка вирізняє його серед інших напрямів єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істин. Іхтіс - древній акронім (монограма) імені Ісуса Христа, що складається з початкових літер слів: Ἰησοὺς Χριστὸς Θεoὺ Υιὸς Σωτήρ (Ісус Христос Божий Син Спаситель). Часто зображалася алегоричним чином - у вигляді риби. Християнство – одна з найпоширеніших світових релігій. Християнство має близько 1.5 млрд. прихильників. Воно поширене в усіх країнах світу, а домінує серед населення Європи, Америці, Центральній та Південній Африці, Австралії. Протягом майже 2 тис. років існування християнство впливало на розвиток культури, певною мірою визначало історичну долю окремих народів. Християнство зародилося в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії (Палестині) за часів глибокої кризи рабовласницького ладу.

Християнство тісно пов’язане з іудаїзмом, від якого воно успадкувало: визнання Старого Завіту(Старого Заповіту) – найдавнішої частини Біблії, єдинобож’я, ідею про загробне життя, ідею Месії (гр. “небесний спаситель”). Іудео-елліністичний філософ Філон Олександрійський (прибл. 25 р. до н.е. – 50 р. н.е.) висунув ідею про вроджену гріховність людини, необхідність спасіння душі за допомогою аскетизму та страждання. У Сенеки (4 р. до н.е. – 65 р. н.е.) християни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, спасіння душі як мету життя, презирство до земного життя, про любов до ворогів, покірність долі. Кумранітською общиною називали іудейську релігійну секту, яка діяла в місті Кумран. Кумраніти вважали, що Месія за своєю природою є людиною. Його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося, і тепер потрібно чекати другого пришестя, з яким пов’язаний кінець Світу. Ці ідеї були підхоплені християнськими проповідниками.

Іслам Іслам – наймолодша світова релігія, виникла на початку 7 ст. Термін “іслам” у перекладі з арабської означає “покірність”, а того, хто прийняв цю релігію, називають відданим (з араб., мусульманин). Звідси – друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще “магометанство” (від імені її пророка Мухамеда). Батьківщина ісламу – північно-західна частина Аравійського півострова – провінція Хіджаз зі священними містами Мекка та Медина. Виникнення ісламу відбувалося за складних умов, серед яких необхідно особливо вказати на гостру соціально-політичну боротьбу, розпад первіснообщинного ладу та формування класового суспільства на Аравійському півострові. Для захисту від сусідів (Візантія, Іран) потрібно було об’єднати всі аравійські племена. Перешкодою у цьому процесі були давні племінні культи, які корінням сягали у традиції первісного ладу. У той час ідеї монотеїзму, що відповідали потребам об'єднання племен, проповідувалися людьми, які називалися ханіфами.

Мухаммед —пророк в ісламі, це зробило його визначальною історичною постаттю в світовій історії. Він також був політичним діячем, засновником і головою мусульманської громади (умми). Власне саме за правління Мухаммада більшість арабів було об'єднано в одну державу. За переказами, близько 609 Мухаммеду, що незрідка проводив багато годин в аскетичних пильнуваннях на горі Хира (поблизу Мекки), в одну з ночей місяця Рамадан з'явився архангел Джебраїл і почав відкривати йому частини священної (арабський «Коран»), від імені Бога Аллаха, поклавши на Мухаммеда обов'язок повідомити своїм співвітчизникам веління всевишнього. .

Особливості віровчення в ісламі Джерелом віровчення іслама являється Коран, який мусульмани вважають вищим і найбільш повним із священих писаній. Коран – перша письмова пам'ятка арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ та природу, догматичні положення, правові норми, обряди, ритуали, традиції арабів. Текст Корану складається із 114 сур (глав) – 90 "меккських" і 24 "мединських". У віровченні ісламу можна визначити такі основні догмати: віра в єдиного Бога – Аллаха; віра в пророків та посланництво Мухаммеда; вчення про священну війну з невірними – джихад або газават (війну за віру); віра в святенність Корану; віра в ангелів і демонів; віра в безсмертя душі; віра в загробне життя; віра в кінець світу; вчення про приреченість, наперед визначеність.

VII – VIII ст. було створено Тафсіри – коментарі до положень Корану, а також Сунну (з арабської – шлях, зразок, приклад). Сунна – це збірник висловлювань Мухаммада та оповідей про його діяння (хадисів), що складається з шести томів. Якщо положення Корану потребують тлумачень і міркувань, то в Сунні викладено факти, які чітко прокоментовано: спогади про Мухаммада, оповіді очевидців його виступів і вчинків, роздуми богословів щодо нихшаріат (з арабської – правильний шлях до мети) – звід мусульманського права, який регулював і регулює нині всі сторони життєдіяльності віруючих, зокрема і релігійний культ. Шаріат нормує ставлення правовірних до Аллаха, відносини з іншими людьми, як віруючими, так і невіруючими, а також визначає міру та форму покарань винного при порушенні норм шаріату. Віруючі розглядають його як збірник обов'язкових правил поведінки, в яких не можна сумніватися.

Культові особливості ісламу зумовлюються п'ятьма «стовпами» віри – настановами і принципами, яких мусульманин повинен послідовно дотримуватись. 1. Шахадат – головна молитва (вислів), яку мусульманин повинен виголошувати у важливих випадках: «Немає жодного іншого божества, крім Аллаха, а Мухаммед – посланець Аллаха», і яка водночас є формулою прийняття ісламу. 2. Намаз – щоденна п’ятиразова канонічна молитва. Перед молитвою мусульманин має провести ритуальне очищення – тілесне й духовне. 3. Закят – систематична сплата податку на користь нужденних мусульман. Закят доповнюється садаком – добровільним пожертвуванням. 4. Ураза – суворе додержання посту протягом місяця рамазана. Всім, крім малих дітей і хворих, заборонено їсти та пити з світанку до заходу сонця. Не тільки в піст, а й в будь-який час мусульманину не можна пити вино, їсти свинину, грати в азартні ігри, займатися лихварством. 5. Хадж – паломництво до священних місць ісламу – Мекки та Медини. У місті Мекка знаходиться найбільша мусульманська святиня – храм Кааба, у Медині – могила пророка. Часто до обов’язків мусульманина зараховується і джихад – активна діяльність заради торжества ісламу.

Важливими мусульманськими святами є: Курбан-байрам – свято жертвопринесення, пов’язане з хаджем; Ураза-байрам – свято розговіння, пов’язане із закінченням місячного посту рамадану; Мавлюд – свято дня народження Пророка Мухаммеда; Міраж – свято вознесіння Пророка на небо; Лейлят аль-кадр – ніч на 27 рамадану, цієї ночі нібито було послано текст Корану; Лейлят аль-бараа – популярне народне свято, яке зберегло риси давнього новорічного святкування. Щотижневим святковим днем у мусульман вважається п'ятниця. В ісламі існує низка заборон щодо їжі: не вживати м’яса померлих тварин, крові, свинини й всього, що заколото без звернення до Аллаха, а також спиртних напоїв. Брати їжу можна тільки правою рукою. Різати хліб ножем заборонено, його належить тільки ламати. Не рекомендується знімати шкірку з яблук, персиків, слив. Не схвалюється надмірне вживання води та ще великими ковтками. Перед початком і після вживання їжі треба молитися