Презентація "Жанрові особливості суспільно-побутових казок Північної Буковини"

Жанрові особливості суспільно-побутових казок північної Буковини. Казки належать до найдавнішихвитворів людського духу і сягаютьу глибину таких далеких від нас часів,якої не досягає жодна людська історія. В. Гнатюк. Виконала: Рижа Ангеліна. Науковий керівник : Рижа Оксана Іванівна

Мета роботиполягає в тому, щоб проаналізувати та систематизувати за тематичними ознаками казки Північної Буковини; зʼясувати специфіку казок (жанрово-стильові особливості, проблематику) у межах єдиного напрямку мистецького феномену, на рівні сучасного казкознавства.

Актуальність Актуальність наукової роботи випливає з недостатньої кількості досліджень, що висвітлюють питання систематизації та аналізу казок Північної Буковини. Хоча інтерес до казок як обʼєкта вивчення постійний, проте праць, у яких аналізували би казковий епос Північної Буковини, дуже мало.

Для досягнення мети:1) систематизувати та проаналізувати казки Північної Буковини;2) класифікувати буковинські казки у звʼязку з загальноприйнятою класифікацією;3) встановити та проаналізувати випадки використання казкових сюжетів у творчості українських та буковинських письменників (І. Котляревського, П. Куліша, Б. Грінченка, Лесі Українки, Марка Вовчка, І. Франка, Ю. Федьковича, М. Коцюбинського, В. Симоненка та інших письменників XIX – XX ст.).

Предметом дослідження є тематика та естетика буковинських казок. Обʼєктом дослідження є казки, записані Михайлом Івасюком та упорядковані у збірник „Казки Буковини”, а також тексти казок, що їх записав на Буковині, а також упорядкував та літературно опрацював Микола Зінчук.

У східнословʼянській науці термін „казка” як синонімічний терміну „байка” вперше вжито наприкінці XVI ст. у „Лексисі...” (1596) Лаврентія Зизанія, порівн.: баснь, казка, слово, байка (ЛЗ, с. 28), а пізніше − у подібному значенні у словнику Памви Беринди „Лексикон славенороський” (1627), порівн.: баснь: казка, байка, вымысл (ЛБ, с. 5). Слово „казка” як окрему лексичну одиницю зафіксовано й у рукописному словнику XVII ст. „Синоніма славеноросская”, автор якого невідомий, порівн.: казка баснь (СС, с. 124). Таким цей термін увійшов згодом у фольклористику.

Перший розділ. Теоретичні засади дослідження суспільно-побутових казок Північної Буковини” У розділі наведено визначення поняття „казка”; вказано на їх жанрові особливості; представлено низку класифікацій казок за жанровими особливостями. Своєрідну групу соціально-побутових казок становлять сімейно-антагоністичні казки. Для соціально-побутових казок характерним є гостре ідейне спрямування. Досить поширеними є сатиричні казки. У процесі історичного розвитку соціально-побутової казки елементи соціальної сатири набували в ній дедалі більшої виразності.

Другий розділ. Звʼязок народної казкової прози з художньою літературою” – описано звʼязок народної казки з художньою літературою; показано, як українські письменники реалізовували матеріали казок для створення власних творів.виявляємо спроби письменників проникнути в жанр фольклорної казки з метою осучаснення її, що досить часто призводить до літературної обробки. Мотиви казок зустрічаються вже в проповідницькій та полемічній літературі, як ілюстрації до дидактичних та моральних настанов, зокрема у творах І. Вишенського, І. Галятовського, А. Радивиловського, Ф. Прокоповича

Висновки. Розглядаючи тематичні групи соціально-побутової казки, ми зупинилися лише на частині традиційних сюжетів та мотивів. Протягом ряду сторіч казка розвивалася у взаємозвʼязку з літературою, насичуючи її новими темами, образами, сюжетами, проте засвоювала і здобутки літератури. Прикладом цього є творчість І. Котляревського, П. Куліша, С. Руданського, Лесі Українки, І. Франка, Ю. Федьковича та інших українських та буковинських письменників.