Розробка виховного заходу «Україна була справжньою втіхою і святом душі...»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Україна була справжньою

втіхою і  святом душі...» 

 

Народні традиції в творчості М. В. Гоголя

Літературно-музичний вечір

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Народні традиції в творчості М.В.Гоголя

 

Мета: поглибити знання учнів про життєвий та творчий шлях М. В. Гоголя; ознайомити дітейіз народними традиціями та обрядами; виховувати повагу до старших, формувати кращі риси українського менталітету: гостинність, працьовитість, почуття гумору, вміння пожартувати та повеселитись; інтерес до минулого нашого народу.

Обладнання: в залі портрет Гоголя, прикрашений рушником, опішнянські керамічні вироби. Звучить «Полтавська полька».

1.      ведучий: Сорочинці, Миргород, Диканька, Решетилівка, Яреськи... Увесь світ тепер знає місця під Полтавою, уявляє їх такими, якими побачив один із найбільших письменників - Микола Гоголь. Протягом усього життя це був його рідний дім.

Гоголь народився 1 квітня 1809року в селі Василівні Шишацького повіту. Зовсім дитиною поїхав звідси вчитися, потім жив і в обох російських столицях, і за кордоном, але завжди приїжджав на рідний хутір як додому.

2.      ведучий: Літературу знав досконало. Сам мріяв про письменницькі лаври, та перша спроба

•        надрукована власним коштом поема «Ганц Кюхельгартен» стала страшним провалом. У відчаї втік до Німеччини. (На фронті фортеп'янної п’єси М. Лисенко «Пісня без слів»)

1.      ведучий: Якось під час цієї самотньої подорожі, задрімавши на березі Ельби, він побачив сон. Ах, Який втішний був цей сон! Снилася країна батьків - Псьол і Ворскла, і діти в широченних парусових штанях, в солом’яних брилях, і волові упряжки, що спокійно і розмірено тягли риплячи вози по далеких шляхах України. Снився степ, лани дзвінкої пшениці й вечір біля ставка, і плакучі верби, і мукання корів, що повертаються ввечері додому.

Снилася батьківщина, осяяна сонцем, радістю і піснею народу...Снилася мати - мати плакала, кликала до себе. (Кінець музики)

2.      ведучий: Він прокинувся, глибоко зітхнув, потім груди піднялись, набрав повні легені повітря і заспівав - до річки, до берегів, до місячного сяйва, до всієї іноземщини, ніби мав розповісти їй про щось далеке, але таке своє, таке близьке. Пісня народилася сама собою, за мить до того і не думав про неї, та й співати не вмів, не маючи ні голосу, ні особливого слуху. І все ж таки заспівав хрипким фальшивим голосом: пісня потрібна була в цю мить, як кров, як дихання.

(Звучить пісня «Дивлюсь я

на небо»)

1 ведучий: Гоголь підвівся. Не міг він сидіти, коли розповідав чужій землі про свою власну, любов до якої зараз відчув з особливим болем. Пісня підняла його на своїх крилах і перенесла на Україну, легка, як щойно побачений сон, прозора, як золоте сяйво місяця, що цієї миті світить і над рідною Василівною.

2ведучий: Він був тепер напрочуд тихий і покірний, примирений і переконаний. Знав уже, завтра - таки, неодмінно завтра, що б не було, вирушить на батьківщину.

1ведучий: Повернувся до Петербурга

3.      твердим рішенням ніколи не писати. Намагався поступити до театру - невдача, спробував чиновницького хліба у канцелярії - на! Бо вмерти можна було серед себелюбців і нікчем. Вмерти від нудьги і відчаю.

2ведучий: Щастя прийшло само собою, просто, як все велике у житті, і опромінило його несподівано - наче сонце, що раптом визирнуло з-під сірих і нудних дощових хмар. За вікном сіялась звичайна петербурзька мжичка, і краплі ліниво стікали по шибці. Але тут, у злиденній кімнаті дрібного чиновник, розцвітали соняшники, терпко пахли чебрець та м’ята, солодко завмирало далеке кування зозулі.

1 ведучий: Гоголь вставав з-за кривоногого столу і походжав по кімнаті, заплющивши очі та бурмочучи під ніс:

Мені нудно в хаті жити Ой веде мене із дому,

Де багацько грому, грому,

Де гопцюють все дівки,

Де танцюють парубки.

2ведучий: Розкрив «Книгу всякої всячини», яку привіз із Ніжина, перегортав сторінку за сторінкою, нестримно виникали образи рідної України, і це було солодко, було справжньою втіхою і свято душі.

(На фоні фортеп’янної п’єси М. Лисенка «З-за моря»): Перед ним походжали старезні діди, розважні і сповнені поваги до самих себе. Бабусі, балакучі і мудрі, як змії. Статечні козаки, які, вусом не моргнувши, кинуть іноді таке смішне слово, що за живота вхопишся і по землі будеш качатися від нестримного реготу. Парубки, завзяті й хвацькі, але ніжні і сердечні;дівчата красні й веселі, сповнені життя і радості. Це були прекрасні люди, люди, які поводилися просто й природно, і в цьому була їхня особлива якість. Якщо гнівалися, то казали це прямо й відверто в очі, якщо любили, то щиро виказували свою приязнь і любов.

(Кінець музики)

1ведучий:Незчувся, як почав записувати різні сцени, описував все, що спадало на пам'ять - життя в Василівні та Кубинцях на Полтавщині, брат Ванюша, сестри, няня Гапа, навчання в Ніжині...

 2ведучий:Боявся зупинитися, відволіклися думкою. Писав вечорами. В ящику стола нагромаджувалися списані аркуші і

він поглядав на них, як на скарб, ще не відомий людям, але дорогоцінніший за золото і перли.

1ведучий: Часом накидаючи для пам’яті якусь сценку, натикався на порожнечу, на незнання якогось слова чи назви, пісні або звичаю.

Вигадувати не міг - скарб одразу обернувся б на купу глиняних черепків. Тоді писав до Василівки, і мати Марія Іванівна читала рядки листа, списані нервовою, поквапливою рукою Миколі:

Читець 1: «Я чекаю від вас опису повного вбрання сільського дячка, від верхнього одягу аж до чобіт, із зазначенням , як все це звалося ... Також назви одежі, в яку прибираються наші сільські дівки, молодиці та мужики... Ще кілька слів про колядки, про Івана Купала, про русалок.. .Безліч ходить поміж простим народом повір’їв, страшних сказань, переказів, всяких анекдотів... Все це буде для мене надзвичайно цікаве».

2ведучий:3кожним днем вживався Микола Гоголь все глибше і глибше в життя, відтворене власною уявою. Живі люди виникали перед ним, і ледве встигав записувати, що вони роблять, і сам здивованим оком стежив, які коники його героїв викомарювали під самим його носом.

Читець2: «Дід мій(Царство йому небесне! Щоб він на тому світі їв самі буханці пшеничні та маківники в меду!) умів прегарно розповідати. Бувало, як почне - цілий день не зрушив би з місця і все б слухав...»

1ведучий:Цебуло саме життя, і він, дійсно, чув внутрішнім слухом те, що говорив дід, і поспішав пером за його нешвидкою мовою.

2ведучий: У шухляду клав оповідання за оповіданням. І, як не міг не написати їх, не міг не виловити свою душу, так тепер не уявляв собі,

дрібного чиновник, розцвітали соняшники, терпко пахли чебрець та м’ята, солодко завмирало далеке кування зозулі.

1 ведучий: Гоголь вставав з-за кривоногого столу і походжав по кімнаті, заплющивши очі та бурмочучи під ніс:

Мені нудно в хаті жити Ой веде мене із дому,

Де багацько грому, грому,

Де гопцюють все дівки,

Де танцюють парубки.

2ведучий: Розкрив «Книгу всякої всячини», яку привіз із Ніжина, перегортав сторінку за сторінкою, нестримно виникали образи рідної України, і це було солодко, було справжньою втіхою і свято душі.

(На фоні фортеп'янної п’єси М.Лисенка «З-за моря»): Перед ним походжали старезні діди, розважні і сповнені поваги до самих себе. Бабусі, балакучі і мудрі, як змії. Статечні козаки, які, вусом не моргнувши, кинуть іноді таке смішне слово, що за живота вхопишся і по землі будеш качатися від нестримного реготу. Парубки, завзяті й хвацькі, але ніжні і сердечні;дівчата красні й веселі, сповнені життя і радості. Це були прекрасні люди, люди, які поводилися просто й природно, і в цьому була їхня особлива якість. Якщо гнівалися, то казали це прямо й відверто в очі, якщо любили, то щиро виказували свою приязнь і любов.

(Кінець музики)

1 ведучий:Незчувся, як почав записувати різні сцени, описував все, що спадало на пам'ять - життя в Василівні та Кубинцях на Полтавщині, брат Ванюша, сестри, няня Гапа, навчання в Ніжині...

2ведучий:Боявся зупинитися, відволіктися думкою. Писав вечорами. В ящику стола нагромаджувалися списані аркуші і

він поглядав на них, як на скарб, ще не відомий людям, але дорогоцінніший за золото і перли

. 1ведучий: Часом накидаючи для пам’яті якусь сценку, натикався на порожнечу, на незнання якогось слова чи назви, пісні або звичаю.

Вигадувати не міг - скарб одразу обернувся б на купу глиняних черепків. Тоді писав до Василівки, і мати Марія Іванівна читала рядки листа, списані нервовою, поквапливою рукою Миколі:

Читець 1: «Я чекаю від вас опису повного вбрання сільського дячка, від верхнього одягу аж до чобіт, із зазначенням , як все це звалося ... Також назви одежі, в яку прибираються наші сільські дівки, молодиці та мужики... Ще кілька слів про колядки, про Івана Купала, про русалок...Безліч ходить поміж простим народом повір’їв, страшних сказань, переказів, всяких анекдотів... Все це буде для мене надзвичайно цікаве».

2ведучий:3 кожним днем вживався Микола Гоголь все глибше і глибше в життя, відтворене власною уявою. Живі люди виникали перед ним, і ледве встигав записувати, що вони роблять, і сам здивованим оком стежив, які коники його героїв викомарювали під самим його носом.

Читець2: «Дід мій(Царство йому небесне! Щоб він на тому світі їв самі буханці пшеничні та маківники в меду!) умів прегарно розповідати. Бувало, як почне - цілий день не зрушив би з місця і все б слухав...»

1ведучий:Це було саме життя, і він, дійсно, чув внутрішнім слухом те, що говорив дід, і поспішав пером за його нешвидкою мовою.

2ведучий: У шухляду клав оповідання за оповіданням. І, як не міг не написати їх, не міг не виловити свою душу, так тепер не уявляв собі,

щоб усі ці розповіді про людей рідної України залишились не відомими для тисяч інших людей. Без цього не міг би дихати, жити.

1ведучий:У вітринах книжкових крамниць час від часу бачив книжки про Україну. Але лише одна - збірка пісень Максимовича - привернула його увагу. В інших правди про Україну Не було ні на шеляг, вони дратували Гоголя, бо відчував, що пани письменники спекулюють на модній темі, знущаються з його народу, виставляють на посміховище.

І саме він, Микола Гоголь, по справедливості мусив би розповісти правду про Україну як людина, що не лише знала її, але й любила найміцнішою в світі любов’ю.

Читець:1«Це що за дивина: «Вечори на хуторі біля Диканьки?»Що це за вечори? І жбурнув у світ якийсь пасічник! Хвала богу! Ще мало обідрали гусей на пір’я та перевили ганчір’я на папір! Ще мало народу, всілякого звання та потолоч, вимастили пальці в чорнилах! Прийшла ж охота і пасічника потягли слідком за усіма!»

2ведучий: Так Микола Васильович Гоголь лукаво звернувся до читачів з перших сторінок своєї книги.

1ведучий: Уперше повість «Ніч проти Івана Купала»було надруковано у 1830 році в журналі «Отечественные записки». З цього і почалась тріумфальна хода письменника.

2ведучий: 1831 року вийшла перша книжка «Вечорів на хуторі біля Диканьки», 1832-го друга, 1835-го - «Миргород». Талантом письменника захоплювались його друзі - Пушкін, Плетньов, Жуковський, Бєлінський, а тисячі читачів з цікавістю і захватом читали правдиві твори про Україну. Ми з вами знаємо і любимо Гоголя з дитинства, бо починали саме з цих творів.

1ведучий: Недаремно назвав він книгу «Вечора на хуторі біля Диканьки»,бо вклав до вуст пасічника Рудого Панька саме ту точну, образну, іскрометну народну мову, що підслухав в цих місцях. Вражає почуття міри, з якою вводить він українські слова в російську мову. Дбайливо рукою виписав сам письменник з тексту слова, не перекладені з української, щоб допомогти своїм читачам зрозуміти їх смисл і в той же час не втратити ні рисочки їх унікальності.

Читець2 , которые называют колядками ... Дукат – род медали, носимой на шее женщинами ...

Галушки - клецки... Чумаки - обозники, едущие в Крым за солью и рыбой».

(Виконується українська різдвяна колядка)

2ведучий: Могутній сплеск фантазії Гоголя базується на побуті, народних традиціях та віруваннях українців. Все прекрасне твориться на землі, тут торжествує добро, здобуте своїми руками, в небі ж рояться чорти та відьми, що крадуть сяючі зірки та задумують всілякі інтриги проти людей. Так, наприклад, як у «Ночі перед  Різдвом»              '

Читець 1: «В Диканьці ніхто не чув, як чорт украв місяць. Та яка ж була причина зважитися чортові на таку беззаконну справу? А ось як: він знав, що багатий козак Чуб запрошений дяком на кутю... А між тим, його дочка, красуня на все село, залишиться вдома, а до дочки, мабуть, прийде коваль Вакула... який чорту був осоружніше проповідей отця Кіндрата, бо намалював у церкві на стіні день страшного суду, коли з аду вигонили злого Духа і всі грішники били його по спині кнутами та дрючками. З цієї пори чорт поклявся помститися ковалю. І для цього виріши вкрасти місяць в надії, що старий Чуб ледащий і не піде з дому в темряві, а коваль, який здавна був не владах з ним, при ньому нізащо не відважиться йти до дочки, не дивлячись на свою силу».

(Троїсті музики)

1ведучий: Картини чудової української природи служать фоном, на якому розгортається дія в усіх творах «Вечорів...»

(Звучить увертюра до опери Римського - Корсакова «Майська ніч»):

Читець2: «Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі! Пригляньтесь до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розширилось іще безмежніш. Горить і дише воно.

Земля вся в срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, дише млостю і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч! Нерухомо, натхненно стали гаї, виповнені темрявою, і кинули велетенську тінь од себе. Тихі та спокійні ці стави, холод і морок вод їх похмуро оточений темно - зеленими стінами садів. Незаймані гущавини черешень та черемухи боязко простягли своє коріння в студені джерела і шепочуть іноді листям, немов сердячись та гніваючись, коли прекрасний зальотник - нічний вітер, закравшись зненацька, цілує їх. Увесь ландшафт спить. А в душі і безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівна ніч!»

(Кінець музики)

2ведучий: Російський критик Віссаріон Бєлінський, який першим назвав Гоголя геніальним письменником, писав: «Читайте ви його «Майську ніч», читайте її зимовим вечором у палаючого каміна, і ви забудете про зиму з її морозами та завірюхами, вам буде мріятися ця світла прозора ніч благословенного півдня, повна чудес та таємниць»

1ведучий: Гоголь майстерно читав свої твори у великосвітських салонах. Читав, тремтячи від нервового напруження, і присутні слухачі, як і ціла Росія, прислухалися до кожного слова, що він уже написав і що напише в повну силу своєї розквітаючої душі. Кожне його слово сприймали як дар, що падав на них з вуст автора. Україна, далека від Петербурга, була близька до їхніх душ в цю мить.

2ведучий: Читав про любов. Про першу, чисту любов, якої сам ніколи не знав і якої боявся, бо розумів, що вона спопелила б його. Читав щось дивне, казково чарівне, підкоряюче...

Читець2: «Галю, Галю! - казав молодий козак Левко... Не бійся нікого нема. Вечір теплий. Та коли б і нагодився хто, я прикрию тебе свиткою, підпережу своїм поясом, закрию руками тебе і ніхто нас не побачить, а як би й повіяло холодом...»

(Звучить пісня «Ніч яка місячна») І ведучий: Світ «Вечорів...» забарвлений оптимізмом і радістю буття, смішне в ньому поєднане із страшним органічно, як у народних дійствах. У «Сорочинському ярмарку» так і лишається неясним, чи то нечиста сила допомогла парубкові висватати Параску, чи цигани за гроші влаштували виставу із червоною свиткою.

2ведучий: На весь світ прославив цим твором Микола Гоголь село Великі Сорочинці на Полтавщині. Недаремно і по нині вдячні земляки наприкінці серпня влаштовують небувалий за розмахом ярмарок.

Читець2: «Що, боже ти мій господи! Чого нема на тій ярмарці! Колеса, скло, дьоготь, тютюн, ремінь, цибуля, крамарі всякі... Так що хоч би в кишені було рублів із тридцять, то й тоді б не закупив усієї ярмарки. Галас, сварка, мукання, мекання, ревіння - все зливається в один безладний гомін. Воли, мішки, сіно, цигани, горшки, баби, пряники, шапки все яскраве, строкате, безладне метушиться купами і снується перед очима».

(Троїсті музики «Фантазія з українських мелодій»).

1ведучий: «Все неслось, все танцювало» в творах Гоголя. В кожному з них був свій танок, бо завжди органічно входив до життя українців. Весело танцювали дівчата та хлопці на сватаннях чи весіллях, танок старих баб був відзначений рисами ритуального дійства; моторний, безумний танок танцювала Катерина в «страшній помсті»;смішно танцювала жінка з «Втраченої грамоти» в кару за те, що забула освятити хату; у «Вечорі на Івана Купала» виприснула з-під рук у жінки церковного старости діжка та пустилась навприсядки по всій хаті... (Звучить пісня «Од Києва до Лубен»)

2ведучий: Можна навести багато прикладів того, наскільки точно відображав письменник етнографічно

•        фольклорної реалії. Згадаймо, як описано смерть чаклуна в «страшній помсті»: після смерті розплющив він очі і став упирем, бо за дохристиянськими віруваннями, збереженнями народною традицією, у людини була не одна, а більше душ. «Мертва вода» народних казок повертала небіжчикові життєву силу, але не душу - особистість. Так і сталось в «Страшній помсті» та повісті «Вій» з панночкою.

1ведучий: Ми не в змозі назвати зараз всі твори Гоголя про Україну, на це не вистачить часу. Та пройти повз образ Дніпра неможливо, адже в пам’яті кожного з нас навіки закарбовані саме гоголівські слова. Перед нами ніби не ріка, а якась небувала істота, яка дивовижно втілює народну міфологію.

Читець1: «Немає нічого на світі, що могло б прикрити Дніпро. Синій - синій ходить він плавним розливом і серед ночі, як серед дня, видно його так далеко, як тільки бачити може людське око. Голублячись і пригортаючись ближче до берегів від нічного холоду, дає він по собі срібний струмінь; і струмінь спалахує, неначе смуга дамської шаблі; а він синій, знову заснув. Чудовий і тоді Дніпро і немає ріки, рівної йому на світі!»

(Звучить вступ і перший куплет з пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»)

2ведучий: Це - Шевченко. А от як у Гоголя далі:

Читець1: «Підуть горами по небу сині хмари, чорний ліс хитається до кореня, дуби тріщать, і блискавка, зламуючись поміж хмарами, враз осяє весь світ - страшний тоді Дніпро! Водяні горби гримлять, б’ючись об гори, і з блиском та стогоном відбігають назад і плачуть, і голосять вдалині».

(Звучить далі «Реве та стогне Дніпро широкий ...»)

1ведучий: Нелегко було б кому - небудь із нас в одну мить згадати, яким саме твором або лише деталлю, мазком увійшов в наше життя Микола Гоголь, у щасливу мить дитинства, юності чи зрілості. Та істина залишається одна : навряд чи знайдеться серед нас людина, в якої б шляхетна творчість Гоголя не розбудила думок, усміху, сльози, віри

й упевненості, бо через ці твори пізнали ми звичаї і обряди свого народу.

2ведучий: І навряд чи знайдеться хоча б один письменник, на творчості якого не позначився б вплив музи Гоголя. Василь Земляк вчився у нього фольклорної умовності, а Павло Загребельний - таємниць історичного писання. Тарас Шевченко сформулював високу функцію діяльності Гоголя у двох рядках:

«всі оглухли, похилились в кайданах байдуже, Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже».

1ведучий: «Не дивлячись на зовнішню несхожість, - писав Максим Рильський , - плач Шевченка та сміх Гоголя мають багато спільного.

Головне - життєва правда».

2ведучий:Колиспитали письменника

•        гумориста Остапа Вишню, чи мав вплив Гоголь на його творчість, він відповів:

Читець2: «Ну, а як ви гадаєте? Хіба може письменник, а тим більше такого жанру, як я , пройти повз творчості мого великого земляка Миколи Гоголя? І читав, і кожен раз дивувався - звідки бралось, з яких криниць, з яких джерел водограєм било чарівне гоголівське слово?»

1ведучий: 4березня 2000року виповнилося 148років з дня смерті Гоголя. Віддаючи данину поваги та любові геніальному письменникові, вдячні нащадки увічнили його пам’ять в назвах сіл, вулиць та бібліотек, його п’єси не сходять зі сцен театрів, а Полтавський театр з гордістю носить ім’я свого земляка.

2ведучий:Багато пам’ятників гоголю є в Україні. Найкращі ж - це Музей - Заповідник в «родинному гнізді»

Гоголів - Яновських - селі Василівці (нині Гоголеве) та літературно - меморіальний музей у Великих Сорочинцях.

1ведучий: Благословенна земля, що народила Гоголя! Безсмертне його ім’я! Вічний народ, який виплекав його геній!

(Звучить увертюра до опери М.Лисенка «Тарас Бульба»)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Звучить танго з’являється Чорт і Солоха і танець танго.

 

Чорт. Ох і добре танцюєте пані Солохо. Вік би милувався твоїми чорними бровами, устами і усім прочим...прочим.

Солоха. Ох і добре . Не говори так чорте, я зовсім засоромилась. Тай не до танців мені. Скоро люди зійдуться до мене на вечорниці, а в хаті не прибрано не метено, якісь мішки валяються на долівці.

Співає :

(треба. Треба прибирати да гостей виглядати)

Чорт. Чарівна Солохо. Пожартуй зі мною трохи: приголуб, обігрій та й кваску мені налий : Потім полетим на небо назбирати зірок треба продамо їх на базарі і накупимо товару : снікерсу, шампанського печива Даманського із ангори рукавиці шкуряну свитину ой люблю я удовицю і до неї лину.

(стук в двері і голос дяка)

Дяк. Пані Солохо відчиняй бо хутчій холодно ух.

Солоха. (голосно)Ніяк дяка нечиста сила... ой, що це я в святий вечір.

Солоха. (до чорта) Ой лишенько саме дячок.

Чорт. Попалися на крючок. Заховай мене Солохо , бачитись не треба нам.

Солоха. Пересидь в мішку ось трохи потім знак тобі я дам.

(Ховає чорта в мішок)

Солоха. (іде до дверей) Афанасій Іванович прийшли, заходьте, заходьте, (відчин. двері, дяк хрестеться на ікони а сам косує на господиню.

Дяк. А що ж це у вас за собранієдрожайшая ?

Солоха. Так от. Значить зібрали ми вас сьогодні для того, щоб хоть трішечки відволікти вас від повсякденних турбот, щоб перестали в кишені гривні лічить. Неначе їх від того побільшає.

Дяк. Що єто гривні?

Солоха. Ха. Це ось оцей розцяцькований червоний папірець, за який ви той неділі так набралися в корчмі, що кричали серед калюжі, що ви вже не Дяк, а капітан дальнього плавання.

Дяк. (сердиться іде спльовує і сідає. А потім встає і підходить до Солохи.) Вельмишановна господине. Вітаю тебе рабу божу Солоху з Новорічним святом. Хай бог додає тобі ляпоти і пишноти. Хай твої сахарнії уста завжди посміхаються до мене дабудет благоденствіє твоєму дому і що є при тобі усьому (хреститься і цілує руку Солосі)

Солоха. Спасибі вам дяконе за поздравлєніє ,проходьте, сідайте до столу паляниць моїх скуштуйте.

Дяк. (підходить до Солохи легенько обн. її за талію )

Уділіть мені несравненная трошечки уніманія.

Солоха. Та уділю поки гості не йдуть. (Танцюють)

Дяк. А що це у вас на шиї замість коралового намиста шотоневзрачное?

Солоха. Таке невзрачное, таке носить перша леді Білого дому.

Дяк. Прошу прощєнія. Значить тепер ви, а я в цьому ніколи не сумнівався перша Леді Диканьки.

(стук в двері і чути голос Голови) Гей Солохо відчиняй гостя добре пригощай.

Солоха. Ой горечко ні мертва ні жива стука в двері голова.

Дяк. (біга.)Ой нечиста сила , біс попутав, чорт підкузьмив. Гей, Солохо, давай скоріше мішок, (сідає в мішок і хреститься)

З’являється Голова...

Голова. Що так довго відкривала душка, серденько моє. Чи гостей таких не ждала чи у тебе там хтось є.

Солоха. Ні любєзний голова я принаряжалася. Ось хустиночка нова, як вам сподобалася?

Голова. Та хустинка в тебе гарна., личко біле як сметана добра на тобі свитина, можеш угостиш кваском. Пригощай же господине. Щедрий вечір в хаті нині.

Солоха. Це одразу безпремінно., піднесу я вам кваску.

Голова. Взяв чашку і говорить : піднімаю сію чашу за добру молодицю і за всю твою світлицю. Хай буде в ній сметана і квас, гарні ковбаси. Товченики із картоплею вареники пиво і вкас хай все буде гаразд.

(хоче випить, хтось стука в двері)

Солоха. Гості йдуть у мою хату, куди ж мені вас дівати.

Голова. Солошенько заховай, Солошенько виручай, чогось стало мені жарко не вспів випить я і вкасу. Ой не знаю де діватись, чи за піч мені сховатись.

Солоха. Ось у мене є мішок. Ви скоренько в нього скок.Та сидіть як неживі.

Голова. Горе, горе голові. (Залізає у мішок).

Забігає баба Палажка і кричить :

Б.П. Ой, люди добрі, допоможіть скоропостижно вмерти. Не можна мені через бабу Параску не то, що на селі вдержатися не можна мені

через неї на світі жити. Мало того, що понабріхувала на мене такого, що й купи не держиться, понастроювала мене проти родичів, та ще й відьму з мене зробила.

Без стуку забігає баба Параска.

Б.Параска. Уже жаліється, свята знайшлася.

Б.Пал. Я правду людям говорю.

Б.Пар. А я кажу виключи свого мікрофона , капосна! Відьма ти, відьма і є, чого ж коли в район приїздила ізгонітєльніцабєсов, ти цілий день в погребі просиділа, буцімто картоплю перебирала. Знаю ховалася. А мене бідну як там на сцені било і крутило. А все той поробила.

Б.Пал. То тебе сила божа била та мало била, що лише на одне око осліпла.

Б.Пар. (взявш8ись в боки підходе до Пал. Та в свою чергу закочує рукава, з свого місця підлітає дяк бризкає на них водою. )

Дяк. Свят, свят, свят схаменіться люди дивляться.

(баба Параока і Пал. Розход. і сід. По різних кутках. Зах. Головастий і Проня.)

Головастий. Моє почтєніє мадам Солохо.

Солоха. Проходьте проходьте Свирид Петрович.

Голохваст.Тєпьорследственно, меня по всехусюдахпервимхвасономпринимают. А почему? Потомушто я умєю, соблюсті свій тіп, по благородному говорить понимаю, і нівєста моя баришняобразованая.

Проня.Да. Пансіон заканчивала. Ми тєпєричанє мужва якаятоокотораядаже по - рускому не понімає.

Головастий, (підходе до бабів) Прошу мадамовоткушатьканхветок шоколадних по 1975 гривней за кіло.

(Б.Пар. закашл. Почувши цю цифру)

Проня. (манірно бере одну канхф.) Мінє так солодке обридло. Кожного дня у нас дома леденців етихразних. Хоч свіней годуй!

Я ще більше люблю пальцини, нанаси.

Солоха. (до Дяка.) Куди пак! Дома сало з часником трощи кує, а тут пальцини, нанаси.

Головастий. Данонче ми вообщесотрим на запад. Теперишнюю моду поддерживаем.Селі туфля, то нєодмєнносаламандра, а пін жак-адідас.

Дяк. до Солохи: хоч воно йому іде як свині сідло все рівно не натягує. Голохв. А ще як займуськумерцією, тоді ваабще, сматаю в Польшу. ІІрівєзу товару всяческого, одягнусь, одягну Вас Проня Прокопівна.

Проня. Ох скорей би. Так ужонадоєлі мені еті, ізвіняюсь рейтузи. Так ужо хочу надеть на свої ноги лососіни, аж жуть. Як прайдусь по Хрещатику, усе баришні от зависти лопнуть.

Б.Пар. Або від сміху лопнуть, коли побачать її ноги в отих лососинах. Голохв. А потім ми од кроєм свій ларьочек по збиту товару. В оконці поряд з длінноногими баринями будете красуватись ви Проня Прокопівна.

І усьо у нас буде повний шик.

Проня. А назовьомларьочек на хранцузкийманьовр.

Голохв. Шикарно придумано. Пойдьомте присядемо онде на лавці, немногоотдохньом від походеньок.

(Чути голоси молоді)

Солоха. Де ж ви так забарилися, поспівати нікому.

Дівчата. Ми репетували нову пісню.

Дяк. ви цілий рік на вигоні так репетуєте. Що в мене шибки дрижать. Дівчата. Так вии Афанасій Іванович Тільки послухайте.

(співають пісню)

Головастий. Що за воплі, не можуть нормальної пісні заспівати, хотя би «Не сип мне соль на рану не говори на взрид»

Проня. Не гаварите Свирид Петрович., мужва она и єсть мужва, даже по нормальному заспівать не смислят: вот так мульйон, мульйоналих роз.

Голохваст.Цитьте  прошу вас. Баба. Пар. Та цитьте, не галасуйте це ж вам не передвиборча кампанія.

Солоха. Не будемо закінчувати на такій сумній ноті.

Дяк. Вірте їй, вона ж моя несравненная, трошки відьма, добра відьма. Солоха. І коли, ви сьогодні хоч трохи засміялись від щирого серця. Ми значить зібрались недаремно.