ШЕВЧЕНКІВСЬКЕ СВЯТО ВИХОВНЙ ЗАХІД

Про матеріал

ДО ПІСНІ НаталІ Май "Кобзар" ВІДЕО https://www.youtube.com/watch?v=EEEKd2Id3vw

Перегляд файлу

Святково прибрана світлиця. Портрет Тараса Шевченка, рушники, серветки. Фотовиставка про життя і творчість Кобзаря. Виставка його творів, ілюстрації. Хлопчики і дівчата у вишитих сорочках і блузках.

ВЕЕДУЧІ

У кожного народу є великі поети, письменники, художники , яких знають всі дорослі і малі. Для українського народу таким поетом і художнком став Тарас Шевченко. Цього року 9 березня ми будемо святкувати 206 річницю від дня народження видатного мислителя, поета і художника, відомого усьому світу.

Тарасова доля — то правда жива.
Шевченкове слово в віках не старіє...
Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.

Звучить пісня на слова Т. Шевченка «Думи мої...».

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т. Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синку, правда.

Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову».

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику. (Гладить його по голові.)

ВЕДУЧИЙ Так 9 березня 1814 року на небі з'явилась нова яскрава зірочка Тараса Григоровича Шевченка.

ВЕУЧИЙ Кажуть в народі: весна дарує всім життя, в природі все прокидається,

оживає, молодіє. А людині весна дарує мрії, віру в щасливе майбутнє.

Танок

Лінкевич В.

Щовесни, коли стануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшануєм пам’ять Шевченка.

Дудкін Д.

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Пісня ____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________-

Неклюдова А.

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Панічкін А.

В похилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Швченко С.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами — сльозами.

ВЕДУЧА

У невеличкому селі Моринцях народився і зростав маленький Тарасик. Ще пройде багато років, допоки він виросте, стане талановитим поетом та знаним художником. Тарасик був такий, як і ви, допитливий, розумний, кмітливий, дуже любив свою старшу сестричку Катрусю. Вона йому замінила матусю. Шевченко рано став сиротою.

Учні (по черзі)

Білецький Павло

4. Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилитися,—

Хоч з гори та в воду!

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом;

Утопився б, тяжко жити

І нема, де дітись.

Іонов О.

5. В того доля ходить полем —

Колоски збирає;

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає.

Добре тому багатому:

Його люди знають;

А зі мною зустрінуться —

Немов недобачать.

Мандзяк М.

6. Багатого губатого

Дівчина шанує;

Наді мною, сиротою,

Сміється, кепкує.

Інсценізація

Тарас. Катре! Де ти?

Катря. Я ось тут.

Мачуха. Ти може знов кудись навтіки вибираєшся, ледащо? Ані кроком мені з хати, бо битиму — чуєш? Степанко плаче, іди колиши, а як засне, принеси води і підмети подвір’я!

Тарас. Сестричко!

Катря. Що?

Тарас. Я побіжу трохи на потічок! Там такі камінчики, як намальовані. І рибки плюскочуть. А в хаті темно чогось та зле.

Катря. Іди, іди. Я вже докінчую грядку, то сама подвір’я замету і принесу води.

Тарас. Тямиш, сестричко, як мама жили, то в нас часто був смачний борщик, варенички, фасолька. Тепер не так! Ми ходимо такі голодні і обдерті! Чи і другі діти не мають мами так як ми?

Катря. Всюди є сирітки по світі, мій дорогий хлопчику. Але ти не думай про се, йди на потічок гратися.

Крилов Єгор

Звучить вірш «Не називаю її раєм...»

Інсценізація «Мені тринадцятий минало»

Оксанка. Чом же плачеш ти? Ох, дурний Тарасе! Давай я сльози витру. Не сумуй, ти читаєш, найкраще за всіх, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх співаєш, ще й кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем.

Оксанка. Авжеж будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж питоньки хочуть!

Звучить вірш «Мені тринадцятий минало...» МАТВІЙ СТЕЦЮРА).

ВЕДУЧИЙ

Малий Тарас був цікавим і допитливим хлопчиком і мав велику любов до життя, хоч важко було йому,сироті. На літо мачуха віддавала Тараса в пастухи.Але життя продовжується. «Все робитиму: воду носитиму, дрова колотиму, в школі прибиратиму, тільки дозвольте в школі жити і вчитись».

Тарас-підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло тину. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, пензлі і присів. Виходить Яринка з клунком у руці. Сідає на лавку.

Яринка. Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе (розв’язує клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.

Тарас (бере свитку). О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш! (Тулиться до неї.)

Яринка. Давай, я тобі ще й сорочку виперу, зашию...

Тарас. Не треба, я сам.

Яринка. Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.

Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко! (Показує дощечку з малюнком.) Ось наша хата.

Яринка. Дуже схожа... Невже це ти сам намалював? А чому на дощечці?

Тарас. Паперу не було. Дяк не дав... Ось розживусь, може на свитку, і на фарби, і на папір.

Яринка. Коли ж це буде?

Тарас. Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш, і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені... малярем... я б нічого не хотів більше.

Яринка. То вчись у нього.

Тарас. А... Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить щоб різками одшмагати...

Яринка. І зараз? (Тарас ствердно киває головою.) Та хай йому грець! Вертайся додому.

Тарас. А там що? (Розводять руками.)

ВЕДУЧИЙ

Тарас Шевченко - відомий у світі, в першу чергу, як митець слова. Однак це аж ніяк не забирає його слави, як художника. У його творчості поезія і живопис тісно пов’язані між собою. Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним даром, а й талантом художника.

Учні (по черзі)

Павлва А.

1. Я маленька українка,

Вісім рочок маю,

А про Тараса Шевченка

Вже багато знаю.

Крилов Є.

2. Він дитя з-під стріхи,

Він в подертій свиті,

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

Павличенко К.

3. А та наша слава —

Наш Тарас Шевченко,

Сонце України!

ВЕДУЧА

Вранці – рано на калині

Пташка щебетала,

Під калиною дівчина

Взяла й заспівала

Звучить пісня «Зацвіла в долині...».

Танок___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Учні (по черзі)

Лобачов Іван

1. Два місяці далеко від Вкраїни

В землі лежав похований Тарас,

Не встиг купити білої хатини

Щоб зігрівала пращурів і нас.

Шапошнкова А.

2. Не встиг зійти і на високій кручі

Щоб милуватись обрієм Дніпра,

Грудьми дихнути, як реве ревучий,

Строфу для кобзи випустить з пера.

Носуля А.

3. Та вічний біль і думу про Чернечу

Ні брат, ні друг забути не змогли.

В травневі дні народ підняв на плечі,

І поховав у рідній стороні.

Крючков М.

4. Там спорудили з дальніх сіл могилу

Потрісканії руки кріпаків,

Мабуть, Господь послав незламну силу,

Щоб пам’ять залишилась для віків.

Хаустова Е.

5. Багато літ минуло з того часу,

Праправнуки вивчають «Заповіт»,

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна — цілий світ.

Анастасьєва Р.

6. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душу окриля,

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

ВЕДУЧА

10 березня 1861 року ТАРАСА ШЕВЧЕНКА не стало. Це була велика втрата для всього українського народу. Поховали його у Петербурзі, а згодом тіло великого Кобзаря перевезли в Україну і поховали на Чернечій горі поблизу Канева. А збірка віршів поета «Кобзар» невдовзі сколихнула всю Україну.