Скіод "Історія оживає в Лянцкоруні"

Олена Дубінська,

Класний керівник 9 класу

Зарічансько ліцею

СКІОД Історія оживає в Лянцкоруні

Клас: 9

Період проведення: лютий-березень 2024 р.

Мета: Ознайомлення із історією рідного села – Зарічанки (Лянцкорунь), оскільки як поселення вона має дуже глибоке коріння. Важливо прививати дітям почуття любові до рідного села, ознайомити із відомими людьми-вихідцями, окрім цього цінувати та знати людей, які творять сучасну історію України, тобто захищають її кордони на Сході та Півдні нашої держави, а також відважно поклали своє життя за свободу рідного краю та держави. Любов – це комплексна річ, що вміщає у собі не лише відчуття, що відомі як ерос, агапе та карітас, а й ставлення до когось чи чогось, та сама повага та толерантність, тобто це складне та об’ємне явище, а, особливо, якщо це стосується рідного краю, тому що у цій ситуації один із найбільших виявів любові до нього – знання історії, оскільки поки ми пам’ятаємо щось, доти ми його любимо.

Крок 1: Я знаю історію рідного краю.

Дати учням на ознайомлення статтю із Вікіпедії про Зарічанку. Нехай вони ретельно її опрацюють, після цього ділимо їх на групи, кожна група створює свій так званий  MindMap у програмі. Після створення презентуємо інтелектуальну мапу на загал.

Дана методика дозволить учням не лише глибше пізнати своє село, але й дасть навички систематизування інформації у окремі відгалуження, що є дуже важливо на сьогодні. Окрім того, презентація на загал дає змогу розвинути ораторські навички, зокрема навчитись складати план виступу, доносити інформацію чітко та лаконічно.

Крок 2: Створюємо вікторину, присвячену історичним пам’яткам, людям та місцям.

Після прочитання досить обширної статті з інтернет-джерела, а також його подальшого переказу, в учнів мало би виникнути базове розуміння певних речей, що стосуються їх рідного краю. Для їх закріплення пропонується методика вікторини. Учні діляться на дві команди, попередньо обирають 1-2 учнів, які будуть ведучими і, власне, складатимуть запитання до квізу. Учнівським командам пропонується назвати себе так, щоб назва була пов’язана із тим, що асоціюється із рідним селом, для поглиблення зв’язку між ними та їх історичним минулим. Коли всі приготування завершені, проводимо, власне, саму вікторину, обговорюємо питання, рівень їх складності, рівень залученості учнів до активності, а також підводимо підсумки. Переможців вікторини можемо заохотити «дванадцятками», а-от другу команду, щоб уникнути сварок та конфліктів, нагородити «десятками» чи «одинадцятками». Такий вид діяльності мав би закріпити у головах учнів інформацію, набуту при прочитанні матеріалу, зробити їх більш усвідомленими про історію власного села.

Крок 3: Досліджуємо життєву стезю В. Свідзінського

Відводимо урок для того, щоб учні дослідили особистість Володимира Свідзінського – людини, чиє життя було пов’язане із Зарічанкою. Учням пропонується самим провести урок і допомогти одноліткам зрозуміти особистість видатного поета доби «Розстріляного відродження».

1.Повідомлення учня-дослідника 1.

Володимир Євтимович (Юхимович) Свідзінський народився 26 вересня (8 жовтня за новим стилем) 1885 року, в селі Маянів Вінницького повіту Подільської губернії, нині Тиврівського району Вінницької області .

Батько Євтим Оксентійович — псаломщик, мати Наталка Прохорівна — попівна. Закінчив 1899 року Тиврівське духовне училище. Навчався в Подільській духовній семінарії в Кам'янці-Подільському. Звільнено 25 серпня 1904 року з четвертого класу на прохання батька, переміщеного на той час до Лянцкоруня(нині с.Зарічанка Кам,янець-Подільського району ). 1906 року (як зазначає в анкетах Свідзінський, за іншими документами — 1907 року) вступив вільним слухачем на економічний відділ Київських вищих комерційних курсів, реорганізованих 1908 року в комерційний інститут. 1912 року в журналі «Українська хата» (№ 1) надруковано перший вірш Свідзінського — «Давно, давно тебе я жду…». 26 січня 1913 року закінчив навчання в інституті, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув.

Повернувся до батька в с. Бабчинці (нині Могилів-Подільського району Вінницької області). На запрошення Подільської земської управи обстежив ткацький промисел: від 1 червня до 15 вересня 1913 року об'їхав 16 населених пунктів Могилівського, Гайсинського, Балтського, Проскурівського, Ямпільського, Ольгопільського, Летичівського та Літинського повітів, зібравши відомості про 1607 господарств, що займалися ткацтвом. Нарис Свідзінського «Ткацький промисел» увійшов до книги «Кустарні промисли Подільської губернії» (К., 1916).

У березні 1915 переїжджає до Житомира, працює у Волинській контрольній палаті: спочатку за наймом, від 3 червня 1915 канцелярським служителем, а з жовтня тимчасовим виконувачем обов'язків облікового урядовця. Свідзінського мобілізують до армії, наказом від 23 березня 1916 року призначають помічником контролера сьомого класу в управління польового контролю при штабі 7-ої армії, яка 1916 року воювала на терені Галичини (Теребовля, Чортків, Бучач, Галич, Станіслав)

Повідомлення учня-дослідника  2.

Кам'янець-Подільський період

Свідзінський переїжджає у Кам'янець-Подільський, з жовтня 1918 працює на посаді «редактора української мови» у видавничому відділі Подільської народної управи. Був вільним слухачем (упродовж п'яти семестрів) історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету.У Кам'янці-Подільському Свідзінський друкує у часописі «Освіта»  статтю «Народні українські пісні про останню світову війну. У Кам'янці-Подільському Свідзінський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933). 1921 у них народилася донька Мирослава. Від січня 1921 Свідзінський працює архіваріусом у Кам'янець-Подільському університеті (невдовзі — інститут народної освіти). У листопаді 1921 стає завідувачем архівів повітового комітету охорони пам'яток старовини, мистецтва та природи. 1922 року в Кам'янець-Подільській філії (утворено в травні 1921) Державного видавництва України виходить перша збірка Свідзінського «Ліричні поезії

25 грудня 1922 рік - Свідзінського призначають архіваріусом, 10 січня 1923 р. — секретарем новоствореного архівного управління, а від липня 1923 р. він виконує обов'язки завідувача. 1922 р. науково-дослідна кафедра історії та економіки Поділля при ІНО залучає Свідзінського до виявлення в архівах і музеях Кам'янця-Подільського графічного матеріалу подільських уніатських метрик, рукописних книг і стародруків. Свідзінський зареєстрував 337 метрик, із них 150 мали високохудожні заставки, літери, орнаменти, малюнки

Повідомлення учня-дослідника 3.

З початку 1923 до липня 1925 Свідзінський — аспірант кафедри (підсекція соціальної історії), працює над темами «Селяни приватновласницьких маєтків Поділля в першій половині ХІХ століття», «Аграрні рухи на Поділлі в ХХ столітті», пише розвідку «Економічна еволюція господарства селян тарнорудського маєтку», готує доповідь «Боротьба подільських селян із польськими легіонерами в 1918 році» (виголосив у жовтні 1925 на засіданні Кам'янець-Подільського наукового при УАН товариства), бере участь у комплексному (соціально-економічному, географічному, лінгвістичному, мистецтвознавчому) обстеженні села Панівці. 1925 рік - Свідзінський виступає з доповіддю «Події на селах подільських у 1917—1918 роках» на науковому зібранні Кам'янець-Подільського наукового при Українській академії наук товариства (був його членом — сьомим за порядком вступу).

У зв'язку з реорганізацією Кам'янець-Подільського окружного архівного управління 29 серпня 1925 Свідзінський здає справи новопризначеному завідувачеві Дмитру Прядію.

В жовтні 1925 Свідзінський переїздить до Харкова, де працює літературним редактором у місячнику «Червоний шлях», від листопада 1930 — в газеті політуправління Українського військового округу «Червона армія.У Харкові сім'я Свідзінського розпалася: дружина з дочкою переїхала до сестри у Вінницю. Тут Свідзінський видав другу поетичну збірку «Вересень» (1927). Остання прижиттєва збірка «Поезії» вийшла 1940 у Києві у видавництві «Радянський письменник» (друкувалася у Львові). Готував наступну збірку «Медобір».

Свідзінський також багато перекладав з літератур народів СРСР, з французької, іспанської, польської мов. Серед перекладів «Слово о полку Ігоревім» (1938), комедії Арістофана «Хмари», «Оси», «Жаби» (видано 1939). Був безпартійним. Член Спілки письменників СРСР з 1936 року.

 27 вересня 1941 Свідзінського заарештовано. Його етап відправили пішки, під конвоєм на Схід. Але неподалік стався прорив німецької танкової колони – на цей випадок існував наказ для конвою просто знищити в’язнів. Їм сказали набрати соломи зі скирти, ніби для ночівлі, загнали в якусь покинуту будівлю типу корівника, замкнули і підпалили… А ось вірш з його збірки «Вересень»:

В полум’ї був спервовіку

І в полум’я знову вернуся…

І як те вугілля в горні

В бурхливім горінні зникає,

Так розімчать, розметають

Сонячні вихори в пасма блискучі

Спалене тіло моє.

Поезія – це містика. І її здатність прозирати майбутнє – це річ досить відома і навіть тривіальна. Але все-таки це вражає кожного, хто відкриває для себе історію цього поета.

Якось так сталося, що про цю жахливу історію стало відомо ще тоді. Про це писала українська харківська газета, яку видавали німці – вона називалася «Нова Україна» – а також подібна львівська газета. Тобто утаїти зовсім цю історію не вдалося.  Спалено разом з іншими в'язнями в покинутій господарській будівлі у селі Непокритому під Салтовом.

Повідомлення учня-дослідника 4

Перекладацька діяльність.  

Перекладацький доробок В. Свідзинського значним своїм обсягом засвідчує доволі успішну працю на цьому терені.

Ґрунтовна освіченість В. Свідзинського, знання мов, «протеїчний» характер його власного хисту стали передумовами його звернення до художнього перекладу.

У здійснених Свідзинським перекладах значну групу становить античність, зближує його з неокласиками, передусім з М. Зеровим. Це невипадково: і суспільна позиція, і творчі принципи, і творчі долі їхні мають багато спільного. Як і неокласики, Свідзинський був речником здебільшого пасивного, але затятого опору культурному нігілізмові, безпам’ятству, ідеологічному диктатові, протиставляв цьому ідеал повноти культури і нескасовну актуальність тра­диції в широкому сенсі поняття.

З дидактичної поеми Гесіода «Роботи й дні» Свідзинський переклав трохи більше третини. Що поема йому справді імпонувала, засвідчено включенням одного уривка до збірки «Вересень» і двох — до збірки «Поезії». Ще п’ять фрагментів уперше опубліковані у хрестоматії «Антична література», укладеній Олександром Білецьким (1937 р.)

Наймасштабніше перекладацьке звершення Свідзинського — це переклад трьох комедій Арістофана, і майже неймовірна удача перекладача — це видання 1939 р. у Держлітвидаві тому «Арістофан. Комедії». Перші спроби як перекладу, так і наукової оцінки Арістофана в Україні належать також І. Франкові. Але перекладені Свідзінським «Хмари», «Оси», «Жаби» — перші в Україні повні переклади цих творів. Є всі підстави гадати, що вміщені в кінці видання докладні метричні схеми арістофанівського вірша також належать перекладачеві.

Крок 4: Шануємо та пам’ятаємо тих, хто віддав життя за рідний край

Віддати життя за рідний край та державу – чи не найбільший вияв любові до них, тож таких людей ми повинні шанувати та поважати, як Героїв.

Завдання: Створення саморобної меморіальної дошки у школі, присвяченої Героям-односельчанам.

Звичайно, під час створення таких елементів можуть виникати негативні емоції, проте учням слід розуміти, що таке трапляється, адже у країні на даний момент війна. Проте й після війни слід зберігати цих людей у пам’яті, пам’ятати про їх подвиг і прагнути до такої ж любові до України, як і вони, хоч і не таким чином.

Крок 5: Підводимо підсумки СКІОДу.

Узагальнюємо увесь матеріал, який пройшли і робимо висновки, стосовно питань, які виникали і були вирішені протягом періоду проведення СКІОДу.