Стаття "ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК УСНОГО МОВЛЕННЯ В ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ ЧЕРЕЗ ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД"

Мухортова Л. П.,

вихователь Житомирської спеціальної школи № 1 ЖОР

ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК УСНОГО МОВЛЕННЯ В ДІТЕЙ З ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ ЧЕРЕЗ ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД

Формування навичок усного мовлення в дітей з порушенням зору є одним із пріоритетних напрямів сучасної спеціальної педагогіки та логопедії. Успішний розвиток мовлення виступає важливою передумовою соціалізації особистості, засвоєння навчального матеріалу, встановлення міжособистісних контактів і повноцінної участі в суспільному житті. Для дітей із порушеннями зору мовлення набуває особливого значення, оскільки саме воно значною мірою компенсує обмежені можливості зорового сприймання навколишнього світу. Через мовлення дитина отримує інформацію, засвоює суспільний досвід, формує уявлення про предмети та явища, будує взаємини з іншими людьми. Тому проблема формування навичок усного мовлення в дітей із порушеннями зору потребує особливої уваги науковців і практиків.

Актуальність дослідження зумовлена зростанням кількості дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються в умовах інклюзивного освітнього середовища. Сучасна школа повинна забезпечувати не лише доступність освіти, а й створювати умови для розвитку комунікативної компетентності кожної дитини. Дослідження показують, що учні з порушеннями зору часто відчувають труднощі у сфері усного мовлення та комунікації. Зокрема, встановлено, що чим важчим є ступінь порушення зору, тим більше труднощів виникає у процесі ситуативного усного мовлення. Через обмежене сприйняття міміки, жестів та інших невербальних засобів комунікації такі діти не завжди правильно розуміють емоційний стан співрозмовника, що негативно впливає на якість спілкування та засвоєння інформації [1, с. 114]. Спостереження за навчальною діяльністю слабозорих учнів свідчать про недостатню впевненість у відповідях, обмеженість словникового запасу, труднощі у побудові речень і зв’язних висловлювань, що ускладнює процес комунікації [2, с. 210]. У зв’язку з цим виникає необхідність пошуку ефективних педагогічних підходів до розвитку усного мовлення, серед яких особливе місце займає діяльнісний підхід.

Метою статті є обґрунтування особливостей формування навичок усного мовлення в дітей з порушеннями зору через діяльнісний підхід та визначення ефективних методів і форм організації мовленнєвої діяльності в освітньому процесі.

Проблема розвитку мовлення дітей з особливими освітніми потребами перебуває в центрі уваги багатьох науковців. Значний внесок у її дослідження зробили А. Колупаєва, Л. Савчук, Л. Будяк, Г. Кравченко, Г. Сіліна, І. Родименко, Л. Куненко, які наголошували на необхідності адаптації освітнього середовища до потреб дітей із порушеннями зору та застосуванні індивідуального підходу. Важливі аспекти розвитку комунікативної діяльності висвітлено у працях А. Якуби, яка розглядала спілкування як складний процес розвитку психічних новоутворень та підкреслювала необхідність системного формування комунікативних умінь. Теоретичні основи розвитку мовлення розробляли М. Вашуленко, В. Бадер, С. Стеблюк, Є. Линдіна, Л. Залановська, А. Малярчук та інші дослідники. Важливими для розуміння діяльнісного підходу є також праці Блеч, Чеботарьової, Гладченко, Трикоз та інших учених, які обґрунтовували комунікативно-практичну спрямованість навчання дітей з особливими освітніми потребами.

Усне мовлення є однією з провідних форм мовленнєвої діяльності людини. За визначенням В. Бадер, усне і писемне мовлення виконують репрезентативну та прагматичну функції й забезпечують формування мовної, мовленнєвої та комунікативної компетентності особистості [3, с. 41]. Саме через усне мовлення дитина вчиться висловлювати думки, встановлювати соціальні контакти, брати участь у навчальній діяльності та взаємодіяти з оточенням. М. Вашуленко наголошував, що розвиток мовлення полягає у навчанні школярів правильно й доцільно користуватися мовними засобами під час побудови зв’язних висловлювань [3, с. 42]. Для дітей із порушеннями зору ця проблема набуває особливої актуальності, оскільки мовлення виконує не лише комунікативну, а й компенсаторну функцію.

Особливості мовленнєвого розвитку дітей з порушеннями зору зумовлені специфікою їхнього сенсорного досвіду. Через обмежені можливості візуального сприйняття вони часто мають труднощі у співвіднесенні слова з образом предмета, тлумаченні значень слів, побудові текстів та зв’язних висловлювань. У багатьох випадках виникають труднощі у сприйнятті міміки та жестів співрозмовника, що уповільнює процес спілкування та знижує його ефективність [2, с. 210]. Крім того, мовленнєві порушення негативно впливають на всі психічні процеси дитини, включаючи інтелектуальну, емоційну та вольову сфери [3, с. 41]. Саме тому розвиток мовлення має здійснюватися системно, цілеспрямовано та з урахуванням індивідуальних особливостей кожного учня.

У сучасній педагогіці діяльнісний підхід розглядається як один із найефективніших засобів розвитку мовлення. Його сутність полягає в тому, що знання, уміння та навички формуються не шляхом пасивного засвоєння інформації, а через активну діяльність дитини. Відповідно до діяльнісного підходу учень виступає активним учасником освітнього процесу, набуває мовленнєвого досвіду через практичну взаємодію з навколишнім середовищем, участь у спільній діяльності, розв’язання комунікативних завдань і виконання різноманітних вправ.

Важливе значення для реалізації діяльнісного підходу має створення спеціальних умов навчання. А. Колупаєва підкреслює необхідність адаптації освітнього середовища таким чином, щоб діти з порушеннями зору почувалися комфортно, могли успішно навчатися та бути активними учасниками життя школи і громади [1, с. 112]. Дослідниця також наголошує на важливості формування соціальних відносин, навчання через набуття досвіду, залучення до дискусій та ефективного спілкування [2, с. 210]. Такі положення безпосередньо відповідають ідеям діяльнісного підходу, оскільки передбачають активну участь дитини у різних видах діяльності.

Однією з основних умов розвитку усного мовлення дітей з порушеннями зору є використання вербального способу комунікації як провідного засобу навчання. Педагог повинен використовувати точні словесні конструкції, чітко формулювати інструкції та завдання, супроводжувати пояснення додатковими словесними коментарями [1, с. 114]. Особливого значення набуває аудіосупровід навчальної інформації, який сприяє повнішому сприйняттю змісту навчального матеріалу та активізує мовленнєву діяльність учнів [1, с. 113]. Водночас необхідно забезпечувати поєднання слухового сприймання з практичними діями, що сприяє глибшому засвоєнню знань та розвитку мовлення.

Важливим компонентом діяльнісного підходу є використання спеціально організованих вправ і завдань. С. Стеблюк рекомендує застосовувати корекційні загальнорозвиваючі, лексичні, ігрові, текстотворчі та компетентнісно орієнтовані вправи [3, с. 41]. Такі види діяльності дозволяють не лише формувати мовленнєві навички, а й розвивати пізнавальні процеси, увагу, пам’ять та мислення. Особливу роль відіграють вправи, спрямовані на розвиток зв’язного мовлення, оскільки саме вони забезпечують формування здатності будувати логічні та послідовні висловлювання.

Ефективними засобами розвитку усного мовлення є різноманітні дидактичні ігри. Зокрема, гра «Чарівний мішечок» передбачає дослідження предметів за допомогою дотику, їх називання та опис. Під час виконання такого завдання дитина активізує словниковий запас, навчається добирати слова для характеристики предметів та формує навички зв’язного висловлювання. Гра «Кольорові цеглинки» сприяє розвитку мовлення через опис власних дій та створених об’єктів. Значний потенціал мають також завдання на дослідження предметів дотиком, аудіювання текстів, складання усних розповідей за картинами та побудову власних висловлювань [2, с. 211].

Особливого значення набуває принцип «від слухання до розповіді та складання власного тексту», який визначається як основний дидактичний принцип роботи зі слабозорими учнями [2, с. 211]. Реалізація цього принципу передбачає поступовий перехід від сприйняття мовлення до його активного використання. Спочатку учні слухають текст, потім переказують його зміст, відповідають на запитання, складають власні речення та тексти. Така послідовність забезпечує поступове формування мовленнєвої компетентності та сприяє розвитку усного мовлення.

Діяльнісний підхід також передбачає широке використання інтерактивних форм роботи. Науковці зазначають, що доцільно організовувати навчання в малих групах, де учні виконують завдання через дискусії, обговорення та міркування [3, с. 42]. Така діяльність створює умови для розвитку діалогічного мовлення, формування навичок аргументації та культури спілкування. Важливим є також залучення дітей до колективних видів роботи, обговорення прочитаного чи побаченого, інсценування та передачі змісту текстів [4]. Саме в процесі взаємодії з іншими людьми дитина набуває реального мовленнєвого досвіду та вдосконалює комунікативні вміння.

Значну увагу слід приділяти формуванню діалогічного та монологічного мовлення. Для цього ефективними є компетентнісні завдання, в основі яких лежить моделювання життєвих ситуацій. Такі вправи дозволяють учням відпрацьовувати навички спілкування у реальних комунікативних умовах. Корисними є також вправи на слухання діалогів, побудову діалогів за реплікою, пояснення мовного оформлення висловлювань та складання власних діалогів [2, с. 212]. Усе це сприяє розвитку комунікативної компетентності та підготовці дітей до ефективної взаємодії у суспільстві.

Важливим чинником успішного розвитку мовлення є індивідуальний підхід. Дослідження свідчать, що вибір форм і методів роботи повинен враховувати потреби, можливості, рівень навченості, пам’яті, уваги та самостійності кожної дитини [1, с. 114]. Саме індивідуалізація навчання дозволяє створити оптимальні умови для мовленнєвого розвитку та забезпечити максимальну ефективність корекційно-розвиткової роботи.

Суттєву роль у формуванні усного мовлення відіграє предметно-практична діяльність. Як зазначає Блеч, зміст навчання має комунікативно-практичну спрямованість і забезпечувати конкретизацію в слові чуттєвого та практичного досвіду учнів [4]. Розширення словникового запасу доцільно здійснювати на предметно-практичній основі в процесі живого спілкування та навчальної діяльності [4]. Саме через практичні дії з предметами дитина отримує новий досвід, який стає основою для формування мовних понять та розвитку мовлення.

Ефективними засобами діяльнісного розвитку мовлення є також декламація, спів, музично-ритмічні вправи, гра на шумових інструментах, творчі завдання та елементи прикладного мистецтва [1, с. 114]. Такі види діяльності сприяють розвитку уяви, емоційної сфери та мовленнєвої активності дітей. Вони створюють природні ситуації спілкування, стимулюють висловлення власних думок і почуттів, що позитивно впливає на формування навичок усного мовлення.

Таким чином, формування навичок усного мовлення в дітей з порушеннями зору є складним і багатогранним процесом, який потребує спеціальної організації освітньої діяльності. Аналіз наукових джерел показує, що діяльнісний підхід є одним із найбільш ефективних засобів розвитку мовлення, оскільки забезпечує активне залучення дітей до різних видів комунікативної та предметно-практичної діяльності. Реалізація цього підходу передбачає використання дидактичних ігор, інтерактивних форм роботи, аудіювання, діалогів, творчих вправ, предметно-практичних дій та інших методів, що сприяють набуттю мовленнєвого досвіду. Важливими умовами успішного розвитку усного мовлення є адаптація освітнього середовища, індивідуальний підхід, педагогіка партнерства та створення ситуацій активного спілкування. Саме за таких умов можна забезпечити повноцінний розвиток мовленнєвої компетентності дітей з порушеннями зору, їх успішну соціалізацію та інтеграцію в сучасне суспільство.

Список використаних джерел:

1.                Матвеєва Н. Специфіка навчання молодших школярів з порушеннями зору. Гірська школа Українських Карпат. 2019. № 20. С. 111-115. DOI: https://doi.org/10.15330/msuc.2019.20.111-115 (дата звернення: 04.06.2026)
2.                Стеблюк С. В. Сучасні підходи до розвитку усного мовлення дітей з особливими освітніми потребами. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. 2020. Т. 2, № 73. С. 209-213. DOI: https://doi.org/10.32840/1992-5786.2020.73-2.39 (дата звернення: 04.06.2026)
3.                Хома О. М. Розвиток усного мовлення молодших школярів у класах з інклюзивним навчанням. Педагогічна інноватика: сучасність та перспективи. 2024. № 6. С. 40-43. DOI: https://doi.org/10.32782/ped-uzhnu/2024-6-7 (дата звернення: 04.06.2026)
4.                Блеч Г. Компетентнісний підхід у навчанні української мови школярів з порушеннями інтелектуального розвитку. Освіта осіб з особливими потребами: шляхи розбудови. 2021. Т 1, № 16. DOI: https://doi.org/10.33189/epsn.v1i16.140 (дата звернення: 04.06.2026)