Тест "Шкідливі звички і боротьба з ними"

Про матеріал
раовогомогшвшшірроприророкоіоторимвимрармицкпормикомикдориемкіодримоіиемеоеиокеикідиреоиоркеипреокипроеоекимроиморкиморкиікроимікоирдмокріимрокирокиоркиірокиреоирод иоериетиитлеиторироиорки ридеоидоекридокирпцруипцукрикуикиукулипкулплрукилплдлдрук
Перегляд файлу

Передвесільний період:

Лєра: Шлюбу або весіллю передувало тривале знайомство молодих: вуличні гуляння, вечорниці. Співжиття до шлюбу заборонялося.

Юля:

 

Сватання.

 

 Починалося сватання, коли старости від молодого йшли до батьків обраниці укладати попередню угоду про шлюб.

 

Досить складний обряд сватання вельми стисло описав Т. Г. Шевченко: "Покохавши літо чи два... парубок до дівчиного батька й матері присилав старостів. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев'язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку".

Інга:

За звичаєм, дівчину завжди запитували прилюдно про згоду на шлюб. Але через свою скоромність дівчина не давала прямої відповіді на запитання хлопця. У більшості випадків вона відповідала: »Як батько та мати, так і я«.

Старости, приймаючи з рук дівчини рушники, вклонялися їй і дякували: «Спасибі батькові і матері, що свою дитину рано будили та доброму вчили. Спасибі й дівчині, що рано вставала, тонко пряла і хороші рушники придбала».

Діалог:

Лєра:-- Найясніший господарю, полювали ми зі стрільцем-молодцем і зайшли аж сюди. Заманила нас олениця -- красна-дівиця. Довго йшли і сюди дійшли. просимо тебе, віддай свою оленицю -- красну дівицю -- та нашому стрільцю-молодцю.

Виголосивши промову, старший староста низько кланяється, спирається на палицю і чекає відповіді.

Лєна: Господар відповідає :

Не знаю, про яку оленицю ви говорите, добрі люди. Не прибігала ніяка олениця в мою гсоподу, може, помилився ваш стрілець-молодець. Може, до іншої господи прибилися олениця?

Аня:Старости:

-- Ні, господарю, олениця в твоїй господі, ми йшли її слідом.

Тоді господар дає знак і хтось з родини вводить до хати стару жінку (мати):

Лєна:-- Ось вам і олениця, панове стрільці, за нею гнались?

Лєра:-- Ні, дорогий господарю, то була золоторога, золотошерста, очі в неї -- як зорі, зуби -- як перли, вуста вишневі. Як гляне вона, то наяче сонечко засяє.

Батько дівчини відповідає:

Лєна:-- Ніколи такої олениці не бачили. Помилились ваші очі, стрільці-молодці, не тим слідом ви пішли.

Аня:-- Добре, коли очі помилились, то не помилиться наша зброя. Будемо вбивати оленицю.

Після цих слів господареві вклоняються і кажуть:

Лєна:-- Є, правда, у нас ще одна олениця, але вона дуже боязка і сором'язлива.

Лєра:Заводять наречену і кличуть молодого, який стоїть у сінях. Після того, як молоді прилюдно виявляють згоду на шлюб, дівчина пов'язує руки молодого хусткою, старостів -- рушниками. На знак згоди обмінюються зі старостами хлібом і запрошують їх до вечері.

Якщо траплялася відмова, то дівчина виносила сватам гарбуза, що вважалося великою образою.У такому випадку про хлопця казали, що він «вхопив гарбуза» або «облизав макогін».

Інга:У разі успішного сватання через певний час відбувалися оглядини -- знайомство з господарством молодого, якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і права на створення родини.

За два тижні до весілля влаштовували заручини -- своєрідне скріплення договору про шлюб. Після усіх цих церемоній дівчина і хлопець вважалися зарученими і вже не мали права відмовлятися від шлюбу. Спроба відмовитись вважалася безчестям, за відмову ж сплачували відшкодування матеріальних витрат та ще й «за образу»

Юля:Батьки парубка намагалися якомога краще представити міцність господарства свого сина, демонструючи його так, щоб умовини завершилися шлюбною угодою. Бувало, навіть вдавалися до хитрощів: позичали у сусідів коня, волів та інше.

Придане

Лєна:Як відомо, за українськими звичаями кожна дівчина повинна до весілля підготувати собі придане у вигляді вишитих власною рукою вишиванок з різними візерунками та малюнками. І таких вишиванок повинно було бути приблизно 15-25 штук! Вишивалися вони на різні випадки життя, включно, навіть до смерті. Родичі молодої показували придане нареченої родичам нареченого та самому нареченому для того,щоб показати наскільки вправною майстринею була наречена. Ні в якому разі не можна було купувати вишиванки чи замовляти їх у іншої жінки.

дівоч-вечір:

Аня:Дівич-вечір по-українськи... На Слобожанщині він проходив у молодої вдома, уся молодь збиралася на вареники з сиром, сир для яких мати заздалегідь запасала, а дівчата-дружки ліпили вареники та співали весільних пісень. Також вилися весільні вінки під супровід таких пісень

Лєна: Ой, надлетіли гуси-лебеді на наш двір,

Та й нанесли розмай-зіллячко нам на стіл.

Ой що ж ми будемо з того зіллячка робити? -

Просити Марусю, щоб її віночок увити.

просили благословення та рідних молодої:

Благослови, Боже, і отець, і мати,

Будемо вінок зачинати.

 

Весільний рушник

Лєра:Вишивати його треба з любов'ю і тільки власними руками! Оскільки це сакральне дійство, краще братися за вишивання вночі, щоб ніхто не бачив і якомога людей про це знали. Краще взагалі нікому не казати, обережніше з вузликами -- їх не можна робити! Візерунок треба продумати детально, вклавши символічний зміст у нього, адже вишиваючи рушник -- вишиваєш свою долю!

Інга:Рушник обов'язково має містити дерево життя з птахами по обидва боки від стовбуру, що символізують міцність майбутнього шлюбу, птахи і заплутаний у візерунках хрест, хоча можна вишити його так, щоб було видно, також можна вишивати символи кохання та молодого подружжя -- це калина, хміль, лілія, троянди.

 

усьо.

 

docx
Додано
29 жовтня
Переглядів
112
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку