Контрольна робота № 5. Речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)

До тебе Україно струна моя перша озветься.

До тебе мій дорогий юний друже приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Пригадайте мамо те прощання край воріт, де сяяла роса.

Микито знов мою пораду ти забув і судиш про князів.

Звертання — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін.

Звертання — це слово або сполучення, що називає особу або предмет, до яких звернена мова того, хто говорить або пише.

Звертання — слово або сполучення слів, речення, що містить у собі додаткове повідомлення.

Звертання — це слово, яке виражає ставлення мовця до висловленого ним повідомлення.

впевненість або невпевненість;

емоції мовця;

джерело повідомлення;

порядок викладу думок та зв'язок їх між собою.

Густий, соковитий, запашний бур’ян з-під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію.

Оце (одного разу було свято й погода) сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях.

Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі, з почуттям самозбереження, важливішого, ніж збереження фізичне.

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий .

Коротко кажучи, це треба зробити сьогодні.

Андрій посміхнувся радісно, може, вперше за всі тижні окупації.

У горах ялівець (а в Україні він росте переважно в нижньому гірському лісовому поясі Карпат) почуває себе добре.

Сизокрилий орле, високо літаєш, а чи далеко мого сина у війську вбачаєш.

Далеко-далеко те знають хіба що лелеки розкидала доля кептарики і сіряки.

Коли морська зірка повзе то один із променів трохи піднятий і виставлений уперед.

За його розрахунками він уже повинен бути навпроти літака.

Зоре моя вечірняя зійди над горою поговорим тихесенько в неволі з тобою.

 В усіх морях та океанах нашої планети водяться морські істоти що називаються морськими зірками.

Коли Сашко думав про матір а він тепер думав про неї майже постійно він ніби стояв на гарячому пружному вітрі.

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік.

Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості.

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі.

Увечері, справді, пішов дощ.

Сестрицю, Інно, чайка, дядьку, хлопче.

Сергію, Марино, калина, жуче, зима.

Пісне, вітре, доле, Дніпре, братику, місяченьку.

Андрію, женче, козаче, їжаче, жінко, учителю.

Поле, Ілле, поезія, друже, куме, весна.

Королева, село, коромисло, Славо, Мирослав.

Добридень, тату мій і далі неосяжні, прийміть любов мою й тепло пісень моїх.

О пісне, на світ увесь лунай.

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив.

Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ.

Ти, напевно знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти напевно, знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти, напевно, знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти напевно знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

два

три

п'ять

шість

послідовність викладу думок;

активізація уваги;

джерело повідомлення;

упевненість.

Мені осіння ніч короткою здається. (Леся Українка.)

Над каламутною водою стою в задумі,

Уся моя душа здається втонула в шумі. (С. Чарнецький.)

Це завдання здається простим.

Погода здається швидко змінюється.