Контрольна робота. Безсполучникове складне речення

Сонце встало - скрізь на небі чисто, де-не-де хмарка гуляла на волі, тихо в діброві - тільки ледве листом щось промовляє висока тополя…

Несуть пани осавули козацькую збрую: литий панцир порубаний, шаблю золотую

Ріка спокійно відходила вдаль, і була в ній тиха задушевність і сторожка жура.

Я дивлюся в вічі - і скорботи листя опада на дно душі.

Климко розворушив палицею багаття – з нього викотилося дві чорні, як вугілля, картоплини.

Над яром стояла чорна ніч, тільки багаття на березі осявало траву й пісок червоною загравою.

Здобудеш освіту — побачиш більше світу.

Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів’є собі гніздо в моєму серці.

 Тепер ніби все з’ясовується Кий — це той, хто разом із братами заснував наше місто, від його імені пішла й назва.

Над яром стояла чорна ніч тільки багаття на березі осявало траву й пісок червоною загравою.

У такі ночі довго хвилюється серце косаря йому згадується літо.

Небо над Києвом висіло похмуре беззоряне принишкле воно теж ждало чогось лихого тяжко дихалося під таким небом город був наче накритий ним здавалося все має тут задихнутися ще до ранку.

Стоїш високо не будь гордим, стоїш низько не гнися.

Я знаю кожній дитині потрібна ласкава увага батьків.

Раптом моє серце тенькнуло, опустилося трохи вниз і радісно завмерло невдалік від отруйного стебла воронячого ока стоять два близнюки — червоноголовці.

Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь широко стелиться килим ясно-зеленого вівса далі, наче риза рути, темніє просо.

Проспиш весною: заплачеш зимою.

Життя коротке — мистецтво вічне.

Берег наближався, ліс виростав, і намети в затінку дерев збільшувалися.

Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла, душа причастилася крутості трав — добридень я світу сказав.

Я знаю моя Україна воскресне на поклик добра.

Дивіться хмари вже в огні.

 Пішов шелест по дібровіи шепчуть густі лози.

Горобця боятися проса не сіяти.

Свистів вітер, копита тупотіли тупо, снігові вихори здіймалися обабіч саней.

Трамонтан дмухнув з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорними з білими гривами, добігали до берега навпроти вітру, вітер збивав з них білі шапки.

Повечорів мій день, туман поле ясне укриває , я дивлюся, хвилюючись навколо, - мені треба поспішати.

Зайде сонце Катерина по садочку ходить.

Вам страшно - геть ідіть з дороги.

Літа орел, літа сизий попід небесами, гуля Максим, гуля батько степами, лісами. 

Дощ поступово затихає; навколо світлішає.

Життя прожити - не поле перейти.

А дівча тим часом росло, і якось нараз довідалося все село, що це Петруня — лісникова дочка.

3 полтавської Богданівки, з біленької селянської хати рушила у світи творчість народної художниці Катерини Білокур, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси.

Якби голос ніжний, тихий, любий запунав — на хвилину б, може, лихо він тяжке приспав.

Ще раз постукала у вікно — в господі нічого не зворухнулось.

Сашко навшпиньках зайшов у свою кімнату, хутко ліг, заплющив очі: у синьому океані біля його хати повз грушу пропливали білі айсберги.

Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо.

Берег наближався, ліс виростав, і намети в затінку дерев збільшувалися.

Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла, душа причастилася крутості трав — добридень я світу сказав.

Мало прожити життя треба життя зрозуміти.

Мені снилось я мельник в старому млині.

Поглянь у себе море там вирує міниться і грає.

Вона подивилась на сина і не пізнала його перед нею стояла сувора і без кінця далека їй людина.

Попрощалось ясне сонце з чорною землею виступає круглий місяць з сестрою зорею.

Сіється, сіється сніг скрізь на безмежжі доріг, вітер заводить в гаю пісню журливу свою.

 Ходять хмари, ходять хвилі на північнім небосхилі, чорні хмари непрозорі затулили ясні зорі; все заснуло в сірій млі; ніч царює на землі.

Повечорів мій день, туман поле ясне укриває, я дивлюсь, хвилюючись навколо, — мені треба поспішати.