Відокремлені члени речення

А он уже видніє з далини столиця Вишневецького – Лубни.

Народе мій, до тебе я ще верну.

Сумління - річ тендітна і марка.

Життя, кажуть, прожити - не поле перейти.

Не скажу нічого крім правди.

Спитають вони про що думали вчора батьки?

Все місто спить суворе й мовчазне.

Почуши кроки пташина сполошилася й полетіла.

й ще довго відчувала свіжість його повітря.

зеленого, розквітлого.

задовго до приходу батьків.

і одразу сіла малювати картину.

тире в неповному реченні

тире в реченні з однорідними членами

тире між підметом і присудком

тире при відокремленій прикладці

1

2

3

4

 тому що кома перед І ніколи не ставиться

тому що це два однорідні означення, поєднані одиничним сполучником І

 тому що це неоднорідні означення

 тут має бути кома перед І

На світі усе знайдеш крім рідної матері.

 Вустя нічого не бачила крім отих невидних струмків.

 Старий зараз ніякої роботи не визнає окрім пасіки.

 Незважаючи на спеку й духоту косарі співали косарських пісень.

І він похнюпившись пішов додому.

А перед нами постало місто Одеса столиця гумору і сміху.

Прокидається листя зелене простягає ручата весні.

Люблю всі пори року особливо літо.

 Посміхнувшись, письменник сів писати наступну книгу.

 Прокинувшись уранці, ми побігли до озера вмитися.

 Падаючи, листочки витанцьовували вальс.

 Полягали спати, повечерявши.

Степ, струснувши із себе росу, та, зігнавши непримітні тіні, горить жовто-зеленим кольором.

 Василько розчепірив руки, і падаючи грудьми на воду, швиденько звів їх докупи.

 Дід прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок.

Над скелею літали чайки плавно, розрізаючи, крильми повітря.

Відокремленими можуть бути будь-які члени речення.

Відокремлення - це смислове та інтонаційне виділення членів речення для посилення їхнього значення.

Відокремлення не виступають членами речення.

Відокремлені члени речення виражають ставлення мовця до висловленого, його оцінку тощо.

У дверях аудиторії стоїть староста їхній друг і помічник.

Геніальний Тарас Шевченко Кобзар безмежно любив Дніпро й тому не випадково заповів поховати себе на Канівських схилах.

Лірик за натурою Микола Пимоненко звертався і до сюжету, просякнутого драматичною романтикою.

У Сквирі лікар був на прізвище Рушилов.