Урок "Автобіографічний елемент у ліричній драмі І.Франка "Зів'яле листя".

Тема. Автобіографічний елемент у ліричній  драмі І.Франка «Зів'яле листя».

 

Мета: пояснити через духовний світ та спогади про кохання життєву основу інтимної лірики поета, що став в один ряд зі світовими геніями;

розвивати й виховувати красу взаємин, любов до слова поетичного, що лине із закоханого серця Франка.

Обладнання: портрет І.Я.Франка, висловлювання  про автора та його твори, презентація до уроку. 

Тип уроку: закріплення вивченого.

 

Хід уроку

 І. Організаційний момент.

(Звучить музика)

Музика кохання. Прислухайтесь до неї. Відкрийте свої серця, впустіть її до своєї душі й налаштуйтеся чути велике почуття любові, яке сьогодні лунатиме і в слові, і в музиці.

 

ІІ. Оголошення теми, мети, мотивації уроку.

Сьогодні ми ще раз звернемося до інтимної лірики Франка, проаналізуємо передісторію появи збірки «Зів'яле листя», спробуємо серцями відчути красу віршів про кохання, повчимося говорити про це ніжне почуття.

 ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Слово вчителя. 

Астрономи твердять, що всесвіт виник з дрібного зернятка вогненної матерії.  Галактика творів Франка так само народилася з пилинки вогню.     На вигляд звичайна окалина, а насправді клітина божественного пломеня, що злетіла з батькового ковадла в дитяче серце поета, вибухнула вулканами любові до правди, свободи, заполонила його безмежну душ, спресувавши в собі біль українського народу. А потім вибухнула безліччю світил – творів, у яких найчастіше Іван Франко постає як поет боротьби,  залізний борець, несхитний революціонер.

Але на поетичній лірі поета є три струни: 1-ша – це бойові пісні, 2-га – пісні обурення, викриття, іронії, а 3-тя – струна інтимної лірики.

Голос любові, що вже не вміщався у серці, озвався в поетичному слові Франка. Чисте правдиве освідчення, надія й безнадія прориваються крізь вуста.

(звучить пісня «Чого являєшся мені у сні»)

Це теж Іван Франко. Інший, ніж той, якого ми зустрічали раніше.  Ніжний, відвертий у своїх почуттях.

Така вже доля поета – жити й вмирати, любити й страждати.

Поети відходять у вічність, залишаючи свої шедеври, сповнені гарячих почуттів і драматизму життя.

Таким шедевром є збірка «Зів'яле листя». Більше 100 років ця книга бентежить людські серця, обпікає вогнем пристрастей, болем нерозділеного кохання. Написана в час найбільших страждань і випробувань, вона правдиво говорить читачам, що Каменяр був людиною тонких і багатих почуттів, його серце палало високою земною любов'ю, сумнівалося, тонуло в безнадії й оживало в сподіваннях.

Франко не боявся бути слабким, найбільші таємниці своєї душі довірив нам, світові.

Митець знав – люди смертні, та вічним є кохання.

Тому й хвилюють нас сьогодні його поезії.

 

Послухаймо , про що говорило серце…

 

Учні читають поезії

«За що, красовице, я так тебе люблю»

«Раз зійшлися ми случайно»

«Як на вулиці зустрінеш»

«Неперехідним муром поміж нами»

«Я не кляв тебе, о зоре»

 «Я нелюд»

«Ти плачеш»

Кожен вірш – це відлуння великої драми кохання. І не важливо, кому конкретно присвячені ці рядки. Однак зрозуміло, що основою ліричної драми були й особисті переживання поета.

Першим і найсильнішим коханням Франка була Ольга Рошкевич. Їх розлучили тяжкі обставини Франкового життя й воля батьків Ольги.

(звучить поезія « Так, ти одна моя правдивая любов»)

  А потім було друге кохання. Але Юзефа Дзвонковська  не відповіла взаємністю, вона була хвора на туберкульоз і знала, що помре. Поет страждав…

У збірці ми бачимо поетичні свідчення нелюдської муки й розпачу, які не під силу навіть дужому серцю Франка

(звучить поезія «Не можу жить, не можу згинуть»)

Франко знесилився, відчув неймовірну втому й пекучий біль, з якого й постали оті «ридання голосні – пісні».

Але вони настільки були сокровенні за змістом, що поет передбачав можливість ототожнення особи автора й ліричного героя, боявся бути неправильно сприйнятим і потрактованим. Тому в передмові до першого видання збірки зазначив, що герой віршів не він, Франко, а його приятель, що пустив собі кульку в лоб. Після його смерті Франкові до рук нібито потрапив його щоденник.

 

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ

Дійові особи:

• Супрун
• Франко
• Ведучі
• Чотири музи
• Целіна  Журовська
• Тітка Целіни

 

Ведучий І.

 У 1896р. вийшла збірка поезій І.Франка, яка ще до цих пір викликає дискусії серед франкознавців. Причиною цих суперечок був сам автор, який до першого видання надрукував у вигляді передмови щоденника пристрасного закоханого, що пішов із життя через нерозділене кохання. А вже в другому виданні 1911р. автор говорить, що поезія його власна, а не того самогубця, і що цей щоденник взагалі є літературною підробкою.

Постало питання, чи був насправді цей щоденник? Виявляється, що був. І відповідь на це питання знаходимо в нарисі Уляни Кравченко «Перший рік практики. Шкільний рік 1881-1882» з циклу «Спогади вчительки».

У мемуарах письменниці показано взаємини особистого характеру. Серед прихильників Юлії Шнайдер (справжнє ім'я Уляни Кравченко) був і автор щоденника – 20-річний вчитель Супрун. Після відмови одружитися він прислав їй любовного листа, а сам зник із містечка. В усних зізнаннях і в письмових юнак погрожував самогубством, але Уляна Кравченко в цьому не впевнена.

І ось цей щоденник потрапляє до рук Франка, у ньому поет власноруч робить помітку польською, яка в перекладі звучить:

Серце страсті рвуть на часті

Хто позаздрить цій напасті?

 

«Тричі мені являлася любов..»

За столом, вкритим скатертиною, сидить молодий вчитель Супрун і пише свого щоденника, окремі речення коментуючи вголос. На обличчі печаль і страждання, в очах порожнеча.

•                 Те, що пишу, - то буде останній відблиск мого життя. Маючи непохитне рішення залишити цей нужденний світ, присвячую цих кілька слів моїй обожнюваній. Там буде, щоправда, багато гіркоти й терпкості, однак на істоту, серце якої сковано кригою, мов панциром, це не повинно зробити ніякого враження… (встає і починає ходити)

 

Ведучий ІІ . молодість, весна й кохання! Три спокуси людського життя – три принадні сестри, увінчані квітами, вінчають молоде чоло людини. Де тільки з'являються вони разом, там відразу вже є  четверта – поезія, і коли б ми три перші уявили собі в матеріальних постатях, поезія була

б полум’яним духом Пігмаліона, котрий оживляє їх.

 

Супрун читає вірш:

Більше тебе не побачу,

Мовчки піду самотою.

Тільки невтишна туга

     Йде невідступно за мною.

 

(залишає свій щоденник не землі й потихеньку виходить.)

(музика)

 

Виходить Франко, підбирає щоденник, повільно гортає його. Запалює свічку, сідає за стіл читати.

Ведучий ІІІ. (читає)

«Сліди перечитування Супрунового щоденника позначилися на «Зів'ялому листі» своєрідно. Між щоденником самогубця й ліричною драмою – Франковою збіркою – текстуальних збігів майже немає. Характерний відгомін «людського документа» відчувається в «Зів'ялому листі» на рівні концепції книги – діалектика буття й смерті, їх взаємопереходи , на рівні жанрово-композиційної структури –  «Зів'яле листя» можна теж назвати  лірико-трагічним щоденником.

Ведучий ІV.

•            Початок 1880р. був особливо важкий для Франка. Він втратив назавжди Ольгу Рошкевич, ту єдину, без котрої не уявляв собі свого майбутнього. 14 вересня 1879р. вона вийшла заміж за Володимира Озаркевича, котрий саме закінчував Львівську духовну семінарію. Франко відчував себе спустошеним і неспроможним далі не тільки боротися, а й жити. Не міг забути Ольги, хоч розумів, що вийшла вона заміж лише для того, щоб бути вільною. Ольга була його мрією, а мрії завжди залишаються мріями.

(музика)

Поезії «І ти лукавила зі мною»

              «Я не лукавила з тобою»

 

Франко сидить за столом і читає щойно написаного  вірша –

«Не знаю, що мене до тебе тягне»

(музика)

 

Ведучий ІІ.

- Після другого арешту Франко перебуває в рідному селі Нагуєвичі. Йому  важко, як ніколи. Ольга втрачена назавжди, батько й мати померли, загострюється хвороба. Голий і босий поет пасе худобу, жне снопи, заробляє гроші. Коли трохи полегшало, їде у Станіслав до друзів і там чує про Юзефу, у котру всі закохані, а вона «гордая княгиня » не відповідає нікому. Це заінтригувало Франка.

Вона справила на нього сильне враження, і він покохав…

Мало того, вирішив, що це саме та жінка, що може стати його дружиною. Але вона відмовляє і йому. Він страждав. І лише потім довідався про те, чому так зробила : хворіла на сухоти, могила вже кликала її до себе.

 

(звучить поезія «Хоч ти не будеш квіткою цвісти»)

 

Ведучий ІІІ.  Потім було одруження з Ольгою Хоружинською.

Ольга Федорівна стала доброю матір'ю , вірною дружиною, невтомною помічницею Івана Яковича. Допомагала йому в літературній праці, видавала заснований поетом журнал «Житіє і слово», на свій кошт опублікувала книжку Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З вершин і низин». Здавалось би, що саме їй і були адресовані всі любовні гімни. Але…

(музика)

Франко (за столом) читає поезію:

«Безмежне поле в сніжному завою»

 

Ведучий ІV. 

•                 Це перша і далеко не остання поезія, яку Іван Франко присвятив Целіні Журовській, до одруження Зигмунтовській.

 

Входить панянка і похапцем відкриває конверта. Дістає  листа і з хвилюванням читає:

За що , красовице, я так тебе люблю,

           Що серце треплеться в грудях несамовито,

      Коли проходиш ти повз мене гордовито?

За що я  тужу так, і мучусь, і терплю?

Повільно зминає листок, продовжує тримати його в руках. Сівши на стілець, відкидається назад і дивиться в далечину. До неї виходить тітка, яка намагається їй зарадити й переконати у марноті таких переживань:

•           Целіно,  віддай мені ці всі листи, вони тобі зовсім не потрібні. Невже ти не бачиш, що цей Франко тобі не пара? Ти повинна вийти заміж за чоловіка, який забезпечить тебе й твоїх дітей. Крім того, Целіно, ти на державній службі й маєш декрет, який при одруженні втратиш. Бо ж ти сама прекрасно знаєш, що закони не дозволяють заміжнім жінкам працювати на державній службі.

 

Франко, сидячи за столом , читає:

                                 Так, ти одна моя правдивая любов,

 Та, що не суджено в житті їй  вдовольниться,

                                Ти найтайніший порив той, що бурить кров,

Підносить грудь, та ба – ніколи не сповниться.

Встає із-за столу, підносить до свічки прочитаний вірші і спалює.(музика)

 

Виходять Музи.

1 Муза:

Тричі мені являлася любов…

2Муза:

Явилась друга – гордая княгиня…

3Муза:

Явилась третя – женщина чи звір?..

(музика)

 

Виходять ведучі.

Ведучий ІІ. 

- Під тягарем життєвих обставин 40-річний поет втомився, знесилився, почувався «зраненим звіром», що «тікає у нетрі, щоб у своїй берлозі здихати.»

Ведучий ІІІ. 

-Такий емоційний стан був обумовлений фактами й особистого, і громадського життя. І.Франко пережив напад важкої недуги, що підточила його фізично, любовна ж драма надломила його морально, надірвала душу, переповнила все його єство нестерпною мукою.

Ведучий ІV.

- Тричі йому «являлася любов», тричі «в руці від раю ключ держала», і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання залишало по собі «невтишиму тоску», засипавши снігом сподіване : «Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла».

(музика)

V.Рефлексія.

Учитель .

 -  Отже, як ви зрозуміли, Франко недаремно дав збірці підзаголовок «Лірична драма».  Три жмутки – це три дії, зміст яких – життя, невдале кохання й смерть ліричного героя.

-  Яке ваше ставлення до ліричного героя збірки?

-   Свідченням чого, на вашу думку, є вірші із «Зів'ялого листя»: слабкої волі чи сили духу?

-  У чому своєрідність структури збірки «Зів'яле листя»?

-  Чи можна збірку назвати автобіографічною поемою?

Але ще одну грань інтимної лірики Франка я хочу, щоб ви запам’ятали. Перечитайте оці слова М.Коцюбинського.  

Людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадянськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ – лірична драма “Зів’яле листя”. Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розуміння душі людської, що читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові- лірикові, співцеві кохання і настроїв...Взагалі Франко – лірик високої проби, і його ліричні твори просяться часто в музику. (М. Коцюбинський)

     Справді, інтимні вірші  поета самі просяться на музику. Мелодії до них створили Лисенко, Майборода, Кос-Анатольський, Данькевич та інші. Одна пісня прозвучала на початку уроку, а завершити урок я б хотіла піснею «Ой ти дівчино,  з горіха зерня», але перед тим запишіть домашнє завдання.

V. Домашнє завдання.

До мого щоденника “Цитати з інтимної лірики І. Франка”

Твір-мініатюра “Кохання – щастя чи “в’язниця, Бог від якої заховав ключі?”

Напам'ять “Чого являєшся мені у сні?”

VІ.Підсумок уроку.