Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Урок "Українські вечорниці"

Про матеріал
Дана розробка містить конспект для виховного заходу "Андріївські вечорниці".
Перегляд файлу

 


 


Мета: відтворити обряд проведення вечорниць і показати його красу; виховувати бажання відроджувати і оберігати народні звичаї; розвивати усне мовлення, формувати відчуття краси рідної мови; викликати у дітей бажання робити добре і мудре; виховувати почуття любові до рідного краю.

 

Хід заняття

Ведуча: Україна! Країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світять яскраві зорі. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками чого є високі в степу могили, обеліски та прекрасна на весь світ народна пісня.

 

Ведучий: Українська пісня!…Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою юність красиву і ніжну. Який митець не був натхненний  її мелодіями!… Яка мати не співала цих легких, як сон пісень над колискою дорогих дітей своїх? Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава.

 

Ведуча: Співа Дніпро,  відлунюють Карпати

Цей голос чути   селам і містам

Ми хочемо усіх вас привітати

Здоров’я й щастя побажати Вам.

Ведучий: Ласкаво просимо! Ласкаво просимо!

Моя Вкраїно щиро промовля.

Ласкаво просимо!! Ласкаво просимо!!

Братерством наша славиться земля.

 

Ведуча: Добрий вечір,  добрим людям

Радо вас вітаємо.

Українські вечорниці

Ми розпочинаємо!

 

Ведучі виходять. На сцені з’являється  господиня вечорниць, починає застеляти  скатертиною стіл, чепуриться, сідає до столу.

Господиня: А ти пам’ятаєш, яка я була молода?

Господар: Була – була!

Господиня: А красива яка була?

Господар: Була – була!

Господиня: А яких пісень ти мені співав! Пам’ятаєш?

Господар: Співав! А що це ти себе до старих записала?

Господиня: Та не так стара, як давня… А де ж це наша доня?

Господар: Мабуть, до свого Гриця пішла.

Господиня: Та я ж двері зачинила!

Господар: А ти пам’ятаєш, як до мене через вікно тікала? Мати тебе  також не пускала.

Господиня: Пам’ятаю, пам’ятаю! Ой! Що це ми з тобою сидимо? Зараз вже гості до нас прийдуть.

Стук у двері. Заходять дівчата,  одягнені в українське вбрання.

Дівчата: Тітонько, можна до вас на вечорниці?

Господиня: Можна, дівчатка, заходьте, будь ласка!

Дівчата: Добрий вечір вашій хаті!

Господиня: І вам вечір добрий!

Дівчина: Тітонько, які у вас гості хорошїї зібралися!

Господиня: Гості і справді хороші.

 

Дівчата співають пісню «Зеленіє жито»

 

Дівчата: Сядемо, сядемо, заспіваємо

А ж усе, що тільки знаємо.

Потім підемо спати,

Щоб раненько встати.

 

Дівчина: А де ж це наші хлопці?

В цей час чується пісня: «Ти ж мене підманула».

Хлопці: (стукають у двері)

Добрий вечір вам, дівчата,

Та вам, молодиці,

Чули ми, що в цій хатині

Будуть вечорниці.

 

Господар: Хлопцям і дівчатам, і гостям у нашій хаті добрий вечір, щедрий вечір!

Господиня: Заходьте хлопці. Дивіться, які дівчата тут гарні.

Парубок: Бачив я ту гарну дівчину!

Господиня: Та не переживайте хлопці. Я життя прожила, світ побачила та й допоможу вам вечорниці провести.

Парубок: Ага, як ви світ побачили, то ми не маємо його бачити?

 

Господиня: Та не сперечайтеся, краще щось смішне нам розкажіть. А ми з дівчатами будемо пироги ліпити.

 

Парубок. А давайте хлопці розкажемо гуморески, тільки не перебивати.

Це було позаторік

Та на нашім ринку –

Хотів купити чоловік

Кабанця чи свинку.

Нелегке це діло –

Не шкодливе щоб було,

І щоб добре їло,

І нарешті підібрав:

- О! Які хороші!

Гаманець мерщій дістав,

Став платити гроші –А з якого ви села? – спитав молодиці

Та йому відповіла: Я з села Мельниці.

Забирайте їх назад! – Буркнув незабаром,

Я мельницьких поросят не візьму й задаром.

Тітка ближче підійшла:

– То ж назвіть причину!

Я із вашого села маю вже дружину.

 

Дівчина 4.

Добра була мама у дівульки Рити,

Не веліла доні навіть суп варити.

Чистячи картоплю, патраючи кури,

Можна зіпсувати к бісу манікюри.

В середу за Гриця вийшла заміж Рита,

А в суботу стала перший суп варити.

Курку у каструлю кинула з кишками,

Всипала картоплю разам з лушпайками.

А в неділю рано мати Риту била:

- Ой нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?

 

Дівчина 5.

«Вередливий жених».

Перед свадьбою жених завітав до хати

І майбутній тещі він став таке казати:

- Завтра підемо у загс я і ваша Таня,

І тому у мене є такі бажання.

Я бажаю всіх своїх друзів запросити,

Я бажаю, щоб було вволю їсти й пити,

Я бажаю, щоб аж два баяністи грали,

А не скрипочка якась чи старі цимбали.

Поклонився і пішов повагом із хати.

  Вередливий твій жених, – крутить носом мати.

– Щось ти вибрала не те...

– Мамо! – каже Таня. –

Хай бажає, це ж його воля вже остання.

 

Хлопець.

«Де беруться діти»?

«Де взялися ми?» – онуки спитали в бабусі.

А бабуся пояснила в старовиннім дусі:

- Тебе знайшли на капусті, тебе – в бараболі,

Тебе знайшли під вербою, тебе – на тополі.

Тебе знайшов на соломі біля клуня татко...

І тут раптом обізвалось якесь онучатко:

— От сімейка,  так сімейка! Хоч тікай із дому.

Хоч би одне появилось на світ по-людському...

 

Парубок: Дівчата, а давайте разом пісню заспіваймо.

Виконують пісню «Ой, у вишневому садочку».

 

 (Тихо… Дівчата ліплять пироги. Стецько підходить до Уляни, зачіпає її)

  А кажуть люди, що я дурний! Тю… І який це я дурний? Я вже восьмий годок у школу ходжу! А ще кажуть, що в мене не всі вдома! І правда, що не всі. Я ж зараз у школі, а вдома один батько! Якщо хочете знати, то я найкраще вчуся. Не вірите, га? Он, подивіться, одні перші номери! (демонструє розгорнутий щоденник з одиницею) Це не те, що в Уляни! Як не дев’ятий, то десятий, а то й самий останній – дванадцятий! А я - перший!

(Виходить Уляна)

- Що це ти про мене базікаєш? Ба, як запишався!

- А це кажу людям, що ти дівка хоч і файна, та до науки не гожа.

- Так це ж чому?

- А через те, що в твоєму щоденнику вчителі завжди останні місця пишуть. У хвості плетешся!

- У якому ще хвості? Що ти мелеш?

- А подивися! (показує щоденник, де велика червона одиниця) У мене завжди перші. Ага!..

- Ну і правда кажуть, що ти трохи того… Лоб великий, а ума….

- О! Бач! І ти на мій лоб задивилась! Бо й батько мого лоба не минає!

- А як це?

- Хе!.. Як та як… Ото якби тобі твій батько робив таке, як мій мені, то й ти розумнішою була б…

- То що ж він тобі робить?

- Ага, тобі скажи, то й ти захочеш.

-Ну, й не треба. (ображено відійшла)

- Гарна дівка… Пожалію вже. Так і буть. (смикає за рукав) Слухай!

- Ну-ну…

- Ото як мені наука в голову не лізе, то він мене лінійкою, та по лобі, та раз, та два!.. Та поміж вухами. Геть і лінійку, бувало, поб’є! Бач, (стукає по лобі) крепший за мої штани!

- А до чого ж тут штани!

- От нетямуща ти, Уляно! А до того, що мій батько каже, що я ото тільки штани протирати в школу ходжу. І скільки то я їх протер за вісім років?

- А ти полічи!

- І до біса цих пальців (рахує). Позаплутувалися…

- Ну що? Полічив?

- Мовчи, саме щитаю!

- То й мовчу!

- І мовчи! Сім!

- А чого це сім?

- Бо казали батько, що в мене сім п’ятниць на тиждень, а на кожну п’ятницю він мені нові штани купляє.

- То це треба аж за вісім літ!

- Яких ще літ? Літом – канікули! Я літом, щоб ти знала, в штанах не ходжу, в а в шортах. А на ставку пузо грію взагалі - в плавках!

- Ну ти й правда, розум!...

- А ти думала… Хе!..

- От і думала, що ти дурний!

- Я дурний?!

- Ти дурний!

- Я дурний?

- Ти дурний…

 

Дівчина: Народ скаже, як  зав’яже. Скільки отих приказок в народі ходить.

Не злічити, ні переказати. Питаєте, хто їх вигадує? Приказка з самого життя народжується.

Дівчина: Навчальне слово народу застерігає: «Не говори пишно, щоб тобі на зле не вийшло», «Хто своєї хати цурається, той сам себе стидається», «Хочеш їсти калачі, не сиди на печі».

 

Парубок. (розповідає небилицю). Слухайте ж, розкажу, що колись зі мною було. Було ще тоді, як мого батька й на світі не було, а ми з дідом удвох на печі жили, та ще й добре жили, на камені хліб сіяли. Та було в нас п'ять курок дійних.
От раз дід мені й каже: «Піди на ярмарок та купи там кобилу та сокиру!».
Поїхав я на ярмарок, купив кобилу та сокиру, узяв сокиру в тороки і поїхав собі додому.
Моя кобила: «Трюх - трюх», а сокира: «Цюк - цюк» та й відрубала кобилі ногу. А я, бач, був собі хлопець не дурний. Зліз із кобили, взяв сокиру, зрубав найвищу вербу та й прив'язав її кобилі замість ноги.
Сів ото я та й поїхав. їхав, їхав і зачепилася моя верба аж за самісіньке небо. Що тут робити?

Поліз я по тій вербі та й виліз аж на небо. Іду, дивлюся, до раю дійшов. А в раю річка сметани тече, понад нею дерева ростуть, а на них усе гречані вареники висять — та такі здорові! Попід деревами люди лежать, як тільки який їсти захоче, зараз рота роззявить, а вареники з дерева та в сметану, а тоді прямо йому в рот.
Вирішив і собі прилягти та гречаних вареників попробувати. Ліг, лежу, тільки роззявив рота... прокинувся...

Всі. Ха-ха-ха!

Парубок. Коли я був би президентом,
Я б був на вигадки мастак,
Зробив би так, щоби жилося
Всім людям добре, ось хоч так:
Поставив би я скрізь дерева
З медових пряників самих,
І ніжки з холодцю, свинячі,
Щоб з часником росли на них.
Замість лози — росли б ковбаси,
А листя все було б — млинці,
Земля була б з самої каші
Та з добрих свіжих потрохів.
Ставки б з сметаною стояли,
З лемішки з салом береги,
В ставках вареники б стирчали;
Товсті, гарячі і пухкі.

Дівчата: Отак зразу і до варенників? Ні! Не вийде! Давайте спочатку позмагаємося, хто більше приказок і прислів'їв знає!


Парубок: А про кого? Про дівчат?
Дівчина: Ви про дівчат, а ми про вас, парубків! Згода?


Парубки (разом): Згода!


Парубок: Гарна дівчинонька, як у лузі калинонька!


Дівчина: До роботи – „ох", а як їсть, то за трьох!


Парубок: І хороша, і вродлива, біда тільки, що сварлива!


Парубок: Дівчина хоч і з перцем, але з добрим серцем!


Дівчина: Як спить, то не їсть, а як їсть, то не дрімає!


Парубок: Чи не та то господиня: три городи – одна диня?


Дівчина: 3 нього діла – на копійку, а балачок – на цілий долар!

 

Господиня: Чого це ви сьогодні такі гострі на язик? А ну ж про дружбу та злагоду приказки згадайте!


Парубок: Де злагода не панує, там горе танцює!


Парубок: Згода дім будує, а незгода – руйнує!


Парубок: Собором і дідька поборемо!


Дівчина: Одна бджілка мало меду наносить!


Дівчина: Один гусак поле не витопче!


Дівчина: Одним пальцем і голку не втримаєш!


Дівчина: Де незгода, там часто шкода!


Дівчина: Дерево міцне корінням, а людина – друзями!


Господиня: А про рідний край щось згадаєте?


Парубок: Рідна земля і в жмені мила!


Парубок: Кожній пташці своє гніздечко миле!


Парубок: В чужій стороні і сонце не гріє!


Дівчина; Вдома і солома їдома!


Дівчина: Вдома і стіни гріють!


Парубок: Скрізь добре, а дома – найкраще!


Господиня: А про навчання щось знаєте?


Парубок: Наука в ліс не веде, а з лісу виведе!


Парубок: Шануй учителя, як родителя!


Парубок: Вчення – світ, а невчення – тьма!


Парубок: Вчення в щасті прикрашає, а в нещасті – утішає!


Дівчина: Наука – не штука, а штука – розум!


Дівчина: Не кажи: „Не вмію"; а кажи: „Навчусь!"


Дівчина: Чого навчився, того за плечима не носити!


Дівчина: Мудрим ніхто не вродився, а навчився!

 

Господиня: Дівчата, а чи знаєте ви, що головним ритуалом цього вечора є ворожіння?

 

Дівчина: Дайтено мені склянку з водою і яйце. Хто хоче взнати, чи за багатого вийде заміж, чи ні?

(Дівчина проколює гострий кінець яйця і випускає з нього білок у склянку з водою)

Дівчина: Дивись! Якщо буде якась споруда – то жених буде багатий, а коли трава – то бідний.

Дівчина: Ого, які будівлі, в палацах будеш жити.

Господиня: Та, що там бідний чи багатий, лиш би був добрий!
Дівчина: Буде тобі добре, як у бога за дверима.

Дівчина: (до двох дівчат) А ви знімайте чобіт з лівої ноги. Переставляйте чоботи до порога, котра перша стане на поріг – та першою і заміж вийде.

Дівчина: А тепер, дівчата підемо на вулицю. І не забудьте запитати у першого зустрічного його ім'я. Та буде називатися і ваш чоловік. І ложки, ложки захватіть. Будемо долю гукати. Запам'ятайте: підемо на перехрестя доріг, постукаємо ложкою об ложку і спитаємо: "Доле, де ти?". Як почуєте сміх чи пісню, то добра буде доля.

Дівчина: Дівчата, а чи знаєте ви як на коноплі ворожать? Беруть у жменю насіння конопель, сіють їх на сніг, а потім набирають у жменю снігу. Заходять у хату, сніг розтане, а насінинки слід порахувати. Якщо парна кількість – вийдеш цього року заміж, а якщо непарна – ще дівуватимеш!

Дівчина: А при цьому ще й приказують:
Андрію, Андрію, я тобі конопельки сію,
Дуже хочу знати, з ким маю на рушник стати!

Дівчина: А мене бабуся не так вчила:
Андрію, Андрію, я на тебе конопельки сію!
Спідницею волочу, бо дуже заміж хочу!


Протягом усього ворожіння звучить весела музика, дівчата весело сміються

 

Дівчина: Дівчата, а на чобіт поворожимо?
Господиня: Всі знають це ворожіння? Ану ж розкажіть!

Дівчина: Кидають правий чобіт через ліве плече, ставши спиною до хати. Кидають так сильно, щоб через стріху перелетів. А тоді дивляться, у який бік чобіт носком показує, звідти і старостів слід чекати. Найгірше, коли чобіт у сніг зариється!
Дівчата (разом): А що тоді?

Дівчина (зітхнувши): Хай Бог боронить! Тоді і вмерти можна!

Дівчата (хрестяться): Свят-свят-свят!

Господиня: Не лякай дівчат, Наталко! Нинішня зима не дуже сніжна. То як, дівчатонька, поворожите?

Дівчата (разом): Звичайно! Поворожимо!

Дівчата виходять, а потім повертаються:
- Мій кудись на рутку показує!
- А мій – на пупівці!
- А мій, здається, – десь на Ганнусівку!
 

Господиня: Запам'ятовуйте! І звідти старостів чекайте!

Дівчина: А мій чомусь до хати носком повернувся!

 

Господиня: То він показує, що тобі ще рано заміж виходити, дома посидиш іще! Не сумуй! Ти ще ж молоденька!


Господиня: Я за всіх вас дуже рада. Бачите, ви сьогодні вже дізналися, чи вийдете цього року заміж, чи ні, дізналися, де ваша доля і хто першою вийдете заміж. А не хочете дізнатися, хто за професією буде суджений?

Дівчата (разом): Хочемо! Хочемо!

Господиня: От і добре! Для цього ворожіння нам знадобиться решето, хустка і кілька дрібних речей, я вже все вам приготувала. Ану, мої помічниці, несіть швиденько решето!

Дівчина біжить за решетом, усі дівчата обступають стіл, на який ставиться решето.

Господиня: Я поклала в решето шматок заліза – хто його витягне, чоловік тієї дівчини ковалем буде, колоски – хліборобом, шматочок дерева – столяром чи теслею, шматочок воску – пасічником, чарку – п'яницею, люстерко – не інакше, як великий ледащо. Не боїтеся поворожити?

Дівчата (разом): Ні! Поворожимо!

Господиня: Решето я накриваю хусткою, повільно повертаю його, а коли зупинюся, кожна з вас навмання хапає, що їй доля підкаже. Отже, почали! Три – чотири!

Звучить музика. Дівчата ворожать. (Можна погасити свічку, а потім знову запалити).

Дівчата вибирають і називають те, що вибрали:

Дівчина: Мені залізо попалося!

Господиня: Ковалем буде твій суджений!

Дівчина: А мені – дерево!

Господиня: Столяром чи теслею буде твій суджений!

Дівчина: А мені – колоски!

Господиня: Вийдеш заміж за хлібороба!

Дівчина: А мені – віск!

Господиня: Будемо у вас мед купувати – пасічником буде суджений!

Дівчина: А мені – чарка!

Господиня; Гірка твоя доля, дитиночко!

Дівчина: А мені – люстерко!

 

Господиня: А тобі, дитиночко, гарне ледащо судилося!

 

Парубок: Дівчата, щось нам їсти захотілось!

Дівчата: Так ми зараз вареників наваримо.

 

ПІСНЯ «НАШІ ХЛОПЦІ ВАРЕНИКІВ ХОЧУТЬ»
(Дівчата і хлопці співають у формі діалогу)

Наші хлопці вареників хочуть
Наші хлопці вареників хочуть
Навари, милая, навари, милая
Навари, у-ха-ха, моя чорнобривая.
А я дров не маю, ви мої хороші,
А я дров не маю, хлопці мої гожі.
Нарубай, милая, нарубай, милая
Нарубай, у-ха-ха, моя чорнобривая.
Я рубати не вмію, ви мої миленькі,
Я рубати не вмію, мої солоденькі.
Научись, милая, научись, милая
Научись, у-ха-ха, моя чорнобривая.
А я сил не маю, ви мої хороші,
А я сил не маю, хлопці мої гожі.
Не балуй, милая, навари, милая.
Пирогами пригости, мила, чорнобрива.


Дівчина: Бач, які хитрі, вареників їм подавай! Ви хутче загадки відгадайте. Подивимось, чого ви вартуєте.

ВІДГАДУВАННЯ ЗАГАДОК
Дівчина:     В лісі росло, в столяра пишалося, в гарного господаря прядивом вкривалося.
Парубок:    Подумаєш, ну й загадка! Стіл то, бо його скатертиною вкривають.
Дівчина:     Входить, входить, а в хату не заходить.
Парубок:     Двері.
Дівчина:     У хлів іде без шкіри, а виходить з шкурою.
Парубок:     Хліб.
Дівчина:    А в мене така загадка: «Чого хочеш – не купиш, а що хочеш продати – не продаси?!»
Парубок:     Такого нема. За гроші все купиш.
Господар:     Е ні, всього, діти не купиш. Моя відгадка така «Це молодість і старість». Бережіть, дівчата, молодість, бо минає вона, як та весна, як у пісні тій: «Літа молодії, де ж ви полинули, чи в огні згоріли, чи в морі втонули? Як в морі втопились, припливіть близенько, як в огні згоріли, то болить серденько».
(На стіл подаються варенники)

Парубок. Е, ні! Так діла не буде. Що це таке: вареники та задарма.
Давайте зробимо так: хто проспіває один рядок із пісні, в який згадується верба чи калина, тому дамо вареник.

 

Господиня. Хлопці! Дівчата! Заколядуйте. Сьогодні вже й колядувати годиться.
(Всі колядують 1-2 колядки.)

 

Хлопець: Було гарно у вас повеселитися

Та вже час прощатися.

Дівчина: Щиро дякуємо за хліб, за сіль

За теплу ласку – за це вам бубликів в’язка.

 

Господар: Спасибі щире всім, хто сьогодні, в цьому залі брав участь у нашому святі.

 

Господиня: Шановні гості!

Все, що в серці мали

Вам подарували

Світлу мрію й казку,

Нашу пісню й ласку,

Щебет солов’їний,

Славу України

 

Всі виходять, кланяються. Співають пісню.

 

Всі: Наші вечорниці  вже кінчати час

Кращі побажання ви прийміть від нас

І в вас, і в нас хай буде гаразд

Щоб ви і ми щасливі були.

Прощавайте, друзі, низький вам уклін

Доброго здоров’я зичимо вам усім,

І в вас, і в нас хай буде гаразд,

Щоб ви і ми щасливі були

 

Господиня: Бувайте здорові, живіте багато

І ще приїжджайте до нашої хати.

Кланяються.

 

 

1

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
11 лютого
Переглядів
27
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку