Використання прийомів сторітелінгу на уроках української мови та літератури для розвитку творчого мислення здобувачів освіти з особливими потребами

Кам'янець-Подільська спеціальна школа

Хмельницької обласної ради

 

 

 

 

Використання прийомів сторітелінгу на уроках української мови та літератури для розвитку творчого мислення здобувачів освіти

з особливими потребами

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2023

        Автор і упорядник

         Олійник І.В.

Кам’янець-Подільська

спеціальна школа

Хмельницької обласної ради

Рецензент:

Починок Людмила Іванівна, завідувач кафедри історії української літератури та компаративістики, кандидат філологічних наук, доцент Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

 

Використання прийомів сторітелінгу на уроках української мови та літератури для розвитку творчого мислення здобувачів освіти з особливими потребами

У посібнику пропонуються матеріали теоретично-практичного характеру, у яких доводиться ефективність сторітелінгу для розвитку творчого мислення та підвищення рівня навчання учнів спеціальних шкіл з особливими освітніми потребами, фрагменти і розробки уроків з української мови та літератури з використанням цього прийому. Матеріали посібника можуть бути використані вчителями української мови та літератури, а також вчителями зарубіжної літератури для створення власних розробок із використанням даних прийомів навчання.

Зміст

І. Вступ. Що таке   сторітелінг?..............................................  5

ІІ. Докази ефективності сторітелінгу .……….........................8

ІІІ. Метод  роботи зі здобувачами освіти з особливими потребами…………………………………………………….11

IV. Види сторітелінгу  …………………………….………...13

1.             Класичний сторітелінг …………………..….…….13
2.             Активний сторітелінг  ………………………..…...15

V. Як вчителю створити свою історію?................................ 19

1. Варіанти сюжетів …………………………………... 20

2. Структура історії …………………………………….28

3. Види розповідей на словесній основі ..…………… 37

 4. Творчі завдання. …………………………………….38

VI. Урок української мови………………………………..... 43

VII. Урок української літератури……………………….....  56

VIIІ. Література рідного краю………………………………71

Додаток №1

«Венеційське дзеркало» (Оповідання Світлани Дідух-

Романенко) ………………………………………………….. 73

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Вступ. Що таке сторітелінг?

Бути людиною – значить

 мати про запас історію,

яку потрібно розказати.

Ісаак Дінесен

В індійців є таке прислів’я: «Хто розповідає історії, той керує світом». Цю істину може підтвердити будь-який оповідач. І справді, вчасно розказана історія допомагає вплинути на людину. Історії викликають емоції, вони сприймаються зовсім не так, як накази, логічні доводи або філософські розмірковування. Вислухавши вашу історію, людина проймається до вас довірою, і вам стає набагато простіше переконати, мотивувати або надихнути її.

Справді, усі люди полюбляють слухати цікаві історії, а  це означає, що правильно побудувавши розповідь, можна зачепити не  розум і логіку, а саме емоції. Викликавши у слухача потрібні переживання, можна вивести його на певні висновки, а потім – підштовхнути до потрібних вчинків.

Такі властивості розповіді історій (сторітелінгу) високо оцінили не тільки керівники компаній, а й маркетологи, журналісти, редактори і…педагоги.

Модне слово «STORYTELLING» в перекладі з англійської означає «розповідання історій». Кілька десятків років тому американці стали вживати прості історії із життя для розвитку бізнесу і вигадали спеціальну назву.

Першим термін сторітелінг ввів і представив широкій аудиторії керівник американської корпорації  Armstrong Internashional – Девід Армстронг. Він використовував сторітелінг для покращення показників роботи компанії і навчання новачків. Згодом написав книгу про власний досвід використання сторітелінгу.

 В контексті освіти сторітелінг – це методика, яка передбачає використання історій для підвищення ефективності процесу навчання. К.Л.Крутій, І.О.Черешнюк, Л.В.Зданевич розглядають сторітелінг у дошкіллі, Ю.А. Маковецька-Гудзь – у педагогічній діяльності викладача, як окрему технологію сторітелінг вивчають  Н. І. Гущина, Н. Бондаренко. В українській педагогіці бракує праць, присвячених застосуванню цього методу в процесі вивчення предметів гуманітарного циклу учнями основної і старшої школи.

Сторітелінг як формат навчання у школі має величезну практичну користь: легке засвоєння матеріалу, розвиток уяви, подолання страху публічного виступу, налагодження стосунків з іншими учнями, самопізнання. Тож не дивно, що з кожним роком він стає всі більш популярним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Докази ефективності сторітелінгу

Ви коли-небудь замислювалися, чому ми так швидко і надовго запам'ятовуємо сюжети фільмів, книг або телешоу, але при цьому вивчення лекції чи підручника часто перетворюється на справжні тортури? Сьогодні перед багатьма постає актуальне питання, як залучити слухача в процес навчання настільки, щоб він виніс максимум корисного для себе? Як зацікавити і утримати його увагу?

 Проведімо невеликий експеримент: як вам буде цікавіше дізнатися про появу сендвіча?

Варіант 1. Сендвіч — це англійський різновид бутерброда. Складається з 2-х або більше скибочок хліба (булки) і одного або декількох шарів м'ясної начинки (або будь-який інший). Оксфордський словник датує перше вживання терміна «сендвіч» по відношенню до їжі 1762 роком.

Варіант 2. Відомий британський політик, аристократ Джон Монтегю, IV граф Сендвіч, дуже любив проводити час за картковими іграми. Одного разу, під час чергової гри в крібедж, яка тривала вже кілька годин, він не знайшов часу перекусити і наказав слузі принести йому їжу між двома скибочками хліба. Його друзям дуже сподобався варіант прийому їжі без відриву від гри, і вони теж замовили хліб «по-сендвічськи».

Що ми бачимо? Звичайно, перший варіант більш схожий на серйозне   пояснення  ніж другий. Однак, якщо через декілька днів вас попросити згадати визначення, швидше за все, це не вдасться. А прочитавши історію, описану в другому варіанті, ви, напевно, запам'ятаєте її і, може, не кожен раз, але будете згадувати графа в процесі приготування сендвіча. А якби вона була представлена у вигляді «нудного» витягу із Вікіпедії або сірої презентації, ніяких емоцій, і тим більше запам'ятовувального ефекту, ви б не отримали.

Література

1. Микитюк С.О. Елементи сторітелінгу як навчального методу у поглядах педагогів, громадських діячів минулого. URL: http://www.chasopys.ps. npu.kiev.ua/archive. 8.
2. Муратова Т.М., Добровольський В.В. Особливості використання бесіди, як форми активного навчання, під час виховного та навчального процесу на кафедрі неврології Одеського національного медичного університету. Медична освіта. 2015. № 1. С. 81–83.
3. http://surl.li/dkmzu
4. http://surl.li/dknbp
5. http://surl.li/dknby
6. http://surl.li/dknfq

 

 

 

 

ІІІ. Метод  роботи зі здобувачами освіти з особливими потребами.

Сторітелінг для дітей з особливими потребами – у кого слабка пам’ять,  недостатня рухливість психічних, мислительних процесів,  підвищена втомлюваність, несформованість просторового мислення, емоційна нестійкість. Методика сторітеллінгу (розказування історій) передбачає розвиток творчої особистості учня, здатної універсалізувати знання, застосовувати набуті компетенції як розвинена мовна особистість.                                                Сторітеллінг передбачає уміння автора історії відшукати в реальному житті той момент, ситуацію, проблему, про які він захоче розповісти. При цьому йому необхідно буде знайти оригінальну форму подачі своєї історії, щоб дійти не лише до розуму слухача, а й до його серця.                                                   Зважаючи на це, обраний прийом доцільно використовувати у роботі зі здобувачами освіти, які потребують особливої допомоги, – дітей зі зниженим зором.

Своєрідність розвитку слабозорих дітей можна умовно уявити в двох напрямках: негативні наслідки зорових порушень і відсутність спеціальних умов виховання і навчання, спрямованих на збагачення дитини із зоровими проблемами уявленнями про оточуючий світ за рахунок розвитку компенсаторних можливостей.

Ж. Єрмолаєва стверджує, що сторітелінг розвиває в учнів уміння аналізувати прочитане, емоційний інтелект, мовленнєву комунікацію, креативність та критичне мислення. Цього у великій мірі потребують здобувачі освіти з особливими потребами.

Чому сторітелінг – ефективний метод навчання? Історія зацікавить аудиторію, якщо буде драматичною, переконливою, достовірною, у її центрі – літературний герой, що діє, розвивається. Така історія впливає на учнів, викликаючи різні емоції.

Література

1. Спеціальна педагогіка : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.  / О.В.  Мартинчук, І.М.  Маруненко, К.В.  Луцько та ін.  — К. : Київ. ун-т імені Бориса Грінченка, 2017. — 364 с.
2. http://surl.li/dknkb.

 

 

 

IV. Види сторітелінгу

Сторітелінг може бути пасивним і активним. У першому випадку за створення історії та її розповідь відповідає вчитель, у другому – йому допомагають учні. Вибір одного чи іншого варіанту залежить від уроку, теми заняття, а також від особистих побажань педагога.  

Так, пасивний сторітелінг оптимально підходить для початку вивчення нової теми. У формі розповіді можна подати нові правила, теорії, закони тощо. А от активний – чудовий варіант для закріплення знань. Учні будуть створювати історії самостійно, а задача вчителя – направляти їх вірним шляхом.

1. Класичний сторітелінг

 Класичним, або пасивним сторітелінгом в педагогіці називають такий, коли сам учитель створює і розповідає історію, а учні є  її слухачами .

Метод класичного сторітелінгу можна застосовувати на такому етапі уроку, як цілепокладання. Для розуміння творчості митця  при знайомстві з його  життєписом  однією з головних цілей уроку є формування  в учнів образу письменника як живої людини.

На уроці української літератури в 10 класі (тема уроку «Леся Українка. Важливі етапи життєвого і творчого шляху») таку історію назвали «Феміністка й сердечна подруга»

Лесю Українку обурювало, що суспільство толерує неповажливе ставлення до жінок, немов ті — безмовні істоти. Тож і у творах письменниці ми спостерігаємо появу абсолютно нового типу жінки, яка самостійно обирає, як жити, як розпоряджатися грошима і власним тілом.

Не тільки Леся, а й загалом родина Косачів-Драгоманових може похизуватися тим, що всі жінки, окрім реалізації власних талантів, відігравали важливі соціальні ролі. Оксана Драгоманова, наприклад, стала дипломаткою і представляла інтереси України під час Паризької мирної конференції.

Про особливу дружбу між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською ви теж, напевно, чули. Припускаємо, що і до ваших вух долітала фраза Юрія Андруховича з вірша «Bad company» — «Леська і Олька лесбіянки». Хоч і є чимало пліток, що між письменницями були любовні стосунки, та ніхто з дослідників не зміг справді довести це. Натомість листами жінок струмує неприкрита турбота й ніжність одна до одної. Звертаючись до Ольги, Леся каже «мила пані Ольга» чи «Liеbe, Liеbste Wunderblume» (мила, чарівна квітка). А ще подруги полюбляли звертатись одна до одної в третій особі: «хтосічок», «хтось біленький», «хтось чорненький». Але ось що важливіше: жінки щиро співпереживають одна одній в листуванні, детально обговорюють нові твори одна одної, підбадьорюють у часи творчих криз.

2. Активний сторітелінг

Активним називається сторітелінг, при якому історії складають учні. Вирішальним, на думку Неллі Бондаренко, є вдало підібраний заголовок, який миттєво зможе зацікавити  слухачів. Прикладом активного сторітелінгу може бути історія «Як прем’єра фільму "Тіні забутих предків" зламала життя режисеру Параджанову», складена Дмитром В., учнем 12 класу, на уроці української літератури (тема уроку «Літературне шістдесятництво» ) на етапі орієнтації на мотивацію.

         4 вересня 1965-го - 55 років тому - в київському кінотеатрі "Україна" відбулася прем'єра славетної стрічки Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". Ця подія увійшла до історії також як перша в СРСР публічна акція проти політики влади - її учасники висловили рішучу незгоду з арештами діячів української культури.

Зазвичай вважають, що саме після цієї прем'єри в кінорежисера почалися проблеми з радянською владою. Це так і не так, адже насправді проблеми виникли набагато раніше.

        На Параджанова на момент прем’єри в КГБ зібралося чимале «досьє» із «спостереженнями», стоси доносів та ін.

         У великій залі кінотеатру царювала святкова атмосфера. О 20:00 на сцену піднялися Сергій Параджанов, виконавці головних ролей Іван Миколайчук і Лариса Кадочникова, художник-постановник Георгій Якутович, художник по костюмах Лідія Байкова, другий оператор Володимир Давидов, директор фільму Нонна Юр'єва.

Після короткого вітального слова директора "України" Федора Брайченка до мікрофона підійшов Параджанов.

"Він, - запам'ятала Марта Дзюба, - з болем розповідав про те, які перешкоди ставили знімальній групі, скільки доган він отримав. Його монолог був насичений саркастичними репліками на адресу культурної політики влади. І вже це надавало прем'єрі незвичайного характеру".

Винесли квіти знімальній групі, публіка щиро аплодувала. З глядацької зали на сцену піднявся з розкішним букетом Іван Дзюба, який товаришував із Параджановим, вручив квіти Лідії Байковій.

"У нас велике свято, - сказав він у мікрофон, - але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді".

В залі увімкнули сирену, щоб заглушити промовця, який називав прізвища ув'язнених. Директор кінотеатру почав стягувати небажаного оратора зі сцени.

"Що було далі, - згадував Дзюба, - бачив як у тумані. Чув, що Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл закликали всіх, хто протестує проти політичних репресій, піднятися зі своїх місць. Але, здається, піднялося небагато".

Літературознавець та історик української культури Роман Корогодський наводив цифри: в залі на 800 місць - був заповнений дощенту - піднялося 50-60 людей.

Світлана Кириченко, дружина літературознавця і дисидента Юрія Бадзя, уточнила щодо заклику піднятися на знак протесту: "Неподалік од нас (сидимо в 15 ряду) підхопився Славко Чорновіл і - дзвінко кидає одну-єдину заключну фразу: "Хто протестує проти політичних арештів - встаньте!" (Саме так, не було ніякої "тиранії". Йшлося про конкретну подію, не про політичне узагальнення)"

Працівники кінотеатру швидко загасили світло й почали показувати фільм.

 

Література

1. Storytelling як комунікаційний тренд і всепредметний метод навчання. Н Бондаренко - Молодь і ринок, 2019.
2. http://surl.li/dknby
3. https://kinokolo.ua/articles/1092/.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

V. Як вчителю створити свою історію?

Варто розуміти, що далеко не кожна розповідь є історією. Щоб її створити, вам потрібно чітко знати тему, розробити сюжет, вигадати непересічного героя, додати трохи цікавих подій та вивести правильні висновки. В цілому алгоритм дій буде наступним:

1. Визначення теми та мети уроку – від цього залежить вибір сюжету історії.
2. Розробка детального сюжету та основних подій оповіді.
3. Вибір головного героя – подумайте над його іменем, характером, зовнішністю тощо.
4. Вигадка інтриги (чим більш несподіваною вона буде, тим краще!). На цьому етапі вже можна складати перший варіант історії.
5. Прочитайте готовий варіант та додайте метафори.

Історія може бути вигаданою від початку і до кінця, але також можна використовувати цілком реальні події. Так буде навіть краще, адже випадки з життя завжди викликають величезну цікавість. Зверніть увагу: розповідь має бути емоційною та динамічною, події мають йти одна за одною.

 

1. Варіанти сюжетів

Існує п’ять основних сюжетів сторітелінгу, які можна використовувати, змінюючи основну лінію згідно з вашими потребами.

Класичний. Структура: головний герой – ціль – перепони на шляху до цілі – подолання проблеми – результат. Підходить для мотивації, пояснення процесів або явищ, вибору шляхів розв’язання певних проблем чи задач.

 Боротьба з монстром. Структура: Головний герой – ціль – зустріч з дуже сильним  монстром – боротьба та перемога – досягнення цілі. Підходить як мотивація для навчання.

 Історія Попелюшки. Структура: герой – незвична ситуація – поява проблем (або ворогів) – втручання чарівного помічника – щасливе вирішення ситуації. Підходить для мотиваційних промов, пояснення або порівняння процесів та явищ, опису еволюційних змін в певних сферах життя, вибору виду вирішення задач.

 День байбака. Структура: герой – ціль – дії героя та повернення до початкової точки – вибір правильної стратегії дій – досягнення мети. Підходить для проведення роботи над помилками.

 Квест. Структура: герой – ціль – зміна кількох локацій та вирішення в кожній з них певних задач – почергове досягнення міні-результатів – тріумф. Підходить для моделювання проблемних ситуацій, вирішення аналітичних задач, закріплення набутих навичок та вмінь.

  Ось один із прикладів таких історій, складених учнем 7-А класу Романом О. під час вивчення теми «Дієприслівниковий зворот»

 Прийшовши додому зі школи, я вирішив повторити правила з української мови, оскільки незабаром мені належало писати контрольну роботу. Але я не знайшов свого портфеля. Мама сказала, що вона поклала його до шафи. Я заглянув туди й побачив свій портфель. Він здався мені якимось дивним, надто темним.

 Тут підбіг мій молодший брат і штовхнув мене до шафи. Двері зачинилися, і я опинився в повній темряві. І раптом сталося неймовірне: у мого портфеля з'явилися ноги, він ожив, і ця дивна, безглузда істота почала тікати від мене. Треба сказати, що в цей же час шафи розсунулися, і я опинився в якомусь невідомому мені світі. Портфель мчав, все більше від мене віддаляючись, але спіткнувся і впав. З нього випали підручники української, алгебри та англійської мови. Вони почали рости і перетворилися на величезні двері помаранчевого, синього та зеленого кольору.

 Я відчинив помаранчеві двері, на які перетворився підручник української мови, і потрапив у дивовижний світ, де не було ні гір, ні дерев, а були лише слова та тексти. Рушив я широкою дорогою і натрапив на табір дієприслівників. Мене відразу схопили і заявили, що я шпигун дієприкметників. Як важко мені було довести, що я ніякий не шпигун, а виявився тут випадково! Дієприслівники сказали мені:

 - Ми повернемо тебе додому, але ти маєш допомогти нам у війні.

 - У якій війні? - здивувався я.

 - О, то ти ж не знаєш останніх новин! – схаменулися дієприслівники. – Дієприкметники напали на нас. Вони висунули вимоги: або в них теж, як і в нас, завжди будуть два охоронці, дві коми, навіть перед головним словом, або вони силою заберуть наші коми.

 Я вирішив допомогти дієприслівникам, і ми вирушили в похід. Але дорогою на нас напали розбійники. Вони раніше теж були дієприслівниками, але перейшли до табору прислівників і відмовилися від охоронців-ком. Ми втратили частину війська. Для поповнення армії ми зайшли до міста Текстовиль, де натрапили на передовий загін дієприкметника на чолі з генералом. Ворогів ми змусили тікати, але перемога дісталася великою ціною.

 У місті все ж таки нам вдалося набрати поповнення до армії. І пішли ми до фортеці дієприкметників. Наші мужні воїни кинулися на смертний бій і здобули перемогу. Ворогам пред'явили ультиматум: відтепер і назавжди дієприкметниковими  зворотами зватимуться дієприкметники із залежними словами, і комами виділятимуться вони після головного слова. А дієприслівниковим оборотом слід називати дієприслівник із залежним словом, і комами вони повинні виділятися завжди. Навіть одиничні дієприслівники (крім розбійників, що перейшли до табору прислівників) мають право виділятися комами.

 Так, право мати дві коми дієприслівника заслужили, проливаючи свою кров. Нарешті в державі настали мир та порядок.

 А мене відправили додому, і я опинився у своєму ліжку. Тихенько цокав годинник. Вечоріло. Невже це був лише сон?..

 

 

Історія повинна містити:

- цікаві події;

- співпереживання;

- метафори;

- ціннісні зміни персонажа;

- життєвий досвід, висновок

 Історія допомагає інформувати, порівнювати, візуалізувати, деталізувати той матеріал, який ви хочете подати.

С – метод фізичного реагуваня. Не можна не зрозуміти те, що  пропустив через себе. Згідно цієї теорії учні отримують достатню кількість інформації в пасив: первинна реакція на почуте або прочитане – дію. При накопиченні достатньої кількості інформації  вони готові говорити про сприйняте або прочитане – дію.   Учні почули , зрозуміли, проговорили, і тепер, можливо, захотіли щось написати. У них з’являється можливість додумувати сказане, стимул для говоріння  і опису.

Отже, методикою передбачається прослуховування історій, автором яких є учитель, і поступовий перехід до учнівських історій. Якщо учень ще не має своєї історії за браком життєвого досвіду, він може підготувати цікаву народну казку (притчу, легенду тощо). Так, при вивченні теми «Пісні Марусі Чурай» можна дати учневі завдання підготувати переказ про легендарну дівчину-піснярку з Полтави.

Маруся Чурай  народилася в 1625 р. у сім’ї урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая. Батько її був людиною чесною і хороброю, користувався пошаною серед полтавчан, брав участь у походах проти польської шляхти. Він був страчений у Варшаві в 1637 р. після того, як потрапив у полон до польського коронного гетьмана Потоцького.

Маруся була єдиною донькою у батьків, тому після смерті Гордія вдова Горпина залишилася вдвох із дочкою. Люди оточили їх теплотою, ласкою і любов’ю. Маруся росла чорнобривою красунею, мала добре серце і чуйну душу. Володіла чудовим голосом, веселою і товариською вдачею, була гостра на язик. Її знали і любили всі полтавчани. Пісні вона складала постійно і на  різні теми, часто навіть у звичайній розмові висловлювала свої думки віршами.

Молодий реєстровий козак Полтавського полку Іван Іскра, син відомого гетьмана Іскри-Остряниці, гаряче і ніжно полюбив дівчину. Хлопець був мовчазний і скромний від природи, тому не наважився освідчитися в коханні. А Маруся, хоч і помічала гострий погляд молодого Іскренка, полюбила іншого — чорнобривого і кароокого Григорія Бобренка, сина хорунжого Полтавського полку. Але хлопець виявився слабохарактерним і безвольним — кроку не міг ступити без материнської опіки. Стара Бобренчиха була жадібною до грошей і всіма силами перешкоджала вибору сина. Вона намітила в невістки багату племінницю полковника Мартина Пушкаря, дочку осавули Федора Вишняка — Галю.

Нещасна Маруся не знаходила собі місця. Вона то раділа, коли Григорій повертався до неї, то ставала похмурішою за хмару, коли коханий кидав погляди на суперницю. Кінчилося тим, що, повернувшись з чергового військового походу, її обранець одружився на Вишняківні. Це був страшний удар долі. Маруся любила Григорія більше всього на світі і не знайшла в собі сили пережити зраду. Спробувала втопитися у Ворсклі, але її врятував Іван Іскра, який випадково опинився поряд. Потім їй спало на  думку помститися зрадникові. Якось, зустрівши Марусю і пригадавши минулу любов, Григорій запросив її на вечорниці. Дівчина одразу погодилася, адже саме на вечорницях вона задумала втілити свій жорстокий задум — напоїти зіллям коханого.

Григорій помер. Суд Полтавського магістрату засудив Марусю до страти («карати на горло»). Але  закоханий в неї Іван Іскра зумів потрапити до Богдана Хмельницького і переконати помилувати дівчину. Коли вже оголошувався смертний вирок, він на змиленому коні прорвався крізь натовп і вручив судді лист з підписом самого гетьмана. У листі мовилося: «Звільнити Чураївну з-під варти в пам’ять героїчної загибелі її батька і заради прекрасних пісень, які вона складала».

Суд і прокляття не минули безслідно для нещасної дівчини. Вона ходила за прощенням до Києва, а повернувшись, в 1653 р. померла. Відомо ще дві версії про останній період її життя. За однією, вона, знаходячись у в’язниці, важко захворіла і в тому ж році (1652 або 1653) померла. За іншою версією, не змогла більше залишатися в Полтаві, де все нагадувало про Григорія, багато мандрувала і померла в одному з  монастирів.

Історії повинні бути змістовними, логічно послідовними, точними, виразними, зрозумілими слухачам, самостійними, невеликими за розмірами.

2. Структура історії.

Вступ.  Основна мета цього етапу – підготувати учнів до самої історії, створюється контекст історії.
Розв’язка – це переломний момент в історії. Наприклад, було погано, ми щось зробили і стало добре, або навпаки: було добре, але ми за чимось не вслідкували, і стало погано. Історії без розв’язки не цікаві учням.
Висновки  треба озвучувати обов’язково. Досить часто з однієї історії можна зробити кілька висновків, тому треба спрямувати думки учнів у потрібне нам русло. І головне на цьому етапі не перейти тонку межу між висновками та повчаннями.

З української літератури, особливо у старших класах  зіштовхуємось із проблемою: біографії письменників пробігають перед очима учнів, як телеграфні стовпи. Вони схожі і погано запам’ятовуються. Найбільше дратує учнів видавання  письменників за святих або далеких небожителів  і  розповідь про них піднесеним, урочистим тоном. Діти добре відчувають фальш. Натомість, треба розповідати про письменників простою, зрозумілою дітям мовою – як про своїх родичів чи друзів, водночас наголошуючи на їх здібностях. Виявилося, що цей прийом, якщо його вміло використовувати, володіє вражаючим ефектом: він є одним із найдієвіших засобів як концентрації уваги читачів, так і донесення до його свідомості потрібних смислів. Окрім того, позитив сторітелінгу виявляється ще й у тому, що він наділений ефектом довготривалої дії - уміло висловлені історії залишаються у пам’яті слухача надовго, а часом і на все життя.

Подаю приклад  історії «І.Франко – супергерой»

Іван Франко - це супергерой з розумовими надздібностями і феноменальною пам’яттю з королівства Галичини і Володимирії (сучасна Львівщина і Франківщина). Мікс геніальності і фантастичної працездатності. Перший український професійний письменник, який заробляв літературною діяльністю, а почав з того, що ще в дитинстві сам в себе інвестував - в свою освіту і розум. Спочатку звичайна початкова школа, потім школа з німецькою мовою викладання, далі гімназія з польськомовним викладанням. В 9 років помер батько. Малий вчився так, щоб знань вистачило підробляти репетиторством, а на зароблені гроші купував книжки, читав, вчився, заробляв і т.ін. Зрештою, ще юнаком зібрав фантастичну бібліотеку українських і європейських авторів, став ходячою енциклопедією і фінансово незалежним парубком.

Друзі-гімназисти розповідали, що Франко після годинної лекції вчителя міг дослівно її переказати. Знав напам’ять всього товстелезного Кобзаря, домашню з польської робив у віршах, почав писати свої вірші, прозу і історичні драми, перекладав Гомера і Софокла. В 15 перекладав Гомера і Софокла! В 15. Гомера і Софокла. Без гугл-перекладача. (Що ви робили в 15? Кожному з нас в цьому віці точно було не до Софокла!).

Дівчатам Іван подобався. Підлітком, коли за гроші «підтягував» сина священника, закохався в його доньку. Ольга Рошкевич. Роман був взаємний і тривав досить довго. Франко запропонував Ользі вийти за нього, але коли батько нарешті дав згоду, Івана, як назло, посадили у в’язницю «за участь у таємній організації», і батько передумав.

Далі були ще жінки, університети і арешти за громадську і політичну діяльність.

Ще два сильних кохання. Три універи: Львівський, Чернівецький, Віденський. У Віденському захистився на доктора філософії. Ще два арешти.

Франко знав 14 ( чотирнадцять!!!) мов на рівні перекладача. Переклав Гомера, Платона, Шекспіра, Діккенса, Золя, Гюго, Флобера, Гете, Твена, Сервантеса, Алігієрі і ще довгий вражаючий список авторів світової класики і античної літератури.

Письменник, поет, драматург, перекладач, критик, політик, історик, мистецтвознавець, економіст, доктор філософії.

Ще й до всього мав ідеальний слух і прекрасний голос - Микола Лисенко писав музику з його співу.

Друге кохання - Юзефа Дзвонковська. Взаємне і трагічне. Юзефа відмовила у шлюбі, бо мала смертельний на той час діагноз - туберкульоз.

Третє - Целіна Журовська -«женщина чи звір». Цинічна і холодна. Франко присвятив їй вірші у збірці «Зів’яле листя», але вона їх навіть не читала. Правда згодом їй зачитали вірші-присвяти, і Целіна зауважила, що найбільше в тих віршах їй запам‘ятався опис квартири, бо він нагадував їй квартиру, яку вона мала на вулиці Вронських у Львові.

Одружився з Ольгою Хоружинською. Ольга народила трьох синів і доньку. Франко побудував для сім'ї будинок у Львові. Родина Франків щоліта виїжджала на відпочинок на Гуцульщину у компанії Лесі Українки, Михайла Грушевького, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського – ось така компанія.

Прожив 60 років. Поліартрит спочатку паралізував руки. Залишив по собі 100 томів власних творів українською, польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами. Номінант на Нобелівську премію. Займав 4-те місце серед номінантів, але помер в рік проголошення лавреата (Ромена Ролана, до речі), тому був виключений зі списку.

Перед смертю покликав священника на сповідь, але вигнав його до біса «за нетактовність», так і не сповідавшись.

Все. А твори? Їх будемо читати. Хоча б для того, щоб не сміятись зі слова «побіда» під час перегляду «голлівудського» кіно «Захар Беркут».

Під час аналізу образів-персонажів пропоную  учням обрати одного героя чи героїню з твору, який вони прочитали, та приготувати невеличкий виступ-розповідь на тему «Моя правда». У виступ варто включити цікаві факти про героя, його пригоди і ту епоху, про яку учні дізналися з твору.

Для чого? Діти вчаться більш повно уявляти час та події, описані в літературному творі, аналізувати й зіставляти важливі факти, продумувати структуру публічного виступу. Для слухачів це теж має хороший ефект: імовірність того, що вони запам’ятають літературний твір і конкретні моменти з нього, значно зростає. Адже тепер в уяві закріпиться стійка асоціація: літературний твір — цікавий виступ когось з однокласників. Також вправа розвиває емоційний інтелект і здатність до емпатії.

Подаю фрагмент розповіді учня (Романа Т) своєї історії і мотивів, що керували ним,  в образі Степана Радченка,  коли він приїхав підкорювати місто (роман В. Підмогильного «Місто»)

Я освічений провінціал, який приїхав до Києва для того, аби  здійснити свою мрію — вступити до університету.  В захваті від принад міста і маю намір вернутись на село новою культурною людиною і разом з тим привезти туди нове життя. Проте вже невдовзі після приїзду до Києва я розумію  безперспективність села і маю «нескромне» бажання підкорити місто.

  Я  переймаюсь  своїм майбутнім і віщую собі успіх. Мене цікавить будь-який спосіб наблизитись до міської культури. Зміни настрою мене втомлюють. Це стосується передусім ставлення до міста. Я  не впевнений, навіть переляканий: ну навіщо було сюди збиратись? Що буде далі, як я  житиму? … Чом було не їхати до свого окружного міста на педкурси?. Спочатку  мене переповнює захват.  Радісним є  й перше знайомство з міськими людьми,  я  відчуваю дивну красу міста … але ненавиджу [його],                       все у місті якесь неприродне.

Мені соромно, що я  селюк, і я всіма способами намагаюсь про це забути: село стало мені чуже, воно потьмяніло в моїх спогадах, як блідне ліхтар у проміннях дня, але тяжіє наді мною, як докір, як тривога. Хочу  наблизитись до міста у своїх вчинках, своєю поведінкою та зовнішнім виглядом і вдаюсь до численних помітних трансформацій.

Я  припиняю спілкування зі своїми односельчанами, знищую одяг, в якому приїхав з села, міняю  ім’я зі Степана на Стефана.

Наразі найдоступнішим способом асимілюватись з міщанами для мене виявляється література. Будучи начитаною людиною, я починаю писати і досить швидко добиваюсь успіху.

Знати літературу - перша ознака культурної людини. Кожен наступний гонорар за літературну діяльність  вкладаю у власні перетворення і вдосконалення — новий одяг, зміну помешкання,  своїх приятелів та жінок. У своїх рішеннях і діях керуюсь власною користю. Література не тільки почесна, а й владна річ, тобто двічі варта уваги.              Я  приятелюю  з тими, в кому бачу якусь перевагу над собою і хто може бути для мене взірцем. Щойно мені починає здаватись, що я зрівнявся з “приятелем”, одразу ж від нього дистанціююсь і часто навіть відчуваю зневагу, а жінок змінюю відповідно до власного статусу. У мені постійно росте потреба самостверджуватись і рухатись вперед. Не ненавидіти місто треба, а здобути.  Так, я пишаюсь собою. Наприклад, написавши своє перше оповідання, я не міг собою натішитись:  закохано гортав сторінки, подавав собі великі надії і потребував визнання. Хай  дивуються, хай заздрять. Сором обіймає мене за себе колишнього, за несвітську наївність.  Навіть сам помічаю, що стаю все жорстокішим і різкішим. Роблю висновок, що щастя …[це] недуга душевної короткозорості, можливе воно тільки в умовах неповного знання про речі.

Кохання! Хах! Золотий вік кохання минув, лицарі й дами розтанули у віковій млі, шлях до душі веде крізь тіло , вогонь любові запашний тільки мить. Я не готовий до відповідальності і не здатен до стабільності.

Та знаєте, мені все ж сумно за минулим…Частенько хочеться все повернути: колишнє життя… Надійку, якою вона була тоді, до цього свого шлюбу і вагітності…

Зустрів після тривалої перерви свого давнього приятеля Левка, котрий колись здавався мені  взірцем… І знов повернулись ці думки про повернення до рідного села, бо місто завжди якесь чуже мені…

Хотів підкорити місто….Я це зробив. Але й воно мене підкорило і залишило в мені порожнечу…

3. Види розповідей на словесній основі
- розповідь на тему, запропоновану вчителем;
- розповідь за планом;
- розповідь за запропонованим початком;
- розповідь за опорними словами;
- складання казки за власним сюжетом.

   На одному з уроків української мови пропоную кожному учню скласти розповідь на вільну тему, вживаючи, наприклад, не менше 20 дієслів чи прикметників. Або міркуємо над спільною історією, де будуть використані всі відомі класу синоніми до слова «дім». Можна також поекспериментувати з молодіжним сленгом: шукаємо разом синоніми до слова «класно» та включаємо їх в історію.

Для чого?  Такі завдання значно збільшують словниковий запас, впливають на точність і чистоту мови. Розвивають усне та писемне мовлення. Також вправа ефективна, коли необхідно закріпити знання про окремі частини мови.

4. Творчі завдання.

 При написанні твору-розповіді на основі власних спостережень і вражень пропоную учням написати  розповідь за поданим початком. 

Мереживо квітів-дзвіночків. Вони усміхаються, немов блакитні очі. Посеред поля з мішковини медових трав. Мене завжди зачаровує, як від тріпотіння крилець метелика зникає важкість на серці... Починаєш бачити, наче вперше. Як ось цієї миті, коли ми з квіточкою дивимося одне одному в очі…(В. Чорней)

 

•         Розкажіть власну історію за однією із назв, використавши поданий опис:

«Прогулянка лісом…»

«Про що шепотів мені весняний ліс?»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

УРОК  МЕТЕЛИКА

 

 

Одного разу в коконі з’явилася маленька щілина. Випадковий перехожий  довго стояв і спостерігав, як через цю маленьку щілину намагається вибратися метелик …

Минуло багато часу, метелик ніби покинув свої  зусилля, а щілина залишалася такою ж маленькою. Здавалося, метелик зробив усе, що міг, і в нього вже не було більше сил продовжувати  роботу.

Тоді  перехожий  вирішив допомогти  метеликові: він узяв ножик  і розрізав кокон. Метелик негайно вибрався. Але його тільце було слабким  і немічним, крила були прозорими  й ледь рухалися.

Чоловік продовжував спостерігати, думаючи, що ось-ось крила метелика розправляться і зміцніють -  і він полетить. Але цього  не сталося!

До кінця  життя метелик волочив по землі своє слабке тільце, свої нерозправлені крила. Він так і не зміг полетіти…

А все тому, що чоловік, бажаючи  йому допомогти, не розумів того, що зусилля для виходу через вузьку щілину кокона необхідні метеликові, аби  рідина з тіла перейшла в крила і щоб метелик зміг літати. Життя змушувало метелика з труднощами покидати  свою  оболонку, щоби  він міг рости й розвиватися.

Іноді саме зусилля необхідні нам у житті. Якби  ми могли  жити, не натрапляючи на   труднощі, ми були б обділені. Не були б такими сильними, як зараз. Ми ніколи не змогли б літати.

(Автор невідомий)

Творче завдання:

Розкажіть власну історію, використавши ідею тексту:

- «Я знову ходитиму»;

- «Хіба я не можу зробити цього сам?»;

- «Дякую за труднощі, тренере!»;

- «Десять моїх спроб».

ВСЕ В ТВОЇХ РУКАХ

Колись давно, в одному місті, жив мудрець. Слава про його мудрість рознеслась далеко навколо його рідного міста, люди здалеку приходили до нього за порадою.

Але був у місті чоловік, який заздрив його славі. Прийшов він якось на луг, спіймав метелика, посадив його між зімкнутих долонь і подумав:

– Піду я до мудреця і спитаю у нього: скажи, о наймудріший, який метелик у мене в руках: живий або мертвий?  Якщо він скаже “мертвий”, я відкрию долоні, метелик полетить.  Та, якщо він скаже “живий” – я зімкну долоні, і метелик помре. От тоді всі й зрозуміють, хто з нас розумніший.

Так все і сталось. Заздрісник прийшов у місто і спитав у мудреця:

– Скажи, о наймудріший, який метелик у мене в руках: живий чи мертвий?

Пильно дивлячись в очі, мудрець сказав:

– Все в твоїх руках!

Творче завдання:

Розкажіть власну історію або нарис про відому людину, використавши ідею тексту:

-   «Людина є творцем свого щастя»;

- «Ми знаємо, хто ми є, але не знаємо, ким ми можемо бути» – Вільям Шекспір;

  - «Плани – ніщо, планування – все» – Дуайт Д. Ейзенхауер.

 

Література

1. http://surl.li/dkuvu
2. https://teach-hub.com/storitelinh/
3. http://surl.li/dlfml

 

 

 

 

 

VI. Урок української мови

ТЕМА. НЕ з дієприслівниками. Розбір дієприслівника як особливої форми дієслова.

МЕТА.

НАВЧАЛЬНА. Повторити написання НЕ з різними частинами мови, акцентувати увагу на написанні НЕ з дієприслівниками, формувати навички дослідно-пошукової діяльності, загальнопізнавальні вміння знаходити орфограму «НЕ з дієприслівниками в тексті», робити морфологічний розбір дієприслівника.

РОЗВИВАЛЬНА. Розвивати зв’язне  мовлення, спостережливість, пам’ять, увагу, уяву, творчі здібності.

КОРЕКЦІЙНА. Розвивати вміння словесно оформлювати те, що сприймається у процесі спостереження

ВИХОВНА. Виховувати людяність, доброту, почуття прекрасного, любов до рідного слова, народної мудрості.

ДЕВІЗ УРОКУ:  

• Те, що я чую, я забуваю
• Те, що я бачу і чую, я трохи    пам’ятаю,
• Те, що я        чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти,                     
•  Коли я чую, бачу,  обговорюю і роблю, я набуваю знань і навичок,
• Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром

ХІД УРОКУ

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ. Емоційне налаштування на урок.

Метелик – це символ душі. В Давній Греції Психея, богиня, яка була втіленням душі, зображувалася у вигляді метелика або дівчини з крильцями метелика. До речі, слово «психе» перекладається і як душа, і як подих, і як метелик. Метелики допоможуть визначити провідну рису вашого характеру. (Учні вибирають малюнок метелика, який їм найбільше імпонує)

Тлалок – бог води. Ацтеки вважали, що тільки сині метелики мали доступ до небесних володінь і могли сповіщати Тлалока про необхідність життєдайних дощів на землі

Ті, хто вибрав метелика  синього кольору, провідна риса вашого характеру – життєлюбність.

У Японії метелик – символ щастя. В кожній японській оселі має бути зображення метелика. Коли ж до помешкання залітає метелик, то його мешканці страшенно радіють. Адже це означає, що родині невдовзі пощастить.

Ті, кому сподобався метелик зеленого кольору, уміють відчувати себе щасливими. Північноамериканські індіанці чероки вірили, що метелики – це духи вогню, які народжуються в полум’ї і йдуть у полум’я.

Якщо ваш вибір червоний метелик, ви експресивна натура.    У Китаї одним із найулюбленіших танців є «Танець метеликів». Китайці вірять, що саме метелики приносять людям гарні сни. Якщо вам сподобався жовтий метелик, мрійливість – провідна риса вашого характеру.

•                     Отож,  діти, прошу вас прочитати слова, записані на дошці, стоячи. Нехай першими сядуть уважні, другими – чуйні, а тепер – сердечні та щирі, а згодом добрі та милосердні. – Ви вагалися? Чому? Тому що ваші переповнені і одним , і другим, і третім. Поверніть, будь ласка, руки долонями один до одного. Ви відчуваєте тепло, яке посилає вам ваш товариш? Це тепло його серця, його душі, яке зігріває вас під час уроку. Сьогодні у нас незвичайний урок. Ви спробуєте себе у ролі дослідників української мови. Отже, у нас сьогодні урок – дослідження.

Словникова робота. Досліджувати означає виясняти, пізнавати, розглядати, знайомитись.

Сьогодні на уроці бажаю вам бути впевненими, творчими, активними, спостережливими. А які ви знаєте методи дослідження?

ІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

Одного разу у країні Граматики відбулися вибори президента. А почалася передвиборна кампанія ще задовго до виборів. На посаду президента країни Граматики пре­тендували декілька частин мови та форм Дієслова. Наймолодшим був Дієприслівник — розумний, незмінний (ніколи не змінювався, не відмовлявся від свого походження), і енергійний, бо означав додаткову дію або стан.

Кожен з претендентів запропонував свою програму.

Іменник хотів створити ще багато  нових частин мови, але яких — не знав. Тому отримав 7 % голосів. Прикметник тільки вихваляв себе епітетами — розумний, мудрий, і добрий, красивий. Не любить народ  хвальків, от і має 10 %.                      

Прислівник обіцяв, що люди будуть жити добре, весело, заможно. Але він зробить це по-своєму, пліч-о-пліч з Іменником і Прикметником. І Прислівник отримав 15 % голосів. А ось Дієслово обіцяє щось робити, і якщо його виберуть,  зрозуміють, допоможуть. Йому дали 50 ^% голосів.

Настала черга молодшого кандидата — Дієприслівника. Він виступив з такою промовою: «Шановні! виборці! Я цілком згоден з програмою моїх колег. Я хочу, щоб люди  жили  весело,  не сумуючи,  заробивши гроші, могли достойно прожити на ці кошти, щоб у країні  Граматики  панував   спокій,   щоб  діти жили, забувши про війну, щоб, читаючи, отримували нові знання. Я хочу, щоб усі частини мови жили дружно, в мирі та злагоді, радіючи успіхам одне одного,  підтримую чи одне одного в нещасті!» І що  ж  ви думаєте? Дієприслівник за свою   мудрість   та   розсудливість отримав 100 % голосів.

А ви, діти, почули дієприслівники у казці? То назвіть їх.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ.

1. «Спостереження за мовним матеріалом

• Пригадаймо, яка частина мови називається дієприслівником?
• Що таке дієприслівник? (особлива форма дієслова) Дієприслівник  змінна чи незмінна форма дієслова? (незмінна)
• Що означає? (додаткову дію) На які питання відповідає? (що роблячи? що зробивши?)
• Назвіть морфологічні ознаки? (вид, час)
• Яку синтаксичну роль виконує в реченні? (обставина)

Словникова робота. А що означає слово дослідження? (запис на дошці)

Дослідження – це ретельно    самостійно або  групою осіб вивчати чи знайомитися з якимсь питанням. Спробуйте підібрати синоніми до слова дослідження (дослід, аналіз, експеримент, спостереження.)

 Працювати будемо за таким принципом:

читати – міркувати та робити висновки.

Отже, на дошці записано  пари слів.

Сходинка дослідницька.

1. Проведіть дослідження, порівнюючи правопис дієслів та дієприслівників із не.

2. Пригадайте правила написання не- з дієсловами та сформулюйте висновок, як писати не з дієприслівниками.

Не побачити - не побачивши; недочувати - недочуваючи

Не думати - не думаючи; ненавидіти – ненавидячи. 

ІV. СПРИЙМАННЯ ТА ПЕРВИННЕ УСВІДОМЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Порівняймо написання частки НЕ з дієсловом і з дієприслівником.

Робота з підручником.

Сходинка аналітична. Робота з підручником: параграф 29, с.106

   Тепер перевіримо, чи правильно ви сформулювали правила написання НЕ з дієприслівниками. Працюємо з підручником( сторінка 106).

ОТЖЕ, підсумуємо. Правила правопису частки НЕ з дієприслівниками схожий з правилами правопису не з дієсловами.

Бліц-гра «Розсипанки»

Чому приказки та прислів’я називають перлинами мудрості нашого народу?

 Виписати у зошити прислів’я, розкриваючи дужки і правильно їх поєднавши, обґрунтуйте написання не з дієприслівниками, пояснити розділові знаки в 2 та 4 реченнях.

(Не) дооцінивши супротивника	(не) лізь у воду
(Не) нахилившись, з криниці	програєш бій
(Не) порадившись із головою	з криниці води (не) нап’єшся
(Не) спитавши броду	(не) бери руками

2.  «Бюро мовознавців-дизайнерів».

   А зараз пропоную  перевірити, наскільки ви спостережливі, допитливі та чи зможете влучно підібрати слова і скласти речення. Кожний отримає  картку із завданням:

Завдання. Необхідно перебудувати речення, замінивши дієслова дієприслівниками з не. Зразок   на картці ( на дошці).

Зразок. Якщо ти не знаєш броду, то не лізь у воду – Не знаючи броду, не лізь у воду.

1. Як не маєш, то й не загубиш. (Не маючи – не загубиш)
2. Якщо ти не підбіжиш, то й не спіймаєш.(Не підбігши – не спіймаєш)
3. Якщо ти не подумаєш, а скажеш, то клопоту не оберешся. (Скажеш, не подумавши, клопоту не оберешся)
4. Якщо не замочиш ніг, риби не наловиш.(Не замочивши ніг, риби не наловиш).

«Цифрові коди» (за допомогою цифр 1 – окремо, 2 – разом)

   Не сказавши, не знаючи, нехтуючи, не підготувавши, ненавидячи, не простивши, непокоячись.

Сходинка творча.

а) Розповідь в науковому стилі про орфограми і розділові знаки, пов’язані з дієприслівником;

б) «Складаю казку» (для роботи дається 5-7 хвилин).

- актуалізація знань про назву особливої форми дієслова, морфологічні ознаки, синтаксичну роль (у формі тестів, взаємоопитування, бесіди-ігри тощо);

- виділення опорних слів: особлива форма, дієслово, прислівник, вид, час, обставина.

Десь у далекому космосі існує інша Галактика. У цій Галактиці є велика планета, дуже схожа на нашу, різниця тільки в тому, що там значно більше материків.

На цій планеті живуть цікаві істоти – Частини Мови. Кожній частині належить свій материк. Важливість її залежить від частоти вживання частини мови в мовленні людей. Територія Дієприслівника знаходиться поміж Дієсловом і прислівником. Вони – найближчі сусіди. Тому дієприслівник має схожі з ними морфологічні ознаки. У країні дієприслівника немає майбутнього, є тільки минуле і теперішнє, а також вид – доконаний і недоконаний. Як і Прислівники, не люблять Дієприслівники змін, тому їх неможливо змінити.

Іноді дієприслівники запрошують до себе інші частини мови, які живуть разом з ними, і утворюють дієприслівниковий зворот, що у речення виступає обставиною.

На цій планеті нема ніяких сварок. І тому всі частини мови живуть у мирі та злагоді, об’єднуючись між собою і збагачуючи наше мовлення.

V. УСВІДОМЛЕННЯ ЗДОБУТИХ ЗНАНЬ У ПРОЦЕСІ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

«Уважні аналітики» Складання схеми розбору дієприслівника.

Розбір дієприслівника як особливої форми дієслова

1. Слово. Частина мови, її форма.

2. Вид.

3. Від перехідного чи неперехідного дієслова утворений.

4. Особливості написання.

5. Спосіб творення.

6. Синтаксична роль.

7. Наявність орфограми, пояснення.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНИХ ЗНАНЬ.

Завдання.  Записати речення, пояснити орфограми, пунктограми. Дієприслівники розібрати як особливу форму дієслова.

Не копавши криниченьки, води не пити. Не змастивши, не поїдеш. Не вкусивши гіркого, не знатимеш ціни солодкого. Не придбавши жупан, не викидай свитки. Не посіявши, не пожнеш. Не поберігши тіла, душу погубиш.

Рефлексія.

На уроці я…

дізнався…

зрозумів…

навчився…

найбільший мій успіх -  це…

я не вмів, а тепер вмію…

я змінив своє ставлення до…

на наступному уроці я хочу…

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

• Вивчити правило на с. 106.

На вибір:

• Виписати 5 приказок з дієприслівниками, зробити морфологічний розбір 3-х дієприслівників.
• Виконати вправу 299, с.108, зробити морфологічний розбір 3-х дієприслівників.

Література

1. .Захаренко О. А. Слово до нащадків. — К.: СПД   Богданова А. М., 2006. — 216 с.
2. Є.Корнійчук. Розробка методики вивчення дієприслівника у школі. http://litmisto.org.ua/?p=3283.
3. Методика викладання української мови в середніх навчальних закладах //за ред. М.Пентилюк – К.: “Ленвіт”, 2005. – С.261-266.
4. .Н.Д.Тхоржевська. Розвиток творчого мислення учнів: використання інноваційних технологій/ Вивчаємо українську мову та літературу, 2007. – 325с.
5. Н.Б.Голуб, Л.М.Дяченко, Н.М.Остапенко, А.В.Шляхова. Технологія сучасного уроку рідної мови. – Черкаси: “Відлуння” , 1999. – С.80-87.
6. Т.Ю.Цибань, О.В.Фісун. Рідна мова: плани-конспекти. 7 клас. – Х.: Торсінг, 2004. – 302с.

 

 

 

 

 

VII. Урок української літератури

ТЕМА. Іван Карпенко-Карий. Трагікомедія «Мартин Боруля», її сценічна  історія. Дворянство як міф про краще життя. Підміна особистісних етичних цінностей становою приналежністю.

МЕТА: 

НАВЧАЛЬНА. Дослідити з десятикласниками історію написання, зміст  комедії, основні елементи її сюжету та композиції;

РОЗВИВАЛЬНА. Розвивати навички ідейно-художнього аналізу драматичного твору, вміння характеризувати головного героя та інших персонажів, пояснювати засоби їх комічного зображення; на прикладах творів І. Карпенка-Карого довести його драматургічну майстерність у п’єсі;

КОРЕКЦІЙНА. Формування аналітичного сприйняття сюжету картини, тексту.

ВИХОВНА. Виховувати в учнів гідність, простоту, щедрість у взаєминах із людьми; виховувати розуміння негативних наслідків прагнення людини вивищитися над оточенням, нормами народної моралі.

ТИП УРОКУ: комбінований.

ОБЛАДНАННЯ: портрет І. Карпенка-Карого, І. Франка, текст п’єси, фотоілюстрації до неї, карнавальні маски, аудіозапис, презентація. 

ХІД УРОКУ

І. Емоційне налаштування на урок

1. Вчитель: 

•                      Доброго ранку, діти. Уявімо, що вас запросили на карнавал, маску якого кольору ви обрали?

(Учні обирають маску)

•               Призначення маски – приховати обличчя, але ваш вибір маски відкрив для мене певні особливості вашого характеру.

Ті, хто обрав маску білого кольору, Ви станете великими людьми. Факти, цифри і хроніка подій для вас – найголовніше!

Вибір чорної маски свідчить: ви

завжди будете виділятися із натовпу. Все піддавати сумніву і критиці – сенс вашого життя.

Вам сподобалась синя маска – ви майбутні філософи. Ви йтимете лише вам відомими шляхами, не відступаючи від мети, не поспішаючи, але й не зупиняючись.  

Володарі червоної маски житимуть у волі емоцій. Для вас навколишній світ – загадка. Інколи вам буде важко зрозуміти самих себе.

2. Асоціативний ряд

-  Які асоціації у вас викликає слово «маска»?

Маска – актор, театр, сцена, роль, драма, драматург.

 ІІ. Актуалізація опорних знань

 Гра «Вправний літературознавець»

Назвати основні риси драматичної літератури. (Драматична література характеризується пристосованістю для сценічної інтерпретації. Основною ознакою є призначення її для театрального спектаклю. Текст драматичного твору розпадається на дві частини — мова героїв і ремарки, що вказують режисеру на декорації і дії персонажів. Твір, написаний у формі мови персонажів і ремарок, і є добутком «драматичної форми». Це поширюється і на ті твори, що вдаються до цієї форми без розрахунку на сценічну інтерпретацію.)

· Назвати провідні жанри драми. (Трагедія, комедія, драма (як жанр), трагікомедія, водевіль, мелодрама)

· Які види драми побутували в минулому? (Містерії, міраклі, мораліте, шкільні драми, інтермедії та ін.)

· Розповісти про розвиток драми в українській літературі. (В українській літературі драма з’являється на початку ХІХ ст. («Наталка Полтавка» Івана Котляревського, «Простак» М. Гоголя, «Чари» Кирила Тополі, «Чорноморський побит» Яківа Кухаренка, «Купала на Івана»

С. Писаревського).

У всіх цих творах виявилися, з одного боку, риси шкільної драми, вертепу, притаманні українській драматургії попередньої доби, а з іншого — враховано досвід західноєвропейської драми кінця ХVІІІ ст. Ідейно-тематичні горизонти згаданих творів обмежувалися колом любовно-родинних взаємин. Однак, як і в європейській драмі, помітними були й кроки до реалістичного відображення дійсності. Згодом через обставини родинного плану порушувалися важливі суспільні проблеми («Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Лимерівна» Панаса Мирного). Із 80-их років ХІХ ст. спостерігається розширення ідейно-тематичних обріїв драми, з’являються твори з життя інтелігенції, мешканців міста, порушуються проблеми взаємин села і міста («Не судилось» Михайла Старицького, «Доки сонце зійде» Марка Кропивницького, «Житейське море» Івана Карпенка-Карого, «Украдене щастя» Івана Франка, «Нахмарило» Бориса Грінченка.)

· Які бувають жанрові типи драми як жанру? («Закрита» і «відкрита»)

· Назвати ознаки «закритої» драми. (Ознаками «закритої» драми є: введення в історію події та персонажів; однозначна зав’язка; тісний змістовий зв’язок між сценами; причинно-наслідкові ланцюжки та ланцюжки зв’язків між персонажами; лінійна дія; відсутність зміни місця дії, або незначна зміна; лінійна часова послідовність; коротка тривалість дії; фабульна побудова з необхідними для цього атрибутами — зав’язкою, розвитком дії, кульмінацією та розв’язкою; зберігається хронологія подій і вчинків дійових осіб на відносно обмеженому просторі.)

· Назвати письменників, які використовували «відкриту» драму. (Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Карпенко-Карий, Іван Франко). Існує вона й у сучасній драматургії.

- Назвати жанрові особливості «відкритої» драми. (Іншим жанровим типом є «неаристотелівська», або «відкрита» драма. Ознаками відкритої драми є: відсутність введення; відсутність однозначної зав’язки; відсутність зв’язку або неясний зв’язок між сценами; сцени, пов’язані фразовими мотивами, центральним Я, повтором місць; нелінійна дія; відсутність формально визначених відрізків дії; часта зміна місця дії; перервна часова послідовність.)

ІІІ. Повідомлення теми, мети уроку

ІV. Мотивація навчальної діяльності.

Презентація або виставка світлин «Сценічна історія п’єси «Мартин Боруля»

  

 

 

 

 

 

 

 

Проблемне запитання.

•         У чому секрет сценічної популярності п’єси «Мартин Боруля»?

V. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

       1. Виконання завдань за змістом драми на learningapps за покликанням: https://learningapps.org/614389

Виступ учня – літературного критика.

Комічна історія про домагання дворянських прав, яку пережив батько Івана Карповича — Карпо Адамович Тобілевич. (випереджувальне завдання).

Батько І. Карпенка-Карого, Карпо Адамович, за походженням був зубожілим шляхтичем, якого імперська влада після приєднання правобережних українських земель до Росії позбавила станового привілею, змусивши йменуватись міщанином, «доказывающим дворянство».

Для Карпа Адамовича це «доказування» дворянського титулу стало чи не сенсом усього життя, тоді як діти дивилися на марні батькові клопоти з іронією. Дружина І. Карпенка-Карого Софія Віталіївна згадувала про те, як  Карпо Адамович затіяв судову справу про визнання роду Тобілевичів дворянським: «і все, здається, було вже зовсім готове, коли раптом хтось із писарів довідався, що в давніх паперах Тобілевич, а в нових Тобелевич, — і в дворянстві відмовили. Батько мало не заслаб з горя. Зібрав докупи всі права, герб, грамоту, зв’язав наглухо мотузкою і заховав на самий спід скрині…». Цікавою була реакція старшого Тобілевича на п’єсу «Мартин Боруля»: «Через багато літ, коли давня залежність і бідність згадувались як тяжкий сон, прочитав Іван батькові свою комедію «Мартин Боруля», старий слухав, а врешті з німим докором погрозив синові пальцем, а в очах було повно сліз. У цій комедії він пізнав себе, своє колишнє горе».

1. Літературознавча майстерня.                                                                                                                           Складання схеми «Загальна характеристика твору»

 

4. Виступ учня — «літературного критика»

У недалекому минулому Мартин Боруля жив здоровим трудовим життям, але внаслідок конфлікту з дворянином Красовським, який назвав його «бидлом», пройнявся фантастичним бажанням довести, що він також «уродзоний шляхтич». І поки повірений Трандалаєв добивався офіційного підтвердження «дворянських прав» Мартина Борулі, той поспішив завести у своїй сім’ї «дворянські порядки».

Мартин забороняє своїм дітям «мужицьку роботу», сам намагається подовгу вилежуватись у ліжку; хоч з незвички у нього й боки болять; хоче перевести сім’ю на «панську» страву — «кофе» — і велить розпитати, «коли його подають: чи до борщу, чи на ніч».

Щоб вивести своїх дітей на «дворянську лінію», Мартин Боруля, не шкодуючи грошей, утримує сина Степана писарчуком у земському суді, а дочку Марисю збирається видати заміж за «благородного жениха» — регістратора в ратуші Націєвського.

Одну за одною розгортає драматург сцени й ситуації, майстерно підводячи «уродзоного шляхтича» до катастрофи. Націєвський, «благородний жених» Марисі, ганебно тікає, Степан залишається «поза шпатом», а тим часом сенат не підтверджує дворянські права, бо в старих документах писалося «Беруля», а в нових — «Боруля».

Довівши до цілковитого провалу честолюбні прагнення свого героя, Карпенко-Карий у фіналі комедії показує його протверезіння. Мартин Боруля, спалюючи після всього пережитого «дворянські документи», говорить: «Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».

Рольова гра «Тіньовий театр»

Садовський (пише лист). Надумав із трупою мандрувати до Парижа. Сміливий намір — винести на європейську сцену мистецтво рідного театру. А може, в цьому є рація? Хай глядачі зіставлять гру Марії Заньковецької з грою прославленої французької зірки Сари Бернар. А що скажуть французи? Може, повезти у Францію «Мартина Борулю», щоб позмагатися з мольєрівським «Міщанином-шляхтичем»? Французи дуже вибагливі до гумору. А гумор і дотепність є «чудовими елементами французького характеру».

Карпенко-Карий. Що сказать про Париж — не знаю, бо це дуже мудра штука…

5. Робота з текстом.

- Переказати найбільш комічні  епізоди драми. Пригадати поняття «комічного у творі».

6. Мозковий штурм    У чому ж секрет більш ніж 100-річної сценічної популярності п’си? Безперечно, в тому, що твір наповнений загальнолюдськими, так званими вічними проблемами.

Визначення і запис у зошити проблематики п’єси.

•         проблема людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;
•         проблема праці, як духовної потреби і джерела матеріального статку;
•         проблема батьків і дітей;
•         проблема кохання і сімейного щастя.

Коментар учителя. У фіналі бачимо, що Мартин зазнає невдачі в усьому: сусід-поміщик виграє позов у суді, Степан втрачає роботу, Націєвський тікає від Марисі. Отже, всього цього могло не бути, якби Боруля залишався собою.

П’єсу «Мартин Боруля» вважали новаторською не лише в жанровому і тематичному аспектах. Як драматург-новатор, І.Карпенко-Карий шукав ще не відомих стежок. Він звів до мінімуму роль комедійної інтриги, поставив на першому плані суспільно-психологічну характеристику провідних персонажів, увів епізодичні сцени, зовнішньо не пов’язані із сюжетом п’єси, проте важливі з погляду глибшого розкриття ідейного задуму – сатиричного зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянськими привілеями ігнорує здорові морально-етичні норми.

6. Завдання на картках

З поданих рис характеру оберіть ті, що притаманні Мартину Борулі
Хвальковитість, турбота про рідних,  рішучість, улесливість, щедрість, прискіпливість, недалекоглядність, хоробрість, поблажливість,  жадібність, наївність, зарозумілість, простодушність, працьовитість

 

ІV. Рефлексивно-оцінювальний етап. Чим вразила чи, можливо, зворушила вас п’єса «Мартин Боруля»?

Так уже склалося, що людині притаманно чогось хотіти, щось комусь доводити, нехтувати дружніми стосунками, моральними цінностями. Тільки треба визначитися, чи насправді це потрібно нам. А ще завжди залишатися… людиною.

V. Рефлексія. Інтерактивна вправа «Мікрофон». 

• «Найцікавішим мені здалося те, що …»
• «Я думаю, що справа не в тому, до якого соціального стану належиш, а в тому …»
• «Трагікомедія «Мартин Боруля» для мене — …»
• Сьогодні на уроці я вперше дізнався (лася) …
• Я був (ла) вражений (а) …
• Я б хотів (ла) запитати у Івана Карпенка- Карого…
• Які відчуття після уроку? Чому?

VІ. Домашнє завдання.

•      Скласти цитатний план-характеристику на одного з героїв твору (за визначенням вчителя).
•      Скласти сенкани на  героїв твору.

Література

1. Лідія Бондаренко. СПЕЦИФІКА ВИВЧЕННЯ ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ. http://surl.li/dlnnd
2. Коваленко Л.В. Методи та прийоми емоційного налаштування на урок. Навчально-методичний посібник / Л.В.Коваленко. – Вінниця: ММК, 2014, - 111с.
3. http://surl.li/dlnre
4. http://surl.li/dlnml.
5. https://learningapps.org/614389

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

VIIІ. Література рідного краю

Краєзнавча екскурсія у задзеркалля

Краєзнавча екскурсія - мандрівка,  у якій зустрічаються сьогодення і минуле, можливість вдихнути дух часів, що пішли, наповнити душу смачним відчуттям історії, подивитись на себе у дзеркало, яке відобразить справжність.

Наша історія бере свій початок з рекомендації ознайомитись з оповіданням Світлани Дідух-Романенко «Венеційське дзеркало», вміщеним у збірку творів про Кам’янець-Подільський «Сни Аурінії». Тільки-но прочитавши епіграф до твору, в якому розповідалось про таємничість музейного експонату, одразу з’явилось бажання побачити це містичне дзеркало, адже знаходиться воно в одному із залів художнього відділу місцевого історичного музею-заповідника. Зміст оповідання лише підсилив нашу цікавість.

Тож учні 8-А та 9-А класів (вчителі української мови та літератури І.Олійник та О.Бєлко)  за ініціативи Клубу творчості (керівник Т. Ляменко) та у рамках запланованих до тижня української мови заходів вирушили  на екскурсію.

Дорогою до музею ми встигли помилуватися чудовими краєвидами нашої фортеці та каньйону, зробити кілька світлин.

При вході в музей нас уже очікував екскурсовод Андрій. Він розповів, що Галерея мистецтв облаштувалася у стінах старовинного будинку XVIII століття та представлена 12 залами, в яких презентовані найрізноманітніші експозиції. Це твори західноєвропейського та російського мистецтва ХVІІ-ХХ ст., полотна українських художників минулих часів і сучасних митців Кам'янеччини. Знаючи про те, що найбільше нас цікавить дивовижне дзеркало, одразу повів нас до нього. Ми, затамувавши подих, хутенько попрямували до заповітного експоната.

 І ось воно перед нами! Величезне, у позолоченій рамі! Пан Андрій розповів, що це дзеркало середини XIX століття, виконане за венеціанською технікою надуву срібла. На скло, товщиною 2 см., надувалося срібло, яке під певною температурою кристалізувалося. Це надає дзеркалу особливого мерехтіння, якщо подивитися не на своє зображення, а саме на поверхню дзеркала. Якщо у темряві піднести до дзеркала запалену свічку, можна побачити від 7 до 9 відображень полум’я, які одне за одним ніби рухаються вглиб дзеркала, що свідчить про його високу якість.

 Ми з нетерпінням чекали можливості роздивитись це свічадо зблизька, побачити в ньому себе справжнього (адже дізнались, що саме такі дзеркала відображають навколишнє без будь-яких спотворень). Насолодившись спогляданням та фотографуванням, спитали, чи справді з ним відбуваються містичні речі, описані в оповіданні. Відповідь нас трохи розчарувала, хоча ми продовжували вдивлятись у дзеркало: чи, бува, не промайне у ньому тінь того гарненного молодика?

 Екскурсія на цьому не завершилась, ми оглянули й інші зали, побачивши багато цікавих експонатів.

Натхненні пізнавальною екскурсією, щиро дякуємо працівникам Галереї мистецтв за розкриття таємниць мистецтв минулого та сьогодення. 

Сподіваємось, що сьогодні чийсь погляд  у старовинне венеційське дзеркало стане початком бажання творити красу! А палке бажання - то велика сила!

Творче завдання

Написати есе-рефлексію на прочитане оповідання та екскурсію в картинну галерею:

«Погляд у старовинне дзеркало – початок бажання творити (споглядати) красу»

Література

 

1. http://surl.li/dlasw
2. http://surl.li/amcjo
   

ДОДАТОК І.

ВЕНЕЦІЙСЬКЕ ДЗЕРКАЛО

(оповідання Світлани Дідух-Романенко)

Східну лінію Вірменського ринку займає двоповерхова будівля, споруджена у 1789-1790 рр. для греко-католицької духовної семінарії.

У 1982 р. в будинку розташовувався художній відділ Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника. В експозиції відділу були представлені ікони, картини, скульптура, колекція фарфору та старовинні меблі. Так, у першому залі експонувалося велике венеційське дзеркало в позолоченій ра­мі. Екскурсанти, які зупинялися біля дзеркала, з подивом за­уважували, що пейзаж 18 ст. на протилежній стіні зали в дзеркалі виглядав яскравішим і соковитішим, ніж насправді.

Але не тільки це складало таємницю музейного експона­ту... Наглядачі зали спостерігали, як раз по разі в дзеркалі відбивалася темна маса у вигляді юнака ... а з кутка, де стояло дзеркало, долинало буркотіння і шерхіт.

Дзеркало, як подразник аномального явища, винесли з залу, змовкли і звуки, недоречні для музею.

«Таємниця венеційського дзеркала» з сайту «Таємна січ»

 

Того вечора Олеся довго не вкладалася спати. Перемила ретельно всі чашечки в серванті, порозкладала охайно речі, навіщось вдруге за день полила квіти (така спека, їм треба багато води) і навіть книжки на поличках педантично посо­ртувала за алфавітом. Робила все, щоб переконати себе, що в неї купа роботи. Аби лише не лягати у ліжко.

Насправді дівчині було моторошно. Вона вперше ночувала у цьому будинку після смерті бабусі, та ще й сама. Два місяці тому Бабуся Іванка задрімала по обіді над книгою так міцно, що не прокинеться вже ніколи. Люди казали, що тільки обраним дається така смерть. А все-таки відтоді Олеся ще жодного разу не могла себе навіть змусити переступити поріг цього дому. Бо тоді б їй довелося визнати - вона пішла назавжди.

До будинку перебралися батьки, залишивши Олесі в цілковите розпорядження двокімнатну квартиру. Але вчора вони поїхали відпочивати і попросили доньку наглядати за будинком і впертим чорним котом Зефіром, який навідріз відмовлявся переїздити до квартири Олесі. Звісно, можна просто було приходити його підгодовувати та поливати вазончики, але цього разу дівчина вирішила кинути собі виклик: вона сильна, вона зможе.

Зараз вона сиділа за столиком перед улюбленим бабуси­ним дзеркалом і вдивлялася у своє відображення. Худорляве («І коли ти хоч трохи щоки наїси? На тебе ж глянеш і відразу хочеться пожаліти і нагодувати!» - улюблена мамина пісня), з чітко вираженими вилицями та сіро-зеленкуватими мигдалевими очима обличчя обрамляло смолянисте довге волосся. яке злегка кучерявилося після дощу. Бабуся Ія часом жарту вала, що в давнину за таку вроду заздрісні жінки її в зі світу зжили, як відьму:

•   Тобі тільки кота чорного бракує, і все, жодних доказів більше не треба. Але ж і вродлива ти у мене. Ні, не відьма, чаклунка подільська, чарівниця. Такій і нареченого спробуй підбери. Не інакше князя треба.

Так казала і сміялася замилувано. Олесі тоді років 10 бу­ло, які ще женихи.

А от чорний кіт невдовзі до двору прибився. Ба, навіть не прибився, а прийшов, як господар, того ранку, коли вантажники привезли їм загадковий подарунок.

Було це весняного ранку. Тільки почали несміливо з’являтися перші листочки і абрикосовий цвіт. Коли з вулиці долетів невдоволений крик:

•   Агов! Та є тут хто живий чи ми мусимо цю бандуру під ворітьми лишати?!!

Тоді ще вся родина жила разом у цьому будинку, тож першим з дому вибіг тато. За хвірткою стояла невеличка вантажівка кур’єрської служби і два дебелі набурмосені вантажники.

•   Позводять ото паркани, як мури, не догукаєшся. Заби­райте свою посилку. Ох і важка, металобрухт вам возять, чи що? І отут розпишіться, а то ще скажете, що ми щось вкрали чи не довезли.

Тато здивовано намалював хитромудру закарлючку на квитанції і йому вручили величезний і важенний пакунок з позначкою «Обережно! Крихке!». Вантажники поспіхом зникли, щоб, бува, не примусили заносити те щастя аж у двір.

Адресатом посилки була вказана бабуся Ія. Коли вона під зацікавленими поглядами розірвала обгортку, вся роди­на аж ахнула від захвату. Всередині було неймовірної краси дзеркало. Дивовижне дзеркало восьмикутної форми з іще неймовірнішою рамою, вкритою склом, відполірованим до дзеркального блиску прикрашеною скляними листочками і квітами. А дерев’яна частина рами була вкрита позолотою.

На обличчі бабусі майнули здивування і якийсь майже відчай. Але за мить вона опанувала себе і почала шукати серед залишків обгортки хоч якогось листа чи записку. І таки знайшла. На крихітному клаптику шовкового паперу ідеальним почерком було написано всього 5 слів: «Воно завжди мало належати тобі».

І тут Олеся помітила чорного-пречорного кота, який сидів на порозі їхнього будинку і пильно дивився на дзеркало. Виглядав котом молодим і доглянутим, хазяйським. І очі мав такого смарагдового кольору, якого, здається, не буває в природі. Коли тато заносив подарунок у дім, кіт повагом почимчикував за ним. Мама хотіла прогнати, але бабуся раптом зупинила її:

•   Не займай, Оксано. Нехай лишається. То він дзеркало охороняти прийшов.

Всі здивовано перезирнулися, але бабуся нічого більше не пояснила і неквапом пішла до будинку.

Вона ніколи так і не розповіла, від кого той подарунок. Дзеркало оселилося у її кімнаті над столиком біля ліжка. Іноді Олеся заставала бабусю, коли та тихенько розмовляла з ним, однак слів не могла розібрати. І була в такі миті бабуся якось невимовно далекою і прекрасною, ніби молодшою на багато років. «І хто ще з нас чаклунка?» - думала тоді дівчинка.

Була іще одна дивина. Дівчинка підстерегла, що на ніч бабуся завжди завішувала дзеркало цупкою тканиною. На всі її запитання віджартовувалася:

•   А ти хіба не знаєш, що вночі нечиста сила може влізти у кімнату через старе дзеркало? А це дзеркало дуже давнє, воно ще бачило справжніх відьом, а не таких гарненьких, як ти.

Олеся з того часу стала побоюватися того подарунку і в бабусину кімнату без особливої потреби не заходила. А хто його знає, жарти то такі, а чи правда.

Кіт же з усієї родини обрав собі не «відьмочку» Олесю, а саме бабусю. Чи може й справді дзеркало. Бо найбільше любив спати біля нього на столику, а коли бабуся розмовляла зі своїм відображенням, сидів і уважно слухав, щось видивля­ючись там, у задзеркаллі. Була і ще одна нез’ясовна річ: коли бабуся на ніч завішувала дзеркало, кіт тікав з дому і повертався лише вранці, коли тканину зі свічада вже було прибрано. Тому мала Олеся про всяк випадок побоювалася і кота, так, як казав тато, для профілактики.

У кота довго не було імені. Олесі це не подобалося, і вона ледь не щодня пропонувала родині купу варіантів. Бо як же так, ось кіт є, а імені в нього немає. Зрештою після чергового «Пушка» чи «Чорниша» бабуся не витримала:

•   У нього є ім’я, його звати Мурано.
•   Але ж бабусю, це якесь не котяче ім’я. Наче якась му­рена чи «Рено».

Те, що відобразилось у той момент в очах бабусі, наля­кало дівчинку. То був неприхований гнів, який вона відразу загасила, але Олесю немов ножем хто різонув. Вона більше не сперечалася щодо імені кота, однак відтоді, коли ніхто не чув, кликала його виключно Зефіром, на зло. На її думку, це все одно звучало логічніше, ніж Мурано.

Тепер бабусі немає, і дорослій вже Олесі було якось не­зручно перед нею за ту дитячу чи то впертість, чи то ревнощі до кота. До кота! Бо бабуся його страшенно любила, більше навіть за онучку, як тоді здавалося дівчинці. Яка дурниця.

Олеся отямилася від думок, коли на дворі вже була ніч. Точніше, отямилася вона від того, що на неї хтось пильно дивиться. На столику сидів кіт, той, котрий насправді не Зефір, а Мурано. Смарагдові очі впивалися в неї двома голками і завдавали болю розлуки з дорогою бабусею Ією. Раптом кіт широко позіхнув і стрибнув дівчині на коліна. Та ледь зі стільця не впала від здивування: ніколи раніше він на неї не звертав жодної уваги, погладити навіть не давав, пручався. А тут така королівська милість. Невже треба було дочекатися бабусиної смерті, щоб він помітив ще когось, крім неї?

Олесю раптом охопив такий незрозумілий гнів і відчай, що вона схопила кота і різко відкинула на ліжко.

•   Ти мене ніколи не любив! Чого тепер лащишся?!!
•   Він не лащиться, то він так Вас попередив, що дзеркало не завішене. Не хотів, щоб Ви злякалися.

Якщо б переляк можна було вимірювати за 100-бальною шкалою, то Олеся зараз відчувала всі 200. Уночі, в по­рожньому будинку, із замкненими дверима (а вона тричі перевірила, бо з дитинства була боягузкою) почути незнай­омий чоловічий голос - та тут не те, що перелякатися, тут і душу Богові віддати можна.

Першим бажанням було тікати, кликати на допомогу, ховатися десь. Але руки-ноги не слухалися, Олеся приросла до стільця, заклякла від жаху. Голос долинав із дзеркала! Ось воно! Бабуся була права! Сам нечистий вилазив із того проклятого скла!

Секунди пролітали кімнатою з шаленим свистом. Олеся все ще не могла себе змусити хоча б поворухнутися, не те, що в дзеркало глянути.

•   Вибачте, я Вас налякав, я знаю. Але я не вдію Вам нічого лихого.
•   Так я й повірила! - до дівчини повернулася здатність говорити. Але подивитися на власника голосу вона наважи­тися не могла. Чомусь вимальовувалися уявні роги і копита. Чорт, не інакше як сам диявол.
•   Жодної шкоди! Ха! Саме тому бабуся Ія закривала щоночі дзеркало. Від доброго приятеля, мабуть. Вона мене попереджала, що Ви нечистий!
•   Та чистий наче, самі гляньте. І роги неначе не ростуть на голові.

Він що, думки її читає? Олеся різко підняла голову і по­дивилася у дзеркало.

Так не буває! Вродливі чорняві чоловіки не приходять вночі по той бік дзеркала. Але цей прийшов. Був одягнений, вочевидь, у дорогий, але старовинний одяг, неначе зі зйо­мок історичного фільму. Мав на перший погляд років 26-28, невеликі охайні вуса і борідку, пронизливі сірі очі, що пиль­но дивилися з-під широких гарних брів. І губи, такі чуттєві губи, яким би позаздрила кожна дівчина, таких тільки тор­катися поцілунком.

Олесі раптом соромно. Щойно ледь не вмерла від страху, а тепер про поцілунки думає. «Ущипніть мене! Я сплю. Це сон, кошмарний сон із гарним головним актором», - звучали в голові несказані слова.

•   Дякую. Не сон. Дзеркало Ія закривала не тому, що я но­чами виходжу і п'ю кров невинних людей. То вона від вас дзеркало вночі ховала, щоб ніхто мене ненароком не по­бачив. А коли ви переїхати у власну квартиру кілька років тому, тканину на ніч більше не напинала, - сірі очі майже почорніли від журби, але дзеркальний привид продовжував.
•   Ви страшенно схожі на неї в молодості. Така ж красуня. Якщо вас не дивує, що з вами розмовляє дзеркало, то і не дивуйтеся, коли воно почне робити Вам компліменти. Взагалі не дивуйтеся нічому.

Чоловік у дзеркалі замовк, а Олеся продовжувала його розглядати. По той бік кімната була повним віддзеркаленням тієї, в якій знаходилася вона: проста дерев’яна шафа, стіл і ліжко, застелене покривалом персикового кольору. Тільки в кімнаті незнайомця всі ці речі виглядали якимись більш старовинними чи що. Як і сам її нічний гість. Ніби з іншої епохи. Кіт знову застрибнув на стіл, але у дзеркалі його відображення не з’явилося. Олеся вже вичерпала свої здібності дивуватися, вона раптом погладила Мурано, а той не пручався, терпляче витримав ласку, але не зводив погляду з незнайомця у дзеркалі. Олесю раптом вжалив здогад:

 - Це Ваш кіт? Мурано?

Незнайомець посміхнувся:

 - Йому пощастило більше. Він міг жити з вами. Мене звати Джироламо, до речі. Джироламо Барбіні - майстер-склодув, народжений на острові Мурано. Так, Мурано - це острів у Венеційській лагуні. І це дзеркало моєї роботи, мій улюблений витвір.

Ні, Олеся таки не втратила здатність дивуватися. Кіт тепер дивився на неї, як здавалося дівчині, навіть трохи насмішкувато, зверхньо. Ну і нехай тріумфує клятий Зефір.

 - Так, про Зефіра це Ви кумедно вигадали. Мені Ія розка­зувала, вона все знала, і її це неймовірно тішило.

 - Не дуже гарно з Вашого боку - читати чужі думки. Краще розкажіть мені... Та хоч щось поясніть чи як. Я вже нічого не розумію. Чому Ви в дзеркалі? Звідки Ви знаєте бабусю? Як кіт тут опинився? У мене ще запитань сорок, мабуть.

Глибокі сірі очі Джироламо подивилися в неї десь так глибоко, що Олеся пообіцяла собі ніколи при ньому нічого не думати. І тут же подумала, що це ж він і чув, що вона ду­мала про його губи. І спалахнула рум’янцем.

- Я не буду більше читати Ваші думки, пробачте. Лише хотів переконатися, що Ви не надумали розбити мене на друзки. Що ж, Ви праві, дещо все-таки варто Вам пояснити.

Розумієте, насправді я народився на острові Мурано ду­же давно. Дуже-дуже давно. Ще у 17 столітті. Наш острів був всесвітньо відомим своїм скляним виробництвом. Туди звозили майстрів, щоб вберегти секрети виробництва ве­неційського скла від конкурентів і уникнути пожеж, що часто викликали горна майстрів. Склодуви мали небачені привілеї, однак не мали права залишати острів. Таким май­стром був і я. Як бачите, доволі непоганим.

А Ваша бабуся, Олесю. Ви вірите в переселення душ? Я не вірю, я знаю, що воно існує. Колись давно я вже зустрічав її. там. на острові Мурано. Звали її Лючією і була вона донькою склодува, такого ж. як я. майстра. Розумієте, я її не просто зустрічав, ми кохали один одного. Вона була неймовірна красуня, точнісінько, як Ви зараз. Але я все втратив через власну дурість і пожадливість. Я вчинив одну дуже недостойну річ і вона не змогла цього мені пробачити. Я виїхав до Франції, тільки не питайте мене, будь ласка, як я це зробив. Лючія не захотіла зі мною поїхати. Потім я дізнавався про її долю. Батько згодом насильно видав її заміж за багатого і шляхетного венеціанця. Уявляєте, нас, майстрів, так шанували, що наших доньок брали за дружин багатії голубої крові. За рік вона померла при пологах, залишивши по собі чудову донечку, свою копію.

- Але я не розумію. як могло трапитися, що Ви зустріли її через кілька століть? Ви стали привидом?

- За мій вчинок мене прокляли чимало людей. Але най­головніше - я сам себе прокляв. Я не міг вибачити собі того, що розчарував Лючію. Я винуватив себе в її нещасному одруженні і смерті. Я прожив довге, заможне, але нещасне життя. Так і не мав сім’ї. А коли помер, потрапив не на небо, а в одне зі своїх дзеркал, саме те, в якому Ви мене і бачите. Я маю змогу спостерігати за світом по той бік дзеркала і вдень, але тоді я лишаюся невидимим. І лише після заходу сонця мене знову можна чути і бачити, як-от зараз. О, Ви навіть не уявляєте, що мені довелося перебачити за ці кілька століть. Яких тільки людей, і які країни і міста. Доки не опинився одного разу тут, у Кам’янці-Подільському, у музеї. Тут я й побачив її, Лючію, свою кохану, перед якою так завинив. І знаєте що, Олесю? Вона мене впізнала! Серед білого дня! Вона могла мене бачити! Але не пробачити. Багато місяців підряд вона приходила день у день, стояла і просто дивилася на мене з таким болем і докором, що якби я міг померти ще раз, я б це радо зробив, щоб не бачити того її погляду і не картатися щоденно за все, що накоїв.

- І ви жодного разу так і не поговорили? Не пояснили? Не попросили вибачення?

 - Поговорили. Якось, коли наглядачка зали десь мусила терміново вийти. Вона сказала, що це її життя, інше життя, що у неї є чоловік і вже маленька донечка, її копія... І попросила не мучити більше її душу, залишити у спокої.

- І більше не прийшла?

- Прийшла. Навіть одного разу з твоєю мамою за руку. А потім хтось поскаржився на дивне дзеркало, яке ночами зітхає. Нічний сторож, мабуть. Щось я десь не впильнував. І мене прибрали у фонди.

Олесі раптом захотілося плакати. Так шкода було і бабу­сю, і цього красивого чоловіка, і через те, що життя таке несправедливе.

 - Але як Ви змогли влаштувати, щоб дзеркало потрапило до нашого дому?

 - Це залишається загадкою для мене самого. Можливо, твоя бабуся якось змогла підлаштувати це. Можливо, у неї були впливові друзі. Можливо... Але ж і я не можу тут з то­бою розмовляти, з точки зору здорового глузду, правда? Однак ми знову були разом. Спочатку вона соромилася того, що я такий же молодий, а вона вже геть літня людина. А потім ми просто розмовляли вдень і вночі, не відчуваючи часу. Вона все намагалася придумати, як звільнити мою душу від цього прокляття, як випустити її до світла. А одного дня я побачив, що вона не прокинулася. Я втратив її вдруге. Але тепер я спокійний за неї. І вона мене пробачила. Ну, ну, Олесю, не треба плакати, все добре. Ця казка зі щасливим фіналом.

Олеся вже навіть не намагалась стримувати сльози. Вона ридала і через бабусю, і через Джироламо. Але найбільше від того, що у її житті не було такого кохання, яке б заливало душу сяйвом на цілі віки. У двері стукали, та все не ті. Ніхто не зміг доступитися до серця.

Тієї ночі вони ще довго розмовляли про все на світі. Джироламо їй розказував про дзеркала і острів Мурано. Олеся розповідала про бабусю і про своє дитинство з нею. А як почало сіріти і задзеркальний гість став прощатися, Олеся раптом запитала:

 - І все-таки, як сюди потрапив Ваш кіт, Мурано?

Джироламо посміхнувся своїми прегарними вустами і очима:

 - Мабуть, він знає більше за мене. Тільки говорити не вміє. Він теж дуже любив Лючію, не злазив з її колін, він навіть відмовився їхати за мною у Францію і лишився з нею до самого кінця. А з'явився лише того дня, коли ми з дзеркалом переїхали у ваш дім. Але ж він не вміє говорити. Сонце вже майже зійшло, скоро ти перестанеш мене бачити і чути. Приходь, як буде бажання поспілкуватися.

Олеся стрепенулася:

 - Одне, останнє запитаннячко: невже насправді не існує способу Вас визволити з цього дзеркала? Тепер, коли всі один одного вибачили, пустити до світла.

Джироламо знову посміхнувся і хотів щось відповісти, але перші промені сонця прокралися у вікно і дзеркало зно­ву стало відображати лише Олесю і кімнату.

Олеся лягла на бабусине ліжко і відразу заснула. Коли вона прокинулася, була вже пообідня пора, літнє сонце пряжило на повну, а під боком у Олесі мирно посопував калачиком Мурано.

Решту дня Олеся провела в інтернеті. Вона шукала все про острів і склодува на ім’я Джироламо Барбіні. І таки знайшла. Дійсно, новина виявилася не з приємних. Джироламо був одним із тих трьох склодувів, яких у 17 столітті зміг підкупити міністр фінансів при Людовику XIV Жан-Батист Кольбер. Вивезені до Франції, ці склодуви допомогли налагодити там виробництво унікальних венеційських дзеркал. Ось чому не змогла вибачити Джироламо його наречена Лючія.

Відповіді на те, як визволити привида з дзеркала, в інтернеті чомусь не виявилося. Відчай охоплював дівчину. Мурано до самої ночі проспав на ліжку, а коли він стрибнув на підвіконня, Олеся зрозуміла - вже час.

Джироламо виглядав таким же красенем і дівчина впій­мала себе на думці, що розуміє бабусин вибір. Не закохатися в такого було практично неможливо.

Цього разу Олеся відразу повторила своє останнє запи­тання:

 - Ви знаєте, як Вас можна звільнити, правда?

Чоловік спохмурнів.

- Знаю. Все дуже банально. Для цього треба розбити дзеркало. Моє найкраще дзеркало. Мою солов’їну пісню. Раніше воно було єдиним, що мене тішило. Стільки століть минуло, а воно вціліло і милувало людське око. Потім, коли я зустрів Лючію, тобто Ію, я боявся, щоб воно ненароком не розбилося, щоб я не втратити її вдруге. Зараз я знову перед нелегким вибором. Але після розмови з тобою я зрозумів, що готовий піти. Крім того, у мене є надія, що там, звідки ніхто не повертався, ми знову будемо разом з Лючією, як би не звали її тепер. Ти мені допоможеш?

Олесю ніби хто вдарив. Дзеркало нагадувало їй про бабусю. І воно було таким неймовірно красивим, шедевром серед дзеркал. Просто взяти і знищити його - це ж варварство. А з іншого боку, душа цього красивого сумного чоловіка, який століттями спокутував свою помилку... Вона заплакала і поцілувала дзеркало там, де знаходилися чутливі губи Джироламо.

Мабуть, весь район вискочив зі своїх домівок, коли на­ступного ранку Олеся відчинила вікно бабусиної спальні і, ледве дотягнувши до нього неймовірної краси дзеркало, до­зволила йому розлетітися на тисячі шматочків по подвір’ю. Вона знесилено впала на ліжко, з якого ще кілька секунд то­му слідкував за нею Мурано, і побачила лише слід на покривалі, ще теплий від його пухнастого тіла. Вона впала на той слід і плакала доти, доки не заснула.

Прокинулася знову по обіді, пригадавши, що має прибрати залишки скла на подвір’ї. Визирнула у вікно і аж скрикнула від здивування: ані сліду, ані скельця чи шматочка рами. Так, ніби нічого цього і не було. А може, і дійсно не було.

А вже за тиждень вона поїхала у справах до столиці і познайомилася там з вродливим чорнявим хлопцем з глибокими сірими очима, чутливими губами і з прізвищем Князь.

Від тієї історії минуло кілька років. Олеся та Ігор Князі мають маленьку донечку Ію, чорняву і жваву копію мами. Живуть дружно і весело у будинку бабусі Ії.

А завтра вранці маленька Ія відчинить двері будинку і побачить на порозі чорного кота з надзвичайними смараг­довими очима. Він пройде повз неї, немов до себе додому, прямісінько до вітальні, де сидить Олеся і читає книжку. Кіт застрибне їй на коліна, Олеся здригнеться, а потім посміхнеться і почухає кота за вухом:

•   Привіт, Мурано! Значить, вони знову разом.