Цей спосіб введення лікарських засобів може застосовуватися як для струменевого введення ін'єкційних розчинів (переважно 10—20 мл але не більше 100 мл), так і введення інфузійних розчинів або препаратів крові шляхом внутрішньовенного краплинного вливання, а також для введення розчинів для парентерального харчування хворих.
Оснащення:стерильні шприци, голки для внутрішньовенних ін'єкцій,ампули з ліками, стерильні ватні кульки, 70% розчин етилового спирту, джгут, тверду подушечку обгорнуту клейонкою рушник, мило, гумові рукавички, маску, окуляри, фартух, лоток для сміття, посуд із дезрозчином, аптечка анти СНІД, протишокова.
Перевага внутрішньовенного введення ліків - діючі речовини при введенні в організм не змінюються у місці контакту з тканинами, тому внутрішньовенно можна застосовувати лікарські засоби, які руйнуються під дією ферментів травної системи. При внутрішньовенному введенні забезпечується швидке досягнення лікувального ефекту та більш точне дозування препарату. Тому внутрішньовенна ін'єкція частіше застосовується при наданні невідкладної медичної допомоги, особливо у випадках, коли хворий знаходиться без свідомості та не може ковтати. Окрім цього, при внутрішньовенному введенні можна регулювати швидкість введення препарату, застосовуючи внутрішньовенне крапельне введення препарату. На швидкість всмоктування препарату не впливає прийом їжі та значно менше впливають особливості біохімічних реакцій організму конкретної людини, прийом інших препаратів, та стан ферментативної активності організму.
недоліки внутрішньовенного введення ліків - хворий не може самостійно вводити лікарські препарати сам, для чого він повинен користуватися допомогою медпрацівників. При внутрішньовенному введенні ліків, як і при інших видах парентерального застосування лікарських препаратів, існує ризик інфікування пацієнта або медичного працівника збудниками інфекційних захворювань, які передаються через кров. При внутрішньовенному застосуванні збільшується ймовірність побічної дії ліків у зв'язку із більшою швидкістю надходження в організм та відсутністю на шляху надходження препарату біологічних фільтрів організму — слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та гепатоцитів. При внутрішньовенному застосуванні дозволяється вводити лише водні розчини лікарських препаратів, оскільки олійні розчини можуть викликати емболію судин (допускається введення лише жирових емульсій для парентерального харчування), а також лікарські препарати із місцево подразнювальною дією (які можуть викликати флебіти або тромбофлебіти) і препарати, що пришвидшують згортання крові.
гематоми. Утворюються гематоми зазвичай при проколі обох стінок вен або при недотриманні рекомендації пацієнтом затиснути місце ін'єкції на 3—5 хвилин. При появі гематоми під час ін'єкції рекомендується припинити введення препарату в пошкоджену вену, вийняти голку з вени, притиснути вену стерильною ватною кулькою, яка змочена дезинфікуючим розчином, та прикласти до місця ін'єкції зігрівальний напівспиртовий компрес або гепариновою маззю.[2][1]
некроз. Причиною його є вихід голки із просвіту вени та потрапляння препаратів із місцево подразнюючою дією в підшкірну клітковину. Рекомендується припинити введення препарату, вийняти голку з вени, та обколоти уражену ділянку розчином адреналіну, 0,9 % розчином хлориду натрію та розчином новокаїну. Після обколювання місця ін'єкції накладається тиснуча пов'язка та міхур з льдом, а пізніше (за 2—3 доби) накладається напівспиртовий компрес
Повітряна емболіяпов'яано із порушенням техніки проведення ін'єкції, і виникає у тих випадках, коли медпрацівник при проведенні внутрішньовенної ін'єкції своєчасно не випустить бульбашку повітря зі шприца. Клінічно повітряна емболія може проявлятися запамороченням, втратою свідомості, потемніння в очах, онімінням окремих частин тіла, болем у суглобах, судомами, загальною слабістю. Бульбашка повітря, яка просувається по судинах із током крові, утворює своєрідну повітряну пробку в судинах, та може спричинити серйозні розлади кровообігу у різних органах та системах організму.[2] Лікується повітряна емболія у відділенні інтенсивної терапії, де обов'язковою умовою є підключення до апарату штучної вентиляції легень
Послідовність дій під час виконання процедури 1. Психологічно підготуйте пацієнта до маніпуляції. Зробіть гігієнічну деконтомінацію рук.2. Наберіть у шприц ліки і випустіть повітря з нього.3. Запропонуйте пацієнту зайняти зручне положення. Під лікоть пацієнта підкладіть тверду подушечку.4. Накладіть на плече пацієнта вище ліктьового згину гумовий джгут . Попросіть пацієнта кілька разів стиснути і розтиснути кулак.5. Пропапьпуйте вени ліктьового згину. Протріть внутрішню поверхню ліктьового згину двома ватними кульками, змоченими у спирті.6. Візьміть шприц у праву руку. Зафіксуйте вену. Тримайте шприц паралельно до шкіри. Проколіть шкіру над веною і обережно введіть голку у вену, провівши її по судині.7. Відчувши "провал", легенько відтягніть поршень на себе до появи крові в шприці.8. Зніміть лівою рукою джгут.9. Натисніть на рукоятку поршня лівою рукою, не змінюючи положення шприца. Введіть повільно ліки.10. Прикладіть до місця ін'єкції ватну кульку, змочену в спирті. Витягніть голку різким рухом.11. Попросіть пацієнта зігнути руку в ліктьовому згині на 3-5 хв, залишивши ватку зі спиртом на місці ін'єкції.12. Продезінфікуйте використане оснащення. Зробіть відмітку про виконану маніпуляцію