«Загадкова скриня» (Абетка в загадках) ПОЕТИЧНА ЗБІРКА АВТОРСЬКИХ віршованих творів – загадок

«Загадкова скриня»
(Абетка в загадках)
ПОЕТИЧНА ЗБІРКА АВТОРСЬКИХ
віршованих творів – загадок  
учителя-методиста  вищої категорії  Білоцерківського природничо-математичного ліцею-гімназії № 16 ім. М. О. Кириленка Білоцерківської міської ради  Київської області
    Лабаги Ольги  Петрівни

 

 

 

Методичний коментар

      

      Загадка (від слова «гадати» думати, здогадуватися) – один із найдавніших видів творчості народів. Це дотепне запитання  або вислів, що вимагає відгадки. Виникли загадки в сиву давнину, коли люди не розуміли й боялись явищ природи, вірили в чарівну силу слова і в те, що сказане слово відділялось від людини й жило само по собі. Так виникли заборони на деякі слова, що могли накликати біду. Саме тут криються початки загадок. Найдавніші серед них – загадки про явища природи.

Загадка – це уособлення, персоніфікація, образність, що й зараз чарує нас.

У загадці предмети чи явища природи описуються так, щоб не одразу було зрозуміло, про що йдеться. Тому відгадування загадок зосереджує увагу здобувачів освіти, активізує навчальну діяльність, спонукає пізнавати явища і предмети, формує навички евристичного мислення.

     Веселі й дотепні загадки, подані у збірнику, привернуть увагу дітей, зацікавлять їх, нададуть яскравого наповнення урокам, сприятимуть поповненню словникового запасу учнів, розвиватимуть уміння висло­влювати свою думку, допоможуть відчути красу рідної мови, зобра­жувальну силу слова.

     У пропонованому збірнику загадки розміщені за алфавітним порядком відгадок, що дозволяє швидко знайти потрібну загадку. Загадки подані на усі літери української абетки.

     Авторська «Скриня загадок» допоможе учителеві не лише урізнобарвлювати уроки в початковій школі, а й формуватиме в учнів бажання пізнавати багату й різноманітну творчість свого народу, історію рідного краю, навколишній світ.

 

                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Загадкова скриня»

 

Абетка в загадках

А

Від зернинки до зернинки

Я збиратиму в корзинку.

Потім буду діставати

І слова нові складати.

Хоч мені всього шість літ,

Я вже знаю  …

                                          (Алфавіт).

Зелененькі намистинки

Між листочками висять.

Дивні ягідки-кислинки

Ваблять очі, мерехтять.

Я до кущика нагнувся

Ягідок отих нарвати,

Їжачком той обернувся

І не дав поласувати.

Хто із вас назвать мастак 

Кущик, схожий на їжак?

 (Аґрус).

Хижа риба всіх лякає,

Гострі зуби вона має,

Мов розбійник серед моря, 

Наробити може горя.

Дуже злий хижак оцей,

Небезпечний для людей.

 (Акула).

Б

Дні і ночі шив кравець

Білі плаття під вінець.

Одягнули їх сестрички,

Розплели свої косички
І, мов павоньки, стоять,
Стиха листом шелестять.

Вітер бавить їхні кіски,

І в танок стають …

                                          (Берізки).

Імен у неї є багато,

Я можу так її назвати:

Лебідка, ластівка, пташинка,

Ромашка, мальва чи малинка,

Верба, берізонька тендітна,

Яскрава зіронька досвітня,

Тепленьке й ніжне моє сонце,

Мій рідний край, моє віконце,

Моя держава величава,

Любов і гордість, доблесть й слава,

Моя матуся біля тину,

Життєва нива чи стежина,

Свята земля чи оберіг,

Знайомий батьківський поріг…

Красива й пишна, мов калина,

Моя квітуча…

                                          (Батьківщина).

З неба падав дощ блакитний,
Сіяв квіти на землі.

Незабаром скрізь розквітли
Диво-дзвоники малі.

Розростаються барвисто,

Мов блакитний килимок.

Взимку квітнуть зелен листом,

Можеш сплести ти вінок.

Не барись, відповідай,
Ім’я квітів відгадай!

 (Барвінок).

В

По водицю дівчина красна йшла,
Згубила коромисло край села.

Сонце те коромисло узяло
І до неба синього підняло.

Вмило його дощиком молодим,

Обігріло променем золотим,
Засвітилась посмішка на устах
Фарбами веселими в небесах. 

   (Веселка).     

Чарівницю я зустріла
У барвистому вінку.

Вона вправно сукні шила
Всім деревам у садку.

Заквітчала білим цвітом,
Лист зелений одягла.

Посадила перші квіти,
Трави соком налила.

Птахів з вирію стрічала,
Скрізь встигала все вона.

Пісню радісну співала

У краю моїм …

                                           (Весна).

Г

Я тонесенька, мов спиця,

Балерина-трудівниця.

Цілий день і без упину

Гну свою голівку й спину,

Щоб дівчата і хлоп’ята

Могли гарно виглядати.

Нумо, діти, відгадаєм,

Хто про вас так гарно дбає!

                                          (Голка).

Я у лісі народився,
Гарним бриликом накрився,
Під пеньком собі дрімав,

Раптом хтось мене зірвав.

Бідна доленька моя –

До корзинки  втрапив я!..        

В кип’яточку поварюся,
На столі твоїм з’явлюся.

                                           (Гриб).

Закував річки я в кригу,
Геть прогнав дощі й відлигу,
Припорошив стежечки,
Поморозив грудочки.

Заметілі й хуртовини
Жду у гості я щоднини.

Владний, дужий й удалий,

Завершаю рік старий.

      (Грудень).

Ґ

Наш Іванко напросився:
Бігав, бився і крутився,

Непосидою він був,

Про безпеку геть забув.

Правил знати не хотів,
Не лежав і не сидів:

Забіяка і бруднуля
Заробив на лобі …

                                          (Ґулю).

Каже мама: «Знов не слухав,
Рахував урок весь мухи,
У хмаринках десь літав,

Прокрутився чи дрімав.

У вікно, мабуть, дивився,

Без причини веселився,
Ще й сусідку ображав,

Одним словом, ловив …»

                                          (Ґав).

Д

День за днем в густому лісі

Чують всі веселу пісню:

«Раз, два, три, чотири, п’ять –

Комашок іду шукать!

Стук, стук, стук,

Бах, бах, бах!

Ліс рятую від комах.

Шкідникам не дам спокою

Я ні влітку, ні зимою.

    (Дятел).

Я – найбільша в Україні,

Мої води сині-сині.

Моя слава невмируща,

Моя хвиля всемогуча.

Мій характер бунтівливий,

Моя течія красива.

Легендарна й величава,

Є окрасою держави.

Умиваю я щоднини

Київ – серце України.

                                           (Дніпро).

Е

Стали всі книжки в рядок,

Мов  зібрались у танок.

Виструнчились на полицях

Сині, жовті, білолиці.

Гордо підняли голівки,

Хоч знімай на фотоплівку.

Жаль, не припасла люстерка

Їхня хатка –  ...

                                           (Етажерка).

Жовта грушечка висить

І вогнями мерехтить.

Не солодка і смачна,

А гаряча, вогняна.

Тож, як тільки ніч настане,

Нам вона в пригоді стане,

Немов сонечко привітне,

Подарує людям світло.

                                           (Електролампочка).

Мчиться коник вогняний

По вузькій дорозі,

Лиш поклич і вороний

На твоїм порозі.

Обережним будь, щоб він

Не вдарив копитом,

Бо миттєво шкоди той

Зможе наробити.

Та без нього ми життя

Все ж не уявляєм.

Як же звуть того коня,

Хто з вас відгадає?

                                           (Електрострум).

є

Я світ фараонів,

Я древня країна.

Побачить мене

Мріє кожна людина.

На березі Нілу велично стою,

Розкажу охоче про славу свою.

Мої піраміди – це чудо з чудес!

Таких в цілім світі

Шукай – не знайдеш.    

 (Єгипет).

Темно-жовтий, волохатий,

На деревах люблю спати.

Хвостик я смугастий маю,

Слабших себе поїдаю.

Добрий, тихий та повір,

Я, насправді, хижий звір.

                                           (Єнот).

Ж

У сім’ї я не один,

На грибочка схожий, син.

В мене братиків багато,

І столітній у нас тато.

У його могутній кроні

В нас колиска на осонні.

Як на землю упадем,

Дужим деревом зростем.

                                           (Жолуді). 

В зоопарк водив нас тато, 

Звірів бачили багато.

А один із них, повір,

Незвичайний зовсім звір.

Ноги довгі, мовби шпиці,

Диво-вогники очиці,

Мов антена, шия в нього,

Не чіпає він нікого,

Схожий сам на гору, шафу,

 Зветься зір оцей…

   (Жирафа).

З

Довгі вуха, хвіст куценький,

В шубку вдяганий сіреньку.

Всіх на світі боюсь я,

Така доленька моя.

Косоокий і швидкий,

Відгадай, хто я такий?

                                           (Заєць).

Загорілась ніченька, який жах! 

Наслідила золотом в небесах.

Засвітились вогники-жаручки,

В синім небі сяяли...

                                           (Зірочки).

Я цікава сиза птиця,

Мені вдома не сидиться.

Я одна, усі це знають,

Іншим яйця підкладаю.

І охоче, залюбки

Всім рахую я роки.

                                                          (Зозуля).

И

Малесенька й чепурна,

Любить подрімать вона.

Долю всю свою проспала,

Перше місце не дістала.

І тому стоїть віднині

То в кінці, то в середині.

    (Буква и).  

І

Зацвіли дерева взимку у саду.

Я на диво-казку глянути піду.

Яблуні сережки срібні одягли,

Вишні в платтях білих під вінець пішли.

Раптом сонце ясне променем заграло,

Зникла моя казка, мовби й не бувало.

    (Іній).

 

Я жовтенька, як сонечко,  пташка,

Немов денце красуні-ромашки.

Сірі крильця красиві я маю.

Найпізніше за всіх прилітаю.

Вже несуть пташечки всі яєчка,

А я лише будую гніздечко.

Розквітай, Україно моя,

Повернулась пташина твоя. 

                                           (Іволга).

Ї

Колючий Степанко

Пришкурбав до ґанку.

Я мисочку взяв,

Сметанки налляв.

Нехай поласує володар голок,

Всі ми називаєм його …

                                           (Їжачок).

Чудова зала вас чекає,

Прийдеш – люб’язно пригощає.

Ось перше, друге, сік чи чай –

Ласуй, здоровим виростай!

Це не вітальня і не спальня.

Як звуть усі її?

                                                          (Їдальня).

Й

Ми хлопчики Тарасики,

Не линки, не карасики.

Проживаєм у водичці,

Метушливі, невеличкі.

Якщо нас наловиш ти,

Не минуть тобі біди,

Бо колючі плавунці

Болю завдадуть руці.

Пера гострі, мов ножі,

Мають хлопчики…

                                           (Йоржі).

Швидко бігав наш Іванко,

На коліні зробив ранку.

Плаче хлопчик-вертунець,

Промиває свій синець.

Мама була недалечко,

Узяла до рук аптечку,

Вже не плакав хлопчик згодом,

Бо синець залили …

                                           (Йодом).

К

У траві, позаду хати,

Розбрелись малі курчата,

Мовби сонечка маленькі,

Круглі, жовті  ще й пухкенькі. 

Паслись там лиш кілька днів,

Не міняли кольорів.

Згодом разом посивіли,

Парасольками злетіли.

            (Кульбаба).

Я – символ України,

Вродлива, мов дівчина.

Коли весна буяє,

Я велін приміряю.

А літо променисте

Вдяга мене в намисто.

В морозець поспішаю

В твою я чашку чаю,

Лікую від застуди,

Шанують мене люди.

            (Калина).

Гарні квіти сніжно-білі,

Мов зимові заметілі,

Серед лісу зацвіли,

Голівоньки підняли.

Зі стебельця на горбочку

Посміхаються дзвіночки.

Аромат нам шлють духмяний,

Прикрашають ліс весняний.

            (Конвалія).

Наша гордість, наша слава,

Є окрасою держави, 

Горде, гарне, променисте

Історичне древнє місто.

Як весна в краю настане,

Зацвітають в нім каштани.

Мріють вулиці квітучі,

І Дніпро шумить могучий.

Пісня понад світом лине

Про перлину України.

            (Київ).

Л

У дзеркальному плесі ставка

На свою видивляюся вроду.

Мабуть, доленька в мене така –

Полюбляю я волю і воду.

Біле пір’ячко мию щораз,

Пишні крильця на спині складаю,

А як тільки розкрию – в той час

До хмаринок небесних сягаю...

Що за красень отой білий птах,

Що живе у воді і на небі?

Знаю в кожного вже на вустах

Його ім’я співучеє –…

 (Лебідь).

Біла зірка на воді

Сяє  проти сонця.

Срібні хвильки молоді

Умивають донце.

А лиш вечір настає,

Зіронька згасає,

Світле  платтячко своє

Під жупан ховає.

Гляне в небо золоте

І закриє очі.

Не горить світило те

Для нас серед ночі.

    (Латаття).

М

Вийшов в небо козачок

Рахувати зірочок.

Цілу нічку рахував,
Вранці в торбу позбирав.

Попросився до хмаринки

Відпочити на годинку.

Аж до вечора проспав,

Зорі всі порозсипав.

Як прокинувсь, глянув в небо –

Знову до роботи треба!

І щовечора ось так

Йде по зорі наш мастак.

Що за диво-козачок

Непокоїть зірочок?

 (Місяць).

Хто найбільше любить нас

І голубить повсякчас?

Віддає свою турботу,

Всю виконує роботу,

Каже ніжно: «Добрий ранок!»

І готує нам сніданок?

В кого очі, мов озерце,

Найдобріше в світі серце?

В кого усмішка найкраща,

Хто в наш дім приносить щастя,

Із-за нас не спить ночами –

Це, звичайно, наша…

                                            (Мама).

Н

Синє плесо угорі

Посміхнулось дітворі,

А на ньому, диво з див,

Хтось овечки розгубив:

Кучеряві і пухкенькі,

Срібні, білі і сіренькі.

Ми хотіли їх зібрати

Та не можемо дістати,

Бо ракету треба,

Щоб сягнути  …

                                           (Неба).

Яскраву калину

Тримала дівчина.

Горіли в долонях

Перлини червоні.

Взяла голку в руки,

Зібрала докупи

На срібную низку,

І вийшло … 

                                           (Намисто).

О

Йшла художниця по місту,

Несла фарби золотисті,

Ще й чарівний пензлик мала,

Ним усе розмалювала:

І дерева, і травичку,

Кущ шипшини і порічки,

Чорнобривці волохаті,

Хризантеми біля хати.

Сиві трави запалила,

Синю річку посріблила.

Працювала й уночі,

Малювала нам дощі,

Птахам – шлях у теплий край,

В сизих хмарах небокрай.

Фарби скрізь свої розлила,

Всю картину нам змінила.

         (Осінь).

Я – дерево-оберіг.

Мій кілочок під поріг

Хай господар забиває,

Від біди оберігає.

Ось таке я деревце.

Незважаючи на це,

Моє листячко привітне

Боязливе і тендітне,

Хвилюється, шелестить

І від страху аж тремтить.

                                           (Осика).

Ми – гномики лісові,

Заховалися в траві,

Під листяним килимком,

Під деревом чи пеньком.

Красені ми удалі,

Одягнули всі брилі.

Якщо дощ нас поливає,

Вся родина підростає.

І великі і маленькі

Називаємось…

                                           (Опеньки).

 

П

У біленькім піджачку,

У штанцях зелених

Ходить хлопчик по сніжку

Між беріз і кленів.

Кличе весну у лісок,

Пісеньку співає,

Зустрічає пташечок,

Зиму проводжає.

Має добре серце він,

Гаряче і ніжне,

Подає весняний дзвін

В березні …

                                           (Підсніжник).

Я яєчко не просте,

Не срібне, не золоте,

А яскраве і святкове,

Гарне, різнокольорове.

На бочках моїх писали,

Ще й узори малювали

І в ясну, погожу днину

Клали з хлібом у корзину.

Йшли до церкви, освящали

І гостей всіх частували.

                                             (Писанка).

Р

Його мама вишивала

Ранками і вечорами.

Душу й серце залишала

Під узорами й стіжками.

І просила для дитини

Долю щедру і багату,  

Віддала своєму сину,

Як   лишав батьківську хату,

Щоб стелився шляхом світлим

Для коханої кровинки

І беріг у цілім світі

Від біди її дитинку.

 (Рушник).

Нічка-чарівничка

По лужку гуляла.

Розплела косички,

У танку кружляла.

Загубила нічка

Срібні намистинки,

Кинулась збирати

Крапельки-перлинки.

Та не дав світанок

Їй допрацювати,

Засвітив він ранок –

Пішла нічка спати.

Диво-діаманти

У траві лишились,

Веселковим сяйвом

Навкруги світились.

                                           (Роса).

Хтось хмаринку розірвав,

Білий пух на землю впав.

Застелив усі стежинки,

У хутро вдягнув ялинку.

Берізоньки – в шапочки,

Діток – в теплі чобітки.

Ковдрою на землю ліг

Кучерявий білий  …

 (Сніг).

За віконцем хуртовина,

Зимова морозна днина.

А на яблуні старій

Загорілись квіти мрій.

Немов маки, всі червоні,

Видно їх, мов на долоні.

Придивляюсь: ну й дива –

Кожна квітка, мов жива.

З гілочки стриба на гілку,

Мовби прудконога білка.

Що за квіти в цій порі?

Знають діти…

 (Снігурі).

Серед моря голубого

Квітка розцвітає.

Золота вона й сліпуча,

Людей зігріває.

Цілий день всіх обіймає

Диво-промінцями,

А на вечір спать лягає,

Попрощавшись з нами.

А як ранок всіх підводить,

Стука у віконце,

В голубому плесі сходить

Довгождане…                 

                                           (Сонце).

Непосида все стрибала

По густім ліску.

Білу сукенку порвала

На гострім сучку.

У кравця подібних ниток

Зовсім не знайшлось,

Отже, чорними латати

Плаття довелось.

І тепер у непосиди

Одяг у латках,

Видно всі її  капризи

В лісі на гілках.

Сидить нині і скрекоче

Красунечка ця,

Винувати в усім хоче

Бідного кравця.                

(Сорока).

Т

Я квітка горда і поважна.

Мене не рви ти легковажно,

Бо колючки, що на стеблі,

Поранять пальчики малі.

Люблю повітря, землю, воду,

Тому і царську маю вроду.

Приходжу в дім на кожне свято

Тебе чи рідних привітати.

                                           (Троянда).

Дивна хмара з неба впала,

Землю всю запеленала.

Стало сивим все навкруг:

Ліс, дороги, зелен луг.

Встало сонце, засвітило

І той морок розтопило.

Вдягла хмара свій жупан,

І розвіявся  …. 

                                            (Туман).

Я висока і струнка,

Горда, величава.

Про тонкий мій ніжний стан

Ходить гарна слава.

Зелен листом тріпочу

В лісі чи край поля.

Заховаю від дощу,

Хто ж бо я ?                      (Тополя).

У

Мій рідний край, моя земля,

Волошки сині в житі,

Калини кущ, ліси й поля

І колоски налиті.

Ромашки цвіт, бузковий дим

Та запах матіоли…

Не порівнять тебе ні з чим,

Не розлюбить ніколи.

Бо ти колиска є моя

Одвічна і єдина,

Мій оберіг, моя земля,

Квітуча…

                                           (Україна).

Ходить господарочка по городу,

Носить повні кошики до господи:

Груші, диво-яблука, виноград,

Кріп і помідорчики на салат,

Квасолю, капусточку до борщу

Ховає в комороньку до дощу.

Ходить, підбирає все з краю в край,

В погребок складає нам …

                                          (Урожай).

Ф

Фіолетовії  щічки

Мають квіточки-сестрички.

Ще й бузковії спідниці

І, мов сонечко, очиці.

Рясно квітнуть навесні,

Радісно стає мені.

Я не буду рвати їх,

Хай дивують цвітом всіх.

                                          (Фіалки).  

Зшив кравець мені жупан
Рожевий, тендітний.

Тепер ходжу, мовби пан,

Для всіх я помітний.

То трояндою квітую посеред подвір’я,

То гублю я на ходу

Рожевеє пір’я.

То ж, малята, поспішіть,

Назву птаха підкажіть,

Що цвіте, немовби ружа,

Всім подобається дуже.

   (Фламінго).

Х

У синьому морі пливуть кораблі.

Дарунки від них маєм ми на землі –

То чисті, як сльози, прозорі краплинки,

То дивні, мов зорі, пухнасті сніжинки.

Вмивають дощами, вкривають снігами.

Кораблики ті називають …

 (Хмарками ).

Про мене кажуть: «Він святий,

Пухкий,  рум’яний,  запашний».

Та поки я на стіл ваш ліг,

Багато подолав доріг.

Почав свій шлях я із зернини.

До ниви протоптав стежину.

Зростав, вітрами колисався,

Промінням сонячним вмивався.

Комбайнами мене косили,

Машинами на тік возили,

А там сушили, провівали,

У млин хутенько відправляли.

Потому пекарю у руки

Потрапив я зазнати муки,

Бо на вогні мене пекли,

Поки до столу подали.

 (Хліб).

 

Ой, кумедний звір оцей,

Інколи живе в людей.

Гострі зубенята має,

Про запас усе складає.

Не у шлунок, не у нірку,

Не в куточок, не в комірку,

Свої щічки роздуває

І туди усе ховає.

 (Хом’як).

Ц

Що за стрілочки малі

Проростають із землі?

Гострі списи зелененькі

Стали у рядки рівненькі.

Я один із них зірвав,

Чомусь плакать зразу став,

Швидко викинув стеблину,

Зрозумів – то ж …

                                           (Цибулина). 

Я не вовк, та волохатий,

Не дідок, а бородатий,

Не корова, та з рогами,

Не олень, а з ратичками.

Мов павич, я походжаю,

Гілочки всі об’їдаю.

Добираюсь до грядок,

А зовуть мене …               (Цапок).

Ч

Маю я брудну роботу,

Щодня ходжу по болоту.

Мої ноги, немов шпиці,

Давно звикли до водиці.

В ній я часто завмираю,

Жабеняток піджидаю.

   (Чапля).

Білі зуби у коморі,

Борода його надворі.

У темниці народився,

До борщу тобі згодився.

Засмачили пампушки –

Всі ласують залюбки.

Попікає язичок

Зубатенький …

                                           (Часничок).

Я повзу, повзу, повзу,

Свій будиночок несу.

І на суші й у воді

Не буваю я в біді,

Бо завжди ношу з собою

Рідний дах над головою.

                                           (Черепаха).

Ш

Кущик я колючий,

Весною квітучий,

А як осінь наступає,

Намистечко одягаю.

Горить воно пурпурово,

Пишаюся я в обнові,

Не кизил і не калина,

Звуть усі мене  …           

                                           (Шипшина).

Чарівний незвичайний дім,

Приємно й затишно у нім.

Там дітям роздають щодня

На блюдці золотім знання.

Завжди стрічає радо вас,

Гостинно відчиняє клас,

Віконцями сія довкола

Святиня, храм, а просто… 

(Школа).

Щ

Що за листячко зелене

Посміхається до мене?

На грядочці виростає,

Кислий смак приємний має.

Нарву його досхочу,

Наварю усім борщу –

Українського, смачного,

Зеленого, запашного.

Тож, назви мерщій приправу,

Що добавив я у страву.

                                           (Щавель).

Ця рибалка зі ставка                

Ловить рибок без гачка.

У водичці проживає,

Менших себе пожирає,

А якщо піймає ґаву,

Добра з неї буде страва.

Додамо пучок петрушки –

Ароматна вийде юшка.

Не страшна нам риба-злюка,

Відгадали хто це?

                                           (Щука).

Ю

Ми природу захищаєм

І про неї завжди дбаєм.

Любим ліс, поля й озерця,

Розчищаємо джерельця,

Підгодовуєм звірят,

Дбаємо про пташенят.

Просим світ охороняти,

Називають нас …

                                           (Юннати).

Я –  будинок не простий,

Я – будинок кочовий.

Не з цеглин та камінців,

А з жердинок та стовпців.

Десь в північному краю

У снігах собі стою.

Від морозу і негод

Захищаю свій народ.

                                           (Юрта).

Я

У бабусинім садку

Наречена у вінку.

А коли його скидає,

Зелен листячком буяє

І колише діточок

В розмаїтті гілочок.

Згодом осінь настає,

Подарунки роздає

І кладе в твої долоні

Стиглі м’ячики  червоні.

Не дрімайте, поспішіть,

Деревце скоріш назвіть.

                                           (Яблуня).

 Кажуть, брат мій їжачок.

Ми обоє з голочок.

Він – із гострих та чорненьких,

Я – з тоненьких зелененьких.

      

 

Я – святкове деревце.

Люблять всі мене за те,

 

Що на новорічне свято

               Прикрашаю кожну хату.                                                                                                                               

 
               Сяю низками прикрас,

Подарунками для вас.
               Звеселю в святкову днинку,               

Всі зовуть мене …            

                                                            ( Ялинка)                           

 

 

                По землі плазую я,

Така доленька моя.

Якщо хтось мене лякає,

Йому хвостик я лишаю.

Не журюся я про те,

Бо він швидко відросте.

                                           (Ящірка).

Якось хлопчик Ярослав

З букв своє ім’я складав.

 

Де не взявся тут вітрище,

Засвистів і слово знищив.

 

Букви всі забрав собі,

Залишив лиш перші дві.

 

Ким же хлопчик Ярослав

Після шкоди вітру став?

 

«Ярослав» – складав школяр,

А лишився тільки …

                                           (Яр).

 

 

Ь

Я у мові, мов маяк,

Веселунчик, знак-добряк.

 

Якщо в слові я трапляюсь,

То як сонце посміхаюсь.

 

Слово те стає м’якеньким,

Добрим, ніжним, веселеньким.

 

З буквами у мене лад,

Замикаю довгий ряд.

 

Я останній у строю,

Вартовим завжди стою.

 

Звука я не позначаю,

Та велику силу маю.

 

В мене мудра голова:

Я – пом’якшую слова.

                                           (Знак м’якшення).