28 серпня о 18:00Вебінар: Методи і прийоми корекційної педагогіки, які можна використати на будь-якому уроці

Жанрово-тематична палітра збірки Ю. Буряка «Не мертве море»

Про матеріал

Науково-дослідницька робота на тему Жанрово-тематична палітра збірки Ю. Буряка «Не мертве море». У роботі розкрито жанрову та тематичну палітру збірки " Не мертве море", яка вийшла у 2014 році.

Перегляд файлу

Жанрово-тематична палітра збірки Ю. Буряка

 «Не мертве море»

Юрій Григорович Буряк – уродженець міста Дніпро, сьогодні, є популярним письменником – сучасником, адже його поезія не може залишити байдужим читачів. Збірка «Не мертве море» вийшла друком у 2014 році й досі залишається малодослідженою.

Ліричні цикли в збірці Ю. Буряка «Не мертве море», не однакові за тематикою, складаються із творів різних жанрів.

І. Фоменко, автор дослідження «Поетика ліричного циклу», виводить таке визначення ліричного циклу: цикл – це «створений автором ансамбль віршів, головна структурна ознака якого – особливі стосунки між поезіями та контекстом, що дозволяють утілити в системі відповідним чином організованих віршів цілісну і ... складну систему авторських поглядів» [67, с. 15].

За спостереженням Л. Ляпіної, до головних ознак ліричного циклу потрібно віднести авторську заданість композиції; самостійність поезій, що входять до циклу; «одноцентровість» композиції ліричного циклу; ліричний принцип зображення дійсності [40, с. 165].

На думку М. Дарвіна, формально-змістова єдність ліричного циклу «визначається єдністю його читацького сприйняття» [17, с. 13].

О. Шаф, вважає, що цикл «є сукупністю художніх творів, об’єднаних в естетичну цілісність за жанровим і / або ідейно-тематичним принципом, за подібністю композицій – і насамперед – задумом автора» [70,c.46]

Ліричний цикл є найтиповішим принципом організації самостійних поетичних текстів у збірці «Не мертве море» Ю. Буряка, наприклад,  «Неопізнана ера», «Лабіринт», «Лодь Енея», «Троя», «Чорний кентавр», «Фризи та Ейдоси», «Копальня снів», «Атмосфера», «Бог велів стояти» та заключний цикл «Dolorosa».

Поезії Ю. Буряка властивий історіософізм, тобто осмислення історії,  особливий тип філософського , художнього мислення, має давнє походження.

Поетичний цикл «Фризи та ейдоси» Ю. Буряк присвячує «коду української культури» – Тарасові Шевченку. За словами поета його творчість – це «інтерпретація вселюдських моральних і націє творчих принципів» [13]. У поезії «Тарас Шевченко (думки і ритми)» Ю. Буряк ніби веде дружній діалог із Кобзарем, де переважає трагічне, а не оптимістичне сприйняття сьогодення. Віршеві притаманна інтертекстуальність: «Мов ті діди високочолі, дуби з гетьманщини стоять», / Дуби з гетьманщини стоять, але за кожним дубом тать / І розподілено всі ролі і вручено дубам печать / Для не гетьманських протоколів, але діди про це мовчать. / Бо надто кволі» [10, c. 229]. Рядок «Мов ті діди високочолі, дуби з гетьманщини стоять»  узято із вірша   Т. Шевченка «Катерина», як і в наступних віршах «Вона все ходить, з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить. / Вона все ходить, з уст ні пари… А Дніпр щось знає, та мовчить» [10, с. 233]. Рядок «Вона все ходить, з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить» узято з вірша «Причина». Уривок «Недавно, недавно у нас в Україні/ старий Котляревський отак щебетав»[10, c .230] – з поезії «На вічну память Котляревському». Бачимо, що Ю. Буряк використав не одне джерело із творчості Т. Шевченка, а охопив усю спадщину Кобзаря.

Поет, за словами М. Жулинського, безжально анатомує історію своєї Батьківщини, розгортає процес трансмутації внаслідок історичних катаклізмів образу України, заявленого в жіночих образах відповідної епохи. Це свідома інвективна деструкція штучно виплеканого ідеального образу України спрямована на увиразнення національної історії з метою набуття сучасниками повчальних уроків заради самоздійснення, заради самоідентифікації самої України [24].

Сучасне політичне становище України відбито в драматичних поезіях «Процес» та «Процес-2»,  де автором спотворено прізвища політичних діячів: Жутін, Янук, Штакеншнейдер, Нечес, Карабах, Цезар, Юловіля тощо. Ці антропоніми натякають на реально існуючих людей, саркастично висміюючи їх уже на рівні імен. Ю. Буряк у поезіях  змалював картину цiлого політичного становища України, за допомогою сарказму та експресії мови героїв: «О,Жутіне, комар гнідий / конь блєд, Нечеси кінь блідий,/ твоє тавро це знак біди» [10, c. 467]. 

Низка поетичних текстів циклу «Фризи та ейдоси» зовнішньо уподібнюється до прози: у поезіях «Іван Білик», «Ейдос Кримський», «Ейдос Київський», «Ейдос Вселенський», «Ейдос: Гобі + Ego», «З пісень старого вітряка» Ю. Буряк за допомогою різних художніх прийомів (класичної й ускладненої версифікації, багатошарового римування, алітераційної поезії, поезії нових форм, якій свого часу віддали данину давньоеллінські поети, такі як Каплімах чи Алкей, або давньоримські – Вергілій чи Горацій тощо) демонструє приклади прозопоезії (поезопрози): «Хрещатик, іду від Бессарабки, назустріч Білик Молодий, йому сьогодні 60. / В Адміністрації спускаюся сходами, Іван Іванович біля дверей / з державними гербами народженої щойно України» [10, с. 265]; «На терасі зіккурату – тіло грекині під променями середо літнього сонця; / тонкоткані запинала-віяла на східних вікнах-отворах і напроти / дверей; курага з кісткою обернулася на камінь…»  [10, с. 268]; «босий Христос під батогами рейтарів, учні його у ровах – падло для вороння / Христос Пантакратор у склепінні Софії по семистах роках отці / Його церкви у барокових шатах козацької шляхти» [10, с. 270]. Як слушно зауважує Т. Головко, Бурякова поезопроза (постійний пошук) акумулює енергію до виходу в поетичну тканину, безвідносно до орієнтації на прихильників поезії класичної версифікації [13].

Погоджуємося із висновками літературних критиків (П. Мовчана, Д. Дроздовського, І. Ющука та ін.) про те, що в Ю. Буряка – високоінтелектуальна, філософського плану поезія. Варто наголосити на експериментальності поезій, вміщених у збірці «Не мертве море», адже Ю. Буряк у ній досліджує «матрицю часу», що особливо помічаємо у циклі «Троя»: «Якщо зрушити матрицю часу від / дня, в якому спалахують вітром вітрила / цього літа, на чергу зим, весен і літ, / з кулі пліснява злізе і помолодшає світ / до твого народження, з дозволу мовити, мила…» [10, c. 163].

Поетичний світ Ю. Буряка ґрунтується на специфіці його непересічного світовідчуття, світоглядних цінностях та переконаннях, зумовлених складним життєвим фатумом. Життєвий шлях, характер, ціннісні пріоритети Ю. Буряка визначають стильові засади його лірики. Світоглядним стрижнем, навколо якого вибудовується картина світу в його поезіях, є любов до Батьківщини, рідної Дніпропетровщини, що виражається через прагнення повного злиття з природою, як, наприклад, у вірші «Дніпрополь з вікна висотки»: «видно вогні вдалині / в тому місці / де були колись наші озера /  з мороку ночі / туманність вогниста / (вогні забудов) / нагадала про тихі озера / і риб золотистих» [10, с. 412–413]. Світ природи, творчості та свободи в поезіях Ю. Буряка органічно близький ліричному герою.                           

Домінантна в поезії Ю. Буряка – опозиція життя і смерті. Так, у фіналі поезії «Невеликі жінки…» ліричний герой доходить висновку філософського змісту: «смерть приходить раніше, аніж заповідалось у віршах, / але хай би там як чи абощо – / смерть не абищо, / а початок / безсмертя» [10, с. 383]; у поезії «Магнітні поля (ІІІ): «Внизу / ще сніг, а тут, за мурами – / перші бджоли, на високій горі вольєр з / чорним вороном і орлом…»[10, с. 366]. Мотив безсмертя, чистоти душі, творчої діяльності, працьовитості та невтомності є наскрізним у збірці «Не мертве море». На образно-символічному рівні таких творів домінують образи бджіл, як скажімо, у мініатюрі «Бджола Джолі..»: «ти, як бджола під лампою, / що не знайшла свого вулика» [10, с. 382].             

Як зазначає М. Слабошпицький, «Ю. Буряк виробив власні методи аналізу історичних травм сучасної свідомості, травм душевних, які він не соромиться називати. Тому його поезії повні несподіванок у своїй відвертості. Цей аналіз відбувається на молекулярному, смисловому і емоційному рівнях» [53].

Кожен його твір – це немов фрагмент якогось одного монументального твору, тому там так багато алюзій, так багато адресацій до різноманітних джерел: від політичних до фольклорних, від історичних до філософських: «Недописані речі, недорізьблені стовбури / мертвих дерев, невдоволені засекречені риби, / не розсекречені свідчення явочних апартаментів / у готелях, підвалах, на арсеналах колекційних снарядів / з порохом диких енергій, барви Дикого Поля…» [10, с. 89]. У наведеному вірші, Ю. Буряк стимулює читача до філософських роздумів, зокрема апелюючи до історичної пам’яті.

За словами П. Мовчана, митець виходить з профанного простору в сферу дійсного Логосу. Того Логосу, завдяки якому постав Господній світ і в якому перебувала людина безгрішна – в раю, з якого ми всі, власне, і вийшли і від якого ми всі віддаляємось, відокремлюємось, відступаємось, як від ненастанного джерела щастя [45]: «Тебе не мучу, / ногами вод не скаламучу, / а відпущу на всі чотири, / не йму бо віри, а без віри / знов серце краяти, де рана, / моя знещена кохана – /доволі з мене, ще на споді / надія жевріє, але / АТО зупинено на сході, / рахують трупи, вельми зле / в господі, тож кажу я «Годі!» [10, с. 559].             

У трактуванні подій сучасного політичного становища України історія постає як міфологічна парадигма безкінечно повторювального циклу людських помилок і протиріч [75]. Указане протиріччя виражене у Ю. Буряка через опозицію «земля німа / оновлена земля», що вплітається у контекст боротьби українців. У зображенні незалежності України Ю. Буряк використовує традиційні образи-символи: степи, могили, цвинтар, Дніпро, пекло, вогонь, Дике Поле та ін. «Тебе не мучу, / ногами вод не скаламучу, / а відпущу на всі чотири, / не йму бо віри, а без віри / знов серце краяти, де рана, / моя знещена кохана – /доволі з мене, ще на споді / надія жевріє, але / АТО зупинено на сході, / рахують трупи, вельми зле / в господі, тож кажу я «Годі!» [10, с. 559].

Велич вітчизни і її бідність, убогість та багатство – провідні теми збірки «Не мертве море», наприклад: «Там, де поряд буковий ліс, / під горою старий / собор у старовинному селищі, / де здавен оселились угорці; ця Україна - / від тієї кірхи аж до Апеннін / в’яже середньовічну матрицю європейського універсаму» [10, с. 393].                                                       

«Не мертве море» – справжній «роман», ліричний герой якого несе в собі неймовірну кількість інформації. Збірка насичена роздумами про стародруки, у ній згадуються іменна письменників, митців, політиків чи не всіх часів і народів (І. Франко, Леся Україна, Т. Шевченко, М. Старицький, В. Шекспір, А. Чехов, Гомер, І. Грозний, В.Янукович, Ю. Тимошенко, В. Путін та ін.). Можна припустити, що це свого роду щоденник інтимного героя, унормований у своєрідній формі, яка свідчить про його дисципліну.

Особливу увагу хочеться звернути на цикл «Копальня снів», поезії якої, написані в стилі курйозних віршів. Поезії мають особливу форму: вони написані у формі трикутника, ромба, пісочного годинника, що додає особливості циклу, виражає індивідуальний стиль письменника. Естетичний смисл цього циклу полягає у тому, щоб стимулювати інтелектуальний потенціал читача та викликати естетичну насолоду. Це своєрідний химерний синтез зорових образів:

Ось

Орденонос-

ні революціо-

нери, лідери пома-

ранчів і польові коман-

дири повтікали в національні діри,

їхні діти слени «Пори», ось вони … [10, с. 290].

До використання курйозних віршів зверталися й інші українські письменники: І. Величковський «Зегар з полузегарком» та «Млеко…»,                М. Луговик «Ховрах і заєць», «Риба та ще й із вусами», М. Семенко «Моя мозаїка»,  А. Чу­жий «Ведмідь полює за сонцем», та інші. До курйозних віршів звертаються митці, які, «заперечуючи традиційні засоби версифікації, вдавалися до пошуків нових засобів художнього відтворення і тому використовували зорову форму для розширення художньо-виражальних можливостей літературного тексту (колір, шрифт, математичні числа, знаки тощо)» [55, с. 103].

До курйозних віршів можна й віднести поезії «Лабіринт» та        «Лабіринт 2» [10, с. 177], які за структурно є паліндромом. Паліндром – оригінальний жанр, властивий добі бароко. За літературознавчим словником, паліндром ( з грець. palindromeo. Біжу назад), або перевертень, - віртуозна віршава форма, в якій певне слово( тут, потом і т.п.) або віршований рядок можна читати зліва направо і навпаки при збереженні змісту [36, с. 515516]. Паліндром завжди розглядається в межах саме візуальної або курйозної поезії. М. Мірошниченко наголошував, що «паліндромні вірші – це значною мірою зорова поезія», симетричність «дає нам підставу говорити про побільшену оптику слова» [42, с. 412]. І. Лучук стверджує, що «паліндромія є візуальним типом поетичної творчості, хоча її витвори можуть сприйматися і на слух» [37, с. 5].

Так, у поезії «Лабіринт I» та «Лабіринт II» автор використовує звукову паліндромію, тобто буквену симетрію:

«ЯлатаНаталЯ

латаНаНатал

атаНатаНата

                                таНататаНата..» [10, c. 176 177].

У збірці «Не мертве море» знаходимо художнє осмислення дійсності з позицій міфікованих уявлень про неї. Ю. Буряк створює дивовижний міфосвіт з різними мотивами, образами, з метафоричним перенесенням. Більшість поезій, що увійшли до збірки, характеризуються міфологічністю. Міфологізм – спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Один і той же міфологічений мотив, опрацьований протягом багатьох віків, набуває в кожній епосі нових значень, служить способом втілення нової проблематики [36, c. 452].

Поезія Ю. Буряка ввібрала  біблійні мотив, давньогрецьку міфологію. Велика частина творів поета мають сюжети біблійних легенді міфів різних народів світу. Чітко проглядаються образи Христа, богині Іштар (богиня родючості та любові), Мардук (вавилонський бог), цадик Нахмана (духовний провідник групи релігійних євреїв), Богоматері, Адама, Єви, Зевса (бог грому і блискавок), Афіни (богиня мудрості), Агамемнона (вождь ахейського війська в Троянській війні), Голема (персонаж єврейської міфології, штучно створена істота), Голіафа (філістимлянський воїн в Старому Заповіті). Міфотворення в поезії Ю. Буряка — це спосіб відновлення гармонії між людиною та світом. Митець живе у світі реального й міфологічного, усвідомленого й підсвідомого, де життя межує зі смертю, повертається до язичницьких джерел. Як зазначає відомий румунський дослідник світової міфології М. Еліаде, багаторазове повернення до міфів дозволяє актуалізувати надприродний план, світ абсолютних цінностей, адже «саме в сакральному досвіді, під час зустрічі з надлюдською реальністю в людини виникає думка про існування певної реальності, певних абсолютних цінностей, здатних спрямовувати людину й надавати сенс її існуванню. Лише завдяки сакральному досвіду з’являються на світ поняття реальності, істини, смислу...» [73, с. 141].

У збірці знаходимо як власне авторське міфотворення, так і переосмислення прадавньої міфології внаслідок багаторічного її вивчення. Міфотворення Ю. Буряка знаходимо в циклах: «Троя», «Лодь Енея» як переосмислення гомерівської «Іліади»; «Копальня снів», «Фризи та Ейдоси». Поет зображає людину в різних часових іпостасях, проводить часову паралель умов, за яких відбувалося становлення культурно-історичного розвитку, створюючи при цьому емоційний зв’язок з читачем. Текст, який є основою для міфотворення, відкриває нові образи для читача, дає можливість «подивитися» на міф очима письменника.

А. Нямцу наголошував, що авторські міфи – це «...ситуації, образи й мотиви літературних творів, які завдяки початковій потужності закладеної в них структурно-змістової домінанти почали активно використовуватися іншими авторами й у процесі подальшого функціонування піддалися своєрідній культурологічній міфологізації» [47, с. 58].

Філософський погляд на життя – одна з прикметних ознак поезій Ю. Буряка. І з цього погляду варто розглядати його творчість. У збірці домінує глибокий інтеліктуалізм філософського осмислення загальнолюдських проблем. Поезія Ю. Буряка налаштована не на емоційне сприйняття, а на розумове осмислення сенсу поезії. Своє філософське бачення Ю. Буряк сформував під впливом античної і середньовічної давньогрецької філософії (Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Арістотель, Гомер, Гесіод, Арістодем); народної творчості (міфи, легенди, перекази).

Звертаємо увагу також і на важливість біблійної тематики у творчості поета. Зокрема, Єрусалим для Ю. Буряка – це особливе місце, яке його надихає, відлуння чого ми можемо побачити у збірці, адже в ній є цикл «Єрусалимський цикл. Dolorosa», що в перекладі з латини означає «дорога страждань». Це вулиця у старому місті Єрусалима, якою, як вважається, пролягав шлях Ісуса Христа до розп’яття:«Душа як вранішній Єрусалим у день Суботи / коли порожньо на вулицях,/ і лиш поодинокі вірники / повертаються із синагог» [10, c. 503]. Цикл присвячений  Єрусалиму, кожен його вірш наповнений захопленням та повагою до цього міста, розгортається візія єврейського світу з його основними філософськими складовими:  вулиці, люди, річки, і в усьому – відбиток багато тисячолітньої історії. У циклі прочитується мотив відновлення душевної гармонії. Тематика його – релігійно-філософська. У віршах акцентуються проблеми духовного життя: «Тут розумієш народу крихкість,/Душу чужу – як свою,/ Тут ти свій і в пустелі дикій» [10, c. 506].

Ліричний герой Ю. Буряка перебуває в дисгармонії із суб’єктивно-внутрішнім світом і в єдності із навколишнім [43]. Такий дисгармонійний стан ліричного героя у поезіях можна назвати стильовим маркером збірки. Наприклад, у вірші «Знак Вандеї» образ ліричного «я» розкривається через художні засоби: епітети (кущасте деревце, маленькі квіти, пурпуровий мак, обламане стебло [10, c. 88]), метафори («пурпуровий мак підняв бутона струк – ось-ось торкне блакить своїми язиками»;«поля, які погасли без причин..», «дрібні квіточки, які ховаються у листі» [10, c. 89]). Ліричне «я» скрите під філософічною маскою. Емоційна тональність вірша зумовлена мовно-стильовими рисами, що виражає індивідуальність Ю. Буряка.   

Цикл «Бог велів стояти» вирізняється своїм жанровим розмаїттям. Особливо хочеться відзначити драматичну поему «Процес-2» [10, с. 465]. Нагадаємо, що драматична поема – невеликий за обсягом віршований твір, в якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми. Основу драматичної поеми становить внутрішній динамічний сюжет – власне, конфлікт світоглядних та моральних принципів при відсутності панорамного тла зовнішніх подій, перевазі ліричних чинників над епічними та драматичними [36, с. 210].

Б. Мельничук у монографії «Драматична поема як жанр» доходить висновку, що головною особливістю цього жанру є віршована форма: «Драматична поема — це віршована драма» [41, с. 8]. 

П.  Волинський у підручнику з основ теорії літератури звертає увагу на синтетичність жанру («зразок мішаної форми») і приналежність, незважаючи на діалогічну форму, до творів літератури, а не театру [12, с. 305].

У драматичній поемі «Процес-2» постають вісім дійових осіб, у віршовій формі розгортається конфлікт політичних принципів, персонажі озвучують свої потаємні душевні порухи. Драматична поема відображає сучасні реалії політичного становища України, головними героями стають політики Турчин, Жутін (тобто Путін) та Янук (тобто Янукович): «Бо кожен знає мартопляс,/ як брат на брата повставав, / завдав багато Вова вав» [10, с. 465]. У вірші Ю. Буряк використовує алітерацію букв б та в для емоційного підсилення звукової виразності вірша.

Сюжет драми охоплює важливі й трагічні події:  привласнення Криму Росією, захоплення Донбасу, Майдан-2014: «Сепаратисти захоплюють Червоноармійськ, входять у Донецьку ОДА,/ оду співає російських військ / гопота» [10, с. 471].У вірші відбувається гра слів ОДА-ода. Вживання автором гри слів, ґрунтується на співставленні значень слів, тотожних одне до одного у звуковому вираженні, виступаючи при цьому як засіб вираження гостроти сучасних політичних проблем.

Драматичний конфлікт поеми увиразнюється експресивною мовою, Ю. Буряк використовує ненормативну лексику, епітети й порівняння, метою вживання яких є приниження антагоністів: «проплачені шибайголови», «пернатий птеродактиль», «стерво», «стерше голомолозий», «расєйський деспоте, ілот», «шкуроподібний кагебістик», «повзучий гаде, московіте», «нате вам дулю», «пропагандистський презерватив» [10, с. 465]. Метафоричність мовлення персонажів поеми глибше розкриває конфлікт твору.

Індивідуальному стилю Ю. Буряка притаманні ознаки не лише модерністського мислення, але й постмодернізму, адже в збірці є «перенесення інтересу з епістемологічної (закони пізнання) на онтологічну (закони буття) проблематику, а також своєрідну форму художнього бачення світу, з метою відкриття в них істинної, ще не збагненої суті» [20, с. 449]. Постмодерністський вірш – це пастиш із прози, цитат та поетичних рядків, що черпають свій зміст із широкого діапазону інтересів і тем, а поет-постмодерніст висуває на перший план той факт, що поетичний твір (як і сам поет) вплетений у мережу зв'язків з іншими текстами ідеологією, жанрами та поетами [20, с. 31].

 Наприклад, структурним елементом низки віршів є рядки  цитати, які використовує письменник. У вірші «Один із них» митець використовує цитату російської поетеси Марини Цветаєвої: «Якщо «всі поети жиди», як / казала М.Ц…» [10, с. 57]. В іншому вірші наявні цитати з послання князя Святослава – «Іду на ви» [10, с. 469], Т. Шевченка [10, с. 229], Порифа Горотака [10, с. 3]. Перегук різних епох та культур забезпечується в ліриці  використанням епіграфів з Ж.П. Сартра [10, с. 283], П. Уорена [10, с. 285], Тоніно Гуерри [10, с. 369], Б. Пастернака [10, с. 374, 375].

Також, Ю. Буряк у збірці вдається до апосіопезису (незакінчена думка, раптова зупинка мови), автор широко використовує для зображення емоційно-психологічного стану ліричного «Я», для формування цілісної картини світу: «Наш Степ аби оживив свій мелос, це б була б неймовірна музика…» [10, с. 373]; «Мить забуття в автівці, сон:...» [10, с. 223]; «Гвинтокрили літають, занурюють баки у води, / ні, не бакени, годі, не пейси, це інше…» [10, с .16]; «Mori…memento…» [10, с. 14]; «Тут комісар тебе, там тебе візир/ стрінуть російське перекотиполе…»; « Що я чекаю на її дзвінок рівно через два тижні о 20.00…» [10, c. 148]

Отже, збірка «Не мертве море», має ознаки інтелектуалізму, історіософічності, філософічності. Серед мотивів в поезії автора звучать пошуки душевної рівноваги, вітаїзм, сповідальність, присутні також біблійні, міфологічні мотиви. Збірка вирізнається жанровим розмаїттям: від класичного вірша й до курйозних, паліндромних віршів. Твори різні за стилістикою, за характером образності та за тональністю. Збірку вирізняє прагнення до самовивершення в слові.

 

 

docx
Додано
28 червня 2018
Переглядів
216
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку