Екологічна стежина рідного села

Екологічна стежина рідного краю

Люди не можуть жити без чистого повітря, води, свіжої зелені, сонячних променів.

…Усе живе вимагає уваги й поваги. Ніякі твори мистецтва не замінять картин незайманої природи.

         У природі багато справ для цікавих і допитливих.

 До нових форм і методів екологічного виховання належить організація екологічної стежини, яка поєднує екологічну освіту і природоохоронне виховання учнів, ознайомлення з рідною природою, формування екологічно грамотної поведінки людини в  навколишньому природному середовищі. Це є одним з пріоритетних напрямків позакласної роботи з біології та екології в Черняхівському навчально-виховному комплексі «загальноосвітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад» І-ІІІ ступенів. Учні проводять екологічні експедиції з метою обстеження, обліку і вивчення стану водойм, лісового господарства, розв’язують екологічні соціально важливі питання.

Екологічна стежка – різновид організаційного маршруту на місцевості задля пропаганди охорони довкілля, виховання екологічної культури.

Наша екологічна стежка знайомить з природою рідного села.  Екологічне виховання розпочинається  з краєзнавчих аспектів. Адже для кожної людини образ батьківщини неодмінно пов’язаний зі знайомими з дитинства, а тому такими неповторними і рідними, краєвидами. Екологічна освіта та виховання охоплює всі форми організації навчально-виховного процесу, які спрямовані на свідоме розуміння процесів, що відбуваються в природі у результаті людської діяльності.

Навчання й активний відпочинок – це поєднання освітнього й виховного компоненту. Екологічна стежина поєднує ділянки екологічного практикуму і природоохоронної діяльності. Спостереження, наукові дослідження, проектування природоохоронної діяльності, пропагування раціональної поведінки в природі – це неповний список учнівських справ.

Головне завдання екологічної стежки – навчити учнів впізнавати у природі вивчені живі об’єкти, бачити ознаки їх пристосування, біологічні ритми.

 

Основні функції екологічної стежки:

-         навчальна,

-         розвивальна,

-         виховна.

Мета:

• познайомити учнів з незвичайним захоплюючим світом природи, звертаючи особливу увагу на взаємозв’язок представників флори і фауни, всіх живих і неживих компонентів біосфери.
• організувати маршрут для проведення навчальної і виховної роботи з питань охорони природи;
• створити умови для виховання екологічно грамотної культури поведінки людини в навколишньому середовищі;
• сприяти вивченню природи рідного краю, історії села;
• залучити учнів до просвітницької роботи в галузі екології.

Місце знаходження екологічної стежини:

Чернігівська область

Ніжинський район

с.Черняхівка

Черняхівський навчально-виховний комплекс «загальноосвітній навчальний заклад –дошкільний навчальний заклад»   ступенів

Об’єкти дослідження:

1.    Місцеві водойми і ліс.

2.    Рослинний світ.

3.   Тваринний світ.

 

Наша екологічна стежка має навчальний напрямок та складається з двох маршрутів: основного і скороченого. Протяжність основного  маршруту 3 км 500м. Цей маршрут розрахований на старшокласників; тривалість екскурсії 2 години. Скорочений маршрут має протяжність 1 км. Тривалість екскурсії на цьому маршруті – 1 година. Він розрахований на екскурсії для учнів старших і середніх класів в урочний час. 

         Екологічна стежка має декілька зупинок.

                             Маршрут екологічної стежини

 

 

 

I зупинка

Історична

На Ніжинщині  є гарне село  Черняхівка. Населення 737  чоловік. Площа 4,46 км².   Густота населення 165,25 осіб/км². Географічні координати 051.121 0032.02851°07′17″ пн. ш., 32°01′40″ сх. д. 51.121389, 32.027778 Середня висота над рівнем моря 127 м.

Село Черняхівка розташоване на берегах невеликої річки Гнилиця, що є притокою річки Остер. Поблизу села лісові масиви  „Луки” та „Гадилове”, а також хвойні ліси.

         Історія заснування села не відома. З покоління в покоління переходить легенда: в давні часи на місці села стояв монастир, який потім з невідомих причин був розпущений.  Черняхи (монахи)  були першими поселенцями в селі, звідки нібито і його назва -  Черняхівка. Одне з полів і тепер іменується Чернеча Гора. Можливо, що ця легенда близька до дійсності. Вулиця, де нібито стояв монастирський дворець, зараз носить назву „Дворець”.

Село Черняхівка засноване в кінці XVI ст. в 1654-1781 р.   Входило до складу першої полкової сотні Ніжинського полку. У 1695 році гетьман І.Мазепа подарував село Ніжинському полковому судді Дмитру Максимовичу, який в роки шведської навали став прихильником Мазепи. Після заслання Максимовича до Сибіру гетьман  І.Скоропадський передав село Черняхівку своєму брату Василю,  Чернігівському обозному, а потім Ніжинському Благовіщенському монастирю.  

 У 1823 році   була побудована дерев’яна Троїцька церква в центрі села, яка знаходилась на подвір’ї діючої школи, обгороджена металічним забором на цегляних стовпах.   Саме приміщення церкви було використане для побудови школи в 1939 році, але   будівництво припинилося - розпочалась війна.

            У 1774 році цариця Єлизавета Петрівна подорожувала Україною, з нею їхали   пивовари та інші заготівельники  продукції для подорожуючих. Село Черняхівка лежало на шляху  м. Бахмач – м.Ніжин. Пивовари з Петербурга зупинились тут, щоб приготувати своєчасно пиво для подорожуючих до Києва. Від пивоварів- черняхівців запозичили рецепт виготовлення царського пива і самі почали його варити. Користувалося це пиво великою популярністю, з Черняхівки розходилось у великій кількості по всій Україні, а за своєю якістю воно не поступалося ні калужському, ні московському. Про ці події залишилася назва поля „Хмельове”. В селі Черняхівка поміщиків не було, але частина земель належала поміщику Глібову, що жив у сусідньому селі Переяслівка.  

Історичних подій в 1861 році не було. В період Великої жовтневої соціалістичності революції революційних сутичок на території села не було. Також не було учасників революційного виступу та партизанського руху в роки громадянської війни.

Радянська влада  в  селі була встановлена в 1918 р. За роки радянської влади змінилась економіка села та життя селян. Об’єднання в колгоспи розпочалося в 1928р., масовий колгоспний рух - в 1933 році.        

Великий  бій   пройшов при звільненні села від німецьких окупантів,  загинуло 84 чоловік. Полеглі  під час визволення села Черняхівка покояться в двох Братських могилах: одна знаходиться в центрі села, а друга на Борзенському шляху. На честь загиблих односельчан споруджено обеліск.

В селі в 90-х роках 20 ст. було встановлено пам’ятний знак Т.Г. Шевченку. Це нагадує про те, що коли проходило перепоховання тіла Шевченка під час його перевезення    з Петербурга в Канів, то в церкві села правилась панихида над тілом Шевченка,

На території сільської ради розташований державний заказник місцевого значення - болото „Черняхівське”, або просто „Острів”.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           ІІ зупинка.

Шкільний барвограй.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Країна Знань… До школи веде доріжка із каштанів.  Ці незвичайної краси дерева прикрашають наше шкільне подвір’я не тільки хвилею зелені, а і дивовижним білим цвітом у травні місяці. Перед центральним входом – клумби з  квітів. Зліва – ряд туй і  білокорих берізок, які зачаровують нас своєю красою.

А щоб краще зрозуміти, якими зусиллями створювалася ця краса, давайте перегорнемо сторінку трішки назад, у минуле.

В селі Черняхівка в 1874 році (по деяких даних 1887 році) була відкрита трьохкласна земська школа, де стало навчатися 63 учні: 57 хлопців та 6 дівчат. Дітей навчав один учитель.

В 1915 році в школі було три групи, в яких навчалось 107 учнів, з них 71 хлопчик та 36 дівчаток.

Під час імперіалістичної та громадянської війн школа не працювала. Свою роботу вона поновила в 1923-1924 роках. В школі розпочали навчання 3 групи учнів, з них 55 хлопчиків та 30 дівчаток. Навчали цих дітей два вчителі.

В 1933 році в селі Черняхівка відкрито семирічну школу, а в 1952 році – середню, яка працює і  зараз. Перший випуск учнів, що одержали атестати зрілості, відбувся в 1955 році.

До війни школа працювала в декількох приміщеннях, розкиданих по селу. Коли в селі закрили церкву Святої  Тройці, то з її будівлі після війни в центрі села побудували приміщення  школи, в якому навчалися діти до 1978 року. В 1988 році це приміщення згоріло.

В 1978 році в короткий термін була збудована нова будівля школи на 450 місць, де діти навчаються і зараз.

 

Учні розповідають про різноманіття рослинного світу на території шкільного подвір’я.

Біля фасаду школи зелену огорожу створює алея  декоративних кущів спіреї  Вангутти.

Проходимо далі вузенькою стежкою,  пильно вдивляємося у яскраву зелень дерев. І, о диво, хтось запалив свічки поміж рясного гілля! Та це ж...

        Зацвіли каштани у моєму селі,

        Золотистим цвітом зарясніли в листі.

        Цвіт такий хороший, аж вбирає очі,

        Зацвіли каштани вчора опівночі...

Так, все наше невеличке шкільне містечко наповнилося духмяним ароматом пірамідальних суцвіть каштана. А що ви знаєте про це дерево?

Учень. Каштан - це назва дерев з роду гіркокаштан. Листок цієї рослини став символом, емблемою столиці нашої країни - Києва. Хоч гіркокаштан звичайний походить з Греції, на території України його можна зустріти в парках і садах як звичайне декоративне дерево. Деревина каштану легка і тверда, добре полірується, тому її використовують у меблевій промисловості для виробництва фанери. Учені встановили, що це красиве дерево - ідеальний фільтр, очисник повітря від вихлопних газів, відходів виробництва. 1 м деревини поглинає 793 кг вуглекислоти і виділяє 572 кг кисню.

З плодів гіркокаштану можна виготовити високоякісні крохмаль і спирт. Після спеціальної обробки плоди використовують і у кондитерському виробництві, препарати з гіркокаштану використовують у медицині. Сік свіжих плодів вживають при варикозному розширенні вен. Препарати із каштану лікують тромбофлебіт, атеросклероз, радикуліт.

Поряд рівненьким рядком  вистроїлись і  здіймаються у височінь ялини.

Учень. Ялина вічнозелене дерево родини соснових. Має конусоподібну або пірамідальну крону, що піднімається вгору на 30 метрів. Кора на стовбурі сіра або червонувата. З насіння ялини можна добувати жирну олію, яка придатна для виготовлення оліфи. Насіння потрібне і для нових насаджень. У народному господарстві використовують  також кору, яка містить дубильні речовини. Деревина ялини легка – що робить її чи не найкращою сировиною для виготовлення целюлози, паперу, штучного шовку. Вона є добрим будівельним матеріалом. Застосовується також і хвоя ялини. Дістають з неї ефірну олію для парфумерії. У народній медицині настій з бруньок, зібраних навесні, використовується при лікуванні хвороб серця, їх відвар – при туберкульозі легенів. Не можна не розповісти про одну цікаву особливість ялини. Її гілки чутливо реагують на вологість повітря. Коли сухо і ясно, вони никнуть, схиляються , а в сиру погоду, перед дощем, розпрямляються і навіть вигинаються догори. І ця здібність зберігається навіть у засохлих гілок.

 

Учень. Поряд з ялинами вишикувались рядком вічнозелені туї.

На батьківщині, в північній Америці, тую називають «деревом життя». Такий титул отримала ця рослина у ХVІ ст. в дарунок від короля Франції. Туя виділяє ефірну олію, яка знешкоджує бактерії. Індійці здавна використовували деревину туї для виготовлення каное, як лікарську рослину при багатьох захворюваннях. А з м’яких і довгих луб’яних волокон колись робили канати, мотузки і навіть ткали теплі ковдри.

А ось біля школи   невеличке деревце, що навесні приваблює білими суцвіттями, а взимку спалахує гронами яскраво – червоних ягід. Це – калина. Адже недарма говорять „ Без верби і калини нема України”. Плоди цієї рослини багаті на цукри та пектини. З них виготовляють чудовий мармелад та желе, вони – гарна приправа до м’ясних страв і добра начинка для пирогів. З ягід калини можна дістати харчовий барвник, а з кори – фарбу, що забарвлює вовну в темно-зелений колір. Здавна важливе місце відводила калині і медицина. І тепер чи не найкращим засобом проти кашлю, застуди, пропасниці є чай з калинових ягід та меду.

Зіграла свою роль калина й у косметиці: свіжим соком жінки відбілювали шкіру. Недарма калина символ дівочої краси. Гронами калини прикрашають весільні короваї та дівочі вінки. З великою охотою висаджують калину в садах та парках. Хай ця красива, корисна рослина частіше буде поряд з нами.

Учень. Поряд з ялинами ростуть білокорі красуні берізки. Багато чудових слів сказано  про березу: стрункий білий стовбур, гнучкі гілки, витончені листочки. Береза – символ граційності та чистоти, символ жіночності.

  У сиву давнину слов’яни рік, як і тепер, поділяли на дванадцять місяців. Але починався він не січнем, а березнем. Берези одні з перших дерев, а подекуди й перші, надягали зелене вбрання. Тому й місяць, що починав рік, називався березозіль. Українська мова зберегла давню назву. Вслухайтесь: місяць берези – березень. З давніх пір увійшла берізка в обрядовість українського народу. Коли зводили оселю, на місці зрубу в кутку ставили берізку – символ господаря і родини. Якщо народжувалась дитина також садили це дерево, вважалося, що малюка і дім горе обійде. У легендах та піснях найчастіше дівчина перевтілюється у березу.

 Існує легенда про березу. В одному українському селі жила молода красуня. Була настільки вродлива, що всі задивлялися на неї. Вміла ткати, в'язати, вишивати. А вже коли заспіває, то всі слухають той спів. Багато хлопців задивлялися на її вроду, але вона нікому не відповідала взаємністю. Щиро покохав дівчину нечистий. Вона від нього втікала, ховалася, але він її скрізь знаходив. Одного разу красуня втікала від нечистого до лісу. З великого розпачу дівчина перетворилася на красиве білокоре дерево. Не­чистий довго шукав дівчину і коли не знайшов, тоді підійшов до білокорого дерева і гірко заплакав. Сльози у нього чорні. І з того часу на стовбурі берези є чорні плями.

Береза – це дерево заввишки 10-20 м з гладенькою білою корою і пониклими гілками. Якщо зняти з дерева шматок кори, на пальцях залишається білий порошок – бетулін. Під корою є берест – це корок. З давніх часів люди робили з нього посуд й кошики, гаманці, легке взуття. У ХІІ столітті про папір на наших землях ще не знали, і кору берези використовували для різноманітних записів. Навіть у ХVІІІ столітті, в далеких куточках Росії кора берези правила за папір. У берестяних книжках, наприклад, на Камчатці за часів царювання Петра І вели облік податків, які брали хутром.

 Листки в берези бородавчастої – цілісні, ромбічні, гострозубчасті по краю. Запилювання відбувається за допомогою вітру. Берези – рослини однодомні. Їх квітки зібрані в сережки. Деревина дуже міцна, добре полірується і є будівельним матеріалом. Берест використовують для одержання дьогтю, березове вугілля – найкраще вугілля для металургії, активоване – вживають при харчових отруєннях. Широко використовує березу народна та наукова медицина.  Дуже корисний і березовий сік.

  А зараз ми продовжуємо свою подорож і йдемо асфальтованою доріжкою до двоповерхової будівлі школи . Але що це ми чуємо? Якась комашка подає свій голосок.

Наче птиця, крила має,

Все літає та співає:

-Я медок вам ношу,

Не чіпайте, бо вкушу!

Так, це бджола, та й не одна! Неначе цілий рій прилетів на свою щоденну роботу. А чому їх тут так багато? Бо нещодавно розцвіли тут розкішні квіти –

півонії. А що ви можете розповісти про них?

 Учениця:  Півонія - символ палкого кохання. її назва пов'язана з ім'ям учня давньогрецького лікаря Ескулапа Пеона, який за допомогою цієї рослини здійснив дивовижні зцілення й вилікував нею навіть бога підземного царства Плутона від рани, нанесеної Геркулесом. Але добути цю рослину було нелегко, бо її пильно оберігав строкатий дятел, викльовуючи очі кожному, хто намагався її зірвати. А тому по неї ходили тільки вночі, коли дятел спав.

Грецький переказ додає, що Пеон одержав цю рослину, яка так чудесно зцілила Плутона, на горі Олімп з рук матері Аполлона. Те зцілення нібито викликало величезні заздрощі в Ескулапа і той наказав умертвити свого учня Пеона, але вдячний Плутон не дав йому загинути, перетворивши на однойменну квітку.

Ця чарівна квітка користується великою повагою і любов'ю у Китаї. Тут її культивують вже понад 1500 років, і вона - така ж улюблена народна квітка, як, скажімо, хризантема для японців і троянда для європейців. Галантний китаєць, бажаючи принести задоволення дівчині, дарує їй півонію. Так само чинить і претендент у наречені, і якщо дівчина приймає квітку, то це означає її згоду.

Не меншою повагою користується півонія у вірмен. Вони вважають, що ця квітка зцілює біснуватих, виганяє бісів. За доби Середньовіччя у Швейцарії дітям при судомах одягали вінок із сімдесяти семи пелюсток півонії, а коли різались зуби, - з плодів виготовляли намисто й вішати дитині на шию.

В Португалії і Данії квітку застосовували як засіб проти падучої хвороби, яку, як відомо простолюд вважав різновидом біснування. Для цього з плодів півонії робили намисто і примушували хворого носити його протягом 40 днів. Для більшої ефективності щоденно один плід перетирали на порошок і давали випити з водою. Мовою квітів у східних народів півонія означає "сором'язливість", звідси й вислів: "вона спалахнула, мов півонія", - про дівчину, яка почервоніла.

Поряд із півоніями теж рядочком посаджені вздовж доріжки трохи нижчі рослинки. Але чудові жовто-оранжеві квіточки з'являться у кінці літа - на початку

осені.

Квітка богів" - так у давнину інки називали чорнобривці і тому прикрашали ними храми. Пізніше чорнобривці завезли до Європи. Існувало повір'я, що ці квітки здатні вказувати на скарби, зариті в землі. 

Їх назва пов'язана зі старовинною легендою про майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні, святкові жіночі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки - чорнобривці.

Цікаві і назви сортів цих квітів: золоте світло, оранжевий принц, золота монета.

А пригадуєте рядки з відомої пісні: "Чорнобривців насіяла мати у моїм світанковім краю...".  

І в молоду яскраву зелень ранньої весни непомітно вплітаються білі та жовті фарби "самозакоханого" красеня нарциса.

Учень: У глибоку давнину сягає міф про чарівного юнака Нарциса, який мав прожити до глибокої старості за тієї умови, якщо ніколи не побачить свого обличчя. Його кохання домагалося багато жінок, та він був байдужий до них. Коли він не відповів на пристрасні почуття німфи  Ехо, вона від горя висохла так, що від неї лишився лише годос. У відчаї Ехо звернулася до богів, благаючи покарати Нарциса за його незворушність. І розчулені боги почули її молитву. Сталося так, що Нарцис, відчувши спрагу, зупинився край чистого, мов дзеркало, спокійного плеса. Нахилився над ним, щоб напитися, і тут, уперше у житті, побачив у воді своє відображення й так був зачарований, що закохався в себе. Не в змозі більше ні на хвилину відірвати погляду від того чарівного образу, почав марніти й бліднути від кохання. Проте милосердні боги не дали йому загинути остаточно, а перетворили на чарівну квітку, яка чудесно пахне, а голівка її так і хилиться донизу, ніби намагаючись ще й ще раз помилуватися собою...

Учень: Восени на клумбі зацвітають жовті, червоні, сині, сніжно-білі квіти. Це айстри.

 Назва походить від грецького "айстер", що означає "зірка". Поетична легенда розповідає, що перша квітка айстри виросла з порошинки, яка впала на землю з неба. І тому в тиху ясну ніч у квітниках чути ледве вловимий шепіт - то айстри розмовляють із зірками. У народі ці квіти ще називають зірочками. Вони прикрашають чи не кожний сад.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ зупинка

«Моя історія жива»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У центрі села, навпроти  школи, знаходяться   пам'ятники воїнам-визволителям.  Тому і назвали ми цю зупинку - "Моя історія жива". Кожного року тут у День Перемоги проходить мітинг, приходять люди, щоб вклонитися  загиблим героям-співвітчизникам. Цілий рік ми спільними зусиллями підтримуємо тут чистоту, насаджуємо квіти. І навіть взимку біля пам'ятників рясно зеленіють туї.

А навесні, з першими променями сонця, прокидаються від сну і розпускають свої віти тополі чорні або осокори, як їх іще називають. Ці дерева досягають висоти 30 м. Крона розкидиста. Кора сіро-попеляста, у старих дерев глибоко розтріскана.

У перекладі слово "тупулюс" означає "народний". І недарма. Тополя оспівана в поезіях, думах. Багато своїх віршів присвятив їй Т.Г. Шевченко! А ось уже у 1958 році наш земляк Дмитро Куровський написав "Пісню", присвячену тополі:

Чом нагнулась,тополино,

 Дівка молода?

Понад шляхом, понад світом –

Де твоя біда?

Може, батька, а чи брата

Вбито на війні?

Може, матір задавили

Сльози вдовині?..

Серед рослинного світу тополя найвиразніший жіночий символ. Порівнюючи з гнучким деревом стан і вроду дівчини, у народі казали: "Струнка, як тополя", "Тонка, як тополя".

Із давніх часів у нашому народі збереглося Свято тополі. Обирали найстрункішу дівчину, піднімали їй руки над головою, на них вішали хустки, стрічки, намисто і водили її селом, полем, лугом, співаючи:

Стій, тополенька, стій, не розвивайсь,

Буйному вітроньку не піддавайся...

У суботу перед зеленими святами - Трійцею - гілки тополі разом з гілками інших дерев втикали у ворота, щоб відігнати нечисту силу.

На Купала також "водили тополю". А в якій хаті дівчинка народжувалася, то на видному місті біля обійстя, маленьке тополеня садили. Існувало й повір'я, якщо дитина горбата, треба стати під тополею, міцно обняти її, і вона "забере горб".

Поміж розлогими вітами дерев проходимо далі і зупиняємо погляд на квітучу клумбу біля підніжжя пам'ятника.

Учень.

     В гомоні зеленім ліс залопотів,
     Під яскравим сонцем весь позолотів;
     Горда і цнотлива, до княжни подібна,

     Вийшла на узлісся конвалія срібна...

   Що може бути таким простим і таким чарівним водночас, як не конвалія? Кіль­ка біленьких дзвіночків на довгій стеблині та двійко листків - от і все, а тим часом - яке диво, яка довершеність!

Та найкраще — п'янкий запах. Це один із найтонших приємних запахів. Що­правда, конвалію ніколи не можна залишати у кімнаті, де сплять, оскільки від її запаху по­чинає боліти голова. Проте, як приємно вдиха­ти той цілющий аромат на відкритому повітрі, особливо у лісі.

Існує християнська легенда про походження конвалії зі сліз Пресвятої Богородиці, котрі вона пролила, стоячи біля хреста розіп'ятого Сина.

В українському фольклорі існує поетична легенда про те, як срібні дзвіночки конвалії з'явилися зі щасливого сміху лісової русалки - Мавки, коли вона вперше відчула справжнє кохання.

Учень.                І засміялась Мавка...

Це любов?

Бо ж опекла, дала жагу, щоб жити,

Робить добро і цілий світ любити.

Червоним полум'ям заграла моя кров.

Її коханий ніжно цілував,

І заридала Мавка, і упали,

Мов перли, квіти між високих трав,

А люди їх «конвалії» назвали.

У Середньовіччі цілющість рос­лини, хоч як це дивно, визначали за її зовніш­нім виглядом. Так форма квітки конвалії у вигляді дзвіночка, що нагадує краплю, послугу­вала тому, що цій рослині почали приписувати цілющі властивості.

Але те, що середньовічні ліка­рі знайшли навпомацки, виявилось у наш час справді могутнім засобом проти серцевих хво­роб. Окрім того, англійці виготовляють із на­стояних на воді квітів конвалії щось на зразок еліксиру, який вживають для зміцнення нер­вової системи і проти головного болю, а також як запобіжний засіб проти різних інфекційних хвороб.

Ніжна, чарівна, спокуслива квітка, що приваблює до себе всіх лю­дей, навіть не закоханих. Подивимося на цю божу красу і що робимо? Звичайно, безжаль­но зриваємо. Це привело до того, що ці квіти стають рідкісними, тому запам'ятайте: конва­лія занесена до Червоної книги, і зривати квіти конвалії заборонено.

Отож, коли будете в лісі бачити ці квіти, не забувайте, що рвати їх не можна, бо лісові кон­валії - це вже природна рідкість.

Учениця:   На весняній клумбі поряд з конваліями квітують  чарівні  квіти – тюльпани.

Батьківщиною цієї квітки вважають Туреччину, мабуть, тому, що назва рослини походить від турецького слова "тюрбан" (чалма).

У 1558 році тюльпани з Туреччини завезли до Західної Європи. Невдовзі вони потрапили до ботанічного саду голландського міста Лейден. Голландію охопила своєрідна "епідемія" - тюльпаноманія. Заморська квітка стала дорожчою за зерно, ліс, алмази та золото.

Відомий випадок, коли з одну цибулину сорту "Віце-король" було виплачено срібний кубок, 10 тонн рису, 5 тонн пшениці, 4 биків, 8 свиней, 12 овець, кілька діжок вина, пива, олії. За квітку тюльпана можна було придбати маєток.

Тюльпан оспіваний багатьма перськими поетами й особливо знаменитим Гафізом. Олександр Дюма - батько назвав свій роман "Чорний тюльпан", в якому мова йде про роль цієї квітки в Голландії.

Несподівано нашу увагу привертає яскравим віночком квітка нагідки лікарської. 

Це одна з найбільш давніх дуже популярних у народі декоративних і лікарських культур України. Нагідки лікарські, або календула квітка наших квітників - потрапила в Україну в часи Середньовіччя. Родом вона із Середземномор'я. У себе на батьківщині цвіте протягом цілого року. Завдяки цьому К. Лінней, який уперше описав цей вид, дав йому назву, утворену від латинського слова "календал", яке у стародавніх римлян означало перший день кожного місяця. Видова назва, що в перекладі означає "лікарські", свідчить, що у XVI1 ст. вже були відомі цілющі властивості цієї рослини.

Красиві квітки, тривалий період цвітіння, невибагливість до умов існування в поєднанні з цілющими властивостями сприяли введенню в культуру, а потім розповсюдженню не тільки на батьківщині, айв інших країнах. У XV ст. нагідки розводили у Франції. Вони були улюбленими квітами королеви Наварської - Маргарити Валуа. І зараз у Парижі у Люксембургському саду стоїть статуя правительки з квіткою нагідки в руках. У кінці XVI ст. у Європі цією рослиною лікували багато хвороб. Цілющими властивостями нагідки лікарської зацікавилися у XIX ст.

В народній медицині настій нагідок використовують давно. Зовнішньо застосовують при пораненнях, порізах, виразках,  ерозіях, екземах, лишаях. Відвар - при золотусі, рахіті.

З давніх-давен нагідки використовували як квітковий годинник: квітки розкриваються о 8-9-й годині ранку. У народі цю рослину відносять о квітів-барометрів. Зазвичай зранку квітки нагідок відкриті, але перед дощем вони закиваються і начебто в'януть.

Учениця:   Бузок... З ним у нас пов'язані спогади про весну, чудесний місяць травень. Мав рацію поет, коли писав:

      Коли у веснянім розмаю

      Цвіте бузок і міниться душа,

      Стою перед весною і благаю:

  Не полишай мене - не полишай!  

Обтяжений великими гронами білих та лілових квітів, бузок о цій порі - окра­са наших садів. Його дивовижний запах чути далеко і рука мимоволі тягнеться до нього.

  З бузком у нас пов’язані спогади про весну, чудесний місяць травень, коли оновлена природа постає у всій красі. Кущі й дерева одяглися в пахучу зелень, на луки вибігли яскраві квіти, у лісі щебечуть пташки, тріпочуть крильцями метелики – людині дихається легко, хочеться жити й жити.   Його дивовижний запах чути далеко, і рука мимоволі тягнеться до нього.

 Батьківщина бузку – Мала Азія, Персія. У 16 столітті бузок в Європі – ще велика рідкість, але його невибагливість до ґрунту й суворої температури, прекрасні квіти з чудесним запахом сприяли швидкому розповсюдженню. Років через сорок він уже ріс чи не в кожному європейському саду.  Існує таке повір’я якщо вишукати серед звичайних чотирипелюсткових квітів п’яти-шестипелюсткові і таку квіточку з’їсти – будеш щасливий.  Символи щасливої квітки часто виготовляли із золота й емалі у вигляді брошки, обручки.

 

 

 

 

 

 

 

 

          ІV зупинка

"Річка Гнилиця".

 

 

 

Наступна наша зупинка - "Річка Гнилиця".

 Водні багатства — це

 Цілюще срібло джерела,

Озер, ставків блакить глибока,

                             Стрічки річок — вода жива,

 Землі моєї дивні соки.  

  Усі водойми — це час­тина гідросфери.   Водойма — дім для ве­личезної кількості живих організ­мів: угруповань рослин, тварин, мікроорганізмів, пристосованих до водного середовища життя. Ланцю­ги живлення між мешканцями зу­мовлюють колообіг речовин у во­доймі, завдяки якому підтримуєть­ся її придатність для життя.

Якщо тихо підійти до водойми, можна почути різно­манітні звуки: кумкання жаб, піс­ню славки у прибережних зарос­тях, як стрибають у воду жаби, поодинокий сплеск серед водой­ми — окунь спіймав здобич.

Водойма поді­лена на «поверхи». Одні тварини мешкають поблизу водної поверхні чи над нею — це птахи: очеретян­ка, дикі качки, сірі чаплі та бла­китні рибалочки, які полюють на риб. На мілководдях є багато дріб­них рачків і водоростей, якими живляться мальки риб. А на маль­ків у тіні рослин чатують щуки й окуні.

 У підводному царстві вирує життя. Тут водяться риби, молюски, водні комахи, рачки. У мулистому дні водойми ховаєть­ся і полює безліч живих організмів: черв'яки, личинки комарів, п'явки, раки тощо.

 Розкинули свої віти до води величезні верби.

Ще в сиву давнину люди шанували вербу. Її оспівували в піснях і легендах. Її образ – один з найулюбленіших у народі. Слов’яни вважали вербу символом родинного вогнища. Молодих обов’язково водили навколо куща лози. З вербою входили в життя, з нею веселилися. З вербою й лягали в домовину. Археологів, яким першим пощастило побачити гробницю Тутанхамона, вразило те, що поряд з маслиновими гілками, пелюстками лотоса й волошками на покривалі саркофага юного фараона лежали й гірлянди з вербових листків. А чи пам’ятаєте ви прихильність верби  вологих місць? Там, де води мало, верба не росте. Здавна вона вказувала людям, де можна знайти воду. Тому й колодязі, як правило копають там, де ростуть верби. „ Де срібляє вербиця, там здорова  водиця”, - промовляє прислів’я. А здорова вона тому, що речовини, які містяться в деревині, знезаражують воду. Тому під вербою вода смачніша, тому й риби під вербовим корінням у заглибинах більше, тому й невелика дощечка покладена в діжку чи відро, поліпшує смак води, дезінфікує її.

Недовгий вік у верби – років двадцять. Але за рік її насадження нарощують деревини більше, ніж дуб, ялина й навіть швидкоросла тополя.

Неподалік від берега у воді помітна елодея канадська - тендітна рослина із зануреним розгалуженим стеблом, з вузькими довгастими дрібнопилчастими листками, розміщеними кільцями. Найбільш ефективно елодея розмножується вегетативно - утворенням бічних гілок, які згодом відокремлюються і розвиваються у нову рослину.

Родом ця рослина із Канади. В Європу вона потрапила, ймовірно, причепившись до днища кораблів. Через 18 років після своєї появи елодея з надзвичайною швидкістю заполонила всі водойми Англії. її стебла засмічували ставки і озера, річки і канали. Поширювалася вона течією річок, її переносили водоплавні птахи. Щільні зарості заважали рибалкам ставити сіті, утруднювали пересування барж. Відомі навіть випадки загибелі людей, які заплутувались у чіпких стеблах елодеї. Окремі ділянки річок ставали непрохідними. Риба задихалась у підводних джунглях. Стебла забивали шлюзи, що спричинювало розливи. Несподіване лихо було подібне епідемії, тому винуватицю назвали "водяною чумою".

В Україні елодею вперше помітили у 1894 р. в районі Одеси. Далі почалася її мандрівка вверх по Дніпру. Через півстоліття елодея стала звичайною рослиною більшості водойм України.

 Водойми — від вели­кої річки до маленького джерель­ця — багатство нашого народу. Охороняти їх від забруднення та раціонально використовувати по­винна кожна людина.

                      Щоб чистим соком налилась калина,

 

Щоб міг прийти олень до водопою,

                                 Щоб спрага нас з тобою    не спалила,

                                 Щоб залишилася планета      голубою,

                                 Врятуймо воду — щедрий дар природи!

Ось і закінчилася наша невеличка екскурсія на зупинці "річка Гнилиця".   

Сподіваємося, вам було цікаво, бо отримали багато невідомої раніше інформації А поки ми мандруватимемо вздовж  берега річки Гнилиця до наступної зупинки, вам не менш цікаво буде відгадати загадки про те, що вже бачили і знаєте.

                       1. Стоїть корито, повне води налито. (Ставок)

2.У зеленому жакеті

Галасує в очереті.

Хоч і плавати мастак,

А не риба і не рак.           (Жаба)

3.У хатах прозорих

 Всі вони живуть,

Можеш ти їх бачить,

Та не можеш чуть.  (Риби)

4.Їхала пані в срібному жупані,

Як уїхала в сад, не вернулась назад.

            (Риби і ятір)

           5.Полосата, зубаста, по воді шугає, рибок шукає. (Щука)

        Йдемо берегом, милуємося краєвидом, і тільки жаби порушують спокій, злякавшись людини  стрибають у воду. Ми мимоволі залишили їх без смачного обіду, бо, напевне, "зелені" полювали на бабку, яка спокійно собі літає і ніби заглядає у прозору глибочінь. Неподалік на поверхні води з'являється жук-плавунець і, вдихнувши повітря, знову зникає під зеленими водоростями. І тільки невеличкі водомірки спокійнісінько собі "бігають", не звертаючи на нас увагу.

А ми переводимо свій погляд на другий бік стежини і помічаємо якісь листочки. Підходимо ближче...

Та це ж мати-й-мачуха. Золотаві суцвіття цієї рослини з'являються тільки-но розтане сніг. Мати-й-мачуха плеще на вітрі своїми блідо-зеленими листками. Знизу вони білі, пухнасті і м'які, як дотик материнської руки. Зверху зелені і холодні. Це "мачуха", - писав колись відомий російський письменник В. Г. Короленко. Дійсно, листки цієї рослини, які нагадують слід від копита, зверху холодні на дотик, а нижня частина ніби зігріває. Звідси і назва - "мати-й-мачуха". А материнська назва рослини -"туссиляго" означає "кашель": листки використовують при лікуванні захворювань органів дихання.

         Слідом за нею починає квітувати кульбаба, піднімаються різнотрав’ям злакові та жовтецеві: жовтець їдкий, жовтець повзучий, пирій повзучий, тимофіївка. Є й інші представники: перстач прямостоячий, конюшина лучна, чина лугова, цикорій звичайний і інші.

 Ще одна ранньоквітуча рослина кульбаба. Рослина однаково полюбляє і світлі ділянки, і затінені. Цвіте у квітні-травні. Своєрідне насіння її розноситься вітром. Корінь кульбаби застосовується у медицині. Він поліпшує травлення, має жовчогінну дію.

 Конюшина лучна – багаторічна рослина з трійчастими широкояйцевидними листками.   Квітки рожеві, зібрані в головчасті суцвіття. Цвіте в травні-вересні. Конюшина лучна має цікаві пристосування. Так, перед дощем її листки опускаються і складаються, як парасолька, прикриваючи квіткові головки. Білі плями на лисках забезпечують триваліше випаровування рослиною вологи: світліша поверхня повільніше охолоджується. Росте переважно вночі завдяки нагромадженим за день речовинам. 

 Влітку   можна побачити різних лускокрилих (білан капустяний, совки і інші), перетинчастокрилих (мурашки, джмелі, бджоли), двокрилих (мухи, комарі, ґедзі), прямокрилих (коник зелений, сарана перелітна), твердокрилих (сонечко, гнойовик і інші). 

 

 

 

 

               V зупинка

Лісове царство

 

 

 

 

Ось і привела нас дорога у лісове царство. "Чому царство?" - спитаєте ви. Тому що тут можна побачити багато-багато цікавого, і ви на власні очі переконаєтесь у цьому. Норвезький письменник Сверре Фьєльстад писав: "Якби люди вміли ходити лісом зі спритністю і майстерністю диких звірів! Скількох незабутніх вражень вони набралися б, які б дивні речі побачили."

Ви не раз сюди приходили, щоб назбирати грибів чи ягід, та чи звертали увагу на те, яка гарна та чи інша рослинка, чи вслухалися у спів лісових пташок.

Сьогодні ми подивимося на ліс іншими очима. Кожного разу, коли ми заходимо до лісу, то переконуємось, що це неповтор­на краса.

А чи легко її порушити? Як? Ліс є окра­сою, а значить - і гарним місцем для від­починку. Чи хотілося б вам відпочивати у засмічених куточках лісу? Засмічувати природу - це злочин, який необдумано скоює людина. 

 Ще здалеку вражають своєю красою і могутністю королеви лісового царства - сосни.  

Учениця: Давня грецька легенда розповідає, що бог холодних північних вітрів Борей закохався у німфу Пітіс. Він невідступно слідував за дівчиною, розвіваючи її довгі світлі коси. Ось-ось підніме красуню і понесе в далекі сніжні краї. Перелякалася Пітіс, забігла до старенького Пана-лісовичка і стала благати про допомогу. Укрив її Пан зеленими шатами, а сам пішов ліс доглядати. Аж ось налетів Борей, став хитати дерева, шукати поміж ними Пітіс. Але міцно тримала зелені шати красуня-німфа. Дерев'яніло від холоду її тендітне тіло. Там застигла вона навіки із зеленими шатами на золотистому тілі-стовбурі, сльози нещасної дівчини впали на кору, перетворившись на прозору смолу: в ній сум за втраченою молодістю, вродою і коханням. Ви напевне здогадалися, що німфу лісовик перетворив у сосну. Тому ці дерева не скидають свого вбрання і взимку.

Сосна наповнює повітря цілющим запахом живиці, вона дає притулок і годує численну лісову звірину. Майже протягом року її глицею живляться глухарі. Найкращі ласощі для лося - молоді соснові пагони та кора дерева. Білки, бурундуки, шишкарі з великим задоволенням поїдають соснове насіння. Навіть рибний молодняк ласує сосновим пилком, який навесні тоненькою плівкою затягує водойму.

Сосна має і велике практичне значення. В результаті переробки із її деревини одержують найкращу целюлозу, з якої виробляють штучний шовк, пластичні маси, целофан, штучну шкіру, папір.

Сосна дає пахучу смолу - живицю, або терпентин. Шляхом переробки із неї добувають каніфоль, скипидар. Із скипидару добувають лаки, фабри, ліки. Каніфоль - цінна сировина більш як для 70 галузей промисловості: гумової, кабельної, лакофарбової. Вкрай необхідна каніфоль скрипалям.

Бурштин - це "сльози сосен". З нього виготовляють безліч красивих виробів. У корі дерева є дубильні речовини, а в деревині є ванілін. Сосна відома і своїми цілющими властивостями.

Колись давно, в Північній Америці, у поселенні білих людей розповсюдилась якась невідома хвороба, що призводила до смерті. Люди не знали, як боротися з цією хворобою. У поселення прийшов індієць. Він наказав нарвати молодих пагінців сосни і зварив їх. Всі пили цей цілющий бальзам, хвороба відступила.

Сосна виділяє леткі речовини фітонциди, які згубно діють на туберкульозну паличку та інші хвороботворні мікроби. Із глиці сосни виготовляють екстракт для хвойних ванн, висушені бруньки використовують для лікування хвороб верхніх дихальних шляхів.

Учень: Серед дерев, що цвітуть до розпускання листків, вільха клейка цвіте однією з перших. Пізнають вільху по рудуватій кроні, густо обвішаній сережками, притрушеними жовтим пилом. А подивіться на її сережки! Невже вона встигла приготувати їх тепер? Ні, ще минулого року. Всю зиму вони висіли, ніби прикраса. А як тільки пригріло сонечко, сережки набубнявіли. Подув вітер, і вільха накинула на себе жовту вуаль.

А як швидко вона росте! Якщо її зрубати під корінь, то наступного року вона відросте більш як на два метри.

Коли приходить осінь і природа шикує дерева на осінній парад, тільки вільха не бере участі в цьому листопадовому святі, бо листя її ніколи не жовтіє Зеленим і збиває його мороз на поруділу, пожовклу траву.

А поводилося вам бачити тісні ряди вільх уздовж лісових доріг. Лісникова робота? Ні, самосій... Виявляється, поки не потеплішає і не побіжить весняна вода, вільхові шишечки, наповнені насінням, здаються дуже міцними. Та ось підвищилася температура, і вони відразу розкрилися; струшуючи насіння прямісінько у воду. Та несе його довго, аж поїси воно не опиниться на мілині, "стане а якір" і невдовзі проросте. Звідси вміння вільхи селитися навіть на болотах.

Шишки і кору вільхи використовують як в'яжучий засіб у ветеринарній практиці. З деревини виготовляють сірники, папір. Широке застосування її і в будівництві. У листках, корі і молодих гілках вільхи є коричнева фарба. Гілками дерева "обсаджують" овочівники  свою городину для відлякування всеїдного шкідника .

У народній медицині відварами шишок, кори і листків вільхи лікують дизентерію, діатез, алергію, опіки, малярію, застуду.

Учениця: Зустрічаємо в лісі знайомі вже  дуби, гнучкі білі берези. На зеленому листі грайливо виблискують сонячні промінчики. Тишу навкруги порушують лише пташині голоси. А вітер неначе десь забарився. Та що це? На одному дереві тремтять листочки, ніби у передчутті небезпеки. Підходимо ближче. Та це ж осика! І зараз приходить на думку про неї легенда.

Одного разу Христос проходив лугами, і всі дерева схилялись перед ним. Всі, крім осики. Коли ж Ісус подивився на неї, вона злякалася і затремтіла. Із того часу вічно тріпоче. Хрест, на якому розп'яли Сина Божого, був осиковий. На осиці повісився Іуда. Через це вважається, що вона нечиста, проклята, дрижить без вітру. Люди її боялися. Боялися, та все ж таки за нею передбачали погоду. Якщо у другій половині вересня листя осики впало на землю лицьовим боком доверху - на холодну зиму, якщо ж навпаки, то зима обіцяла бути теплою.

Учень: Осика належить до роду Тополі. Росте вона так само швидко, як і тополя, але менш вимоглива до ґрунту і клімату. Вона довше, ніж сосна, ялина, береза зберігається у вологості і воді. А хати, збудовані з осикових колод значно міцніші, порівняно з сосновими. Сто років простоїть і хоч би що! А за міцністю осика не поступається буку і дубу. Її безпечно можна назвати лісовою годувальницею. Зелена кора молодої осики - основний зимовий корм багатьох звірів. Птахи ласують листям і бруньками. Крихітне насіння її розноситься вітром на десятки кілометрів. Береза і осика завжди першими заселяють вільні, відкриті простори, за що їх і називають "дерева-піонери".

Учениця: А я хочу звернути вашу увагу на розлогі листки папороті біля підніжжя дерев. Колись цю рослину вважали чи не святою і в ніг на Івана Купала шукали її вогненну квітку. За повір'ям, що існувало в народі, той, хто знайшов і узяв у руки розквітлий пуп'янок, той знатиме все: добро і зло, думки інших. Людина, що мала при собі квітку папороті, володіла даром ясновидіння. Але перш ніж заволодіти цим скарбом, мала перемогти самого чорта. До куща сміливець вирушав увечері. Розстеляв скатертину, склеплював навколо себе і папороті коло, скропляв рослину свяченою водою. Після 9-ї години вечора чорт випробовував різноманітні засоби, аби налякати сміливця, - стріляв, кидав каміння, кричав тощо (людина не повинна була оглядатися, бо все пройде марно). Далі опівночі папороть ніби зацвітала і квітка вмить злітала і падала на розстелену скатертину, яку треба було згорнути і сховати за пазуху.

У народі існувала також і легенда про одного чоловіка, який пас волів і задрімав (це було якраз у купальську ніч). Коли прокинувся, то воли вже втекли. Чоловік довго шукав. Та ось у черевик йому впала квітка папороті - і "показала", де загубилася худоба. З того часу став чоловік багатим і щасливим.

А насправді ж папороть не цвіте. Вона розмножується спорами, які дозрівають у нижній частині листя.

Учениця: А цю багаторічну трав'янисту рослину з родини макових, яка на зломі стікає оранжево-жовтим молочним соком, не сплутаєш ні з якою іншою.

Це - чистотіл великий! Він цвіте з травня до осені. Росте як бур'ян поблизу житла, у чагарниках, на пустирях, у лісах по всій Україні. Сама назва рослини пов'язана з її властивістю "чистити тіло", зводити бородавки. А латинська назва пояснюється іноді як переклад грецького слова, що означає "ластівка", бо зацвітає чистотіл з їхнім прильотом і відцвітає, коли ці птахи відлітають. Інше тлумачення - від латинських слів, що означають "небесний дар", бо ще задовго до нашої ери стародавні лікарі знали цю рослину і широко застосовували у лікувальній практиці. Наші предки у слабкому відварі чистотілу купали дітей з нашкірними хворобами. Відвари листків застосовували від виразок, лишаїв, корости, золотухи, кропивниці, екземи, нашкірного туберкульозу, рожистого запалення.

Учениця: Влітку, як і весною, ліс особливий. І поводитися в ньому слід так, щоб не заважати нашим добрим друзям - птахам мостити гнізда, виводити малих. Такої ж тиші вимагають до себе й звірі. Чи пам'ятаємо ми про це? Ліс - справжня скарбниця ягід, вітамінів. Як краще використати це багатство? Як його брати? А що робити, аби лісових гостинців не меншало, а більшало, щоб скатертина-самобранка служила нам довго і її дарунків вистачало на всіх?

Неповторним смаком та чудовим ароматом манить до себе лісова суниця. Її лікувальні властивості незрівнянні ні з чим. Лісові суниці зміцнюють ослаблений після хвороби організм. Вони корисні молодим і старим, проте найбільше - дітям. Склянка ягід щодня протягом сезону - і дитячий організм одержує вкрай необхідні для росту речовини. Що б ви не взяли в цій рослині -ягоди, листя, коріння - все корисне.

Учень: Неважко знайти в лісі і ожину. Якщо прослідкувати історію цієї рослини, то виявиться, що вона тягнеться ще з далеких часів. Принаймні, згадується ожина у травниках, котрі започаткувалися в Китаї більше чотирьох тисячоліть тому, у медичних рекомендаціях Гіппократа, а також давньогрецького лікаря Діокорида, що жив у 1ст. до н.е. Знала про неї й онука Володимира Мономаха - Євпраксія, якій належить авторство лікувальника під назвою "Мазі".

В Англії свого часу довго побутував своєрідний лікувальний обряд: хворого вели в ліс до заздалегідь обраних заростей ожини, роздягали. Він мав пролізти під дугою (так, зокрема росте ожина). Нещасний ойкав, скрикував, але ліз до визначеного місця. І хвороба повинна була покинути його, "зоставшись" на колючих шипах ожини.

Перше враження - ягоди абсолютно чорні. Та воно помилкове. Ягоди ожини мають густий, насичений фіолетовий колір.Зрілі плоди цієї рослини багаті на вуглеводи - глюкозу, фруктозу, сахарозу, чимало в них каротину, вітаміну С, органічних кислот, дубильних та ароматичних речовин.

 Крім дерев’янистих рослин багато трав’янистих. На весні починають квітнути пшінка весняна, фіалка запашна, барвінок малий і інші.

Пшінка весняна – багаторічна рослина д 30 см заввишки. Стебло слабке, стелиться по поверхні ґрунту. Цвіте у березні-травні. Квіти мають жовтий колір. Бульбокорені пшінки утворюються внаслідок потовщення бічних коренів і розміщуються пучком біля основи стебла (під землею). На весні у них нагромаджуються поживні речовини, потрібні для життєдіяльності рослини.     

 Фіалка запашна – багаторічна невеличка рослина, з повзучими надземними пагонами. Листки округло-серцевинні. Квітки – фіолетові, надзвичайно запашні. Цвіте в кінці березня на початку квітня. Лікарська рослина. Як оповідає східна легенда, фіалка виникла із вдячних сліз Адама, коли архангел Гавриїл приніс йому на острів Цейлон радісну звістку, що Господь простив йому гріхи. Фіалка улюблена квітка давніх греків. Вінками й букетами з фіалок греки любили прикрашати і себе , і своє житло, і статуї домашніх богів.

 Любив їх нарешті і великий письменник І.С.Тургенєв. Лікуючись у Вісбадені, він щоранку гуляв з букетиком духмяних фіалок, які потім неодмінно дарував Г.Балашовій котра лікувалася там же у той же час. 

 Ось під деревами з’явилася синя квіточка, що має назву – барвінок.

 Чи існує на світі яка інша рослина, котра була так широко відома й користувалася б свого часу такою славою як невеличка, скромна з твердими, немов у брусниці листочками рослина. Аби набрати цих квітів і милуватися ними, наприкінці 18 століття на галявини лісів вирушали молоді й старі, міщани й міщанки, придворні дами і кавалери, вищі державні сановники, а то й королі.

А звідки походить ця квітка, про це розповідає давня легенда. Жили колись чоловік з жінкою і був у них синок – одинак на ім’я Бар. Ось виріс він і став дуже гарним парубком. Покохав він дівчину на ім’я Вінка. А Бара покохала ще одна дівчина, у якої мати була відьма. Хотіла вона причарувати хлопця, та ніякі чари не допомогли їй. Бар та Вінка мали одружитися. І ось у будень весілля йшли вони до церкви, щоб узяти шлюб. Раптом  з’явилася зла відьма , окропила їх якимось відваром зілля і проголосила прокляття. За мить там, де стояли молодята, нікого не було. Впала Барова матінка на те місце і скропила землю сльозами. Сталось диво: зазеленіли дрібні листочки, уквітчані блакитним цвітом. А назвали його Барвінком. З того часу тягнеться він до людських осель, до батьківських могил. І дівчата вплітають його у свій весільний вінок.

Барвінок завжди мав широке визнання і в сусідній Німеччині, через свою прекрасну синю барву був навіть суперником незабудки і, разом з іншими ранніми квітами, його вважали провісником весни. Посаджений у саду барвінок приносить щастя, а вміщений у букет – неодмінне кохання. 

 Усі чародійні властивості, що приписують барвінку, пояснюються його дивовижною живучістю. Якщо в букеті є гілочка барвінку – вона житиме, доки у вазі зберігається краплина води. Усі інші квіти за цей час засохнуть – барвінок зеленітиме і, посаджений в землю, пишно розростеться.

Багато можна говорити про ту чи іншу рослину. А чи уявимо ми собі ліс без тварин? Звичайно ні. Тут вони знаходять і домівку, і їжу, і захист.

Ліс - це великий дім. Хто ж у ньому мешкає?

Найбільше в лісі комах: різних видів жуків, метеликів, а особли­во рудих мурашок, що будують собі гніз­да. Ось біля старого пенька пірамідкою здіймається якийсь горбочок. Це домівка маленьких комашок, про які іде мова у загадці:

 Є у лісі хата,

 В ній кімнат багато.

Тут живе отара

Добрих санітарів.

Ти цю хату не чіпай,

Санітарам спокій дай.

(Мурахи)

Руді мурашки - друзі лісу: ділянка навколо їхнього гнізда (не менше як 0,5 га) залишається майже неушкодженою шкідливими комахами. За сезон (з квітня по жовтень) мешканці лише одного мураш­ника знищують їх близько 3-5 млн.

  Мурашка тягне вантаж у десять разів важчий за себе. Найчастіше мурашники знищують задля забави, а це загрожує втратою приросту насаджень або й певною загибеллю повної частини дерев у лісі.

Учень: А ось у низенькій траві "котиться клубочок зовсім без ниточок, а замість ниточок 300 голочок. Це всім відомий їжак.

У день ці тварини здебільшого перебувають у кублі, яке вони влаштовують під кущами, в низьких дуплах, іноді в неглибокій норі. Полюють частіше вночі, коли ніхто не заважає: ні люди, ні звірі. І хоча всі їжаки зроду-віку короткозорі, винятковий слух допомагає їм знаходити здобич у темряві. Кажуть, що їжаки не лише чують найменше шарудіння комахи в траві, але навіть чують, як садовий слимак випускає ріжки!

Головний харч їжака - комахи, їхні личинки, черв'яки, різноманітні молюски, особливо різні слимаки. Ось тому їжак в садку - бажаний гість. При нагоді він залюбки ласує будь-якою пташкою або її яйцями, поїдають ящірок, вужів, гадюк, мишей.

Учениця: Підніміть голову трошки вгору і ви побачите, як невеликий павук звисає на тоненькій ниточці-павутинці.

Довгий час павуки вважались таємницею природи. У глибокій давнин навіть вигадали міф, який пояснював незрозумілу, складну творчу діяльністі павука. Богиня мудрості, заступниця ремесел Афіна Паллада якось дізналася що в неї є суперниця серед смертних - Арахна, якій немає рівних серед людей > ткацькому мистецтві. Спалахнула суперечка, хто ж найкраща майстриня. І колі Арахна закінчила своє покривало, честолюбна Афіна переконалася, щ< звичайна смертна справді не поступається їй анітрохи. Але Афіна не могл; визнати поразку і, в гніві розірвавши тканину, прокляла Арахну: "Будеш ті одвічно висіти й поки світ сонця ткати, і нехай це покарання перейде на твої нащадків!"

Людей здавна приваблювала думка використати павутину для практичної мети. Жителі Нової Гвінеї навчились виготовляти з неї рибальські снасті. У XVIII ст. якийсь Бон з Монпельє виплів собі пару панчіх і рукавичок павутини.

Павуки знищують величезну кількість шкідників, які загрожують нашому врожаю. 

  Важко уявити будь - який куточок природи без різноголосого пташиного співу.   І кожен із нас залюбки слух пташиний спів.  

  Але, окрім гарних мелодійних пісень, птахи є нашими помічниками в боротьбі за високі врожаї полів, сад городів і дарують лісу життя,бо знищують шкідливих комах. Вони дуже багато їх з'їдають, особливо в той період, коли вигодовують пташенят.

   Доросла зозуля за годину з'їдає до 100 гусениць, за день - до 1500 гусе­ниць. Зозулі корисні тим, що вони поїда­ють пухнасту гусінь. Пташеня зозулі за день  з'їдає 36 комах, 22 цвіркуни, 9 павуків, 13 ящірок, 13 мурашиних лялечок, борошняних черв'ячків.

  Три дятли за день з'їдають до 1000 короїдів, шкідників лісу. 

     Синиця за добу з'їдає стільки комах скільки важить сама. Одна сім'я синиць знищує за день 360 голих слимаків, які пошкоджують коріння, листя, стебла рослин.

  Пухнасту гусінь по­їдають і горобці. Інші пташки її не їдять.

  Сова за літо з'їдає до 1000 полівок і мишей, зберігаючи 1 т хліба. 

  У   лісі живуть дятли. Вони пристосувалися до життя на деревах. У цих птахів короткі крила, міцні ноги з чіпкими кігтями, клино­подібний та пружний хвіст. Ним дятел підпирається ззаду. Хвіст унизу майже завжди брудний. На сосні чи ялині дя­тел замастить його в смолу, і до нього поприлипає різне сміття. Дзьоб неначе долото: довгий, міцний, загострений. Язик - важливе знаряддя для добування їжі. Під корою - ходи личинок комах-короїдів. Дзьоба туди не просунеш: вони вузькі, звивисті. Про­довбавши нору, дятел пускає в дію язик: встромляє його в щілинки під корою і нишпорить там. Нашпиливши личинку на гострий, твердий кінчик язика, птах тягне здобич з проходу. Деякі дятли висовують язик на 14 см.

Дятли - корисні птахи. Вони знищу­ють шкідливих комах, які живуть під корою та в деревині.

Учень. А який же ліс без со­роки?

Метушлива сорока обережна, швидка, смілива і нахабна. Може вихопити здо­бич у ворони. Промишляють сороки по­одинці. Живляться всім, що придатне для їжі, їхньою здобиччю можуть бути миші, полівки, дрібні пташини. Гніздо сороки сплетене з гнучких гілок у ви­гляді кулі, всередині м'яка підстилка, на якій сім зеленуватих, у темних пля­мах яєць. Сорока знищує гризунів, тобто такий собі санітар у природі.

Учень. Не менш важливим са­нітаром є сова. Сови мають гострий зір і тонкий слух. Дуже великі очі здатні вночі бачити краще, ніж удень. Сови дуже корисні, бо знищують гризунів. Безшумно летить сова над кущами і чуйно прислухаєть­ся. Ледь пискнула миша - і сова зупи­нилась: тріпаючи крилами, вона немов повисла в повітрі. Прислухалася і впала донизу: чіпкі нігті вп'ялися в здобич.

Учень. Гарним санітаром лісу є зозуля.

Ця пташка, на відміну від інших свого гнізда не мостить, а відкладає яйця І гнізда інших птахів. Пташенята зозулі з'являються на світ трохи раніше за своїх «братів» із гнізда і встигають в перші го­дини існування викинути на землю яйця або пташенят, які щойно вилупилися. Таким чином пташеня лишається влас­ником гнізда і названі батьки годують його одного. Воно швидко росте і неза­баром стає більшим за «батьків», але це не заважає їм годувати свого приймака і далі, хоч іноді, щоб дотягнутися до дзьо­ба, доводиться сідати йому на спину. Живляться зозулі комахами, шкідли­вою гусінню, особливо волохатою, якої не їдять інші птахи. Вони приносять ве­лику користь і тому їх треба охороняти.

Учень. Пропоную послухати про всім відомого співака - солов'я.

Соловей своїм зовнішнім виглядом не привертає уваги; але з давніх-давен люди слухають чудові пісні, які він спі­ває на зорях і вночі. Гніздо соловей влаштовує на землі в ямці, біля основи куща. Будівельний матеріал - суха трава, корінці, волос­ся, мох, сухе листя, будується гніздо близько двох тижнів. Самка висиджує 4-6 яєць,а самець тимчасом співає, і його пісню чути до кінця гніздового пе­ріоду (14 днів).  Живляться солов'ї комахами та гу­сінню. Ворогами солов'їв є коти і тхори, що полюють на птахів та руйнують їхні гнізда.

  Вчитель.  Дякуємо за точну і цікаву ін­формацію. Отже, надіюсь, кожен із вас зрозумів, що птахи - наші друзі, а відпо­відно і ми маємо бути друзями для них.  У зимовий час, коли їм не так страшний холод, як голод будемо підгодовувати їх. На­родна мудрість каже:

«Підгодуй птахів взимку - вони віддя­чать тобі влітку».

«Де багато пташок, там немає кома­шок».

На уроках трудового навчання ми виготовили годівнички, які розвісимо біля школи, щоб взимку допомагати птахам врятуватись від голоду. У годів­ниці можна класти зерно, насіння, ягоди калини, горобини, крихти білого хліба. Дятли та синички люблять несолене сало та м'ясо. Не можна давати птахам крихти чорного хліба та підсмажене на­сіння. Не слід забувати і про те, що ні пташенят, ні їхніх гнізд, ні їх яєць не слід чіпати, бо птахи покинуть гніздо.

Окрім птахів та комах ліс є домівкою ще й для багатьох звірів. 

Бачити і слухати може лише той, хто любить і оберігає природу. Адже багато цікавого можна дізнатися, не руйнуючи гнізд, навчившись непомітно спостері­гати за життям пташок, комах, звірів. Запам'ятайте: «За мешканцями лісу краще спостерігати, ніж полювати».

        Манить до себе ліс у будь-яку пору року... Тихим шумом зелено­го листу, пташиним щебетом, веселим жебонінням струмка. А ще - живою райдугою, що розсипалася по галяви­нах, між чагарниками, на узліссях. Цві­туть квіти, дарують неповторні хвилини спілкування з земною красою. Синіми очима дивляться проліски, котить лілові хвилі ряст, виблискує золотом жовтець та гусяча цибулька, схилив білу голів­ку дзвоник-підсніжник, розправила свої білі пелюстки анемона. 

Природа лісу безмежно різно­манітна, красива та щедра. Але не мож­на, щоб її щедрість оберталась для нас розоренням.

Довгий час люди не звертали уваги на те, що природа біднішає. Здавалося  б, лісів вистачить навіки, і риба у річках ніколи не переведеться, але картина різко змінилася. Стало зрозумілим, що не можна бездумно знищувати природу-вона потребує уваги, турботи, охорони.

Учень: Вчені стверджують, що наступні 10-20 років через зміни в на­вколишньому середовищі, спричинені діяльністю людини, світ може втратити понад мільйон видів тварин і рослин. Людина, яка рубає дерево лише тому, що їй дозволяється рубати, скорочує власне життя.

Учень: Ліс - це особливий, нескін­ченно добрий і щедрий організм, який не просить нічого для підтримки свого існування й великодушно розсилає про­дукти власної життєдіяльності; він бере під захист всі живі істоти і пропонує тінь, навіть лісорубові, що губить його.

Учень: Не ламайте даремно гілок. Підв'яжіть до кілочка нахилене дерев­це. Щоб згубити дерево - вистачить миті, а от щоб виростити його - потрібні роки.

Вчитель.  Дерева, як люди, радіють і плачуть, хворіють і мерзнуть в осінні дощі, і зламана гілка болить, неначе не­загоєна рана у людській душі.

Чи доводилося вам бачити рани на де­ревах? Де? Як це могло статися?

 Якщо зустріли ви у лісі по­нівечені дерева, полікуйте їх. Нарвіть щавлю з черешками і натріть ними зріз чи злам на дереві. Так треба зробити 2-3 рази на день, і дуже швидко рана заго­їться.      Коли ж немає можливості відвідувати

 «хвору» рослину щодня, на­кладіть кашку зі щавлю на пошкоджене місце і перев'яжіть.

Пам'ятайте, одна вели­ка береза, пошкоджена сокирою, може втратити за весну до 200л соку.

Пам'ятайте! Шрам на де­реві - це шрам на совісті людини. 

 Вчитель. Думаю, кожен із вас зрозумів і запам'ятав, що: «Ліс - це затишок, ба­гатство і окраса нашого краю».  Ось скільки цікавого і пізнавального відкриває для нас ліс! Скільки незабутніх вражень дали нам його мешканці!   І наостанок хотілося б сказати словами М. Познанської:

Спасибі людям, що зростили ліс:

За всі дуби, ялини в пишнім гіллі

І за красу отих зелених кіс,

В яких стоять гнучкі берези білі.

Коли б не ліс, не знали б ми про те,

Що є фіалка й пролісок на світі,

Як у маю конвалія цвіте –

Найкраща, найніжніша поміж квітів.

Від суховіїв сохнула б земля,

Була б вона подібна до пустелі.

А ліс накличе хмару на поля

Дощі  проллються весняні, веселі...

                         Спасибі ж людям, що зростили ліс...

 

 

 

 

 

            VІ зупинка

Болото „Черняхівське”

 

Наступна наша зупинка  заказник місцевого значення - болото „Черняхів-ське”, або просто „Острів”.

Особливо вирізняють­ся водні рослини, видовий склад яких від берега до середини водойми поступово змінюється. Зеленим віночком оточують воду прибе­режно-водні рослини: спочатку очерет, на верхівках якого співа­ють очеретянки, осока, лепеха; далі — стрілолист, частуха. На міл­ководді ростуть водяні рослини з плаваючими листям: жовті глечи­ки, біле латаття, жабурник, ряска, яку поїдають дикі качки. Рослини насичують воду киснем, очищують її від забруд­нення.  

Учень: Останні роки навесні   можна зустріти білого лебедя - це наш гість. Лебідь-кликун   — птах родини качкових. В Україні пролітний та зимуючий вид. Це — великий птах, що важить від 7 до 10 кг, іноді більше. Тіло витягнуте, довжина шиї приблизно рівна довжині тулуба. Ноги короткі, віднесені назад. У оперенні велика кількість пуха. Дзьоб лимонно-жовтий з чорним кінчиком. Оперення біле.   Самець і самка зовні практично не відрізняються один від одного.  Лебедь-кликун отримав свою назву за гучні, трубні крики, що особливо часто видаються у польоті. Плаваючи, шию тримає горизонтально, крила щільно притиснуті до тіла.   Злітаючи з води, довго розбігається, молотить лапами по воді, поступово набираючи швидкість і висоту. По землі ходити не любить і робить це украй неохоче і рідко. Кликун — обережний птах, який тримається на широких водних просторах, подалі від берегів.   Лебеді-кликуни харчуються в основному рослинною їжею, водними рослинами, а також поїдають дрібних безхребетних тварин. Пташенята харчуються в основному тваринним кормом на мілководді, здобуваючи їжу з дна, наполовину занурюючись у воду. Лебеді-кликуни — моногамні птахи, що створюють пари на все життя, причому птахи тримаються разом навіть під час зимівлі. Зміна партнера можлива тільки у разі загибелі одного з лебедів. Гніздяться кликуни на берегах водоймищ. У кладці 3-7 яєць, які насиджує самка.   Поки самка насиджує яйця, самець знаходиться поблизу і охороняє гніздо. Через 5 тижнів вилуплюються пташенята, про яких піклуються обидва батьки. Пташенята можуть самостійно здобувати собі їжу. Часто пташенята тримаються біля батьків вже після того, як навчаться літати.

Учень: А от лелека на цій території - господар. Але швидше кидається в око його відсутність. Та не варто хвилюватись - лелека гордо походжає зовсім поряд на пасовищі поміж корів, які вилякують йому з високої трави до ніг здобич (жаб, коників).

Лелека білий великий білий птах. Кінці крил чорні. Дзьоб і лапи червоні. У польоті шию тримає витягнутою. Поширений по всій Україні. Зустрічається на луках, поблизу води та в населених пунктах, де часто гніздиться. Прилітає в середині квітня. Гніздо у вигляді купи хмизу мостить на деревах, людських оселях,на невеликій висоті. Кладка у квітні-травні з 3-5 білих яєць. Через місяць вилуплюються пташенята, які вже через два місяці залишають гніздо. Відлітає в серпні-вересні. Живиться переважно жабами, ящірками, комахами, рибою, дрібними гризунами. Білого лелеку називають в Україні по-різному: чорногуз, бусол, бузько, боцюн, гайстер. Навесні, коли повертається з чужини, несе на крилах радість, весну. І люди звуть його веселиком.  Кажуть в Україні: «Веселики прилетіли», «Прилетів лелека - весну приніс здалека».

                                                   Прилетів лелека

Чорногуз – лелека                                                                                                                                 Прилетів здалека,                                                                                                                                                                  Сів на вершок хати,                                                                                                                                                         Давай клекотати;                                                                                                                                                        Рідний край вітати.

Люди казали, що лелеки приносять весну. З їхньою появою хлібороби починали висівати ярі культури, садити городину.

Ми дослідили, що на території нашого села знаходиться     15 лелечих гнізд. Здавна селяни вірили, що в хату, на якій оселились лелеки, прийде щастя й добробут. То ж українські селяни, чекали навесні лелек із вирію, лаштували їм гнізда. Ось як селяни робили лелечі гнізда. Брали старе колесо від воза і клали його на високе дерево або стовп. Наниз клали гілля шаром 20 – 30 см, потім посипали сухою соломою, додавали сухий перегній.  Такі гнізда подобались лелекам і кожного року сюди прилітали птахи.

Лелека – вірний син своїх  країв. Недарма ж воїнів, які гинули під час воєн за свою Батьківщину, свій рідний край порівнювали із цими чудовими птахами. Після Другої світової війни були поставлені пам’ятники полеглим бійцям у вигляді лелек. Про лелек у народі складено багато казок і легенд. Ось що розповідають деякі з них.

У давнину Перун відправив людину на Землю, дав їй мішок, наказавши, щоб віднесла далеко в ліс, а по дорозі не розв'язувала і не заглядала в нього.

Та людина не була б людиною, якби не поцікавилася, що ж у тому лантуху. На півдорозі чоловік зупинився, розшморгнув зав'язку, і з мішка вистрибнули жаби, миші, змії, вужі й розповзлися довкола. Кинувся бідолаха ловити їх, та де там! І тоді розгніваний Перун сказав: «Я перетворю тебе на птаха, і будеш ним доти, поки не повизбируєш гаддя, яке випустив на волю». Отак людина в подобі лелеки й досі хо­дить по наших полях та болотах.  

  В заростях очерету викохують своїх малят водяні курочки, лиски, залітають і крижні, чирки.

Учень:Крижень  — вид птахів родини качкових. Більш відомий як дика качка, від якої шляхом штучної селекції вивели більшість сучасних порід свійських качок. Дзьоб оливковий з бурим кінцем, ноги оранжево-червоні з темнішими перетинками. Дзеркальце синє з пурпурним блиском, облямоване чорним і білим кольором. У самця в шлюбному наряді голова і шия блискучого темно-зеленого кольору, на шиї білий ошийник. Спина бура, що переходить до хвоста у чорний колір.  Після літнього линяння самець стає схожий на самицю, лише темніше. Самиця зверху темно-бурого кольору з буро-жовтуватими краями пір'я, знизу — рудувата з чорно-бурими плямами. Довжина самця 63 см, самиця значно менша. Розмах крил 75-200 см, вага від 0,75 до 1,5 кг.

  Крижень — перелітний птах.  Живе переважно на прісних водах, особливо стоячих і зарослих очеретами, травою, хоча під час прольоту і взимку тримається і в морі біля берегів. Це обережний птах, який швидко літає, у разі потреби добре пірнає, вдень ховається, а вночі випливає на відкриті місця і робить перельоти на місця, де годується. Наприкінці літа крижень часто літає на хлібні поля. Крижень харчується рослинною їжею, комахами, молюсками, дрібною рибою, пуголовками, ракоподібними. Під час розмноження крижні розбиваються на пари, але самець тримається біля самиці лише до того часу, коли вона сяде на яйця. Гніздо влаштовується в очереті, на купині, у дуплах, іноді навіть у воронячих і сорочих гніздах. Кладка зазвичай складається з 6-8, але іноді навіть 16 зеленувато-жовтуватих яєць. Насиджування триває 26-28 днів. Молодняк піднімається на крило у віці 2-х місяців.

Річка Гнилиця багата на рибу. Тут водиться карась, окунь і щука, плотва і в'юн.

Учень:Щука звичайна має витягнуте тіло, спинний плавець сильно відтягнутий до хвоста, практично симетричний анальному плавнику, створюючи таким чином «лопать» - ідеальне пристосування для прискорення під час полювання. Спина темно-зеленого, або майже чорного кольору, боки смугасто-зелені або темно зеленого кольору, черево жовтувато-біле з сірими плямами. Забарвлення сильно залежить від віку та місця проживання риби.  

Щуки можут досягати в довжину більш ніж 1.8 метра, ваги — 35 кг, живуть до 70-80 років. Нерест починається раніше за інших риб, коли вода досягає температури 4-7 ºС. Це зумовлено тим, що до початку нересту основної маси риб личинки щуки вже досягають того розміру   коли зможуть харчуватися личинками більш пізніх нерестових риб.

У природних умовах щука росте швидко і до трирічного віку може досягати ваги 1,5-2 кг.  Статевої зрілості особини досягають на 3-4 році життя.До їжі щука не примхлива, мальок харчується личинками і дорослими водяними жуками, клопами, бабками, пуголовками, дрібними жабами. Улюбленим кормом дорослої особини є плотва, карась, окунь, хоча основу раціону складає та риба, яка рясніє в конкретній водоймі. Коли корму немає в достатній кількості, щука поїдає своїх родичів меншого розміру.

Учень:Карась — рід риб родини коропових. Спинний плавець довгий. Тіло високе з товстою спиною, помірно стисле з боків. Луска велика й гладка на дотик. Окрас варіює в залежності від місця проживання.   Статевої зрілості карась досягає на 3-4-річному році. Нерест навесні, ікра (до 300 тис.) відкладається на рослинність. Харчуються карасі рослинністю, дрібними безхребетними, зоопланктоном, зообентосом і детритом. Мешкають виключно в болотистих   озерах та річках.  

 Учень:  Багато тварин уміють добре рити ходи під землею. Та, певне, найвідоміший землерий – це кріт, що належить до ряду комахоїдних. Особливо багато кротів   на луках, полях, узліссях, у садах та на городах. Тут часто можна побачити купи землі, викинутої з підземних галерей крота. Практично все життя він проводить під землею. Своєю клиноподібною головою, що плавно переходить у тулуб, кріт розширює ходи й відкидає розпушену лапами землю. Його лапи перетворилися на своєрідні лопатки. Коротка м’яка шерсть дозволяє йому легко рухатися вперед і назад. Підземні ходи, що їх прокладає кріт, тягнуться на сотні метрів. Під землею у нього є і спальня, і довгі коридори, де він полює. Спальню кріт дбайливо вистилає травою, листям, мохом, а в долівці робить замаскований запасний вихід. У разі небезпеки йому варто лиш відсунути підстілку, і тільки його й бачили!

На полювання кріт вирушає підземним ходом туди, де водяться черв’яки, жуки та інша пожива. Як правило, тунелі для полювання завдовжки метрів з двадцять. Коли треба, він дуже швидко вириває нові ходи. Кажуть, що в пухкій землі кріт риє так само швидко, як риба плаває. Від його оселі окремі ходи тягнуться до калюж і струмків. Кроти й самі вміють копати кринички, іноді досить глибокі, які наповнюються дощовою водою. Під землею вона довго не висихає, тож кріт має свій водопій. Без води йому дуже скрутно. Якщо під час посухи відшукати таку криничку й налити в неї води, то до неї напевне прибіжить кріт, можливо, й не один.

На зиму кроти зариваються углиб, де земля не промерзла, слідом за своєю здобичю – хробаками, личинками та іншими безхребетними. Кріт діяльний цілий рік. Він увесь час обходить вириті нори і поїдає здобич.

Учень:  По всій території нашої кра­їни живуть різноманітні ящірки. Най­поширеніша з них — ящірка прудка. Це невелика тварина: дов­жина тіла разом з хвостом становить 15-20 см. Вона живе на сухих, прогрітих сонцем місцях у степах, лісах, горах на висоті до 2,5 км. Бурувате або зелено-буре забарвлення добре приховує її серед каміння й трави. Живуть ящірки парами, ховаю­чись уночі в норах, під камінням, під корою пнів. Тут вони й зимують. Живляться комахами.

Зовні ящірка нагадує хвостатих земноводних, але тіло в неї стрункіше. Голова спереду загострена, з тулубом ц з'єднує ко­ротка товста шия. На кінці морди є пара ніздрів. Нюх у ящірки розвинений краще, ніж у земноводних. Очі, як і в усіх наземних хребетних, захищені повіками. У ящірки є третя повіка — напів­прозора мигальна перетинка, за допомогою якої поверхня ока постійно зволожується. Позаду очей міститься округла барабан­на перетинка. Слух у ящірки дуже тонкий: слабенький шурхіт повзучої комахи вже привертає її увагу.

Раз у раз ящірка висовує з рота довгий, тонкий, роздвоєний на кінці язик - її орган дотику.   Пальців на кожній нозі по п'ять, перетинок між ними немає.

Шкіра в ящірки суха, вкрита роговими лусочками, які на морді й на череві переходять у досить великі щитки. На кінчиках пальців роговий покрив утворює кігті, за допомогою яких ящірка може лазити. Роговий покрив тіла перешкоджає ростові тварини, через те ящірка за літо чотири-п'ять разів линяє: зроговілі шари її шкіри відлущуються й відпадають шматками.

  У травні — червні самка ящірки прудкої відкладає від 5 до 15 овальних яєць. Вона їх закопує в неглибоку ямку або зали­шає в тому самому сховку, де ночує. Яйця   в ящірки прудкої вони бувають завдовжки до 1,5 см.   На відміну від риб і земноводних, з яйця виходить не личинка, а схожа на дорослу молода ящірка. Ящірками живляться різні птахи, дрібні ссавці та змії. Якщо схопити ящірку за хвіст, то частина його відпаде. Завдяки такій властивості ящірка може врятуватися від ворога. Відпадання хвоста — рефлекторна відповідь на біль. При цьому хвіст переламується посередині одного з хребців. М'язи навколо рани скорочуються, і кровотечі не буває. Пізніше хвіст знову відростає, тобто регенерує.

Учень: Вуж звичайний   — найбільш поширений в Україні вид вужів, неотруйних змій родини вужевих. Вужі відрізняються від інших змій «жовтими вухами» — яскраво-вираженими відмітинами на голові, частіше жовтими, але іноді білими і оранжевими. Самки більші за розміром самців, іноді досягають до 1,5 метрів, але найчастіше розміри не більше метра. Харчується в основному живі жабами, гризунами і рідше рибою. Природними ворогами вужів є лелеки, хижі птахи і деякі ссавці. Вуж неагресивний, побачивши людину він зазвичай рятується втечею. Спійманий вуж спочатку активно захищається: шипить і викидає голову вперед, що страхітливо діє на більшість ворогів. Якщо ж це не допомогло, він вивергає недавно з'їдену їжу, прикидається мертвим. Кусається рідко, для людини укус практично не представляє ніякої небезпеки.

Вужі відмінно плавають, під водою можуть знаходитися більш за півгодини. У квітні — травні починається шлюбний період. У липні — серпні самки вужів шукають, де відкласти яйця: у вологі і теплі місця. Ідеально для цього підходять купи перегною, старої соломи, опалого листя, також годяться сирий мох, трухляві пні і мишачі нори. У жовтні — листопаді заповзають в різні нори і щілини в землі, де вони і зимують.

Учень: Не менш цікавий і рослинний світ нашої зупинки. Неможливо не помітити у воді, як вузькими смугами тягнуться зелені водорості. Невеликою групою росте очерет і майже скрізь рогіз вузьколистий і широколистий.  

 

Учень:   Над дзеркальним плесом водойми схиляються довгі яскраво-зелені мечовидні листки аїру.

В Україні цю рослину називають лепехою, або татарським зіллям. її пахучим листям колись стелили долівки в хатах, а кореневища і тепер використовують для лікування різних хвороб. І мало кому відомо, що ця рослина залишилася згадкою про сумні часи татарської навали, про що свідчить її друга назва - татарське зілля. Батьківщина аїру Південно-Східна Азія. Звідси він поширився в інші країни Азії, був занесений в Європу і Америку.

Аїр дуже цінна лікарська і ефіроолійна рослина. Ефірну олію, яку одержують з кореневищ і листків, використовують у парфумерії та харчовій промисловості. З кореневищ варять компоти, варення, готують напої тощо. Вважають, що татари під час походів возили із собою кореневища аїру як тонізуючий засіб. Шматочки кореневища вони клали у посуд з водою і одержували освіжаючий напій. Використані кореневища вони викидали і таким чином сприяли розповсюдження рослини. Існує думка, що таким способом аїр був занесений в Україну приблизно в середині XVI ст.

Цілющі властивості цієї рослини були відомі ще в далеку давнину. Аїр використовувався при лікуванні цинги, гнійних виразок, холери, сипного тифу, хворобах жовчних шляхів, проти нервового збудження і як чудовий болезаспокійливий і протигарячковий засіб.

Учень: До числа найкрасивіших і найніжніших рослин належить латаття біле, або лілея, як називають у народі.

Коли на неї дивишся сонячної днини, пригадується легенда американських індіанців про те, що ці чарівні квіти з'являються від іскор, які впали на воду, коли розірвалася найяскравіша зірка на небі, бо в неї влучила стріла великого вождя. Т. Г. Шевченко у поезії "Лілея" писав:            

                                                ...за що мене, як росла я,

                Люди не любили?

                За що мене, як виросла,

                 Молодою вбили?

А Леся Українка теж оспівувала цю рослину: "На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті".

Учень: Зверніть увагу на будову цієї дивовижної рослини. Вона є біологічним годинником, бо з'являється о 7 годині ранку і лише в гарну погоду. Наукова назва рослини німфея. За легендою в цю чудову квітку перетворилася одна з прекрасних юних німф.

 Зима застає цю рослину із зеленими листками, які так і зберігаються під снігом. Це - осока. Листки широкі, до 1 см, м'які, густо спушені, по краю і вздовж жилок війчасті. Осока волосиста утворює густі зарості. А міжнародна назва цієї рослини походить від латинських слів, що в перекладі означають "не маю" (колоски з тичинковими квітками не дають плодів) і "волосистий".

 

 

 

 

 

 

 

Кінець маршруту.

 Ось ми з вами підійшли до кінця нашого маршруту. Але це тільки маленька частинка природи, що оточує нас.  Природа подарувала свої цілющі скарби людині навік, і ми повинні берегти їх, як своє життя. Любити, вивчати, спостерігати, осмислювати.. Любити природу – це значить її берегти. Любити природу не як символ душі своєї. Любити природу не для себе. Любити для неї. Будьте дбайливими господарями свого ”дому”, а не гостями-татарами, які нищать, топчуть, ламають все на своєму шляху.

Пам'ятки індивідуальної поведінки в природі

Ідучи   у ліс чи в поле, на екскурсію, у ту­ристський похід, на прогулянку чи на відпочинок, згадай, що все, що тебе оточує, милує твій зір і слух, дає насолоду—усе це твоє, і все це треба залишити чистим і неушкодженим, і це належить усім, і має радувати всіх, а не тебе одного, а тому пам'ятай:

• Кожен зелений листок, кожна травинка виді­ляє в повітря кисень. Ним ми дихаємо, без нього не­має життя. Не топчи, не зривай їх даремно!
• Найкрасивіша квітка та, що квітує там, де зрос­ла. Не знищуй її!
• Гриби, які для людини є отруйними, для лісо­вих мешканців — ліки і харчі. Чим більше в лісі різ­них грибів, тим він затишніший, тим краще і швид­ше ростуть дерева. Не знищуй неїстівних грибів!
• Не галасуй у весняному лісі, не вмикай надто голосно музику. Ти злякаєш пташку, вона злетить із гнізда; яєчка, які вона насиджувала, захолонуть, і з них ніколи не вилупляться пташенята. Не шуми, послухай, як шумить ліс!
• Якщо ти знайдеш гніздечко, не зачіпай його, бо пташка помітить, що її житло виявлено, і може по­кинути його, навіть якщо там уже відкладено кілька яєць. Поспостерігай за гніздом непомітно, обереж­но, і ти побачиш багато цікавого.
• Не лови барвистих метеликів, що літають над квітами на квітниках, у луці. Вони самі схожі на каз­кові «літаючі квіти» і нікому не завдають шкоди.
• Немає чистішої і смачнішої води, ніж джерель­на, подивись, як схиляються до джерела трави і кві­ти, кущі і дерева. Вони оберігають його від посухи, захищають від пилових бур. Не скаламуть же і ти джерело! Охороняй його чистоту. Чиста вода — ве­лике багатство!
• Ти хочеш принести додому лісові квіти? Збери їх перед тим, як ітимеш додому, і знай — скромний, невеличкий букет усім говорить, що ти свідома лю­дина, бережлива, добра. А про що свідчить обере­мок лісових квітів?
• Щоб знищити молоде дерево, потрібні хвили­ни, а виростити — роки. Не ламай черемхи, на каліч інших квітучих дерев, кущів.
• Рана на рослині — рана на живому тілі. Якщо ти назбираєш букет лісових суниць, знай: скільки гілочок у букетику, на стількох рослинах залиши­лись рани, і всі вони будуть довго хворіти, а багато і зовсім загине.
• Ніщо не знищує все живе так швидко й без­жалісно, як вогонь. Байдужість, що призвела до по­жежі, — злочин і перед природою, і перед людьми. Пильнуй щоб у лісі не залишилося навіть іскри не­погашеного вогню.
• Об покинуту бляшанку, скло може поранити­ся звір. Нагріте сонцем скло може стати причиною пожежі. Не залишай після себе сміття в лісі! Хай місце твого відпочинку буде чистим, а рештки їжі залиши пташкам на сухих гілках, звірям — на пень­ку, на землі.
• Природа щедра до нас. Усе, що ми маємо, — від неї. Ти віддяч їй своєю добротою, увагою, дбай­ливим поводженням, і вона буде ще щедрішою.