Хата і оселя сьогодні та в минулому

Хата, оселя її внутрішнє обладнання,зовнішнє оформлення сьогодні та в минулому. Підготувала: вчитель мистецтва та керівник гуртка «Етнографічно-фольклорне краєзнавство» Мельничук Поліна Олександрівна. КЛ №123 КМРКПНЗ «ЦТКЕУМ «Вершина» КМР

?Дати відповіді на такі запитання:1. Якими бувають будинки у Кривому Розі?2. Чому, на вашу думку, біля дев'ятиповерхівок немає сараїв, а у дворах двох-трьох поверхових будинків є?3. Чим відрізняється квартал від мікрорайону?4. Чим будинки у місті відрізняються від сільських?5. Розкажіть коротенько про свою оселю.style.colorstyle.colorfillcolorfill.type

Отже всі ми сьогодні мешкаємо у житлах, які обладнані джерелами тепла і світла, водопостачання і водовідведення, іншими благами сучасного світу. Але так було не завжди. Житло таке ж давнє, як і сама людина. Воно бере початок від природних печер і збудованих з кісток мамонтів та шкір тварин жител, типу Яранги. Далі були землянки , напівземлянки, бурдючи, мазанки і нарешті кам'яні та залізобетонні багатоповерхівки, в яких проживає більшість із нас. Але по селах Криворіжжя житло здебільшого так і залишилось одноповерховим. Як ви гадаєте чому?

Справді, в селі більше вільного місця під забудову ніж у місті і немає необхідності будувати компактні оселі. Може хто знає як називаються споруди, що містяться на сільському дворі?А яка з цих споруд є головною? Саме про неї, про традиційну українську хату і піде у нас сьогодні мова. До хати українці здавна ставилися як до живої істоти. Про неї згадують у піснях, склали багато віршів відомі поети (Шевченко. Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть). Про хату є безліч народних прислів’їв, примовок, загадок: У своєї хати і стіни гріють. У своїй хаті і вовків не страшно У чужу хату свій віник не неси Хата – як дівка: підмалюй, то й гарна. І хата не дурна, як надворі тепло.

Побудова хати, яка на думку наших пращурів була живим організмом тісно пов'язана з житловою обрядовістю, вибором місця для нової хати вибором часу для закладів житла; закладинами; закладанням сволока; завершення будівництва та новосіллям. Селянська хата була не тільки річчю, але й досить змістовним знаком, що виконував естетичну і магічну функції. Навіть просте споглядання садиби, житла та господарських споруд давала змогу визначити заможність та уподобання господаря; зручність місця для будинку та підходів до нього свідчили про шанування господарем певних народних знань; чисто підведена призьба, стіни, вікна засвідчували те ж саме і про господиню; наявність намальований знаків, червоних квітів чи пташок на хвірці, воротах, або над вікнами промовляла про те, що у даній оселі є на видання дівка чи неодружений парубок. Для зацікавлених у «женихах» біля воріт з вулиці була закопана лава для відпочинку. Неподалік, на межі садиби з вулицею, знаходилась крамниця де можна було напитись і почути якісь новини.

Розглядаючи хату, можна було побачити віконні та дверні отвори, пофарбовані в червоний колір, що символізував очищенню вогнем «усього входящого». Окрім одвірок і лудки функція оберегу виконували також наведені крейдою хрестики навколо вікон та дверей. Оберегами слугували й рушники, якими оздоблювали середини вікна та двері. Їхня вишивка обов'язково відрізнялась від тієї, якою були вишиті узори для ікон та картин. Неодмінними хатніми амулетами були часник та підкова. Підкову прибивали до порога чи біля нього. Часник та різні трави розвішували навколо дверей та вікон. При оздобленні хати широко побутували настінні розписи. Особливо ним ставилось село Петриківка на Катеринославщині. Вони найчастіше, несли в собі віддалені мотиви календарних, релігійних чи сімейних свят. Умовність форми й колориту цих розписів, далеких від натуральних рослин, свідчить про те що вони мислили і як сакральний акт. Проте, вже на кінець 19 століття декоративні мотиви розпису традиційного житла чимдалі втрачали свій символічний зміст.

Настінні розписи традиційно розміщувались переважно трьома горизонтальними смугами: середня визначалась висотою вікон, а дві інші верхня відсталеню від вікон до даху, нижня - від вікон до призьби. Триподільна система - явище не випадкове, адже: житло також ділиться на вертикалі, на три частини: призьба, стіни, дах. У житловій кімнаті найчастіше було три вікна, на фасадній стіні , три отвори (двері та два вікна). Більшість традиційних хат мала три подільне планування, з появою віконного скла великих розмірів широко набули побутування вікна на три шибки. Потаємний смисл три подільної системи ще чекає на своє розшифрування. Але дещо нам пояснює «Велесова книга», де згадується три світи: Нави, Яви і Прави.

Наші предки називали свою віру православну, а не почамською чи язичницької і походить ця назва від поняття славити Праву – світ Богів. Бо Нава – це світ мертвих, Ява – це світ людей, а Права – світ Богів. Ще й досі слов'янських мовах збереглись такі поняття як: наваждение (у белорусів); явний, наявний, явище -(в українців), та «явление»( у росіян); право, правда у всіх трьох східнослов'янських народів розуміється як вищий закон, або Божий закон. Звідки і приказка:«Закон вчить, як по Правді жити». Отже хата була символом світобудови.

Давайте розберемось з якого матеріалу робили хати. Чому на Криворіжжі були розповсюджені саме лампачеві хати. У Степовій зоні України, на відмінно від лісу і лісостепу де хати були дерев'яні, хати будували з саману (лампачу). Цей будівельний матеріал мав широке застосування з цієї причини, що рудої глини і соломи, (основних складових саманної цеглинки) в степу було вдосталь. На подвір'ї майбутнє садиби, там де планувався погріб, копали яму з якої викопували глину. Цю глину змішували з водою і різкою подрібненою соломою, цю суміш ретельно вимішувати ногами всією громадою. Така форма громадської роботи називалась «толока». Отриманою сумішшю набивали короб- ноші без дна. Як правило короб був поділений на чотири частини. З одного замісу виходило по 4 лампачини. Із сформованих прямокутників знімали короб- ноші і представляли їх на нове місце, де формували наступні 4 лампачини. Певну їх кількість виготовлених за літній день залишали сохнути на сонці.

Підвалини (фундамент) хати робили з каменю. Кам'яним був із широкий цоколь – призьба. На призьбу клали перший ряд лампачу на глиняній «подушці» (густому розчині рудої глини) дотримуючись правил перев'язки швів. Коли доходили до рівня вікон, на їх місці встановлювали прямокутники – лудки, і далі будували стіни. таким же чином була вмонтована і дверна лудка. Перестінки в хаті теж будувались з салану, адже на ці стіни спирались крокви і сволоки хати. Стіни закидались «вальками» і заглажувались дошками. Далі сухі стіни сірували. Обмазували густою сірою глиною, якої було багато на Криворіжжі. Останнім етапом була побілка хати білою глиною. У деяких регіонах зовнішні стіни розписували. На Криворіжжі призьби підводили не рудою глиною, а «красковою рудою»- вохрою. Вікна закривались пофарбованими в голубий (блакитний колір) дерев'яними ставнями. Одвірки були кольору вохри, або темно-зелені. Здебільшого ставні і одвірки не фарбували, а лище «оліфили». Подивіться як гарно виглядали прикрашені візерунками сільські хати.

Як правило хата слугувала житлом не одному поколінню українців. Тут жили три-чотири покоління, згодом замість старої в тому ж дворі будували нову хату за всіма правилами.

Сучасні мікрорайони Кривого Рогу не завжди були такими. Після заснування поселення у другій половині XVIII ст., Кривий Ріг розвивався дуже повільно. У 1781 році там було всього 57 будинків, а через 66 років їх кількість збільшилась всього на 477. Це були звичайні одноповерхові хати, які можна зараз побачити в селищі Веселі Терни. Перший двоповерховий будинок у Кривому Розі з'явився у 1854 році. Будинки будувалися самі власники за допомогою громади. Перший кам'яний будинок, зведений професіоналами ,з'явився у місті 1829 року. За рахунок розвитку гірничих підприємств станом на 1917 рік кількість будівель у Кривому Розі досягла 2750 будинків. Після революції у 1918-1920 роках стихійно проходив «великий переділ» житла. Заможні верстви висилялись з їхніх осель, або ж їм відводили по мінімуму кімнат для проживання. На початку 1919 року всі земельні міські ділянки і всі значні домоволодіння були оголошені державною власністю. У 1922 році держава монополія на будівництво житла було скасовано, але державна власність на землю зберігалась, і вже у 1923 році у місті відродилася приватна забудова.

В основному це були глинобитні хати на два, три рідше чотири кімнати. Практично безсистемна розташована забудова погіршувала стан благоустрою довжелезного міста. Поруч з приватним будівництвом і розвивалось і кооперативне. Лише у 1930 році в нашому місті відмовились від одноповерхових будинків, а вирішили будувати лише два і три поверхові з центральним опаленням та новим благоустроєм. Сьогодні в нашому районі можна побачити три види забудови: сталінки, хрущевки та 9-поверхівки. Але є три будинки по вулиці Вогняній (14,16, 18) на два поверхи з бутового каменю. В 30-х роках було видано розпорядження про обмеження будівництва з цегли на рудниках. Цегляні будинки споруджували лише у містечку, а на рудниках з каменю. Після воєнної розрухи 1941-1945 роках, для архітектури стає характерним неокласицизм. Уявлення про цей архітектурний стиль ви отримаєте переглянувши презентацію «Сталінський ампір на Поштовому»

Для промислового гіганта, в якому перетворювався Кривий Ріг однією з найгостріших проблем була житлова. Тому для забезпечення гірників житлом почали будувати по меньш габаритні квартири у 4- 5 поверхівках т. звучить «хрущовках» Вони не вирізнялись гарною зручністю (т. зв. рубашка- трьохкімнатна квартира, суміщений санвузол, дуже низька стеля, маленька кухня, тощо), але хоч трохи вирішували проблему житла. Довгий час у нашому місті не наважувалися на будівництво висоток. Це пов'язано як з підземними пустотами вироблених шахт так і з вибухами на кар'єрах. Коли у 80-х роках нові будівельні технології дозволили будувати дев'ятиповерхівки здатні витримувати сейсмічність 7- 9 балів на карті міста з'явився мікрорайон Даманський. А в якому з цих видів будинків живе ви?

Тепер давайте поговоримо про внутрішнє оздоблення квартири. Сучасна вітальня являє собою найбільшу кімнату, де меблі утворюють так звану стінку або гірку (шафа, секретер, буфет, книжкова шафа) обов'язковим є великий стіл за яким у свята збирається вся родина, є в телевізор і диван, або пара крісл, журнальний столик. Обстановка кімнати або квартири називається інтер'єром.

А зараз ми звернемо всередину традиційної української хати. Найголовнішим елементом хати завжди була піч. Вона виконувала сакральну роль для всієї родини. Її шанували, ніколи не вимітали віником, лише гусячим або качине крило, часто підбілювали і розмальовували різними символами. Піч мала свої персональні знаряддя: набір рогачів, кочергу-коцюбу, чаплію, сковороди, макітри, чавунці та глеки в яких готувалась їжа для родини. Коли дівчину сватали, вона колупала піч (руйнувала родинні зв'язки, зв'язки з домівкою, йшла до іншого родинного вогнища). Коли родина переселялися до нової хати, до нової печі обов'язково брали жар із старої, щоб неперерваним був вогонь родинного вогнища. Коли господиня пекла хліб в печі, ніхто не лежав на лежанці. Випікання хліба було свого роду дійство священнодійством. Священним в хаті був і сволок (дерев'яна балка, що утримувала стелю). Часто він був різьбленим, або прикрашеним малюнками, на ньому вирізблювали рік побудови хати. Це був не тільки символ будови міцності будови, а й символ міцності сім'ї, здоров'я родини.

До сволока чіпляли люльку для новонародженого немовляти, вішали жердини де зберігали найкращий одяг, там же сушили лікарські трави. Покуть - священне місце в хаті. Тут живуть хатні Боги, тут за стіл садовлять шановного гостя, наречених. На східній стіні висить божниця з іконами та лампадкою під якими на Різдво ставлять «Дідуха». Покуть завжди прикрашалися вишитими сакральним символами рушниками. Стіл, що стояв вздовж східної або південної стіни внизу під покуттю також мав магічну силу і символізував достаток в родині. Стіл першим заносять до нової хати, на нього кладуть хліб – сіль, ставлять ритуальні страви. На стіл гріх сідати або класти шапку. Поняття стіл від дієслова «стелити». Наші предки стелили рушники – обруси, а згодом скатертини за стародавнім звичаєм і лише тоді клали на те місце хліб. Звичай застеляти стіл був притаманний українцям з давніх давен. Незастелений стіл був символом бідності господарів хати. Обід чи бенкет за одним столом об'єднував людей і встановлював приязні стосунки. І навпаки, обід за однім столом з недругом, ворогом, злодієм, злочинцем вважалась приниженням гідності господаря.

Біля столу завжди стояла вкрита рядном лава, на якій сиділи члени родини. Були також і невеликі ослони та стільці. Для спання використовували припічок, полини, широкі лави або дерев'яні ліжка. Поликом називався дерев'яний настил, який встановлюють від печі до лежанки до протилежної стіни. Вдень він служить для різних побутових речей та домашніх робіт, а вночі для спання. Піл, лави на ліжка застеляли кольоровим домотканими ряднами-ліжниками, або килимами. Це створювало особливий настрій і затишок. Між столом і піччю висів мисник- дерев'яна полиця для зберігання посуду. Мисник також прикрашали вишитими рушниками. Іноді мисник мав вигляд невеликої навісної шафи. Скриня не тільки традиційні для України вид меблів, у яких зберігали одяг, полотно, коштовні речі, прикраси, гроші. Були ще скрині в яких зберігали зерно або крупи, продукти харчування які довго не псуються.

Дівчині на відданні батьки купували скриню, яку вона разом із матір’ю поступово наповнювала різними речами, необхідними для майбутнього подружнього життя: вишиваними рушниками, хустками, сорочками, стрічками та ін. Скриня була частиною дівочого посагу: чим більша й красивіша скриня, тим багатша наречена. Дівчина, залишаючи батьківський дім, вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалася нею все життя. Скриня передавалася у спадок тільки після смерті її власниці. Всередині скриня мала невеличку у вигляді прибитої до стінки коробочки «прискринок» для зберігання дрібних цінних речей, прикрас, стрічок. Щоб полотно й одяг у скрині не псувалися від довгого зберігання, в прискринок клали вузлик тютюну (від молі). Скрині були різьблені, ковані, мальовані, в бідних сім’ях з чистого неприкрашеного дерева. Дівчина не дозволяла чужим заглядати в свою скриню, то була її таємниця. З втратою віри в сакральне значення скрині цей звичай забувався, тому в деяких місцевостях, вихваляючи свою дочку, батьки стали показувати близьким, що надбали для своєї доньки.

Перед вами табличка з двох частин. У лівій, вже заповнений частині, ви бачите назви предметів побуту селянина початку XX століття. Напишіть навпроти кожної назви сучасну, що відповідає сучасним предметам селянського побуту початок XXI століття. {616 DA210-FB5 B-4158-B5 E0-FEB733 F419 BA} Що було Що стало1 Піч12 Мисник23 Божниця34 Рубель45 Кілок56 Скриня67 Посвіт, свічка78 Праник89 Піл, палик910 Лава, ослін1011 Віник1112 Шпичка (коротенька, загострена на кінці паличка для вареників )12