Конкурс «Перед тими стану на коліна, героям тим подяку я зложу»

Управління освіти Тернопільської міської ради

Тернопільська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №7

з поглибленим вивченням іноземних мов

На конкурс

Всеукраїнська експедиція учнівської молоді

«Моя Батьківщина — Україна»

Напрямок — «Піднесені із попелу»

«Перед тими стану на коліна, героям тим подяку я зложу»

Тернопіль, 2016

АНОТАЦІЯ

У дослідженні «Піднесенні із попелу» висвітлено події тривожного сьогодення та шлях побудови «нової» української держави.

Досліджено, що Євромайдан, Єврореволюція, Революція Гідності – усі ці терміни сьогодні стали невід’ємною складовою в історії побудови  української державності.  Україна є досить молодою республікою, юридично свою незалежність вона отримала у 1991 р., проте в реаліях це було далеко від бажаного. Протягом усього періоду незалежності ми стали свідками того, як наша держава поступово перетворювалася на другорядну країну світу, сателіта Російської Федерації. Замість реформ та змін, в країні зберігалася законсервованість системи, котра дісталась нам у спадок ще від Радянського Союзу. Україна перебувала у стані постійної кризи у всіх сферах життя. Помаранчева революція 2004 р. мала стати рушійною силою до змін, люди вірили, що буде усе по-новому. Такий хід подій аж ніяк не влаштовував українців, які покладали великі надії на співробітництво України із ЄС, а тому зроблена заява стала тим каталізатором, який призвів до перших актів протесту.

Наукове осмислення цієї проблеми, особливо державотворення, є винятково важливим і актуальним завданням української сучасної молоді.

Знання історії рідного краю формує у молодого покоління України патріотичні цінності, усвідомлення родоводу та викликає почуття гордості за свій багатостраждальний український народ, який протягом багатьох століть боровся та продовжує боротися за свою незалежність і сьогодні.

Пошукова група учнів 7-А класу ТСШ №7 — Шуляр Владислав, Шенціс Олександра, Данилець Анастасія.

Керівник пошукової групи — Островська Людмила Іванівна, учитель математики та інформатики ТСШ №7.

Тернопільська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №7 з поглибленим вивченням іноземних мов, телефон директора 0352 53 69 79, телефон відповідальної особи 0352 28 28 71.

ЗМІСТ

1. Революція Гідності. Євромайдан
2. АТО чи війна?
3. Музей слави
4. «Важкі спогади»

1. Революція Гідності. Євромайдан

Ціна за революцію, велика,

Та за ідею варто помирати.

Бо нація залишиться безлика,

Якщо її не можуть відстояти.

Ми піднялись для гідності країни,

Й тепер для нас немає вороття.

Ми живемо на Славу України,

І, як герої віддаєм життя!

Причини та передумови Революції Гідності

(21 листопада 2013 р. – 22 лютого 2014 р.)

Євромайдан, Єврореволюція, Революція Гідності – усі ці терміни сьогодні стали невід’ємною складовою в історії побудови  української державності.  Україна є досить молодою республікою, юридично свою незалежність вона отримала у 1991 р., проте в реаліях це було далеко від бажаного. Протягом усього періоду незалежності ми стали свідками того, як наша держава поступово перетворювалася на другорядну країну світу, сателіта Російської Федерації. Замість реформ та змін, в країні зберігалася законсервованість системи, котра дісталась нам у спадок ще від Радянського Союзу. Тіньова економіка, зростання корупції та хабарництва, безвідповідальність  влади та її авторитарний характер, навмисне знищення армії практично зруйнували потенціал країни. Україна перебувала у стані постійної кризи у всіх сферах життя. Помаранчева революція 2004 р. мала стати рушійною силою до змін, люди вірили, що буде усе по-новому. Проте очікування не справдилися, а навпаки, були розбиті у пух і прах. У 2010 р. до влади прийшла «банда олігархів», яка вирішила знищити рештки справжнього українства та й ще за його рахунок наживитись. Президент В. Янукович за час свого правління (2010–2014 рр.) встиг узурпувати конституцію 2004 р. та зосередити у своїх руках усю повноту влади. Колишній співдоповідач Парламентської асамблеї Ради Європи щодо України Ханне Северінсен так прокоментувала формування влади Януковичем у перші два місяці каденції: «Я дуже занепокоєна. Я завжди знала, що в Україні вразлива демократія. Але я навіть не уявляла, що за два місяці, відколи працює новий Президент,  він використав їх для того, щоб підібрати під себе уряд, скасувати результати виборів 2007 року, повністю підкорити собі Вищу раду юстиції, Верховний Суд, СБУ і навіть парламент». Все ж українці вірили, якщо Україна стане на шлях європейської інтеграції,  то в державі будуть проведені соціально-економічні та політичні реформи. Але сценарій розвивався зовсім по-іншому. Адміністрація президента В. Януковича та уряд на чолі з М. Азаровим вели активну проросійську зовнішню політику. Важливим етапам в історії незалежної України мав стати Вільнюський саміт східного партнерства 28–29 листопада 2013 р. Але незадовго до цього була зроблена неочікувана для всіх заява: Кабінет Міністрів України вирішив призупинити процес підготування до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Такий хід подій аж ніяк не влаштовував українців, які покладали великі надії на співробітництво України із ЄС, а тому зроблена заява стала тим каталізатором, який призвів до перших актів протесту.

Епіцентром основних подій знову ж таки стала столиця України              м. Київ. 21 листопада близько 22:00 на Майдані Незалежності почали збиратися перші учасники мітингу, їх чисельність нараховувала близько 1500 осіб. Вони пікетували Адміністрацію Президента, а потім, повернувшись на Майдан, вирішили лишитися на ніч. Цього дня суд прийняв рішення заборонити встановлення наметів, кіосків, навісів під час проведення акцій на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі до 7 січня 2014 року. Також у цей день почалися невеликі протести і в інших областях України, винятковим не залишилося і наше місто Тернопіль. 22 листопада ввечері уже відбувся мітинг у Києві, у якому взяло участь близько 3–5 тис. людей. Наступного дня на Майдані Незалежності розпочалася штовханина з міліцією, яка намагалася відтіснити мітингувальників, розширивши площу навколо місця встановлення новорічної ялинки. В цей же час поширилася інформація, що до Києва на антимайдан і провладний мітинг їдуть автобуси із людьми, яким обіцяли грошові виплати.  24 листопада в Києві відбулася велика хода та мітинг на Майдані Незалежності, які зібрали більше ніж 100 тисяч прихильників євроінтеграції. Протести відбулися також у Львові, Луганську та Харкові. Українська діаспора Франції, Німеччини, Швейцарії, Англії та ін. держав теж вдалася до протестів.

На Театральному майдані Тернополя відбу-лося багатотисячне наро-дне віче «За європейську Україну!», на якому прийнято Резолюцію про дії центральних органів влади щодо відмови від євроінтеграції, висунуто вимоги про відставку уряду та інші. У рамках віча відбулася позачергова сесія Тернопільської міської ради. Тим часом в столиці України при підтримці Януковича був створений антимайдан, який охороняли загони «Беркуту». Близько 15:00 на вулиці Грушевського під будинком уряду відбулись зіткнення міліції з мітингувальниками. 

Протягом 25–27 листопада в Києві відбулися перші страйки київських студентів. Також мітинги проводились в інших містах України, зокрема у Тернополі та Львові.  25 листопада — Понад 2000 студентів вийшли на майдан у Тернополі, щоб довести, що вони хочуть жити у європейській Україні. Міський голова доручив структурним підрозділам міської ради усіляко сприяти проведенню Євромайдану в місті: вже привезли бочки для обігріву та дрова, надали звукову апаратуру та приєднали її до електромережі. Ресторатори файного міста заявили свою підтримку тернопільському Євромайдану. Власники закладів ресторанного господарства допомагали учасникам з організацією харчування. Зокрема, забезпечували їжу та гарячі напої. На центральній площі Тернополя студентство та небайдужі городяни розгорнули наметовий Євромайдан.

Подальші події на Майдані Незалежності набирали більш гострого характеру. Кривавою виявилася ніч на 30 листопада. Тоді начальник ГУМВС України   в   Києві  Валерій Коряк віддав безпосередній наказ про застосування сили у  розгоні Євромайдану.  О 4 годині ранку, коли на Майдані Незалежності залишалося близько 400 протестувальників, площу оточили озброєні бійці «Беркуту». За допомогою сили, використовуючи вибухові пакети та б’ючи кийками та ногами людей,  їм вдалося витіснити мітингувальників із площі. Серед протестувальників було багато поранено. Близько 5 ранку «Беркут» «зачищав» Хрещатик. Застосування сили проти мирних людей викликало хвилю обурення в українській громадськості. Ця подія стала переломним моментом у революційних подіях. Поступово протести перетворилися із проєвропейських на антиурядові і стали значно масштабнішими.  Вінницька, Житомирська, Закарпатська, Київська, Львівська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська обласні ради, а також міські ради Донецька, Львова, Хмельницького засудили дії міліції проти учасників Євромайдану. Львівщина та Івано-Франківщина висловили недовіру Януковичу та його урядовцям, сформованим центральною владою облдержадміністраціям та разом із Тернопільщиною оголосили про участь у загальнонаціональному страйку.

Після кривавих подій у Києві місто Тернопіль мобілізувавлось, на майдан вийшла така кількість людей, яку не бачили з часів проголошення не залежності. За деякими оцінками, на майдан вийшло 40 тисяч людей. Таким чином Тернопі-льський Євромайдан став наймасштабнішим після Києва.

Депутати на поза-черговій сесії Тернопі-льської міської ради прийняли рішення оголосити з 1 грудня 2013 року в Тернополі безстроковий загальноміський мирний страйк. Міський голова закликав припинити роботу працівників усіх структур, а приходити замість роботи на Майдан, доки скомпрометоване керівництво держави не подасть у відставку. Також прийнято звернення до президента України про дострокове припинення ним повноважень, звернення до Кабінету міністрів про складання повноважень усіма членами уряду, звернення до Верховної ради про дострокові вибори. Депутати вимагають від працівників правоохоронних органів не виконувати наказів влади та перейти на бік громадян.

2 грудня — На театральному майдані більше 15 тисяч городян. Практично всі виші Тернополя приєдналися до загальноміського страйку, крім училища № 4. Тернопільські перевізники готові надавати необхідну допомогу та їхати на Київ. Виконавчий комітет Тернопільської міської ради у робочому порядку прийняв рішення № 1278 від 2 грудня 2013 про заборону продажу алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива у центральній частині міста. У школах Тернополя було проведено перший урок щодо Євромайдану та подій, які сьогодні відбуваються у державі. Радами тернопільських шкіл прийнято рішення про оголошення додаткових канікул для учнів 5-11 класів з 3 до 6 грудня. Початкова школа навчатиметься у звичному режимі. Таким чином школи приєдналися до загальноміського мирного страйку, який оголошений в Тернополі.

Адміністрації шкіл, вчителі приє-днаються до майдану. Завдяки рестораторам на театральному май-дані Тернополя орга-нізовано польову кух-ню. Окрім того, обласна громадська організація «ЮНЕСКО» передала тернопільському майдану теплі речі. Тернопільська обласна рада приймає рішення № 1574 «Про суспільно-політичну ситуацію в Україні», в якому зокрема звертається до членів парті регіонів про їх вихід з партії, до представників органів влади про вилучення зі службових приміщень портретів В. Януковича. 5 грудня — Чиновники Тернопільської обласної державної адміністрації, а саме управління освіти на чолі з начальником Іваном Запорожаном розпочали перевірку навчальних закладів міста. Службовці мають на меті зафіксувати та задокументувати відсутність освітян на робочих місцях. Освітяни вважають таку перевірку незаконною та закликають чиновників припинити тиск та репресії.

9 грудня — Розпочато репресії проти активістів Тернопільського Євромайдану: співробітники міліції за дорученням прокуратури Тернопільської області вручили співкерівнику Штабу національного спротиву голові ТОО ВО «Свобода» Володимирові Стаюрі, голові фракції ВО «Свобода» в Тернопільській обласній раді Марії Чашці та депутату Тернопільської міської ради Марії Баб’юк повідомлення про вчинення злочину по порушенню проти них кримінальній справі за статтею 341 Кримінального кодексу України («Захоплення адмінбудівлі»). 10 грудня — Тернопільський окружний адміністративний суд відмовив у задоволені клопотання прокурора міста Тернополя про визнання незаконним та скасування рішення позачергової сорок першої сесії Тернопільської міської ради в частині встановлення з 1 грудня 2013 року в місті Тернополі безстрокового загальноміського мирного страйку. Суддя Тернопільського окружного адміністративного суду Чепенюк Ольга винесла постанову згідно якої, було встановлено обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішої ходи, демонстрацій, мітингів, зборів тощо) ТОО партії «За Україну», ТОО ВО «Свобода», ТОО ВО «Батьківщина», ТОП «Удар Віталія Кличка», та іншим суб’єктам та особам у частині місця їх проведення шляхом заборони в період з 10 грудня 2013 року по 07 січня 2014 року Тернопільській області, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Бандери, 21 та на прилеглих до них територіях. 11 грудня — у Тернополі оголосили загальну мобілізацію населення та їдуть на Євромайдан до Києва.

13 грудня — кілька працівників міліції відмовилися працювати на Євромайданах та звільнилися. Про це повідомляє прес-служба УМВС в Тернопільський області. Міський голова Тернополя, його заступники та працівники міської ради прийняли рішення віддати половину свого посадового окладу на потреби Євромайдану. Загальна сума коштів, яку зібрали службовці становить 41 тисячу 400 гривень. Голова Тернопільської обласної ради Василь Хомінець звернувся до державних службовців та працівників бюджетних установ Тернопіль-ської області із закли-ком не використову-вати адміністративно-владні повноваження у цілях, що суперечать присязі державних службовців. 15 груд-ня — на театральному майдані пройшло велелюдне народне «Віче гідності». Тернополяни вийшли на майдан аби підтримати мільйонний марш Гідності, який відбувся у Києві та вкотре заявити владі свої вимоги.

20 грудня — Оскільки всі свідомі мешканці Тернопілля вже на Євромайдані у Києві, майдан у Тернополі велелюдним бути не може. Тому оргкомітет прийняв рішення роботу Євро-майдану у Тернополі перевести в інформа-ційне русло, каже кері-вник Штабу національ-ного спротиву Тернопі-льщини Володимир Ста-юра. 22 грудня — На Театральному майдані відбулося багатотисячне «Віче народовладдя». 28 грудня — На Театральному майдані встановлена «кривава йолка».

Загалом до 16 січня події в столиці та в інших областях України були досить спокійними, оскільки гострих сутичок не було. Але мітингувальники  продовжували акції протесту, а наметове містечко у Києві тільки розросталось.

У четвер 16 січня 2014 р. у Верховній Раді України з  порушеннями було прийнято 10 законів, направлених на звуження конституційних прав і свобод громадян. Закони приймалися підняттям рук, без використання системи «Рада» та без обговорення, а їхні тексти стали доступні тільки після того, як депутати за них проголосували. Прийняття законів стало реакцією влади на масові протести громадян. Проте такі дії чинної влади обурили не тільки українське суспільство, але і викликали стурбованість у країнах Європи та США, оскільки вони обмежували громадянські права людей, задекларовані у Конституції.

Хід таких подій, зрозуміло, не влаштовував українське суспільство. Більше сотні громадських організацій оголосили повну мобілізацію на Майдані Незалежності у Києві. 19 січня 2014 р. у Києві на народному вічі зібралось кілька десятків тисяч мітингувальників, що висловили своє обурення ухваленням «законів про диктатуру». Поступово мирна акція переросла в жорстке протистояння з міліцією та внутрішніми військами.  За ініціативою лідерів Автомайдану, зокрема Сергія Коби, що зробив заклик зі сцени Євромайдану на народному вічі, було розпочато ходу на підготовку безстрокового пікету ВР з подальшою вимогою до депутатів переголосувати закон Колесніченка-Олійника. Хода зустрілася із загонами внутрішніх військ і «Беркуту» на вул. Грушевського, і протистояння переросло у довготривалу сутичку із застосуванням різних видів холодної зброї. У наслідок зіткнень радикально налаштовані мітингувальники підпалили автобус «Беркута», а самих бійців закидали камінням і петардами. Спецпризначенці застосувала спецзасоби і водомет, який чинне законодавство забороняє застосовувати при температурі атмосферного повітря нижче 0 °C, відтак його було застосовано незаконно. Загалом до вечора було поранено близько 100 мітингувальників. Сутички тривали наступного дня. В ніч з 20 на 21 січня продовжувались зіткнення, в результаті яких мітингувальники були дещо відтіснені від барикад, але на ранок їм вдалось повернути втрачене. Силове протистояння було призупинене 4-ма священиками, які стали між протестувальниками та спецпідрозділами. Кривавим для України виявився День Соборності 22 січня. 

22 січня — Виконавчий комітет Тернопільської міської ради прийняв рішення оголосити 23 січня 2014 року Днем жалоби за загиблими під час протесних мирних акцій в місті Києві.У Тернополі оголошено День жалоби за загиблими активістами у Києві. Голова обласної ради Василь Хомінець дав доручення в знак жалоби за загиблими протестувальниками вивісити на комунальних установах обласної ради чорні стрічки.

За повідомленням «ВВС Україна» та «Української правди» 22 січня, «один з керівників медичної служби Євромайдану підтвердив загибель 2-х учасників сутичок на вулиці Грушевського. Цими особами виявилися палкий патріот України і охоронець Євромайдану – Сергій Нігоян, та білоруський активіст  Михайло Жизневський. 

Цього ж дня у лісосмузі в Борис-пільському районі Київської області було знайдено тіло Юрія Вербицького, що був викрадений з Олександрівської лікарні. Ситуація в країні значно загострилася і набрала радикального характеру. З 22 січня до 27 січня було захоплено 10 адміністрацій. Це всі західні ОДА, крім Закарпатської, та Чернігівська з Полтавською. На півдні захоплення не відбулися. Як ніколи, український народ був на хвилі всезагального патріотичного піднесення. Повсюдно звучали такі гасла, як «Слава Україні – Героям слава», «Слава нації – Смерть ворогам», «Україна понад усе» та дзвінко звучав Гімн України. Елементи національної атрибутики були практично всюди.

23 січня —Тернопільська міська рада вирішила перейменувати Майдан Мистецтв на Площу Героїв Євромайдану. 24 січня — члени виконавчого комітету Тернопільської міської ради прийняли рішення про створення штабу громадської безпеки міста Тернополя. 25 січня — На ІІІ пленарному засіданні 48 сесії депутати обласної ради прийняли рішення про про визнання Народної Ради України, утворення Загону народної самооборони. За це проголосувало 82 обранці. Вони також підтримали кандидатуру голови Спілки офіцерів України Олександра Варакуту на посаду командира Загону. Загін народної самооборони в області очолить Олександр Варакута.

Ще 16 лютого на народному вічі було ухвалено рішення про «мирний наступ» у вівторок 18 лютого до Верховної Ради із метою заставити політиків прийняти зміни до Конституції і врегулювати  кризову ситуацію. 17 лютого було оприлюднено заяви Правого сектору та Всеукраїнського об'єднання «Майдан» про «загальну мобілізацію» у зв'язку з «мирним наступом».

Саме тому 18 лютого — Міський голова закликав тернополян до максимальної мобілізації на столичний майдан. Він провів екстрену нараду з керівниками структурних підрозділів Тернопільської міської ради на якій зауважив, що усі Тернопільські лікарні готові приймати поранених з Києва та інших міст України. Усіх охочих їхати у столицю буде забезпечено транспортом. В цю ж ніч невідомими активістами з численною підтримкою городян були захоплені штурмом ряд адмінприміщень правоохоронної системи на території Тернополя. Приміщення міліції горіло, знищена автотехніка. Штурму зазнали приміщення обласної державної адміністрації, прокуратури, суду, ДАІ, СБУ. 20 лютого — На Театральному майдані відбулася позачергова сесія Тернопільської міської ради. Депутати прийняли спільну резолюцію народного Віче та міськради. Резолюція передбачає, що відтепер міліція Тернополя буде забезпечувати виконання рішень міськради та міського голови.

Для забезпечення порядку та недопущення провокацій у Тернополі створили 13 громадських пунктів охорони порядку. За кожним з них закріплена певна частина міста. 21-22-23 лютого — У Тернополі оголошено Дні жалоби за загиблими під час протестів у столиці. 24 лютого — В комунальні заклади охорони здоров'я Тернополя почали посту-пати постраждалі Євро-майданівці. Зокрема, до лікарень міста звернулись 5 активістів з травмами різного ступеня важкості. 27 лютого — За підтримки Тернопільської міської ради та благодійного фонду «Карітас» відкрито спеціальні рахунки для родин загиблих та постраждалих на Майдані.

30 березня — Віче пам'яті Небесної сотні. У надвечір'я центральними вулицями Тернополя пройшла велелюдна процесія, яка об'єднала більше 20 тисяч християн усіх конфесій у молитві за мир і неподільність України. Цьогоріч маршрут пролягав через площу Героїв Євромайдану, щоб молитовно вшанувати осіб, які віддали свої життя за Україну під час кривавих подій у Києві.

Таким чином, події 21 листопада 2013 р. – 27 лютого 2014 р. стали етапом прояву українцями неабиякої сили, мужності, гідності, віри та міцності духу. Вони показали усьому світу, що вищою метою для українського народу є збереження людських цінностей та основ демократії. Проте за відстоювання цих ідей довелося заплатити дорогою ціною – кров’ю «Небесної Сотні» – патріотів, які поклали своє життя на вівтар для захисту рідної Батьківщини. В цих трагічних подіях смерть кожної людини - це не просто втрата однієї сім'ї, а біль усього народу. Революція Гідності показала, що в країні настав час для реформ та кардинальних змін. Але боротьба за свою державу ще не завершилась. Наступним випробовуванням для України стала анексія Криму Російською Федерацією та війна на Сході.

2. АТО чи війна?

Повалення злочинно-авторитарного режиму Януковича в Україні стало справжнім викликом та серйозним ударом для Росії. Дистанціювання Києва від участі в новому геополітичному проекті Путіна позбавляло Москву монопольного права позиціонувати себе як лідера слов’янського світу. Подальша інтеграція Києва з Брюсселем означає модернізацію української економіки, позбавлення її енергетичної залежності від Газпрому, а отже, і послаблення політичного тиску. Саме тому після провалу плану «А», який передбачав «злиття» України руками Януковича і «Сім’ї», доведення її до дефолту і втягнення Києва в Митний союз, Кремль перейшов до плану «Б» – відкритої військової агресії з метою придушення української революції.

26 лютого 2014 р. в Сімферополі під стінами парламенту пройшли мітинги "за" і "проти" збереження територіальної цілісності України. Понад 10 тисяч кримських татар і людей інших національностей прийшли виступити проти можливих сепаратистських рішень Верховної Ради Криму. Їм протистояло до 5 тисяч активістів проросійських організацій. Після тривалої штовханини і низки дрібних зіткнень сепаратистів відігнали від кримського парламенту.

Але вже 27 лютого відбулося  силове захоплення приміщення Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Півострів почали наповнювати військові без розпізнавальних знаків, так звані «зелені чоловічки», під якими маскувався спецназ ГРУ РФ. Самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. 1 березня Президент РФ Російський президент відправив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у Крим. Обидві палати Державної думи 1 березня 2014 р. об 17:20 проголосували за введення російських військ на територію України і в Крим зокрема.

Дії Кремля активно коментувала російська пропаганда, яка зображувала вторгнення в Україну як «захист російськомовного населення Криму від радикальних націоналістів, які здійснили державний переворот в Києві». Паралельно окупаційна влада розпочала підготовку до референдуму про статус Криму, який мав легітимізувати анексію півострова. Вже 16 березня 2014 р. відбувся псевдореферендум, на якому 96,77% учасників голосування висловились за приєднання Криму до РФ. 

Таким чином Крим був анексований Росією, але результати псевдорефендуму та входження Криму до складу Росії не визнали ні ООН, ні ОБСЄ, ні ПАРЄ. Україна, США, ЄС, Туреччина та інші держави засудили окупацію острова та не визнали результатів псевдореферендуму. 

Окупація Криму Росією стала справжнім викликом для України та міжнародної спільноти, адже одна з держав-гарантів територіальної цілісності України (згідно Будапештського меморандуму 1994 р.) не просто вторглась на територію України, але офіційно оголосила його частиною РФ. Нова українська влада зосередилась на захисті територіальної цілісності та розбудові Збройних сил України, які рішенням РНБО були приведені в повну бойову готовність з метою захисту східного кордону України. Вже 13 березня 2014 р. була відновлена Національна гвардія України.

13 квітня 2014 р. в. о. президента України Олександр Турчинов заявив, що для того, щоб зупинити розгул тероризму, організованого російськими спецслужбами у східних регіонах України, РНБО розпочинає широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України. Він повідомив, що: «Ми робили все, аби уникнути людських жертв. Але ми готові дати відсіч всім спробам вторгнення, дестабілізації та терористичним діям зі зброєю в руках. РНБО прийняла рішення розпочати широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України. Ми не дамо Росії повторити кримський сценарій у східному регіоні України».

Найжорстокіші бої українських військ з російськими терористами в травні - на початку червня відбувались в Слов’янську та Краматорську, терористів очолював полковник ГРУ Генерального штабу ЗС РФ Ігор Гіркін. Кремль водночас розпочав активні військові навчання та маневри на кордоні з Україною, завданням яких було прикриття масового перекидання техніки, зброї та живої сили в Україну, а також створювати психологіч-ний тиск та імовірність повномасштабного вторг-нення в Україну. Незважа-ючи на якісніше озбро-єння противника україн-ські війська проявили героїзм та мужність, звільняючи Донецьку та Луганські області, важли-ву роль у забезпеченні армії необхідними речами відіграв волонтерський рух, що свідчить про усвідомлення громадянами України загрози втрати своєї державності. Яскравим феноменом протистояння агресору стали добровольчі батальйони, першими з яких були «Донбас», «Азов», «Айдар» їхня кількість весь час зростає.

20 червня Петро Порошенко віддав наказ про припинення бойових дій на окупованих терористами територіях, перемир'я було оголошене з 22:00 20 червня по 10:00 27 червня 2014 року. В свою чергу сепаратисти продовжували атакувати позиції українських військових, здійснивши впродовж зазначеного періоду 108 разів, в результаті чого загинули 27 і було поранено 69 українських силовиків.  Після наради РНБО Президентом було вирішено продовжити одностороннє перемир'я з 27 до 30 червня. Рішення викликало широке обурення в суспільстві, армії та добровольчих батальйонах, під Адміністрацією Президента відбулися мітинги проти продовження перемир'я на Донбасі.

Збиття Боїнга. 17 липня російські терористи біля міста Тореза Донецької області збилиБоїнг 777 «Малазійських авіаліній». Жертвами теракту стали 298 осіб - громадян Нідерландів, Малайзії, Австралії, Індонезії, Великої Британії та ін. Причетність Москви до цього теракту є беззаперечною. Служба безпеки України оприлюднила перехоплені розмови проросійських сепаратистів про те, що 17 липня 2014 р. о 16:40 (за київським часом) російський диверсант на прізвисько Бєс (Ігор Безлєр) доповів своєму кураторові, полковнику ГРУ ГШ ЗС РФ Гераніну Василю Миколайовичу про збитий літак: «Щойно збили літак. Група «Мінера». За Єнакієво впав».Терористи доповіли в ГРУ, що вони збили транспортний літак АН-26 української армії й невдовзі диктор новин російського телебачення повідомила про збиття терористами літака над містом Торез (Донецької області), заявивши, що «все відбулося близько п'ятої години вечора за московським часом». Згодом про збиття українського літака повідомили російські ЗМІ, серед яких РИА Новости та Russia Today

Найтрагічнішим епізодом АТО стала трагедія під Іловайськом, який мав стратегічне значення, оскільки знаходиться в 25 км на схід від Донецька, звільнення Іловайська дозволило б силам АТО повністю блокувати терористів в Донецьку.  Українські військові увійшли в Іловайськ 18 серпня. Вони змогли взяти під свій контроль більшу частину міста, однак після введення регулярних російських військ 23-24 серпня сили АТО 28 серпня опинились в повному оточенні. Розпочались переговори щодо створення гуманітарного коридору для виходу українських військ з міста. Терористи заявили, що готові випустити бійців з оточення. 30 серпня о 10:00 українські військові організованими колонами почали рух з міста, однак колони розстріляли, завдавши великих втрат українським батальйонам. За даними Міноборони, під Іловайськом загинуло 108 українських бійців, сотні бійців були поранені та  захоплені у полон.

Трагедія під Іловайськом та збільшення кількості регулярних частин збройних сил РФ на Донбасу спонукали українську сторону до переговорного процесу. 5 вересня 2014 р. в рамках контактної групи Україна—Росія—ОБСЄ із залученням представників сепаратистів в Мінську було підписано угоду про тимчасове перемир’я.

Сторони також вирішили продовжити обмін військовополоненими. При цьому статус територій, захоплених бойовиками, на переговорах у Мінську не обговорювався. Проте ні терористи, ні Росія не дотримувались "мінських угод", продовжуючи обстріл українських території та тероризуючи місцеве населення. Крім цього, Росія так і не сприяла відновленню контролю української влади над східним кордоном, також російські терористи всіляко перешкоджали діяльності моніторингової місії ОБСЄ.

Символом незламності та мужності українських захисників став донецький аеропорт, бої за який тривають з 26 травня 2014 р., незважаючи на переважаючі сили агресора та «пере-мир’я», українські військові, яких назвали кіборгами, мужньо протистояли російським терористам. Проте наймасштабніші бої відбувались в аеропорту саме після оголошення перемир’я. Українські герої – кіборги - 242 дні обороняли аеропорт, доки 22 січня 2014 р. старий і новий термінал, а також башта укріплення донецького аеропорту були повністю зруйновані. Проте кіборги продовжують контролювати територію довкола аеропорту, знищуючи російських окупантів.

24 січня російські терористи з градів обстріляли житлові райони Маріуполя, жертва-ми яких стали 31 осіб та близько сотні поранених. Вже тра-диційно російська пропаганда у всьому звинуватила сили АТО. Величезні людські втрати бойовиків змушують їх тероризувати місцеве населення, використовувати його, як живий щит, чи примушувати ставати до лав «ополчення».

Таким чином, війна, яку Росія розпочала проти України, перетворилась для останньої на справжню війну за незалежність. Незважаючи на переважаючий людський та технічний ресурс агресора, захисники України мужньо продовжують захищати незалежність нашої держави. Загроза втрати своєї державності консолідувала українське суспільство, яке, незважаючи на мову спілкування чи регіон проживання, об’єдналось, аби дати відсіч агресору та відстояти своє право на вільне життя.

3. Музей Слави

На території ТСШ №18 19.02.2016 р. відкрили музей Революції Гідності та свободи.

4. «Важкі спогади»

Панич , учасник АТО

  На мою долю випало воювати на війні, яку не всі визнають. В середині березня 2015р. я був мобілізований до лав ЗСУ. Більше трьох місяців нас готували на різних полігонах: на Яворівському, на Дніпровському, а потім на Широкому Лані що на Миколаїщині.  В кінці червня нас вже перевели в гарячу точку. Спочатку один тиждень ми перебували в «жовтій зоні», тут нас повністю укомплектували всіма боєприпасами і відправили в «червону зону».

        Собаку звати Гільза, вона пройшла з нами всю війну

І вже цей переїзд готував для нас сюрприз. Наше відділення супроводжувало групу танкістів, і ми заблудились, бо пересувались завжди тільки вночі з вимкненими фарами, щоб не виявити себе. І коли ми приїхали до кінцевої точки , хлопці дуже здивувались як нам вдалось залишитись живими. Бо їм стало відомо що на нас чекала засідка, а зв’язку не було. Напевно, за нас добре молились, бо якби ми не заблудились цієї ночі, то нам би  і не вдалось повоювати.

До кінця літа ми стояли біля села Чермалик, охороняли дамбу на Павлопільському водосховищі. Ми далеко доїжджали до посту, тому чергували цілу добу а потім дві доби відпочивали. Там було неспокійно, бо за кілометр від нас були сепаратисти, тому ми мусіли обстрілювати їх щоб вони не окопались там, у відповідь нас покривали мінами. Напевно тому ми дуже радо зустріли вістку про визволення Павлополя , хоча нас вже там не було, але ці місця для нас стали рідними.

З початку осені нас перевели під Мар’їнку, тут ми залишались до кінця січня. Жили в бліндажах, до трьох метрів під землею. Там була досить зручно, та найбільше надокучали миші. Тут ми також ходили на пости по три години вдень і три години вночі. Нас вже не крили мінами і бої були лише дальні.

В лютому нас перевели на відпочинок в Курахово, це вже українська територія. Поселили нас в будинку. Та на березень ще кинули в гарячу точку в село Славне, ми жили в розбитому будинку, і обстріли були дуже серйозні, та людина до всього привикає, тому цей неспокійний місяць пройшов досить просто для мене.

А вже Великдень я святкував вдома.

ВИСНОВКИ

Шанс на зміни нам дістався дуже дорогою ціною, ціною людських жертв, ціною втрати частини території. Ми вигнали прогнилу корумповану владу, але  пустили на свою землю війну. Звичайно, не з нашої вини нині творяться ті жахіття на Донбасі, але саме нам з цим жити і боротися за нашу свободу. А ще дуже уважно спостерігати і контролювати тих, хто прийшов до влади внаслідок Революції гідності. Ми повинні бути особливо пильними.  Бо не маємо право змарнувати і цей шанс, як десять років тому, наші батьки, які виходили на Помаранчеву революцію, змарнували свій шанс на зміни. Вони не впильнували, не проконтролювали належним чином тих політиків, які після тодішнього Майдану отримали владу. Віддали на відкуп політикам почату на Помаранчевій революції справу. Тоді українці змінили політиків при владі, але не змінили систему влади. Це як у  старі міхи вливати нове вино. Воно все одно скисне, зіпсується...

Зараз конче треба зламати хребет цій зашкарублій, вкрай корумпованій системі. І тут кожен повинен почати з себе. Якщо хочемо європейського благополуччя, європейського рівня життя, то маємо жити і працювати як європейці: віддавати державі більше, ніж брати та вимагати з неї. І щодня пам'ятати про тих, хто віддав своє життя за кращу Україну — за таку Україну, про яку усі ми мріємо...

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Кошкіна C. Майдан. Нерозказана історія: Головне розслідування подій Революції Гідності / С. Кошкіна. – Київ : Брайт Стар Паблішинг, 2015. – 394 с.
2. Люди Майдану. Хроніка / за ред. Л. Івшиної ; упоряд.: Р. Канюка, М. Семенченко, А. Жуков. – Київ : Укр. прес-група, 2014. – 238 с. : іл. – (Бібліотека газети “День”).
3. Юркевич, А.   Моя революція: спогади / А. Юркевич. – Тернопіль : Вектор, 2015. – 39 с. – (Герої не вмирають!!!)
4. http://zno.academia.in.ua/mod/book/view.php?id=3350&chapterid=1086
5. http://ridna.ua/2014/11/revolyutsiya-hidnosti-zminyla-krajinu-i-kozhnoho-z-nas/
6. http://nv.ua/project/story-of-maidan-by-bondar.html
7. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D1%96%D1%8F_%D0%B3%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96
8. http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/11/20/148731/
9. https://sites.google.com/site/revoluciagidnosti/hronologia-podij

Хронологія подій АТО 27.02.2014-24.01.2015

2014 р., 27 лютого - початок агресії Росії проти України, захоплення будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
2014 р., 1 березня - обидві палати рсоійського паламенту проголосували за введення російських військ на територію України і в Крим зокрема.
2014 р., 1 березня - перші масштабні проросійські виступи в донецьку та Луганську.
2014 р., 16 березня - псевдореферендум щодо входження Криму до складу РФ.
2014 р., 21 березня - підписання політичної частини Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом.
2014 р., 7 квітня - проголошення "ДНР".
2014 р., 13 квітня - оголошення в. о. Президента України Олександром Турчиновим про початок проведення АТО.
2014 р., 27 квітня - проголошення "ЛНР".
2014 р., 2 травня - трагедія в Одесі.
2014 р., 11 травня - псевдореферендум щодо статусу Донбасу. 
2014 р., 25 травня - обрання Президентом України Петра Порошенка.
2014 р., 26 травня - початок боїв за Донецький аеропорт.
2014 р., 13 червня - звільнення українськими військами Маріуполя.
2014 р., 14 червня - російські терористи збили Іл-76 Збройних сил України, загинуло 49 українських військовослужбовців. 
2014 р., 20 червня - одностороннє припинення вогю в рамках мирного плану Порошенка.
2014 р., 27 червня - підписання економічної частини Угоди про асоціацію України з Єровпейським Союзом.
2014 р., 1 липня - відновлення наступу українських військ на російських терористів.
2014 р., 5 липня - звільнення українськими військами Слов'янська та Краматорська.
2014 р., 17 липня - збиття російськими терористами Боїнга 777 «Малазійських авіаліній", жертвами стали 298 осіб.
2014 р., 23-30 серпня - Іловайський котел.
2014 р., 5 вересня - підписання в Мінську тимчасового перемир'я.
2014 р., 20 вересня - підписання Мінського меморандуму.
2014 р., 2 листопада - псевдовибори на Донбасі.
2015 р., 13 січня - теракт під Волновахою.
2015 р. 24 січня - масовий обстріл російськими терористами житлових районів Маріуполя.