ЛІТЕРАТУРНО—МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ «Так ніхто не кохав»

         ЛІТЕРАТУРНО—МУЗИЧНА  КОМПОЗИЦІЯ

                   «Так  ніхто не кохав»

Мета:формувати естетику почуттів;сприяти естетичному вихованню школярів;розвивати       

            навички виразного читання поезії;вдосконалювати  навички усного мовлення:розвивати мовленнєву культуру  учнів;поглиблювати уяву учнів про любовну лірику;виховувати  почуття естетичної насолоди при зустрічі  з шедеврами мистецтва.

                                                                                          Помирати  від любові—означає жити нею.

                                                                                                                                      В.Гюго

Звучить музика Глюка «Орфей та Евридіка»

   Все народжується в любові:сонячний промінь,польова квітка в росяних травах, річка в обіймах двох берегів,тінь від теплих ласкавих життєдайних променів сонця, морська піна

з глибин бурхливого моря. А як народжується любов в  людині? І що таке любов ? Чим живиться вона? І кому вона дарована Всевишнім? Так що ж таки Любов? Дар, прокляття ,покарання,випробування,милість, мистецтво?  Дар  від кого,прокляття кому,покарання за що,милість-- чи всім, мистецтво-- яке  воно? Коли людство усвідомило ,що любов---чарівний дотик  люблячих сердець?        Чи в кожному серці є відгук  коханню?

                               Любов ,що в серці відгуку не зна ,

                              Не варта і найменшого зерна.

                              Дарма ,що відгуку нема.

                             Люблю тебе, а інше все  дарма.

                             В моїм коханні ти не знайдеш меж,

                             Хоч ти мені лиш рани завдаєш.

                            Од ран отих болить душа моя,

                             А ти живеш—і вже  щасливий  я. (Ніазмі Гянджеві «Лейла і Меджнун»)

                                             
     Чи є заборона на любов? Згадаймо історію. Давній Рим    ,ІІІ ст н.е.  ,  царювання жорстокого деспота імператора Клавдія ІІ . Деспотизм його не знав меж. Заборона від імператора на одруження воїнів.      Клавдій мріє створити наймогутнішу армію в світ,і  .тому воїни легіону    не можуть одружуватись.           

Попри заборону Клавдія на допомогу закоханим,як стверджують легенди,прийшов  священик,який був названий    Святим Валентином,і одружував таємно закоханих. Скінчилося все трагічно та сумно.;Валентина кинули до в*язниці. Тепер тюремний наглядач    всім серцем співчуває  Священику,   полегшуючи його фізичні та моральні муки.

Наглядачева донька красуня Джулія була сліпою . Валентин став для неї вчителем і відкрив

небачений ніколи нею світ. За мурами в*язниці спалахує високе почуття кохання .Джулія спитала коханого Валентина,чи справді Бог  чує щиру  молитву і проявляє  милосердя до

Стражденних . Валентин відповів:  «Так!»   Гаряча  молитва  закоханих –подарунок Всевишнього:  божественне   яскраве світло торкнулось обличчя дівчини.

__Я бачу!—вигукнула Джулія.

 Кохання Джулії не врятувало від страти Валентина . Та 1лютиги 269 року стало днем закоханих у всьому світі.

   Пригадуєте? Дев*ять муз і кожній доручено певне  мистецтво ,яке вони  повинні були особливо пильнувати: Калліопа—муза епічної поезії,Евтерпа—ліричної поезії,Мельпомена—трагедії,Талія—комедії, Полігімнія—пантомім і гімнів,Терпсіхора ==танців,Кліо-історії,   Уранія—астрономії.

  А якщо кохання –мистецтво,то у цього високого почуття є і свій покровитель—Ерато.

Коли приходить  Любов,вона породжує в душі натхнення  творити чи в музиці чи в слові.

 ХУІІ століття.   Венеція. Народжується майбутній композитор Антоніо Вівальді. І саме йому належить крилата фраза: «Коли достатньо  однієї скрипки, не використовують дві» В

Мантуї  Вівальді зустрів співачку Анну Жиро,яка стала його музою , його натхненням. Всі палкі почуття  Антоніо  живуть і вирують в  «Порах року». «Весна». Звучить  музика ВІвальді.

  Володіє світом  і керує кожною людиною  Любов,

 Іспанський поет Гарсіа Лорка обожнював образ жінки.

          Окутана дымкой тревожных желаний

          Идешь,  омываясь вечерней прохладой.

         Как вянущий нард,эти сумраки плоти,

         Увенчанной таинством женского взгляда.

Кохання не знає ні кордонів  ,ні меж , ніхто не має монополії на це почуття  . Воно не підлягає законам    ні природи, ні суспільства. Воно живе в серці того, хто кохає . Справжнє почуття-- це  та скрипка ,яка може звучати лагідно,несамовито, журливо,   грайливо, невпевнено та переможно.      Кохання одне на  все життя-- і другого не требо. Ох, як же був правий Вівальді !.

  Любов—це крила,і чим міцніші вони,тим Кохання  упевнено злітає у високість.

     Іноді ми не замислюємось над тим,що відомі  музичні твори,які ми обожнюємо , мають непросту історію і  їх поява оповита  багатьма таємницями. Одне з таких творів  знайоме кожному з нас—фортепианна п*єса Людвіга ван Бетховена «До Елізи».

Надрукована п*єса була  1867 року,через сорок років  після смерті самого Бетховена.

Але повернемось до головної загадки твору «До Елізи».      Відомо,що його виявив  музикознавець   Людвіг Ноль, який займався вивченням  біографії  маестро. На папірці—загадковий напис—посвячення   якійсь    Елізі від Л.В. Бетховена.  Хто ця таємнича незнайомка і яку роль вона грала в житті генія? . Дослідник Макс Унгер висунув версію,що п*єса  адресована Терезі Малфатті фон Роренбах цу Децца,в яку був закоханий Людвіг. Людвіг Ноль помилково інтерпретував напис  на рукопису.. Музикознавець Мартін Копитц

заявив, що «До Елізи» адресовано  вокалістці Елізабет. Канадська дослідниця Рита Стеблін прийшла до висновку,що мова йшла  про Елізу Баренсфельд. Та  кому б  не присвячена ця п*єса,вона стала світовим шедевром класичної музики.

            Звучить  «До Елізи».

                 Твоє ім.*я –то  таїна віків,

                 В очах твоїх плекає тихе щастя.

                 Любов –ріка в обіймах берегів,

                  А за кохання  дивом всім воздасться. (Бірюкова Н.О.)

Усього вісім рядків. Вісім рядків. А скільки тихих емоцій,печалі. Це історія нерозділеного кохання,сповненого благородства і ніжності. 10 березня 1829 року Пушкін залишає столицю і довгий час  перебуває  в Твері,де знайомиться з красунею княгинею Ганною Олексіївною Оленіною. І чи було знати красуні,що ім.*я її увійде в історію літератури тільки тому,що воно стоятиме поруч з іменем великого Пушкіна.

                                Я вас любив,а,може,і люблю я,

                               Огонь у серці не погас моїм:

                               Та ця любов нехай вас не хвилює,

                              Не хочу я печалить вас нічим.           

                             Я вас любив безмовно,безнадійно,

                             То ревнував,то ніжно вірив знов,

                             Я вас любив сердечно так і мрійно,--

                             Дай,Боже,вам ще раз таку любов!

Звучить вальс до драми  Лермонтова «Маскарад»

Почуття любові вразила як блискавка180 років тому російського дипломата Олександра Грибоєдова. Витончена, чорноока молодша донька грузинського поета,генерал-майора Олександра Чавчавадзе полонила серце 28-річного дипломата. Олександр колись розучував з Ніночкою гамми.

.Два роки  не бачились вони. 16 липня 1828 рік.    Грибоєдов

 дипломатом їде до Ірану з дипломатичною місією. За гостинним столом             Чавчавадзе напроти  Олександра сидить красуня Ніна. Обпалила поглядом, пустотливо посміхнулась, а він все дивився і дивився,потім взяв її за руку.,І Ніночка  з колишньої учениці Сандро Грибоєдова  перетворилась на наречену Олександра Грибоєдова.

Вінчання 22 серпня 1828 року в Сіонскому соборі Тіфліса. Наречений не втримав  обручку—недобра прикмета. 30 січня 1829 року розлючений натовп в Тегерані розтерзав  російського дипломата,кілька днів  порубане тіло тягали міськими вулицями. Перегодя Ніна Чавчавадзе  впізнала тіло чоловіка лише за простреленим на дуелі пальцю.

Персія заплатила за смерть розкішним бриліантом в 34 карата. А чи повернула Персія кохання Ніні?. З 17 років Ніна Чавчавадзе  носила журбу до останніх днів. Нікому Чорна  роза Тіфліса більше не віддала свого серця. Воно було  віддано Грибоєдову. НА могилі коханого Ніна Чавчавадзе написала: «Ум и дела твои в памяти  русской,так почему тебя пережила любов моя .» Через28 років вони з*єднались десь там , де смерті не буває.

      Звучить грузинська пісня «Суліко».

   Мистецтво слова народжується в  глибинах  закоханих сердець.

                           Песня любая—

                          Заводь  любви.

                           Звезда голубая—

                           Завязь времен, завязь епох.

                           А заводь крика—

                          Чуть слышный женщины вздох.

А як обожнював жінку іспанський поет Гарсіа Лорка:

                           Окутана дымкой

                          тревожных желаний

                          идешь  ,омываясь

                          вечерней прохладой.

                          Как вянущий нард,

                         Эти сумерки плоти,

                        венчанной таинством

                        женского взгляда.

Лукерія Полусмакова, саме та красуня, якій Шевченко присвятив  вірш «Ликері»,закохвшись у неї з першого погляду.

                             Моя ти любо!  усміхнись,

                             І     вольную святую душу, 

                             І  руку вольную, мій друже,

                             Подай мені!

           З нею поет мріяв створити сім*ю.28 липня 1860 Шевченко написав листа,адресатка якого не встановлена:  «Я как незванный, непрошенный гость постучался в ваши двери. А       постучавши раз, другой ,невольно стукнешь и,разумеется, в последний, если двери не растворились» Кому цей лист?  Інтрига зберігається й досі  А Лікера вийшла заміж за перукаря Яковлева, який приніс їй лише розчарування. Після смерті Кобзаря приїздила на могилу поета у Канів і палко просила прощення в Тараса..

     А кохання Володимира Сосюри васильками розквітає в очах коханої.

                                 Васильки у полі, васильки у полі,

                                 І у тебе,мила,васильки з-під вій,                                                                                                                              і                                і    гаї синіють ген  на видноколі,

                                 І синіє щастя у душі моїй.

                                 Одсіяють роки,мов хмарки  над нами,

                                І ось так же в полі будуть двоє  йти,

                               Але нас не буде. Може,ми квітками,

                               Може, васильками станем—я і ти.

                              Так же буде поле,як тепер, синіти,

                               І хмарки летіти в невідомий час,

                               І другий, далекий,сповнений привіту,

                              З рідними очима порівняє нас.

Як сплетені мистецтво слова та мистецтво музики, даруючи світові  шедеври чистого непереможного ,хоч  кохання і без відгуку.!

   Зимовий вечір . Падає сніг,юнак чекає дівчину,яку запросив на побачення . Дівчина не прийшла ,на сніг упали принесені квіти.  Та юнак подарував світові  пісню ,яка стала  шедевром ХХ століття “Tombe la neiqe”/. Сальвадору Адамо  було 17 років.

 А якщо би не було тебе,коханого,єдиного, створила б я тебе,як митець       колір росяного дня,глибоку п*янку таїну  Кохання. Нехай живе Любов, П*янить,Б*є в груди передзвоном

Солов*їного співу вічного Кохання.

     Звучить пісня у виконанні Джо Дассена «Et si tu n*existais pas.