Сьогодні ми вирушимо до чарівного саду японської поезії, де ростуть різноманітні квіти, більшість з яких – маленькі, але дуже запашні. І в кожної – своя історія. Прекрасний сад, до якого ми рушаємо, розташований на Далекому Сході, у Країні Висхідного Сонця, як здавна називають Японію. Фуру іке я. Квадзу тобікому. Мідзу-но ото. Старий ставок!Жабка стрибне –Сплеск пролунає.
Японія. Японці вміють насолоджуватись красою соснової гілки, краплинки роси, тоді як європейці прагнуть охопити поглядом весь світ. У японській культурі мистецтво і природа, мистецтво і буденне життя взаємопов’язані, тому будь-яка річ поєднує в собі красу і практичність. Для японця природа – це скарбниця прекрасного, вона є мірою усіх речей. Що є природнім, то не може бути повторним.
Хайку – традиційний жанр японської поезії; неримований вірш із трьох рядків. Головна тема хайку – життя природи й людини в їх нерозривній єдності. Для хайку характерні «сезонні слова». 1. Має три рядки.2. Немає рими, має ритм.3. Має визначену кількість складів: 5-7-5.4. Використання сезонних слів.
Японці вміють насолоджуватись красою соснової гілки, краплинкою роси, тоді як європейці прагнуть охопити поглядом весь світ. У японській культурі мистецтво і природа, мистецтво і буденне життя взаємопов’язані, тому будь-яка річ поєднує в собі красу і практичність. Для японця природа – це скарбниця прекрасного, вона є мірою усіх речей.