МАТЕРІАЛИ ДО УРОКІВ "ВИВЧЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНСЬКОГО МАНДРІВНОГО ФІЛОСОФА ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ (з нагоди 300-ї річниці від дня народження)"

ВИВЧЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНСЬКОГО МАНДРІВНОГО ФІЛОСОФА ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

(з нагоди 300-ї річниці від дня народження)

Портрет Григорія Сковороди роботи Г. Лук’янова (1794).

Україна шанує пам’ять про свого сина Григорія Савовича Сковороду, мандрівного філософа, народного учителя і співця.

Всього лише 300 років промайнуло з тих часів, але його упевненість у світле майбутнє своєї країни, упевненість у тому, що щастя людини не в почестях і розкоші, а в самопізнанні і в праці актуальні і сьогодні. Як сказав Михайло Стельмах: золотими сніпами врожаю дозріло його слово для людей і століть.

Одна з його потаємних мрій здійснилася – його Україна стала суверенною державою – республікою (республіка була його ідеалом). Що ми знаємо про цю видатну людину?

Григорій Савович Сковорода народився 3 грудня 1722 року у селі Чорнухи на Полтавщині у родині малоземельного козака Сави, де шанувалась освіченість, патріотизм. Прекрасна природа, річка, спів пташок стали золотим зерном у його серці.

Історична довідка. Чорнухи

Жителі села Чорнухи прославилися в героїчній боротьбі за волю. Історичні джерела розповідають, що село Чорнухи вперше згадуються у 1261 році, як досить великий населений пункт.

Наприкінці ХІІІ ст. Чорнухинське укріплене поселення зруйнували ординці і лише через 350 років село відродилося. За короткою ревізією 1647 року в ньому налічувалося 948 осіб чоловічої статі. У 1648 році Чорнухи стали сотенним містечком спочатку Лубенського, а потім Коривенського полку (сотня складалася з 235 козаків). У ХVI ст. містечком володів польський магнат князь Вишневецький, відомий в окрузі як князь-деспот. Чорнухинці не раз повставали проти ненависного володаря, проти свого безправного становища і тяжкої праці. Пізніше Чорнухами володіли заможні козаки Виговський і Дорошенко. Після визвольної боротьби українського народу 1648 – 1654 рр. Чорнухи стають козацьким містечком і входять до складу Лубенського полку. У селі побутували розповіді про героїку минулого: далекі походи, перемоги і прикрі поразки. Нині Чорнухи – селище міського типу, де в центрі стоїть двоповерхова школа, названа іменем Григорія Сковороди на честь 200-річчя з дня його народження.

У 1922 році перед фасадом школи на гранітному постаменті встановлено погруддя великого земляка роботи українського скульптора І. П. Кавалерідзе, а після варварської руйнації німецько-фашистськими загарбниками пам’ятник було відновлено.

Батько Сава Сковорода сприяв нахилам сина (особливо його надзвичайний хист до співів та музики) і віддав навчатись спочатку у дяка, а потім у Чорнухинській чотирикласній школі. Там Григорій вивчив слов’янську і латинську мови, проявив себе як здібний учень у співах та музиці. Закінчив школу у 1734 році.

Восени 1738 року Григорій Сковорода їде з Чорнух до Києва, де знайомиться з Київською академією, її навчальними класами філософії, богослов’я, з великим диспутним залом – і все це справляє в на нього сильне враження.

Історична довідка. Київська академія

Київська Русь славилась не тільки воєначальниками, хоробрими воїнами й чудовими майстрами, але й видатними мислителями, такими, як Лука Жидята, Володимир Мономах, Кирило Туровський та ін. Давньоруська держава належала до ряду найпередовіших і посідала одне з провідних місць у Європі.

Економічною основою її могутності був успішний розвиток землеробства, ремесел і торгівлі. У державі поширювалася писемність, процвітала усна народна творчість, створювалася «Повість минулих літ», а у Київському Софійському соборі було організовано першу на Русі бібліотеку.

Історія розвитку науки, освіти і філософської думки пов’язана з Київською академією (1632 – 1817), яка позитивно вплинула на розвиток світогляду Феофана Прокоповича, Григорія Сковороди.

15 жовтня 1615 року у Києві, на Подолі з ініціативи Київського богоявленого братства була відкрита так звана братська школа. Її фундаторами були Галшка Гулевичівна – дружина київського воєводи, яка подарувала школі садибу і будинки; гетьман Війська запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний – український церковний, політичний і освітній діяч, перший ректор Київської братської школи; Єлисей Плетенецький – засновник друкарні Києво-Печерської лаври, український церковний і культурний діяч.

Крім мов – української (слов’яно-руської), грецької, латинської, польської, - вивчали також піїтику, риторику, філософію, історію, богослов’я, музику, малювання та ін.

У 1632 році Петро Могила – український церковний і культурний діяч, об’єднавши Київську і Лаврську школи, організував Київську колегію на зразок вищих навчальних закладів, що тоді існували в країнах Західної Європи. Від того часу колегія мала назву Києво-Могилянської. А права академії вона дістала за указом Петра І від 26 вересня 1701 року. У Грамоті підтверджено звання академії рівною «…иным академиям во всех государствах иноземческих». Уже в цей період навчальний заклад мав багату бібліотеку. Києво-Могилянська академія була визначним центром філософської думки слов’янського світу XVII – першої половини XVIIІ ст. [7].

Серед викладачів академії були видатні вчені того часу: Іван Вишенський, Петро Могила, Мелетій Смотрицький, Лазар Баранович, Анатолій Радивилівський та ін.

Визначною фігурою в історії Київської академії був її професор і ректор у 1712 – 1716 рр. Феофан Прокопович, виходець із купців, виступав проти національно-релігійного гноблення, дбав про поширення науки, культури, освіти, особливо приділяв багато уваги розвитку друкарської справи. Феофан Прокопович багато зробив для розвитку освіти на Україні.

Значний вплив на світогляд Григорія Сковороди справив вихованець академії, її викладач і ректор Георгій Кониський (1717 – 1795). Видатним представником вітчизняної філософсько-соціологічної думки на Україні був вихованець Київської академії Я. П. Козельський (1729 – 1795), мислитель-матеріаліст, який критикував схоластику та ідеалізм, намагався дати наукове визначення поняття матерії, відстоював думку про велике позитивне значення науки і мистецтва.

У першій половині XVIIІ ст. кількість студентів у Київській академії досягала 1100 чоловік, а в другій – близько 2000.

Навчання в академії мало 12 років: підготовчий клас – фара, 1-й клас – інфима, 2-й клас – аналогія, 3-й клас – граматика, 4-й клас – синтаксима, 5-й клас – піїтика, 6-й клас – риторика, 7-й клас – філософія, де навчалися два роки і вивчалась фізика і математика, 8-й клас – богослов’я, де навчалися чотири роки. У XVIIІ ст., в той час, коли вчився Григорій Сковорода, викладались мови: грецька, латинська, французька, німецька, староєврейська. У Київській академії освіту здобували діти представників різних верств населення, більшість з них закінчували освіту філософським класом, а хто мав на меті духовну кар’єру – богословським класом.

Саме у період навчання Григорія Сковороди (1738 – 1742, 1744 – 1750) Київська академія набула найбільшого розвитку, стала вищим освітнім центром не тільки України, але і східного та південного слов’янства.

Григорій – допитливий студент прагне ознайомитися з вченням Коперника про обертання Землі та інших планет навколо Сонця, опановує за чотири роки навчання латинську, грецьку, польську й німецьку мови, розвиває музичні здібності.

Живе студент в академічній бурсі (гуртожиток для бідних студентів). Там були мужичі, козацькі діти, сироти, на утримання яких виділялися мізерні кошти монастирями, тож студенти мусили заробляти собі на життя: допомагати під час церковних служб, ходили по селам, щоб найнятися на роботу вчителем, а на літніх канікулах мандрували містами і селами України з діалогами, віршами, співами.

Великі травневі рекреації або весняні гуляння проходили в Києві, де викладачі і студенти виступали зі співами, музикою, ставили п’єси. Разом з студентським хором Сковорода активно виступав на народних святах. У 1742 – 1744 рр. як здібного співака забирають у Петербург співати у придворному хорі для самої імператриці, за що удостоївся свого нового чину – «придворного уставщика» (диригента). Сковорода мріє вернутись у Київську академію, але лише через два роки у 1744 році повертається під час подорожі цариці Єлизавети на Україну.

Знову заглиблюється у навчання, пише твори і листи, підписуючись Грицьком Варсавою (вар – по – єврейськи син, отже, син Сави). Не знаходячи відповіді на багато питань, вирішує у 1750 році виїхати за кордон. За два з половиною років відвідує Угорщину, Австрію, Німеччину, Північну Італію, «где любопытстця по охоте своей, старался знакомиться наипаче с людьми ученостью и знаниями отлично славимые тогда. Он говорил весьма исправно и особливою чистотою латынским и немецким языком, довольно разумел еллинский, почему и способствовала с ими доставить себе знакомство и приязнь с учеными и с ними новый познания, каковых не имел и не мог иметь в своем отечестве» - писав М. І. Ковалинський. Знання кількох мов допомагає молодому вченому вивчати античну філософію та художню літературу, зокрема вчення Платона, Сократа, Аристотеля, Цицерона, Горація, видатного Ф. Прокоповича, сучасних французьких просвітителів Вольтера, Дідро, Руссо, німецького філософа Канта.

Варто зазначити, що Григорій Сковорода цікавився і був знайомий з видатними відкриттями свого часу в різних галузях:

• вмів користуватися ртутним термометром, винайденим Фаренгейтом у 1714 році;
• ознайомлений з будовою громовідводу, винайденого американцем Бенджаміном Франкліном у 1752 році;
• штудіював книжку Михайла Ломоносова «Перші основи металургії або рудних справ», видану у 1763 році;
• ознайомлений з прядильною машиною, винайденою англійцем Р. Аркрайтом у 1767 році;
• збагатив свої знання з хімії відкриттям француза А. Лавуазьє, який у 1774 році виявив у повітрі кисень, азот і невдовзі довів, що горіння – процес з’єднання речовин із киснем.

Дослідження життя і творчості Г.С. Сковороди підтверджують, що Григорій Савович був людиною енциклопедичних знань: філософом, ліриком, байкарем, композитором, музикантом, співаком, педагогом, проповідником. Вмів грати на сопілці (з нею не розставався і в мандрах), флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі.

Його охоче запрошували на викладацькі посади в Переяславський та Харківський колегіуми, Харківську духовну колегію, домашнім вчителем.

Дослідник Л. Є. Махновець пише: «Але цілком ясно, що Сковорода був дуже гарним педагогом, бо це було його життєве покликання – навчати. Людина енциклопедичної ерудиції, виняткових талантів, музика, співак, поет, який мав за плечима незвичайну життєву долю, - все це викликало до нього велику пошану і любов учнів колегіуму» [8].

Після півторарічної розлуки повертається додому, але не застає у живих нікого з рідні. Йде пішки до Харкова, живе у приятелів та знайомих.

Повернувшись з-за кордону, Г. Сковорода влаштовується у Переяславському колегіумі на посаду вчителя поезії.

Історична довідка. Переяславський колегіум

Переяслав – Руський, як одне з найбільших міст Київської Русі, згадується ще 907 році. Місто було опорним пунктом у боротьбі проти печенігів; вщент зруйноване ординцями 1239 року, захоплене литовськими феодалами у 1362 році, а в 1569 році там панувала шляхетська Польща.

У кінці XVI ст. Переяслав став осередком визвольного руху на Україні: повстання під проводом С. Наливайка; 1628 році козаки на чолі з Тарасом Трясилом розбили польське військо.

На Правобережжі тривала боротьба між уніатською і православною церквами. Виникає потреба створення навчальних закладів, в яких би виховувались ідейні борці за незалежність розвитку культури українського народу.

У першій половині XVIIІ ст. з цією метою були засновані колегіуми: Чернігівський (1700), Харківський (1726) та Переяславський (1738).

На кінець 80-тих років XVIIІ ст. колегіум зовсім втратив загальноосвітній характер і став духовною семінарією.

У Переяславському колегіумі Г. С. Сковорода працював недовго. У цей час він склав новаторський курс науки про поезію, відійшовши від традиційного, передбаченого програмою колегіуму.

Керівництву не сподобалося нововведення нового педагога, тож Григорій Савович змушений був залишити улюблену роботу в навчальному закладі. Як казали дослідники його біографії: звільнився Григорій, вільним духом із вільним гаманцем та з парою сорочок, жупаном і парою черевиків. Потім його запрошує переяславський поміщик села Коврай (нині село Золотоніського району Черкаської області) Степан Томара, щоб Г. Сковорода став вихователем його сина Василя. Із Василем він працював протягом року. Так склалися обставини, що Григорію Савовичу ректор Троїцько-Сергіївської лаври запропонував педагогічну роботу. Цілий місяць Сковорода жив у лаврі, вивчав існуючі порядки і зрозумів, що його погляди не співпадають з поглядами керівників семінарії. Григорій Савович повертається в Україну, у Переяслав. Продовжує навчати Василя Томару. Саме Коврайський період (1753 – 1759) був дуже плідний: написано цикл поезій, які ввійшли у збірку «Сад божественных песней».

У 1759 – 1760 навчального року вченого Г. С. Сковороду призначено на посаду учителя поетики Харківського колегіуму. З його приходом у навчальному закладі посилюється боротьба із старими консервативними традиціями.

У 1768 році Сковорода дає згоду читати курс добронравія (етики) в додаткових класах при Харківському колегіуму, де пропагує ідеї вічності матерії, щастя народного, закликає будити народ від сну. За передові ідеї і за те, що молодь захоплювалася і сприймала вчення філософа Г. Сковороди, за підрив основ церкви і держави вченого звільняють у 1769 році з посади викладача. І саме з цього року Г. Сковорода назавжди залишає педагогічну роботу і стає мандрівним філософом, народним учителем і співцем. Почав працювати над пізнанням самого себе, Законів світу…

Йому неодноразово пропонували чернецтво у найпрестижніших тогочасних лаврах Києво-Печерській та Троїце-Сергіївській. «Приручити» намагалися харківський губернатор та імператриця Катерина ІІ, яка запрошувала на постійне проживання при дворі. Відповідь видатного вченого і митця була однозначною: «Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Справжній патріот не уявляв служити своїй країні за її межами: «Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе. Чи ти рус? Будь ним… Чи ти лях? Лях будь. Чи ти німець? Німечествуй. Француз? Французуй. Татарин? Татарствуй. Все добре на своєму місці і в своєму лиці, і все красно, що чисто, природно, що не є підробкою, не перемішано з чужим по роду».

І місце своє в суспільстві визначив так: «А мій жереб – з голяками». У спогадах сучасників вимальовується образ філософа-мандрівника: «У крайній бідності Сковорода переходив по Україні з одного села до другого. Ніхто у всяку пору року не бачив його інакше, як пішим. Він, звичайно, оселявся в убогій хатині пасічника, декілька книг ставили все його майно…

…Задумавши йти далі або переселитися в іншу оселю, він складав у торбу все це жалюгідне майно, перекинувши її через плече, вирушав у дорогу з двома нерозлучними: палицею – журавлем і флейтою, які зробив власноруч».

Мандруючи, філософ-письменник прожив ще 25 років. Старанно працюючи, написав більшість філософських трактатів «Разговор дружескій о душевном мирь», «Диалог или разглагол о древнем мірь», «Кольцо».

У селі Бабаях Григорій Савович жив у свого друга і учня по колегіуму Якова Правицького, де підготував збірку «Басни Харьковскія» (1774). Село Бабаї уже у ті роки вважали батьківщиною української байки.

Байкар виступає з критикою тодішнього суспільства, паразитичних верств його в образі Шершня («Бджола і Шершень»), що живиться здобутками трудівниць-бджіл. Сковорода підносить трудящу людину в образі бджоли, яка одержує насолоду в «сродному труді»: «Бджола є герб мудрої людини, що в спорідненій праці трудиться»).

Історична довідка. Село Бабаї

Село Бабаї засноване у ХVII ст. і простягається обабіч асфальтованого шоссе Москва – Харків – Сімферополь називається Бабаївським. А у ХVII ст. у селі, коли творив Сковорода, були убогі невеличкі хатинки. За селом шумів Бабаївський ліс.

Філософ-мандрівник був дуже працьовитим, спав лише 4 год на добу. Вставав на світанку, брав торбину з книжками і йшов у поля чи гаї і творив. Гомін лісу навівав йому думки про вічність природи, а творчі ідеї приходили під гомін джерельних струмків. Є у Бабаях джерело «Холодна Сковородинівська криниця», над джерелом схилилися дерева. За переказами, тут любив Григорій Савич записувати свої думки. У Григорія Сковороди були друзями члени родини Квіток, Капністів, Каразиних, Захаржевських, Ковалинських, Тевяшових та ін. В цих освічених людей зберігалися філософські твори, поезії, байки вченого.

Останнім прихистком Сковороди стало село Пан-Іванівка, що на Харківщині. Нині це село перейменоване: з нагоди 200-річчя з дня народження Сковороди на Сковородинівку. Жив митець у сім’ї А. І. Ковалевського, батька учня педагога в колегіумі Петра Ковалевського, який любив свого вчителя, зберігав його рукописи. А. І. Ковалевський ще за життя Сковороди подбав про написання портрета філософа-мандрівника. Портрет на замовлення А. І. Ковалевського писав харківський художник Г. Лук’янов.

У цій дружній родині серед дивовижної природи, забуваючи про недуги, письменник працює над останнім твором «Потоп змін», упорядковує збірки своїх філософських творів.

Історична довідка. Сковородинівка

У літературно-меморіальному музеї Сковородинівки один із експонатів – табличка, де розповідається про село останнього притулку філософа-мандрівника.

«Село Сковородинівка (колишня Пан-Іванівка) розташована на узгір’ї. Внизу при в’їзді до нього збудовано греблю, по обидва боки якої виблискують два великі ставки. Над ставком, на горі розкинувся парк із липовими алеями. Широкі галявини засаджені яблунями. У саду невеликий будинок із античним портиком і колонами в стилі класицизму ХVIIІ ст. Фасад його зберігся в такому вигляді, як і за часу перебування Сковороди. Колони, підтримуючи дах, утворюють велику галерею з кам’яними сходами, що ведуть у сад. Веранду обступають кущі бузку. Поруч із дверима, ліворуч на галерею виходить вікно кімнати, в якій жив Григорій Сковорода. Будинок Ковалевських перебудовувався наприкінці ХІХ ст. До нього були добудовані кімнати праворуч, проте основна частина залишалася незмінною.

Липова алея від веранди збігає до схилу над ставком і далі переходить у в’юнку стежку, що веде до старого дуба. Під цим дубом (спеціалісти визначають його вік у 600 років) Григорій Савович заглиблювався у роздуми про закономірності буття. Тут він упорядковував збірку філософських творів та надіслав її своєму другові Михайлу Ковалинському, завдяки якому вона й збереглася. У Пан-Іванівці, серед рідної природи, що нагадувала йому дитинство, мислитель прожив останні роки. У невеликій кімнаті, з вікна якої відкривається привітна далечінь, 9 листопада 1794 року він помер».

Ще за життя Сковороди слава про мандрівного філософа-митця ширилася не лише по всій Україні, але й за її межами: у Росії, на Кавказі, Чехії, Болгарії.

Його твори не перестають бути предметом вивчення дослідниками-філософами, літературознавцями, педагогами, музикознавцями. Сина України Г. С. Сковороду свято шанує український народ, його видатні твори читають народи світу. Його афоризмами послуговуються багато людей:

• добрий розум робить легким будь-який спосіб життя;
• більше думай і тоді вирішуй;
• немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга;
• не розум від книг, а книги від розуму створились та ін.

За рішенням ЮНЕСКО в 134 країнах світу було відзначено 250-річчя з дня народження Г. С. Сковороди.

Його твори видані в багатьох країнах світу; великому мислителю присвячено багато поезій і прозових творів; художники й скульптори відтворили образ філософа в живописі і скульптурі. Створено фільми про його життя, випущено платівки із записом виконання творів поета, його ім’ям названі вулиці міст і сіл, присвоєно ім’я Г. Сковороди педагогічним навчальним закладам, школам, бібліотекам, теплоходу. І сама постать Сковороди увійшла у свідомість українського народу.

Український поет Федір Малицький присвятив вірш місцю вічного спочинку філософа – це дань його безсмертю:

Тут ясени в зажурі похилились,

Могилу просту бережуть між трав.

Ясніє мудрий напис на могилі:

«Світ ловив мене, та не спіймав».

В могилі цій, в саду під ясенами

Сковорода Григорій спочива.

І все святіші нам стають з роками –

І прах його, і думи, і слова.

…Шанує мудреця нова Вкраїна,

Стежок до нього час не замете.

Пливуть віками хмари в далі сині,

І терен щовесни в саду цвіте…

Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди у селі Сковородинівка Харківської області (до 24 лютого 2022 р.). Денис Вітченко

Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди після російського авіаудару 6 травня 2022 р. Kharkivoda.gov.ua

2022 рік. Чорним крилом прикрила нашу країну війна. Вороги-агресори бомблять українські міста і села, вбивають мирних жителів – людей похилого віку, старших дітей і немовлят, руйнують житлові будинки, знищують комунікації світла і газу, щоб українці померли від холоду і голоду, стирають з лиця землі школи, театри, музеї. Зруйновано і музей Григорія Сковороди, що в Сковородинивці. Та український народ вірить у перемогу над ворогом, вірить мужнім воїнам ЗСУ, які проженуть орду за межі України. Відбудуються міста і села, посадяться сади, будуть вирощуватися зернові… І безперечно! Відновлять сковородинівський музей Григорія Сковороди, який 300 років тому у своєму саду ростив свої роздуми про щастя людини й шляхи його досягнення («Алфавит, или Букварь мира»); заклик до чесної праці («Всякому городу нрав и права»), уславлення найвищих людських якостей: розуму, совісті, працьовитості («Ой ты, птичко жолтобоко»), тверде переконання, що воля – першооснова щастя («De Libertate» («Про свободу»).

«De Libertate»

(«Про свободу»)

Що є свобода? Добро в ній яке є?

Кажуть, неначе воно золоте?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все золото,

Проти свободи воно лиш болото.

Ой, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане – герою!

Український народ завжди пам’ятатиме мандрівного учителя життя, народного філософа, людину надзвичайних знань і розуму Григорія Савовича Сковороду.

Джерела

1. Від Вишенського до Сковороди. К.: Наук. думка, 1972. 143 с.
2. Ніженець А. М. І. П. Стогній. К.: Наук. думка, 1984. 93 с.
3. Лощин Ю. М. Сковорода. М.: Мол. гвардія, 1972. 223 с.
4. Редько М. П. Світогляд Г. С. Сковороди. Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1967. 264 с.
5. Шреєр-Ткаченко О. Я. Григорій Сковорода – музикант. К.: Муз. Україна, 1972. 94 с.
6. Кононенко М. П., Сазоненко Г. С. Українські вчені – натуралісти, математики, лікарі, педагоги: Посібник – довідник. К.: Укр. центр духовної культури, 2001. Бібліогр. С. 305 – 309.
7. Хижняк З.І. Києво-Могилянська академія. К., 1981. С. 75.
8. Махновець Л. Є. Григорій Сковорода. К., 1972. С. 160.
9. Брендбук «Світ Сковороди». URL. : https://www.skovorodamuseum.com.ua

Володимир Яценко

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник відділу

навчання географії та економіки,

старший науковий співробітник,

Інститут педагогіки НАПН України,

м. Київ, Україна,

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-7948-2983

e-mail: iatsenko_v@ukr.net