Позакласний захід до 205 річниці з Дня народження Т. Шевченка

«205-ій  річниці Дня народження Тараса Шевченка присвячуємо»

Мета:

- вихованнялюбові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України.

- вшанування пам’яті видатного художника слова,

  патріота України - Т.Г.Шевченка.

- формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.

- пропагування творчості обдарування рідного краю.

На сцені – рушник і вислів “Не одцурайтесь своєї мови…”.

Біля сцени на столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка.

Учитель: Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги,
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління людей, змінюються їхні звичаї, вірування та погляди, а великі надбання мистецтва надовго переживають своїх творців.

До таких скарбів світового значення належать і творіння великого генія українського народу Тараса Григоровича Шевченка.

Для кожного покоління він є чимось особливим, як сила, як мудрість, як поезія, як дух, який в усі часи витав над нами. З цим іменем сьогодні на всій планеті ідентифікується Україна та українці.

Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу – від Біловежі до Гімалаїв, від Сицилії до Японії. Як досяг, чим завоював цю славу найбезправніший солдат Російської імперії – найбільшої, найжахливішої в’язниці народів, яку тільки знала історія? СЛОВОМ.

Пізнавати Шевченка – це пізнавати історію, доходити до найостаннішого кола українського пекла, опускатися в огидні ями національного розбрату, малоросійського плебейства, всього того, що доводиться викорчовувати і випалювати словом Шевченка.

Шевченкове свято – то кришталево чисте свічадо. 205 років минуло від того дня, коли українка-кріпачка подарувала світові генія. Тож давайте згадаємо основні віхи його життя.

То яким же був Тарас насправді?

ЗОВНІШНІСТЬ

У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали його поставі того особливого характеру , що росіяни називають "угловатостью"; у руках його не було гнучкості, граційності. На смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи. Русявий. На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.
 

Учні: Відеофрагмент «10 цікавих фактів про Тараса Шевченка» (авторське відео)

ВДАЧА
 

Учитель: Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…", "Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими", "Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".

ТАЛАНТ 

Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь. Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося. Шевченко був віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі акторські здібності.
 

ОТОЧЕННЯ
 

Друзями Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії. Так, він переселився до відомого художника Карла Брюлова, щоб опікуватися ним під час хвороби, викликаної любовною драмою. Шевченко був серед небагатьох приятелів автора прославленого полотна "Останній день Помпеї". Геніальний актор Щепкін настільки любив Шевченка, що 70-річним спеціально приїхав на зустріч до Тараса Григоровича у Ніжній Новгород. Для вже поважного старця це був справжній подвиг. Ніхто з таким ентузіазмом не приймав Шевченкових творів і не декламував їх, як цей видатний актор Росії. Відомий історик Микола Костомаров, який був з поетом у близьких стосунках, під час похорону Шевченка почав промовляти, але, схвильований, заридав і пішов геть.
       Шевченко був у дружніх стосунках з усією українською елітою – Кулішем і Гулаком – Артемовським, гребінкою і Марко Вовчок, Квіткою Основ’яненком і Максимовичем.
  

ГРОШІ
 

Гроші Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам добре не знаючи, як і куди. Не вмів бути ні ощадливим, ні розпоряджатися грішми. Часто необережно позичав і ставав жертвою ошуканців. Заходячи до міста, завжди брав гроші для жебраків. Якось не замислюючись, всунув у руку старцеві золотого імперіала. Переляканий небувалою щедрістю, той відмовився від такої суми.
       У Kиєві служниця перучи Шевченкові хустки, знайшла позав’язувані у вузликах гроші. Поет ніяк не міг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав. У неділю за ці "дурні якісь гроші" він справив банкет для дітвори з цілої околиці.
 

Коли ми називаємо ім’я Великого Кобзаря, то зазвичай просяться асоціації «бунтар», «борець за людську й національну гідність», «нескорений». Відразу згадується його полум’яне «Борітеся – поборете!» (яке по-особливому зазвучало в устах Сергія Нігояна). З болем звертається до нас  Тарас Григорович, закликаючи: «Свого не цурайтесь!» Говорячи про неповторність України, Т.Шевченко наголошує: «Нема на світі України, Немає другого Дніпра». Намагаючись достукатися до нашої свідомості, поет запитує: «Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?» І твердо вірячи в безмежні сили свого народу, Кобзар переконує: «Встане правда!»

Саме таким ми знаємо Тараса Григоровича насамперед. Але був Шевченко інший – звичайний чоловік, який мріяв про власне сімейне гніздечко, кохану дружину, малих дітей…

Тарас Григорович Шевченко був глибоко нещасним в особистому житті. Пекуча мрія Кобзаря про родину, дітей, про сімейну злагоду і затишок так і залишилася мрією. Але кохав він, кохали його. Та й хіба міг він, модний столичний художник, епатажний поет, завсідник припортових петербурзьких трактирів, любитель рому і сигар, поціновувач театральних вистав, бажаний гість на балах та в аристократичних салонах  не любити жінок? І хіба можна було такого його не любити?

Історія зберегла імена тих, які полонили серце Тараса.

Учні:  Презентація з теми «Жінки Шевченка»

Вправи в Learningapps (вікторина, кросворд)

ОСТАННІ ДНІ ПОЕТА
 

Учитель: Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. лише 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми! Це колядування цілком надломило його організм.
       Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі болі, що його мучили.
       У неділю 10 березня о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.
       Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.
 

Поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилось слово, яке не мас обмежень у просторі, бо воно злітає все вище і вище, до верховин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань. Де є тільки справжні почуття і справжній талант.

Спи, спокійно, Тарасе!

Нащадки твої словом шани й любові тебе пом’янули

І народи Вкраїни заповітів священних твоїх не забули.