Презентація "Народні промисли в Україні"

Народніпромисли. України. Сундучкова Інна Аркадіївна. Спеціалізована школа №14 імені українського професора С. Ф. Грушевського м. Києва

НАРОДНІ ПРОМИСЛИ – ОДНА З ФОРМ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ, ВИРОБНИЦТВО ТОВАРІВ ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА, ЩО МАЮТЬ ХУДОЖНЮ ТА ПОБУТОВУ ЦІННІСТЬ

НАРОДНІ ПРОМИСЛИ Народні промисли виражають самобутність і культурну різноманітність певного регіону. Знання та навички, професійний та художній досвід передавися майстрами від покоління до покоління. Опішня, Косів, Решетилівка, Петриківка, Яворів, Бубнівка. Ці містечка України відомі своїми ремеслами далеко за межами нашої країни.

ВИШИВКА Серед народних промислів найбільш давня й популярна – художня вишивка. Вона своєрідна для кожного регіону: Поділля, Полісся, Придніпров’я, Буковина.

В Україні налічується близько 100 видів і технічних прийомів вишивання: гладь, хрестик, низь, мереження. Найпоширенішими є геометричні та рослинні орнаменти з локальними відмінностями. Візитівкою ж України є решетилівська вишивка «білим по білому»

Килимарство— виготовлення килимів та килимових виробів. Різним етнографічним областям України притаманні власні художні стилі, домінуючі барви та орнаментальні мотиви в килимарстві. Так, на Полтавщині поширеним є рослинний орнамент з пишними букетами.. Полтавські килими вирізняють як визначне явище українського народного мистецтва. КИЛИМАРСТВО

Килими з геометричним орнаментом найбільш поширені в західних областях України. Гуцульщина славиться народним ліжникарством (села Косівського району Івано-Франківської області). «Карпатське ліжникарство» включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Основними осередками килимарства є смт Решетилівка на Полтавщині, с. Дігтярі на Чернігівщині, міста Глиняни на Львівщині, Косів і Коломия на Івано-Франківщині, Хотин на Буковині, с. Ганичі на Закарпатті. Килим «Дерево життя», виконаний заслуженою майстринею народної творчості УРСР Надією Бабенко, подаровано від України для штаб-квартири Генеральної асамблеї ООН в м. Нью-Йорку (1969). 2005 року килим Леоніда Товстухи «Народжені рідною землею» був виставлений у залі Ради Європи в м. Страсбурзі.

ГОНЧАРСТВО Гончарство — виготовлення різноманітних виробів з обпаленої гончарної глини. Види виробів: посуд, іграшки, сакральні предмети, декоративна скульптура. Опішнянська, та Косівська кераміка була включена до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Серед гончарних осередків, які зберігають народні ремісничі традиції, — полтавські (смт Опішні, міста Зіньків, Миргород, Ромни тощо), подніпровські (с. Дибинці Київської обл., м. Канів Черкаської обл. ), подільські (м. Бар, м. Гайсин, с. Бубнівка Вінницької області). Косівська кераміка

ІГРАШКА НАРОДНА Іграшка народна — галузь українського народного мистецтва, вироби якої функціонально призначені для дитячої гри, забавки. За матеріалом розрізняють іграшки з кераміки, дерева, тканини, лози, соломи, паперу, тіста тощо. Найбільші регіони: Подніпров’я, Поділля, Прикарпаття.

Традиційними для українського художнього ліплення є глиняні свистунці у формі птахів, тварин, вершника.«Валківський свищик» (від назви м. Валків Харківської обл.) включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. ГЛИНЯНІ ІГРАШКИ

ЛЯЛЬКА-МОТАНКА В Україні збереглася характерна для Середньої Наддніпрянщини традиція виготовлення вузлової ляльки з тканини — «княгині» (народна назва — лялька-мотанка). Їх часто називають оберегами та створюють безликими або з хрестом на обличчі. Мотанки виготовляли різними способами: скручуванням, скочуванням, змотуванням тощо. Кожна деталь ляльки мала своє значення.

ГУТНИЦТВО Гутництво — скляне виробництво. Цей промисел зародився в 16–17 ст. у Правобережній Україні. Скляні вироби цінували за зручність і декоративність. Вони були окрасою святкового і весільного столу, оселі. На початку 20 ст. скляний посуд та інші предмети масово виготовляли на заводах (найбільші — в містах Києві, Костянтинівці, Лисичанську, Бахмуті, Львові та ін.).

Натепер в Україні художнє скло виготовляють близько 20 підприємств, їхні вироби вирізняються розмаїттям композицій, технік і технологій виробництва.

ДЕКОРАТИВНИЙ РОЗПИС Декоративний розпис — спосіб декорування інтер’єрів та екстер’єрів споруд, творів декоративно-ужиткового мистецтва. Найвідомішим центром декоративного розпису є с. Петриківка Дніпровського р-ну Дніпропетровської обл. Художньою основою петриківського малярства став рослинний декоративний стінопис.

У 2012 році позицію «Петриківський розпис — українське декоративно-орнаментальне малярство 19–21 ст.» включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини У 2013 році Петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Збереглася традиція декоративного розпису села Самчики Хмельницького р-ну Хмельницької обл. Самчиківський розпис (самчиківка) зародився наприкінці 19 ст. і передбачав розпис стін будинків квітковими орнаментами, що вважався оберегом. У 2019 році «Традицію декоративного розпису села Самчики» внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

ДЕРЕВООБРОБНИЦТВО Деревообробництво — виготовлення оригінальних виробів з дерева для побутового вжитку, церковного начиння, знарядь господарської діяльності. Провідні регіони Подніпров’я, Полісся, Поділля, Карпати. Центром різьблення та випалювання виробів з дерева є м. Вижниця. Тут працює Вижницький фаховий коледж мистецтв та дизайну ім. В. Шкрібляка.

ХУДОЖНЯ ОБРОБКА МЕТАЛУ Художня обробка металу — один з видів народного мистецтва, виготовлення виробів уручну з чистих металів та їх сплавів. Серед поширених художніх виробів народного ковальства: обладнання будівель (хрести, дверні ручки, петлі тощо). Окремий різновид традиційного мистецтва — вироблення ювелірних прикрас.

Відомі центри художньої обробки металів: села Брустурів, Космач, Красноїлів, Криворівня, Старий Косів, Яворів (Івано-Франківська обл.), Дихтинець, Путила, Яблуниця (Чернівецька обл.), Ділове, Ясиня (Закарпатська обл.). У 1993 при Львівській національній академії мистецтв було створено кафедру художнього металу.

ПИСАНКАРСТВО Писанкарство — розпис, декоративне оздоблення шкаралупи ритуально-святкових (великодніх) яєць. Писанки з різних куточків України відрізняються розмаїттям візерунків та кольорів. Традиція гуцульської писанки включена до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

Головним осередком поширення писанкарства є с. Космач Косівського р-ну Івано-Франківської обл.

Пам’ятні знаки українській писанці встановлені у селах Доброгостові та Братківцях на Львівщині, на о. Хортиця. Єдиний у світі музей писанки діє з 1987 у м. Коломиї. У вересні 2000 для збереження і експонування творів писанкового розпису було збудовано архітектурну споруду у формі писанкового яйця (висота 14 м), яка стала «візитівкою» міста.

ВИСНОВОК Розвиток народного мистецтва є умовою збереження автентичних традицій і національної пам’яті, джерелом самобутності української культури, а відтак і складником процесу державотворення й національного самовизначення.