Презентація "Поетична творчість Павла Тичини - вершина української поезії ХХ століття"

Поетична творчість Павла Тичини – вершина української поезії ХХ ст.«Блакить мою душу обвіяла,Душа моя сонця намріяла,Душа причастилася кротості трав – Добридень я світу сказав!»

Збірки першого «ніжнотонного» періоду творчості Павла Тичини

Перша друкована збірка Павла Тичини – «Сонячні кларнети» – вийшла на початку1919 року, коли поет був уже відомим і збірки від нього чекали. Тичина вже давно писав, і вже майже сім років друкувався в журналах. Перед виходом «Сонячних кларнетів» він мав уже чималий поетичний доробок, що міг би скласти першу,«передкларнетну» збірку»

«Сонячні кларнети»«Музична ріка - найкраща характеристика для творчості нашого П. Тичини» М. Рильський. «Музичність заполонила все його світосприйняття, і саме слово зробилося для поета не стільки способом висловлювання тих чи інших думок і почуттів, скільки шляхом до виявлення звуку, який сам по собі народжує думки і почуття. З духу музики зародилася ця лірика». В. Стус «Ніби щойно прокинувшись, він відкрив очі на світ і основне начало всесвіту побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці. Цей ритм всесвіту і є «сонячними кларнетами». О. Білецький

Для найменування такої «сонячнокларнетної» літератури М. Хвильовий винайшов слово «вітаїзм» (лат. життя).

Кларнетизм. Кларнетизм — термін, запропонований Ю. Лавріненком та В. Баркою для позначення стильової якості лірики раннього Павла Тичини і походить від назви його збірки «Сонячні кларнети» (1918). Кларнетизм — світоглядно-естетична концепція Павла Тичини, унікально виражена за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо.«Хто на партитурі читати не вміє, тому годі що-небудь у природі розібрати». П. Тичина

Кларнетизм

Кларнетизм

Кларнетизм

Павло Тичина«Арфами, арфами …»

АРФАМИ, АРФАМИ... Арфами, арфами -золотими, голосними обізвалися гаїСамодзвонними: Йде весна. Запашна,Квітами-перлами. Закосичена. Думами, думами -наче море кораблями, переповнилась блакить. Ніжнотонними: Буде бій. Вогневий!Сміх буде, плач буде. Перламутровий... Стану я, гляну я -скрізь поточки як дзвіночки, жайвороняк золотий. З переливами: Йде весна. Запашна,Квітами-перлами. Закосичена. Любая, милая -чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай. Там за нивами: Ой одкрий. Колос вій!Сміх буде, плач буде. Перламутровий...

У поезії “Арфами, арфами» Тичина майстерно поєднав слухові,зорові й тактильні образи. Кольори світлі й блискучі, метафори яскраві,голоси й звуки – дзвінкі та ще й “золоті”, “перламутрові”. Особлива музичність поезії створюється завдяки використанню множинних слухових образів: звуки арфи, шум гаїв, гра дзвіночків, сміх, плач. Зорові образи: Це квіти-перли, море, кораблі, блакить, бій, ниви, колос вій. Кольори: золотий, блакитний, вогневий, перламутровий. Блакить переповнена думами. Бій вогневий. А сміх і плач мають колір – перламутровий. Жайворон золотий. Уся поезія переповнена вітаїстичністю й оптимізмом.

У вірші багато асонансів, що дозволяє співати поезію. Асонанси

Паспорт твору. Лірика – пейзажна. Жанр: вірш. Тема – зображення краси природи, приходу весни.Ідея – возвеличення весни як символу життя, краси й змін; оспівування кохання; передчуття великих, прекрасних змін у житті. Головна думка “Арфами, арфами” – автор передає у творі красу природи. Провідний мотив твору  – гімн весні як символу любові, життя й натхнення

Павло Тичина«Ви знаєте, як липа шелестить …»

Ви знаєте, як липа шелестить …Ви знаєте, як липа шелеститьу місячні весняні ночі?Кохана спить, кохана спить,Піди збуди, цілуй їй очі. Кохана спить…Ви чули ж бо: так липа шелестить. Ви знаєте, як сплять старі гаї?Вони все бачать крізь тумани. Ось місяць, зорі, солов'ї…"Я твій" — десь чують дідугани,А солов'ї!.. Та ви вже знаєте, як сплять гаї.

Вірш написаний 6 травня 1911 року. Він побудований на паралелізмі:почуття ліричного героя, сон його коханої та стан природи нерозривно пов’язані. Така єдність людини з природою – теж вітаїстична тенденція. Музичність, оптимізм і вітаїзм —це ключові ознаки поезії Павла Тичини.

Ми спостерігаємо картину сну, спокою, умиротворення: кохана спить, сплять старі гаї. І фрази “Піди, збуди, цілуй їй очі”, “Я твій” прорізають нічний спокій. Такий ефект оживлення створюється завдяки використанню персоніфікації, епітетів і риторичного запитання.

Паспорт твору. Жанр: ліричний вірш або елегія. Вид лірики: інтимна та Тема : вираження перших і тендітних емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя.Ідея: хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, уславлення гармонії. Провідний мотив: світле й радісне почуття кохання весняної ночі.

Павло Тичина«О панно Інно, панно Інно ,,,»

О панно Інно... О панно Інно, панно Інно!Я — сам. Вікно. Сніги... Сестру я Вашу так любив —Дитинно, злотоцінно. Любив? — Давно. Цвіли луги... О люба Інно, ніжна Iнно,Любові усміх квітне раз — ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги... Я Ваші очі пам'ятаю,Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий — я знаю. А хтось кричить: ти рідну стрів!І раптом — небо... шепіт гаю... О ні, то очі Ваші.— Я ридаю. Сестра чи Ви? — Любив...

«Кожне слово — мов клавіш. Кожне слово — мов інший звук, інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження. Вірш — мов кришталевий палац, де все просвічує навколо і де не треба ні барви, ні звука — все це замінює благородство граней чистого скла... Для таких поезій потрібен колосальний заряд почуттів. Такі поезії не пишуться щодня. Навіть Павлом Тичиною». Станіслав Тельнюк

Музичність поезії забезпечує прийом асонансу. Асонанс - це повторення однакових голосних.

Рекордсменом тут все ж є приголосний звук н, у поезії він повторюється 33 рази. Явище повторення однакових приголосних називається алітерацією

Відповідний ритм поезії допомагають створити односкладні називні речення.

Історію цього першого нещасливого кохання Павла Тичини розповідає картина Михайла Жука “Чорне та біле”, написана у 1912-1914 роках у стилі модерн. Тут прототипами героїв є Тичина і Поліна. Вони зображують чорного і білого янголів,а квіти довкола – це посилання до саду Михайла Коцюбинського.саме там одного разу зустрілися художник Жук,Тичина і сестри Коновал, Інна та Поліна.

Михайло Жук“Чорне та біле”

Паспорт твору. Літературний рід: інтимна лірика. Жанр: ліричний вірш. Провідний мотив, мотиви: туга за втраченим коханням, що поєднується зі спогадами про нього. Тема: роздвоєність у коханні; любовний трикутник; нещасна, але світла любов.Ідея: утвердження думки про непостійність і суперечливість кохання як великого почуття; своєрідна сповідь-звернення ліричного героя перед собою про свої почуття.

Павло Тичина«Пам’яті тридцяти»

Пам'яті тридцяти. На Аскольдовій могиліПоховали їх —Тридцять мучнів українців,Славних, молодих…На Аскольдовій могиліУкраїнський цвіт! —По кривавій по дорозіНам іти у світ. На кого посміла знятись. Зрадника рука? —Квітне сонце, грає вітерІ Дніпро-ріка…На кого завзявся Каїн?Боже, покарай! —Понад все вони любили. Свій коханий край. Вмерли в Новім ЗаповітіЗ славою святих. —На Аскольдовій могиліПоховали їх.

Зверніть увагу на слова: “На кого завзявся Каїн? Боже, покарай! ”Каїн — алюзія на біблійний сюжет притчі про Каїна й Авеля. Бог не прийняв жертву Каїна, але прийняв жертву його брата Авеля. Через це розлючений Каїн убив свого брата. Так само більшовики вбивали захисників України, не хотіли допустити розквіту сильної та незалежної держави.

«Пам’яті тридцяти»Емоційної наповненості поезії надають риторичні запитання:– На кого посміла знятись зрадника рука?– На кого завзявся Каїн?Риторичні оклики: На Аскольдовій могилі Український цвіт!Боже, покарай!Прийом паралелізму. Світ людей, де панує несправедливість та кривда, і світ природи, де квітне сонце, грає вітер і Дніпро-ріка. Автор поезії наголошує, що навкруги буяла чарівна природа... А молодих хлопців немає й не буде вже ніколи. Вони навіки залишили те, що найбільше любили, — свою Україну.

Паспорт твору. Літературний рід: лірика. Жанр: вірш-реквієм (реквієм - це траурна заупокійна меса), поетична епітафія. Напрям, течія: модернізм. Провідний мотив, мотиви: вірш проймає скорботно-патетична тональність туги, печалі, жалю, страждання. Тема: зображення самопожертви молодих людей заради Батьківщини.Ідея: утвердження патріотизму й гуманізму, осудження жорстокості, терору, ненависті. Любити вітчизну, віддати за неї життя — це найвища етична і духовна цінність людини.

Павло Тичина«Одчиняйте двері»

Уявіть собі наречену, яка збирається заходити до церкви. Всі гості завмерли в очікуванні дива. Але що буде, коли двері відчиняться?Тема: зображення за допомогою художніх образів української революції. Ідея: піднесеня ідеалізованого образу революції. Жанр: громадянська лірика. Мотив вірша: ставлення ліричного героя до кривавого монстра революції як до власної нареченої.

Одчиняйте дверіОдчиняйте двері —Наречена йде!Одчиняйте двері —Голуба блакить!Очі, серце і хорали. Стали,Ждуть…Одчинились двері —Горобина ніч!Одчинились двері —Всі шляхи вкрові!Незриданними сльозами. Тьмами. Дощ…

Паспорт твору. Тема: зображення за допомогою художніх образів української революції. Ідея: піднесеня ідеалізованого образу революції. Жанр: громадянська лірика. Мотив вірша: ставлення ліричного героя до кривавого монстра революції як до власної нареченої.

Павло Тичина«Скорбна мати» (1918р.)

«Скорбна мати»IIПроходила по полю —Зелене зеленіє... Назустріч Учні Сина: Возрадуйся, Маріє!Возрадуйся, Маріє: Шукаємо Ісуса. Скажи, як нам простіше. Пройти до Еммауса?Звела Марія руки,Безкровні, як лілеї: Не до Юдеї шлях вам,Вертайте й з Галілеї.Ідіте на Вкраїну,Заходьте в кожну хату —Ачей вам там покажуть. Хоч тінь Його розп'яту.ІПроходила по полю. Обніжками, межами. Біль серце опромінив. Блискучими ножами. Поглянула — скрізь тихо. Чийсь труп в житах чорніє... Спросоння колосочки: Ой радуйся, Маріє!Спросоння колосочки: Побудь, побудь із нами!Спинилась Божа Мати,Заплакала сльозами. Не місяць, і не зорі,І дніти мов не дніло. Як страшно!.. людське серце. До краю обідніло.

IIIПроходила по полю. В могилах поле мріє —Назустріч вітер віє —Христос воскрес, Маріє!Христос воскрес? — не чула,Не відаю, не знаю. Не буть ніколи раю. У цім кривавім краю. Христос воскрес, Маріє!Ми — квіти звіробою,Із крові тут юрбою. Зросли на полі бою. Мовчать далекі села. В могилах поле мріє. А квітка лебедіє: О згляньсь хоч ти, Маріє!IVПроходила по полю...— І цій країні вмерти? —Де Він родився вдруге,-Яку любив до смерті?Поглянула — скрізь тихо. Буяє дике жито.— За що тебе розп'ято?За що тебе убито?Не витримала суму,Не витримала муки,-Упала на обніжок,Хрестом розп'явши руки!.. Над Нею колосочки"Ой радуйся!" —шептали. А янголи на небі —Не чули і не знали.