Ольга Швиденко. ПРИГОДА СНІЖИНКИ(казка) Маленька Сніжинка відкрила очі та посміхнулася:— Ура! Сьогодні я народжуюся у світ!Вона помахала на прощання Мамі-хмаринці, своїм братам і сестрам-сніжинкам, що також чекали свого часу, і полетіла з неба донизу. Вона падала і співала пісеньку, якої її навчила Мама-хмаринка: Ой додолу прилечу І до діток я помчу, Принесу я дітям радість, Сум і нуду я скінчу. Долетівши, Сніжинка впала на дерево посеред густого лісу. Вона лежала на жовтому листочку і роздивлялася навкруги. Дивно, але все виглядало не так, як розповідала Мама-хмаринка. Ліс не був голий та пустий, на деревах росло ще повно листя, хоч воно і було різнокольоровим — жовтим, помаранчевим, червоним, а подекуди ще зеленим. І нікого зі своїх братів та сестер Сніжинка ніде не бачила.— Отакої, — подумала Сніжинка, — куди це я потрапила?— Щось ти зарано! — почула вона раптом голос. Сніжинка підвелася й побачила поперед себе тваринку з китицями на вушках і великим пишним хвостиком. Вона сиділа на гілці та допитливим поглядом вивчала Сніжинку.— Чому зарано? — запитала Сніжинка. — І хто ти?— Я лісова білочка — стрибаю по гілочках, — відповіла та. — А зарано, тому що у нас ще осінь, а ти маєш приходити взимку. Подивись навколо. Бачиш, дерева ще не скинули листя? А я ще не закінчила готувати запаси на зиму. Тому то й ти зарано!— Що ж мені тепер робити? — запитала Сніжинка. — Я не можу повернутися назад, доки не принесу комусь радість. Хочеш, я порадую тебе, білочко?— Ні, — сказала білочка, — я не маю на це часу, я маю збирати жолуді та горішки.
І, майнувши пухнастим хвостиком, вона прудко пострибала вглиб лісу. Сніжинка зітхнула, розгойдала свій листочок і приземлилася з ним додолу, на камінець.— Обережно! — почула вона. На неї сунулось щось велике і колюче з очима-гудзиками та видовженим носиком.— Ой, ти хто? — запитала Сніжинка.— Я їжачок — колючий бочок, — відповів той.— Їжачок? А я Сніжинка! Хочеш, я порадую тебе?— Ні, — відказав їжачок, — я не маю часу, мушу збирати ягоди та фрукти на зиму. А сніжинкам тут взагалі не місце, ще осінь. І побіг собі, шурхотячи опалим листям.— Що ж це таке? — забідкалася Сніжинка. — Як же я принесу кому-небудь радість, якщо всі поспішають і не мають на це часу? Ніхто й трохи не хоче порадіти зі мною. Чи я зайва тут? І з очей Сніжинки покотилися кришталеві сльози. Аж раптом налетів рвучкий осінній вітер і підхопив листочок, на якому сиділа Сніжинка. Її закрутило, захитало, понесло крізь високі кущі та дрімучі хащі й винесло на галявину. Листочок з розгону вдарився об щось високе, Сніжинка не втрималася і впала… на дитячу долоню. Хлопчик підніс долоню до очей:— Дивись, матусю, перша сніжинка! Яка ж гарна! Це означає, що осінь скоро скінчиться і прийде зима, можна буде кататися на санчатах! Він радісно посміхнувся, розглядаючи сріблясту красуню-Сніжинку. А та дивилася на хлопчика і тішилася, що їй вдалося нарешті принести радість. Вона повільно розтанула, перетворилася на крапельку води та впала з долоні долі на травичку. Але на цьому її історія не скінчилася. З крапельки вона випарувалася та повернулася на небо, до братів і сестер, до Мами-хмаринки, щоб наступного року знову принести радість іншій дитині.
Посилання:https://mala.storinka.org/%D0%BE%D0%BB%D1%8 C%D0%B3%D0%B0-%D1%88%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE-%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B0-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B0-%D1%81%D0%BD%D1%96%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B8.html https://www.youtube.com/watch?v=H6 VHms. Lk. Cw0 https://www.youtube.com/watch?v=SGXv. B7q. Zwn. Q