Українські козаки! Їхні традиції досі міцно вплетені у наше життя. Насамперед тому, що відважні козаки переродилися у справжніх українських “воїнів світла”, здатних боронити свою землю до переможного кінця. Їх не зупиняє страх смерті чи поразки, бо потужне козацьке коріння додає сучасним українським лицарям впевненості у власних силах. “Де козак, там і слава”, – казали вони перед тим, як рушити на ворога. Пам’ятають про це і сучасні чоловіки.
У Запорозькій Січі наприкінці XVI століття сформувалася чітка структура війська. Головнокомандувачем запорозького війська був гетьман, далі йшли полковники, сотники, десятники. Козацьке військо було універсальним. Ударну силу козацького війська становила піхота, озброєна рушницями, холодною зброєю.
Усі ми знаємо, що козаки носили оселедець і це був для них важливий атрибут. Носити «оселедця» мав право тільки той, хто пройшов усі випробування і був посвячений у козаки. Носили таку зачіску не абияк, а за певними правилами. Одним із найганебніших покарань у козаків було саме відрізання “оселедця”. Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди – шаблю, ордени та ін. носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого і відважного козака, слід також носити зліва.
“Чайки”, за свідченнями істориків, були 20 метрів завдовжки і 4 метри завширшки. Вони вміщували 50-70 озброєних козаків. При цьому на борту також були встановлені 5 грамат. У кожного лицаря з собою було по дві рушниці. Цікаво, що “чайки” були досить маневровими, суто військовими човнами, виготовленими з дубової дошки і розпиляного уздовж стовбура. Вони не боялися шторму чи негоди. Для того, щоб розвернутися, козаки могли просто пересісти і веслувати у зворотному напрямку Корма і ніс у “чайки” були однаково гострі. “Човни козацькі, маючи з кожного боку по 10-15 весел, плавають на веслах швидше за турецькі галери… Помічають же ворожий корабель чи галеру швидше, ніж турки помітять їх човни, що піднімаються над морською поверхнею не більше ніж на 2,5 фути”, – свідчить французький інженер Ґійом Боплан, який у XVII столітті перебував на польській службі і займався будівництвом фортець в Україні.
Зустрівшись із ворогом, не вступали у бій, а сміялися з нього Не тільки бойова майстерність, але також і кмітливість та хитрість допомагали козакам здолати ворога. До прикладу, зустрівшись із суперником, українські лицарі ніколи не вступали у бій. Вони використовували будь-які викрути для того, аби краще роздивитися ворожий стан та навести ворогів на свій табір. Одним із таких прийомів був виклик ворога на герць: найхоробріші козаки пропонували ворожим звитяжцям побитися сам на сам. Якщо ж вороги вагалися, козаки починали їх висміювати та ганьбити, чим викликали неабияку злість у суперників. Після цього розлючені вороги кидалися на козацький табір, а тут їх щедро вітали такою “залізною квасолею” (кулями), що все поле навкруги козацького табору вкривалося ворожим трупом.
Як стати справжнім козаком: 10 золотих правил 1. Козак знімає шапку тільки перед Богом та перед собою – і то за власним бажанням. 2. Де козак, там і слава. 3. Зроду-віку козак не був і не буде катом! 4. Б’ють – роїсь, наваливсь – лавою вбийсь, лихо вкляч, а все одно оддяч! 5. Назвався хоробрим – виходь на бойовисько. 6. Не той сильний, що камінь верже, а той, що в собі серце держе. 7. Сам загибай, а братчика виручай . 8. Терпи, хлопче – козаком будеш, а з козака – в отамани попадеш. 9. Чия відвага – того і перевага . 10. Упіймав – не упіймав, а погнатись можна.