Презентація з мікробіології лекція 2 з теми: «Морфологія та фізіологія мікроорганізмів»

  Лекція №2 Тема: «Морфологія та фізіологія мікроорганізмів» Бериславський медичний фаховий коледж

План1. Класифікація та номенклатура мікроорганізмів.2. Морфологія бактерій. Поліморфізм.3. Будова бактеріальної клітини.4. Коротка морфологічна характеристика грибів, спірохет, найпростіших, рикетсій, вірусів, вірусоїдів та пріонів, хламідій та мікоплазм.5. Хімічний склад мікроорганізмів. 6. Живлення, дихання, ріст і розмноження бактерій.7. Характеристика живильних середовищ, культуральні та біохімічні властивості їх.

1. Поняття про класифiкацiю мiкроорганiзмiв Мiкроби — це найбiльша за кiлькiстю та дуже рiзноманiтна за рiвнем органiзацiї частина органiзмiв, якi населяють бiосферу Землi. Об’єднують їх тiльки малi розмiри, тому систематизувати цi органiзми складно. В основу класифiкацiї мiкроорганiзмiв покладено особливостi їх морфологiчних i бiологiчних властивостей. Клітини подiляютъ на два царства: прокарiоти (доядернi) та еукарiоти (ядернi). Патогеннi мiкроорганiзми трапляються серед прокарiотiв (бактерiї) i еукарiотiв (гриби i найпростiші).

Наука, яка описує види органiзмiв, виявляє ступiнь спорiдненостi та об’єднує їх у класифiкацiйнi категорії (таксони), називається систематикою. Таксономiя — наука про принципи i методи класифiкації органiзмiв. Згiдно з новим таксономiчним кодексом бактерiй запроваджено такi мiжнароднi класифiкацiйнi категорiї: царство — вiддiл — група – клас — порядок – родина – рiд — вид — варiанти

Основною таксономiчною одиницею є вид. Вид - це сукупнiсть мiкроорганiзмiв, якi мають подібні морфологічні, фізіологiчнi та молекулярно-генетичнi ознаки. Морфологiчнi ознаки характеризують форму, рухливiсть, спороутворення, наявнiстъ капсули. Тинкторiальнi ознаки вiдображають вiдношення до барвникiв; воно залежить вiд спорiдненостi структур клiтин до барвникiв, унаслiдок чого вони набувають певного забарвлення.

Фiзіологiчнi ознаки - це культуральнi та бiохiмiчнi властивостi бактерiй. Культуральні ознаки — це характер росту бактерiй на поживному середовищi. Бактерiї, що виросли на поживному середовищi, називаються культурою. Культура, що мiстить один вид мiкроорганізмів, називається чистою. Змiшана культура мiстить рiзнi види мiкроорганiзмiв. У рiдкому поживному середовищi бактерії утвортоють помутніння, плiвку, осад тощо; на щiльному середовищi вони утворюють колонії. Колонiя — це видиме скупчення бактерiй на поживному середовищi.

Бiохiмiчнi ознаки — здатнiсть бактерiї видiляти ферменти та iншi бiологiчноактивнi речовини. Антигеннi ознаки визначають за допомогою iмунних сироваток, що мiстять специфічнi антитiла.

Молекулярно-генетичнi ознаки характеризують iндивiдуальнiсть ДНК. Порiвннють структуру ДНК дослiджуваного виду бактерiй з еталонною ДНК для цього роду бактерiй (з генетичним зондом). Генетичний зонд - це невелика дiлянка однониткової ДНК, нуклеотидна послiдовнiсть якої унiкальна для певного виду або роду бактерiй. Цi зонди мiченi флюорохромами i здатнi взаємодiяти з однонитковою ДНК збудника за законом комплементарностi.

Якщо подiбнiсть становить 90 % i бiльше, то бактерiї належать до одного виду. На цьому принципi грунтується застосування молекулярних зондiв, за допомогою яких у дослiджувальному матерiалi визначають ДНК збудника i встановлюють дiагноз хвороби. Якщо бактерiї мають деякi вiдмiнностi вiд видових ознак, то їх розглядають як підвид.

Бактерiї, що вiдрiзняються незначними спадковими властивостями, називають варiантами. Практичне значення мають такі варiанти: морфовар — бактерiї одного виду, що рiзняться за морфологічними ознаками, бiовар — за фiзiологiчними, серовар — за антигенними, хемовар — за хiмiчними, фаговар — за вiдношенням до фагiв. (Фаг – це віруси, які здатні проникати в бактеріальну клітину).

Штам - культура бактерiй, видiлена з конкретного джерела (органiзму людини, тварини, навколишнього середовища). Штам можна вважати найнижчою таксономiчною одиницею бактерiй. Вiн позначається протокольними номерами або за джерелом, мiсцевiстю, де був видiлений. Клон - потомство однiєї бактерiальної клiтини, тому цi мiкроорганiзми мають iдентичнi (вiд лат. identicus — однаковий) властивостi.

Згiдно з Мiжнародною номенклатурою(вiд лат.nomenklatura — перелiк, опис iмен) бактерiй їх називають за бiнарною номенклатурою. Кожен вид бактерiй має видову i родову назви. Назву бактерiй пишуть латинською мовою: родову назву пишуть з великої літери, видову - з малої. Наприклад: збудник правця — Clostridium tetani, збудник чуми – Yersinia pestis, збудник холери – Vibrio cholerae, збудник шигельозу (дизентерiї) – Shigella sonnei. Допускається скорочення родової назви — S. Sonnei.

Основнi принципи класифiкацiї номенклатури бактерiй використовують i стосовно iнших мiкроорганiзмiв. Бактерії — це переважно одноклiтиннi органiзми рослинного походження. Форма бактерiй та їх розмiри мають велике таксономiчне значення i є важливими критерiями для їх iдентифiкацiї. Розмiри бактерiй коливаються вiд 0,2 до 10 мкм (бiльшiсть iз них мають дiаметр 0,5—0,8 мкм, довжину 2—З мкм).

За формою клiтини бактерiї подiляють на 4 групи: коки (сферична форма), палички (цилiндрична форма), звивистi (спiралеподiбна форма), нитчастi. Коки Палички. Звивисті форми. Нитчасті форми

Коки мають кулясту форму, але бувають бобоподiбнi та ланцетоподiбнi. За характером подiлу та розмiщенням розрiзняють такi коки: 1. мiкрококи розмiщуються поодикоко, безладно; вони переважно сапрофiти, але є й умовно-патогеннi - вони спричинюють запальнi процеси;

2. диплококи розмiщуютъся попарно, мають форму бобiв; зумовлюютъ епiдемiчний цереброспiнальний менiнгiт (вiд грец.meninx — мозкова оболона), гонорею (вiд грец.gonos — сiм’я i rheo— текти), бленорею; пневмококи мають ланцетоподiбну форму;

3. тетракоки розмiщуються по чотири — вони непатогеннi;

4. сарцини розмiщуються тюками — по 8, 16, 32, 64, вони непатогеннi;

5. стафiлококи (вiд грец.staphyle — гроно винограду i kokkos— зерно) розмiщуютъся у виглядi грона винограду, спричинюють гнiйно-запальнi процеси;

6. стрептококи (вiд грец.streptos — ланцюг i kokkos— зерно) розмiщуються ланцюжком, спричинюють здебiльшого гнiйно-запальнi процеси.

Паличкоподiбнi бактерiї мають видовжену форму. За здатнiстю до спороутворення їх подiляють на двi групи: аспорогеннi i спорогеннi. До аспорогенних належать бактерiї, спорогеннi подiляються на бацили i клостридiї. Палички, що не утворюють спор (аспорогеннi), називають бактерiями (вiд грец.bacterion — паличка).

Спорогеннi палички, що утворюють спору дiаметром меншим за поперечний розмiр клiтини, називають бацилами (вiд лат.bacillum — паличка), наприклад збудник сибірки. Спорогеннi палички, що утворюють спору бiльшу за дiаметр клiтини i нагадують форму барабанної палички, веретена, тенiсної ракетки, називають клостридiями (вiд лат.clostridium — веретеноподiбний) — це збудники правця, ботулiзму, газовоанаеробної iнфекцiї.

Палички розрiзняють за розмiщенням, розмiром, дiаметром клiтини та формою кiнцiв. За розміщенням: Монобактерiї розмiщуються хаотично; диплобактерiї, диплобацили — попарно;стрептобактерiї, стрептобацили — ланцюжком. За розміром: Короткi палички (кокобактерiї) мають розмiри до 1 мкм — збудники коклюшу, бруцельозу, туляремiї;довгi — понад 3 мкм — клостридiї, кишковi палички. За дiаметром розрiзняють бактерiї тонкi — мiкобактерії туберкульозу i товстi — клостридiї. За формою:заокруглена (кишковi палички, шигели, сальмонели), обрубанi (збудник сибiрки), булавоподiбнi, потовщенi (збудник дифтерії), загостренi ( фузобактерiї).

Стрептобацили Клостридії

Звивистi бактерії розрiзняють за кiлькiстю завиткiв: вiбрiони мають один вигин (холерний вiбрiон), спiрили — 2—3 оберти спiралi (кампілобактерiї), спiрохети — бiльше нiж 3 завитки рiзної величини і щільності. Серед спiрохет патогенними для людей є трепонеми (збуднники сифiлiсу), борелiї (поворотного тифу), лептоспiри (лептоспірозу).

Вібріони Спірили. Спірохети

Серед спірохет патогенними для людей є: Трепонеми Борелії Лептоспіри (збудник сифілісу) (збудник тифу) (збудник лептоспірозу)

Нитчасті бактерiї здебiльшого непатогеннi для людей. До цiєї форми бактерiй належать актиномiцети. Але їх можка також вiднести i до паличок, тому що цi нитки можуть розпадатися з утворенням паличкоподiбних форм. Актиномiцети спричинюють тяжку хронiчну хворобу — актиномiкоз. Бактерiї здатнi змiнювати форму клiтини пiд дiєю рiзних факторiв: антибiотикiв, дезiнфекцiйних розчинiв, умов культивування та iн. Ця властивiсть називається полiморфiзмом. Вона найбiльш характерна для паличкоподiбних бактерiй. Полiморфiзм не кодується генами, тому у разi вiдсутностi факторiв, що його спричинюють, бактерiї вiдновлюють свою форму. Це слiд враховувати пiд час їх iдентифiкацiї.

Нитчасті бактерії Актиноміцети

Рухливi бактерiї швидше наближаються до чужих клiтин макроорганiзму, тому джгутики впливають на патогеннiсть бактерiй. Утворення джгутикiв кодується генами i є постiйною ознакою певного виду бактерiй. Тому виявлення рухливостi враховується пiд час їх iдентифiкацiї.

За кiлькiстю та розмiщенням джгутикiв бактерiї подiляють на групи:— монотрихи (вiд грец.monos - один, thrix - волосся) — один джгутик розмiщується на полюсі клiтини (холерний вiбрiон); – лофотрихи (вiд грец.lophos — пучок, thrix — волосся) пучок джгутикiв розмiщується на одному кiнцi (синьогнiйна паличка);— амфiтрихи (вiд грец.amphi - з обох бокiв, thrix - волосся) один або пучок джгутикiв розмiщується на обох кiнцях (спiрили);— перитрихи (вiд грец. Peri - навколо, бiля, thrix - волосся) - джгутики розмiщуються на всiй поверхнi клiтини (сальмонели, ешерихiї та iн.).

Мiкровiйки. Окрiм джгутикiв поверхню бактерiй вкриваютъ мiкровiйки. Вони набагато, майже в 10 разiв, коротшi за джгутики, на рухливiсть бактерiй не впливають. Розрiзняють два типи мiкровiйок: 1) фiмбрiї, або вiйки; 2) кон’югативнi, або донорськi (F-пiлi). Фiмбрiї(вiд англ. бахрома) це короткi тонкi волоски, яких може бути вiд 10 штук до декiлькох тисяч. Вони є фактором патогенностi. За допомогою фiмбрiй бактерiї прикрiплюються до чутливих клiтин (адгезiя), де потiм розмножуються (колонiзацiя). F -пiлi (вiд англ. — волосок) — довгi тонкi ниткоподiбнi структури. На однiй клiтинi їх може бути 1—2. Вони є апаратом кон’югацiї у бактерiй. F-пiлi забезпечують передачу спадкової iнформації, що мiститься в плазмiдах.

Клiтинна оболонка складається з клiтинної стiнки i цитоплазматичної мембрани. Клiтинна стінка має два шари: внутрiшнiй (ригiдний) та поверхневий (пластичний). Ригiдний шар складається з пептидоглiкану, пластичний — з лiпополiсахаридопротеїнового комплексу. Крiстiан Грам запропонував метод фарбування мiкроорганiзмiв генцiановим фiолетовим i розчином йоду, при цьому всi бактерiї забарвлювались у фiолетовий колiр. Пiсля оброблення спиртом i промивання водою однi з них втрачали попереднє забарвлення i забарвлювалися фуксином Пфейфера в червоний колiр. Мiкроорганiзми, якi не втрачали фiолетового забарвлення, назвали грампозитивними. Ця вiдмiннiсть зумовлена рiзним складом клiтинної стiнки. Патогенних бактерiй бiльше серед грамнегативних. Грампозитивні та грамнегативнi бактерiї мають понад 20 вiдмiнностей.

Поняття про хiмiчний склад мiкроорганiзмiв Для розумiння процесiв метаболiзму важливо знати хiмiчний склад мiкробних клiтин. Подiбно до всiх живих органiзмiв мiкроби мiстять елементи-органогени вуглець, водень, кисень, азот, фосфор і сiрку, з яких утворюються складнi органічні сполуки, а також інші елементи: калiй, натрiй, кальцiй, магнiй, залiзо, кремнiй та iншi, якi входять до складу органiчних речовин або утворюють солі. Мiкробна клiтина складається з води (70—85 %) і сухого залишку (15—30%). До складу сухого залишку входить бiлки, нуклеїновi кислоти, вуглеводи, лiпiди, низькомолекулярнi органiчнi речовини i солi.

Основну масу клiтини становить вода. Її значення в процесах життєдiяльностi вирiшальне: у разi значної втрати води мiкробна клiтина гине. Вода є розчинником хiмiчних сполук, сприяє бiохiмiчним процесам, входить до складу клiтинних структур, складних органічних речовин. Вмiст її змiнюється залежно вiд фiзiологiчного стану клiтини, стадії розвитку, умов середовища, в якому вона перебуває.

Основну масу сухого залишку становлять бiлки (50—80 % маси сухого залишку). Вони представленi простими бiлками протеїнами i складними протеїдами. Нуклеїновi кислоти (10—30 % маси сухого залишку), як у всiх живих клiтинах, представленi ДНК i РНК. ДНК знаходиться в нуклеоїдi i визначає генетичнi властивостi мiкробiв. РНК мiститься в рибосомах, цитоплазмi та бере участь у бiосинтезi бiлка.

Вуглеводи (12—18 % маси сухого залишку) бувають простими (моно- та дисахариди) i високомолекулярними (полiсахариди). Вуглеводи входять до складу клiтинної стiнки, капсули, складних сполук. Вони зумовлюють антигенну структуру мiкробної клiтки, є фактором патогенностi. Деякi (глiкоген, крохмаль) виконують роль запасних поживних речовин у клiтинi. Лiпiди (0,2—40 % маси сухого залишку) представленi жирами, восками, жирними кислотами, фосфолiпiдами, входять до складу цитоплазматичної i поверхневої мембрани, клiтинної стiнки. Значна кiлькiсть лiпiдiв у мiкобактерiй туберкульозу (40%), коринебактерiй дифтерiї (до 5 %) зумовлює їхню стiйкiстъ до факторiв навколишнього середовища, впливає на тинкторiалькнi властивостi. Лiпiди, а також їх комплекси з iншими речовинами (лiкополiсахариди) токсичнi для макроорганiзму.

Мiнеральнi речовини (2—14 % маси сухого залишку) представленi сполуками фосфору, натрiю, калiю, магнiю, сiрки, залiза та iнших елементiв. Фосфор входить до складу фосфолiпiдiв, АТФ (акумулятор енергії в клiтинi), нуклеїнових кислот, ферментiв. Для розвитку мiкробiв також необхiднi мiкроелементи: кобальт, марганець,мiдь, хром, нiкель, цинк, молiбден та iн. Вони мiстяться в незначній кiлькостi, входить до складу ферментiв i активують їх. Хiмiчнi речовини зумовлюють антигеннi i хвороботворнi властивості мікробiв. Особливостi хiмiчного складу мiкробiв враховують при створенні препаратiв для лiкування, iдентифiкацiї та у разi знезараження мiкроорганiзмiв.

Основнi фiзiологiчнi процеси у бактерiй Наука про життєдiяльнiсть живого органiзму називається фiзiологією(вiд грец. — природа, — вчення). В основi фізіологічних функцiй лежить безперервний обмiн речовин — метаболізм(вiд грец. — перетворення). Метаболiзм — це два нерозривно пов’язаних мiж собою процеси анаболiзм i катаболiзм. Анаболiзм — сукупнiсть хiмiко-бiологiчних процесiв у живому органiзмi, спрямованих на утворення й оновлення його структурних частин. Він полягає в синтезi складних молекул iз бiльш простих, що супроводжується накопиченням енергiї. Анаболiзм називають конструктивним обмiном. Катаболiзм (вiд грец. — руйнування) — сукупнiсть фiзичних процесiв у живому органiзмi, спрямованих на розщеплення складних органiчних речовин (дихання, бродiння), пiд час якого вивільнюється енергiя. Його називають енергетичним обмiном.

Мiкроби — це органiзми з дуже iнтенсивним рiвнем метаболiзму. За одну добу за сприятливих умов одна мiкробна клiтина споживає таку кiлькiсть поживних речовин, яка в 30—40 разiв перевищує її масу. Завдяки цьому мiкроорганiзми швидко адаптуються до рiзних умов існування. Інтенсивний метаболiзм і адаптацiю забезпечує велика кiлькiстъ ферментiв. Мiкроби здатнi утилiзувати навiть тi речовини якi не придатнi для живлення вищих органiзмiв: феноли, вуглеводнi (нафту i продукти її переробки), миючi засоби. У цьому полягає їх величезна роль як санiтарiв, що очищують навколишне седовище.

Живлення мiкроорганiзмiв. Для росту i розмноження мiкробiв необхiдне надходження в клiтину поживних речовин. Тип живлення мiкробiв голофiтний, тобто поживнi речовини надходять у клiтину через оболонку шляхом дифузiї в молекулярнiй формi. Типи живлення визначають за характером засвоєння вуглецю й азоту. Залежно вiд цього мiкроби подiляють на двi групи: автотрофи i гетеротрофи.

Автотрофи (вiд грец. — сам, живлення) мiкроорганiзми, якi самi перетворюють неорганiчнi сполуки на органiчнi, а дiоксид вуглецю для них є єдиним джерелом вуглецю. До них належать мiкроорганiзми, що населяють грунт, водойми. Гетеротрофи (вiд грец. — iнший i — живлення) — мiкроорганiзми, якi не здатнi використовувати дiоксид вуглецю як єдине джерело вуглецю. Для їх розвитку потрiбнi готовi органiчнi сполуки. Гетеротрофи, в свою чергу, також подiляютъ на двi групи:сапрофiти (вiд грец.— гнилий, рослина), якi живляться вiдмерлими органiзмами, паразити (вiд грец. — їжа) живляться за рахунок живих рослинних i тваринних органiзмiв. Сапрофiти виконують велику роль в очищеннi довкiлля вiд залишкiв рослин, трупiв тварин, а паразити спричинюють iнфекцiйнi хвороби.

Дихання мiкробiв. Для життєдiяльностi мiкробiв потрiбна енергiя, яку вони акумулюють у молекулах АТФ. Залежно вiд джерела енергiї мiкроби подiляють на двi групи: фототрофи і хемотрофи. Фототрофи (вiд грец. — свiтло i — живлення) використовують енергiю сонячного свiтла; хемотрофи — енергiю, що видiляється пiд час окисно-вiдновних реакцiй.

За вiдношенням до вiльного кисню мiкроби подiляють на 4 групи:1)облігатнi (вiд лат. obligatus — обов’язковий) аероби (вiд грец. аег — повiтря) розвиваються за наявностi вiльного кисню (мiкобактерiї туберкульозу, бордетели, бруцели); вони витримують концентрацiю кисню таку (21 %) або бiльш високу, нiж в атмосферному повiтрi, i мають чисто дихальний тип метаболiзму;2)мікроаерофiли (вiд грец.facultas— малий, аег — повiтря, — люблю) потребують зменшеної кiлькостi кисню порiвняно з його вмiстом в атмосферному повiтрi (актиномiцети, лептоспiри);З) факультативнi (вiд лат. - можливий, необов’язковий) аероби розвиваються як за наявностi кисню, концентрацiя якого дорiвнює його концентрацiї в атмосферному повiтрi, так i за його вiдсутностi (ешерихiї, сальмонели);4)облiгатнi анаероби (вiд грец.an — частка заперечення) розвиваються тiльки за вiдсутностi кисню (клостридії, бактероїди). Для них характерний бродильний тип. Кисень на анаероби дiє згубно.

Ріст i розмноження мiкроорганiзмiв. Пiд час культивування в рiдкому поживному середовищi спостерiгаютъ поступову змiну фаз розвитку культури, якi умовно можна роздiлити на чотири основнi:1)латентна, або лаг-фаза (вiд лат latentus— прихований) мiкроорганiзми адаптуються до поживного середовища, не розмножуються. Тривалiсть кожної фази у рiзних видiв мiкробiв рiзна i залежить вiд часу генерацiї (термiну, протягом якого відбувається подiл клiтини). Для бiльшостi бактерiй тривалість лаг-фази становить 1—2 год;2) фаза логарифмiчного росту експоненцiальна (вiд лат.expoens— той, що показує, вiдображає) мiкроорганiзми ростуть i розмножуються, споживають iз середовиша поживнi речовини i починаютъ накопичувати продукти обміну (5—8 год). У цiй фазi мiкроби найбiлъш бiологiчно i бiохiмiчно активнi, тому в цей час слiд вивчати властивостi культури;3) фаза стацiонарного росту - кiлькiсть живих клiтин у культурi залишається постiйною, тобто настає рiвновага мiж живими i вiдмерлими клiтинами. У середовищi кiлькiсть поживних речовин зменшується, кiлькiсть токсичних продуктiв обмну зростає. Умови для розвитку культури мiкробiв погiршуються. Тривалiсть фази для бiльшостi бактерiй становить 6—7 год;4) фаза вiдмирання — кiлькiсть живих клiтин у культурi значно зменшується. Виснаження поживного середовища i накопичення токсичних продуктiв обмiну призводить до того, що культура мiкробiв з часом гине. Ця фаза може тривати вiд 10 год до декiлькох тижнiв i навiть мiсяцiв.

Характеристика поживних середовищ. Для культивування мікроорганiзмiв у лабораторії використовують поживнi середовища. Вони мають забезпечувати оптимальнi умови для росту i розвитку мiкроорганiзмiв i вiдповiдати таким вимогам:1) бути поживними, тобто мiстити речовини, якi необхiднi для побудови клiтини i є джерелом енергії;2) мати оптимальну реакцiю середовища, яка визначається показником концентрацiї іонiв водню - р. Н; вона впливає на активнiсть ферментiв i проникнiсть клiтинної оболонки. Бiльшiсть патогенних мiкроорганiзмiв потребують слабколужної реакцiї середовища (р. Н 7,2—7,4);3) бути буферними, тобто мiстити речовини, якi нейтралiзують надлишок iонiв водню або гiдроксид-iонiв, що утворюються внаслiдок метаболiзму. Буфернiсть має певнi межi, тому коли в середовищi утворюється багато кислоти внаслiдок метаболiзму вуглеводiв, змiнюється колiр iндикатора, що мiститься в середовищі. За змiною кольору iндикатора визначають ферментативну активнiсть мiкроорганiзмiв;

4) бути ізотонiчними для мiкробної клiтини, тобто мати такий осмотичний тиск, як і всередині клiтини. Для бiльшостi мiкробiв вiн вiдповiдає 0,5 % розчину натрiю хлориду;5) мати певний окисно-вiдновний потенцiал, який вказує на насиченiсть середовища киснем. Для аеробiв забезпечують аерацiю середовища, для анаеробiв, навпаки, видаляють кисень iз поживних середовищ;6) щiльнiсть середовища повиннi мати оптимальну консистенцiю, тобто мiстити певну кiлькiсть вологи;7) бути стерильними адже стороння мiкрофлора пригнiчує рiст дослiджуваної культури, а також змiнює склад i властивостi поживного середовища, перешкоджає визначенню властивостей основної культури;8) бути прозорими (за можливостi). На прозорих середовищах зручнiше визначати культуральні властивості, швидше можна помiтити забруднення основної культури сторонньою мiкрофлорою.

Вибiр поживного середовища для культивування залежить вiд властивостей мiкробiв (типу живлення, дихання) і мети культивування. У мiкробіологічнiй практиці використовують велику кiлькість поживних середовищ. Класифiкують їх за походженням сировини, консистенцiєю, складом і призначенням.

І. За походженням сировини поживнi середовища бувають натуральні синтетичні. 1. Натуральнi середовища виготовляють зазвичай iз сировини тваринного походження м’яса (головним чином iз яловичини), яєць, молока, риби; а також рослинного соєвих бобів, гороху, рису, ячменю, моркви, картоплi, буряку. 2. Синтетичнi середовища готують iз хiмiчно чистих органічних і неоорганічних сполук вiдповiдно до встановленого дозування.

ІІ. За консистенцією (щiльністю) розрізняють середовища рiдкi, напiврiдкi і щільні. Напiврiдкi і щiльні середовища виготовляють iз рiдких, додаючи до них агар-агар або желатин. Агар-агар — це тверда волокниста речовина, яку виробляють із морських червоних водоростей. За хімічним складом це полiсахарид. Для мікробів вiн не є поживною речовиною. Желатин (вiд лат. — замерзлий, застиглий) - продукт денатурацiї колагену бiлка сполучної тканини. Його виварюють iз кiсток, хрящiв, сухожилкiв тварин. Деякi мiкроорганiзми використовують його як поживну речовину, в цьому разi желатин розрiджується. Інколи для ущiльнення поживних середовищ використовують силiкагель. У щiльних середовищах вiн мiститься у кiлькостi 1,5 %. Щiльнi поживнi середовища готують також iз сироватки кровi, що зсiлася, яєчної маси, яка в разi пiдвищення температури зсiдається, iз картоплi, моркви, буряку.

ІІІ. За складом середовища подiляють на простi (унiверсальнi) i складнi. До простих відносять: м’ясопептонний бульйон (МПБ), м’ясопептонний агар (МПА), поживний желатин, пептонну воду. (Пептон – препарат, який отримують з молока і м’яса тварин.)Складнi поживнi середовища готують iз простих, додаючи до них кров, сироватку кровi тварин (великої рогатої худоби, коней) або людей, асцитичну рiдину, вуглеводи, жовток курячого яйця, молоко й iншi речовини, якi необхiднi для розвитку мiкроорганiзмiв.

ІV. За призначенням розрiзняють поживнi середовища: основнi, спецiальнi, елективнi, селективнi, середовища накопичення, диференцiально-дiагностичнi, консервуючi. 1. Основнi (загального вжитку) середовища використовують для культивування бiльшостi патогенних мiкроорганiзмiв. Це простi поживнi середовища: МПБ, МПА, поживний желатин, пептонна вода.2. Спецiальнi середовища використовують для культивування певних видiв мiкроорганiзмiв, якi на iнших середовищах ростуть погано або взагалi не ростуть. Лужна пептонна вода (р. Н 7,1—9,3) використовується для культивування холерного вібрiона, жовтково— сольовий агар (ЖСА) - для стафiлокока.3. Елективнi середовища застосовують для видiлення i накопичення мiкроорганiзмiв. Елективним середовищем для сальмонел є середовище, що мiстить 10—20 % жовчi.

4. Селективнi (вiд лат.selectio — вибiр) середовища сприяють росту одних видiв мiкробiв i пригнiчують рiст інших. Щоб середовище було селективним, до нього додають солi, антибiотики, барвники або змінюють р. Н. їх використовують у тому випадку, коли патологічний матерiал мiстить рiзноманiтну сторонню мікрофлору. Середовище Ендо містить барвник, який пригнiчує рiст грам позитивних мікроорганiзмів, але стимулює рiст грам негативних.5. Середовища накопичення — це рiдкi селективнi середовища. Так, середовищем накопичення для збудника дифтерiї є МПБ iз додаванням сироватки кровi й калiю телуриту.6. Диференціально – діагностичні середовища використовують для того, щоб відрiзнити один вид мiкробiв вiд інших.7. Консервуючi середовища призначенi для первинного посiву та транспортування патологiчного матерiалу. В них створюються умови, за яких патогеннi мiкроби зберiгаються, а р. Н сапрофiтiв пригнічується.

У мiкробiологiчнiй практицi широко використовують сухі поживні середовища (спецiальнi, простi, селективнi, диференцiальнодіагностичнi тощо). Перевага сухих поживних середовищ полягає в тому, що їх можна легко i швидко приготувати вони мають постійний склад, через це можна порiвнювати результати дослiджень отриманi в рiзних лабораторiях (стандартнi умови культивування) які зручно транспортувати. Крiм того, цi середовища економічні.

Дякую за увагу!