Контрольна робота. Пунктуаційна норма

А Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Б Ой, не крийся природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

В Ой не крийся, природо не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Г Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом у тузі.

Д Ой не крийся, природо, не крийся, що, ти, в тузі за літом, у тузі.

А Ти в мені запалила … кохання.

Б Здалеку виднілися привокзальні … .

В … зігрійте мою душу охололу.

Г … не виходять мені з голови.

Д Саме … відбивались у вікнах.

А Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?..

Б Лунайте ж, оркестри, грими барабан, бо крок наш і дух наш міцніє!

В І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Г Моя пісне, вогниста, шалена, ах, розбийся на світлі акорди.

Д Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота!

А Серед долини зеленіють розкішні густі  та  високі верби.

Б Тужлива пісня зринає з сопілки  та  не розважає сумного серця.

В А весілля в нашої донечки буде пишне людне  та  багате.

Г Хай тобі стелиться біла дорога  та  зелено вруняться обабіч жита.

Д Верби понахилялися до мене  та  й шепочуть довгастими листочками.

А Є в нас сила і правда, і слава, і земля своя рідна й свята.

Б Шумить і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

В Їхав, їхав козаченько лугом, долиною та лісочком, та садочком до своєї милої.

Г На Колимі запахло чебрецем, і руто-м’ятою, і кропивою.

Д А чи не занадто я славословлю старих своїх коней і село, і стару свою хату?

А У принишклих полях і луках ще лежить сніг.

Б То не хмара біла пташка хмарою спустилась.

В Боєць не сказав прокричав ці слова.

Г Багата моя Січ була не п’яним скопом могутніми синами!

Д Тече вода в синє море та не витікає.

А Квітнуть вишні в моєму саду, пахнуть солодко, ніжно, тремтливо.

Б Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохало сіло в садочку під вишнею.

В І враз затремтіло молоде листя, зашамотіло, струсило з себе дощ самоцвітів.

Г Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня.

Д Часом насниться синій барвінок, сивий полин і сум чебрецевий.

А Ти ізнов мені снишся на стежці гіркої розлуки синім лугом, ромашкою, й птицею з канівських круч.

Б Представники обласної державної адміністрації зустрічалися, як із студентською молоддю, так і з робітниками на підприємствах.

В Малюк підстрибом опинився біля бабусі, заглянув у розтулені

долоні і розгублено застиг: метелик лежав, і ледь ворушився.

Г Природа оберігає й застерігає людину від злих помислів, учинків,

робить її благородною, щедрою, здоровою, й навіть мудрою.

Д І вдень і вночі до мого дому, саду, джерела буде відчинено хвіртку для сусідів, для їхніх дітей і всіх добрих людей.

А 1

Б 2

В З

Г 4

Д 5

А 1

Б 2

В З

Г 4

Д 5

А Усе спить поморене денною працею усе набирається сили.

Б Припорошена порохом стерня умлівала від сонця.

В Карпатські гори одягнені в смерекові ліси стоять у німій величі.

Г Вона любила холодні осінні ночі наповнені місячним сяйвом.

Д Довго чув я полонений сном солов’їну пісню за моїм вікном.

А Перед очима ще жили картини навіяні піснею.

Б Обабіч стежки мерехтить самоцвітами вмита росою трава.

В Співа трава ніким ще не зім’ята, і вабить таємницями.

Г Степ у цю пору весь, залитий сонцем і огорнутий думками.

Д Ткану зорями теплу хустину, ніч на тихе село одягла.

А Хмари завирували, закипіли, і рушили вперед опускаючись усе нижче.

Б ...Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон.

В Дарина вийшла з хати, але поминувши будинок, попрямувала в сад.

Г Наблизившись, до церковної садиби молодший парубок відбився від гурту.

Д Пролітав із свистом спіраллю над диким бескиддям і нагло зникав десь у надрах землі, свердлив їх з блискавичною швидкістю розсипаючи іскри.

А Ти не молися мовою чужою, бо, на колінах стоячи, умреш.

Б Тоді по нім біжать аргати, біжать по дахах перестрибуючи, з вагона на вагон, і стукають палками в залізо 

В Хто з нас у дитинстві не боявся гадюки так за все життя й, не побачивши її ніде?

Г Зійшовши на берег, загін не відпочиваючи, рушив до Чигирина.

Д Вона спалила його в печі по одному листочку: боячись палити, зразу весь, щоб він часом не вибухнув і не розніс печі.

А Свист з неймовірною швидкістю наближався летів як здавалося Чернишеві прямо на нього.

Б За вікном згори було видно шуміло вирувало залите сонцем місто.

В А я грішний завжди хочу бачити в людському труді гра акторська це великий труд тільки хороше.

Г Ще зовсім недавно просто здається вчора було стояли ми з нею під нашою вишнею.

Д Цвітуть каштани все життя одним і тим же цвітом а ми і в цьому зміст життя пишніше кожним літом.

А Здавалось, нам ніби її зовсім ніхто й не будував

Б Правда він не дуже був схожий на нашого діда, бо був голий, як у бані, і борода була в нього не біла, а руда, присмалена, вогнем...

В "Мабуть, не почув,— подумав я.— Треба вернутись назад і сказати ще раз, голосніше".

Г Чи справді так було, чи може хто збрехав (хто ворогів не мав), а все-таки катюзі, як кажуть, буде по заслузі.

Д А, може, й не снилось, може, й справді, було на Десні? 

А Коли вони померли від пошесті зразу всі в один день - люди казали: "Ото господь забрав їх до свого ангельського хору". 

Б Довідавшись на ярмарку, в Борзні що дома діти загибають з невідомої хвороби, батько ударив по конях. 

В І коли він, покинутий всіма на світі вісімдесятилітній старик, стояв на майданах безпритульний у фашистській неволі, і люди вже за старця його мали, подаючи йому копійки він і тоді був прекрасний.

Г І я ледве чую оте далеке його: "Діточки мої, соловейки..."

Д Я захлинався від щастя і так насміявсь - що продовжувати письмом в такому жанрі вже не вистачає сил.

А Прокруст приповідав: «У ногах правди немає!»

Б "Та що й казати — зітхав під кущем косар Тройгуб та додавав.— Усе марніє, поганішає".

В "Е-е! — філософує дід під дубом.— То було колись... А тепереньки вже скоро, видимо, геть-чисто все повисихає й зведеться ні на що".

Г «Добрий ранок, непосидо», — усміхається мати.

Д «Ні, не клич мене, весно, — казала я їй, — не чаруй і не ваб даремне».

А На вухо літу коник сюркотить: «Небесні в тебе очі, схаменися!»

Б «Нема прогресу, — вирішили Блохи, — однак нас били й б’ють в усі епохи».

В «Заженуть мене сини швидко на піч» — думав старий Кайдаш, майструючи в повітці.

Г «Три біди в людини, — говорить народна мудрість, — смерть, старість і погані діти».

Д "Дайте голос, трави",— гукають перепілки. 

А кома

Б тире

В кома й тире

Г крапка й тире

Д двокрапка